Справа №461/4602/24
Провадження №3/461/1972/24
07 червня 2024 року Суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участю особи відносно якої складено протокол - ОСОБА_1 , потерпілої - ОСОБА_2 , розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
29.05.2024 близько 16 години 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 кричав та ображав свою матір ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного характеру.
Крім того, 29.05.2024 близько 16 години 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , стосовно якого винесено терміновий заборонний припис серії АА432591 про зобов'язання залишити місце проживання постраждалої особи, заборона та вхід та перебування у місці проживання, заборона у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою, не виконав його.
ОСОБА_1 у судовому засіданні вказав, що він не заперечує обставин наведених у протоколах. Натомість, ця ситуація виникла через непорозуміння з матір'ю, яку він не мав бажання та наміру ображати. Просив врахувати, що умови припису ним порушені виключно внаслідок того, що він є єдиним піклувальником матері та прийшов до помешкання виключно аби допомогти їй у побуті. Зобов'язується у подальшому не вчиняти жодних подібних дій та просив врахувати, що його рівень доходів є незначним, а тому накладення на нього стягнення у виді штрафу значно ускладнить його матеріальне становище.
Потерпіла у судовому засіданні вказала, що у неї немає жодних конфліктів із сином. Натомість, через її вік та погане самопочуття у неї виникло непорозуміння з ним. Зазначила, що саме вона просила сина повернутись після винесення припису. Син про неї добре дбає та піклується. Просила його не карати та звільнити від відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Правила, встановлені ст. 36 КУпАП, допускають розгляд одним і тим же органом справ про адміністративні правопорушення відносно особи, яка вчинила кілька адміністративних правопорушень.
Адміністративні матеріали складені у відношенні однієї особи та знаходяться у провадженні одного органу, уповноваженого на їх розгляд, у зв'язку чим підлягають об'єднанню в одне провадження з присвоєння єдиного унікального номера справи 461/4602/24 (провадження 3/461/1972/24).
Частиною 1 статті 1732 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Статтею 245 цього ж Кодексу передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
За змістом ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновків експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих записів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
При оцінці доказів суд керується принципом «поза розумним сумнівом», тобто доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважаю, що у діях ОСОБА_1 наявний склад вказаного вище адміністративного правопорушення, що підтверджується:
- протоколами про адміністративне правопорушення серії ВАД № 128535 та серії АА №151437 від 29.05.2024, у яких відображено суть вчинених ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, містяться дані про потерпілу;
- заявою потерпілої від 29.05.2024;
- письмовими поясненнями ОСОБА_3 ;
- формами оцінки ризиків домашнього насильства від 27.05.2024 щодо ОСОБА_1 ;
- терміновим заборонним приписом серії АА №432591 винесеного щодо ОСОБА_1 ;
- рапортами інспекторів поліції від 29.05.2024 щодо виявлення факту вчинення правопорушення;
- витягом з журналу реєстрації подій ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області щодо реєстрації відповідного повідомлення про обставини наведені у протоколі.
Аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 1732 КУпАП доведена належним чином.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку суть правопорушення наведена у протоколах уповноваженими особами) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку - версії працівників поліції. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення (у даному випадку уповноважених представників поліції) була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити усю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення та стягнення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.
Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені у судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак вважає повністю доведеним факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення.
Суд приходить до висновку про те, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні, тобто вина ОСОБА_1 доведена поза розумним сумнівом.
Таким чином, аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена належними та допустимими доказами.
Вирішуючи питання накладення адміністративного стягнення, враховую наступне.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно ст. 22 КУпАП, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений розглядати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Стаття 33. Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення.
Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Отже, аналіз наведених положень та тлумачення визначення адміністративного стягнення вказує на те, що це захід адекватної реакції держави на вчинення фізичною чи юридичною особою адміністративних деліктів із акцентом як на майнові (фінансові) обмеження прав, правомочностей, так й вплив на саму особу, її психіку та поведінку. Крім того, адміністративне стягнення - це засіб примусу, що застосовується від імені держави до суб'єктів адміністративного проступку, визнаних винними у вчиненні адміністративного проступку.
Одним із принципів реалізації гуманістичних проявів у правовому регулюванні суспільних відносин в Україні є можливість звільнення правопорушника від юридичної відповідальності, на підставі визнання уповноваженими посадовими особами вчиненого ним протиправного діяння малозначним для суспільства.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) - «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході розгляду справи ОСОБА_1 вину визнав, у вчиненому щиро розкаявся, зробив висновки. Потерпіла просила суд звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, зазначивши, що син про неї дуже добре дбає і саме вона просила його повернутися додому після виготовлення заборонного припису. Крім того, суду надано довідку Галицького відділу соціального захисту від 27.10.2023, згідно якої ОСОБА_1 є особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Також, суд, вирішуючи питання про накладення стягнення на правопорушника, враховує дані про його особу, а саме те, що він раніше до відповідальності не притягувався.
При цьому суд, виходячи зокрема із принципів гуманізму, зважаючи на характер правопорушення та дані про особу яка його вчинила, знаходить можливим у цій справі, в межах наданих суду дискреційних повноважень, не застосовувати до вказаної особи адміністративне стягнення.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд вважає за необхідне звернути увагу особи відносно якої складено протокол, на недопустимість вчинення адміністративних правопорушень у майбутньому.
Відповідно до п. 3 ст. 284 КУпАП, постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження.
Беручи до уваги конкретні обставини справи за яких вчинено правопорушення, ступінь вини порушника, відсутність у матеріалах справи даних про істотні негативні наслідки від вчиненого правопорушення, дані про особу ОСОБА_1 , який раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, вину визнав та щиро розкаявся у вчиненому, позицію потерпілої яка просить звільнити ОСОБА_1 від відповідальності, суд вважає за можливе, на підставі ст. 22 КУпАП, звільнити його від адміністративної відповідальності, у зв'язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням.
Керуючись ст. ст. 22, 283, 284 КУпАП,
постановив:
Об'єднати в одне провадження справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Присвоїти об'єднаній справі №461/4602/24 (провадження 3/461/1972/24).
ОСОБА_1 звільнити від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, обмежившись усним зауваженням.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя В.В. Стрельбицький