Справа № 234/2168/20
Провадження № 2/202/2323/2024
Іменем України
22 травня 2024 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Кіблицької Д.А.,
за участю секретаря судового засідання Савич В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Органу опіки та піклування Краматорської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Комунальний заклад охорони здоров'я "Краматорський будинок дитини "Антошка" про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання дитини,
У провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом Органу опіки та піклування Краматорської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Комунальний заклад охорони здоров'я "Краматорський будинок дитини "Антошка" про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання дитини.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 19.04.2016 року перебувають у шлюбі, мають малолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Органом опіки та піклування вивчались умови утримання та виховання малолітньої ОСОБА_3 , в результаті чого встановлено, що відповідачі вихованням та утриманням доньки не займаються. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неодноразово була засуджена за скоєння злочинів і відбувала покарання в місцях позбавлення волі. Окрім того, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вироком Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22.06.2015 року був засуджений до покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. Питання щодо повернення малолітньої ОСОБА_3 на виховання до родини відповідачі не порушували, до державних органів із зазначеного питання не звертались, жодних заходів для повернення малолітньої дитини до родини не здійснювали, що свідчить про їх стійке небажання виконувати батьківський обов'язок.
Представник позивача надала суду заяву в якій просила справу розглянути у відсутність представника позивача, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі як такі, що відповідають інтересам дітей.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, будь-яких заяв, заперечень, клопотань до суду не надали, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності та ухвалити заочне рішення, відповідно до вимог ст. ст. 280-282 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, завчасно надала заяву про розгляд справи у її відсутність.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши письмові матеріали справи, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 19.04.2016 року перебувають у шлюбі, мають малолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Органом опіки та піклування вивчались умови утримання та виховання малолітньої ОСОБА_3 , в результаті чого встановлено, що відповідачі вихованням та утриманням доньки не займаються. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неодноразово була засуджена за скоєння злочинів і відбувала покарання в місцях позбавлення волі. Окрім того, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вироком Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22.06.2015 року був засуджений до покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. Питання щодо повернення малолітньої ОСОБА_3 на виховання до родини відповідачі не порушували, до державних органів із зазначеного питання не звертались, жодних заходів для повернення малолітньої дитини до родини не здійснювали, що свідчить про їх стійке небажання виконувати батьківський обов'язок.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Краматорської міської ради № 01-49/528 від 06.03.2024 року, встановлено, що фактично ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушують норми чинного законодавства щодо виконання своїх батьківських обов'язків стосовно малолітньої ОСОБА_3 , свідомо нехтують ними та мають вину поведінку стосовно дитини, а тому орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавити батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 .
Згідно із ст. ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Положеннями вищевказаної статті визначено основні положення з виховання дітей. Для здійснення цього завдання батьки наділяються батьківськими правами, тобто правом на особисте виховання своїх дітей, піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьківські права є в той же час і обов'язками батьків по вихованню дітей, тому що батьки не тільки володіють правом на виховання дитини, а й мають обов'язок її виховувати. Нездійснення ними своїх прав тягне за собою або повну їх втрату, або тимчасове позбавлення цих прав.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі №638/6919/16-ц).
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» у своєму рішенні від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24 червня 2020 року у справі №344/6374/18, від 08 квітня 2020 року у справі №645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі №127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі №643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі №640/15049/17, від 24 квітня 2019 року у справі №331/5427/17, від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.
Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, що їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Положеннями статті 165 СК України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14-ти років.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 15, 16 постанови №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» - позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у Принципі №6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Крім того, ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Верховною Радою України 27.09.1991 року, та положення Декларації прав дитини регламентують, що інтереси дитини необхідно забезпечувати найкращим чином, дитина повинна бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу.
Суд, вважає за необхідне врахувати, що позбавлення судом особи батьківських прав в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод становить втручання у її право на повагу до його сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8. Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей.
У справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09, рішення від 17 липня 2015 року) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Таким чином суд констатує безумовне право батьків на виховання дітей, однак вважає, що у цьому випадку неможливо надати перевагу саме цьому праву, оскільки воно суперечить інтересам дітей, які мають першочергове значення при вирішенні справи.
Частиною 8 ст. 7 СК України визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
З огляду на вищенаведене, а також приймаючи до уваги висновок органу опіки та піклування Краматорської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання її дітей суд дійшов такого висновку.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.
У національному законодавстві України право дитини на утримання, що також прямо кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно до закону обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів, а невиконання зазначеного обов'язку тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Згідно із ст. 181 СК України визначено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Статтею 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Отже, виходячи з наведеного, враховуючи найкращі інтереси дітей, необхідність захисту прав дітей на належне утримання, з урахуванням їх віку та потреб, керуючись принципом розумності і справедливості, суд вважає необхідним стягнути ОСОБА_1 та ОСОБА_2 аліменти на утримання їх дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки від усіх їх заробітків (доходів) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дітьми повноліття, з дня подання позову до суду, тобто з 07.02.2020 року, перераховуючи аліменти на особистий рахунок дитини відкритий у відділенні Державного ощадного банку України.
На підставі п. 7 ч. 1 ст. 264, ст. 430 ЦПК України суд вважає можливим допустити негайне виконання судового рішення у межах сум платежів за один місяць.
Частиною 3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути на користь держави судовий збір з відповідачів у розмірі 1681,60 грн., тобто по 840,80 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст. 7, 164, 166, 169, 180-183 СК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позовні Органу опіки та піклування Краматорської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Комунальний заклад охорони здоров'я "Краматорський будинок дитини "Антошка" про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Червоне Мангушевського району Донецької області) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Краматорська, Донецької області), відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Червоне Мангушевського району Донецької області) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 07.02.2020 року, шляхом перерахування аліментів на особисті рахунки дитини № НОМЕР_1 відкритий у Краматорському територіально відокремленому безбалансовому відділенні № 10004/0271 Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України".
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Краматорська, Донецької області) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 07.02.2020 року, шляхом перерахування аліментів на особисті рахунки дитини № НОМЕР_1 відкритий у Краматорському територіально відокремленому безбалансовому відділенні № 10004/0271 Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України".
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Червоне Мангушевського району Донецької області) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Краматорська, Донецької області) в дохід держави судовий збір у розмірі 1681,60 грн., тобто по 840,80 грн. з кожного.
Допустити негайне виконання рішення у межах сум платежів за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Д.А. Кіблицька