Справа № 461/4268/23
Провадження № 2/461/105/24
04.06.2024 року місто Львів Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом
позивач - ОСОБА_3
(адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
адреса проживання: АДРЕСА_2 ,
РНОКПП: НОМЕР_1 )
до
відповідач - Львівська міська рада
(79008, м. Львів, площа Ринок, 1, ЄДРПОУ: 04055896),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -
Шоста Львівська державна нотаріальна контора Львівської області
(79049, м. Львів, пр. Червоної Калини, 109, ЄДРПОУ: 26307243);
ОСОБА_4 ; ОСОБА_5
(Донецька область, с. Новоселівка);
ІНФОРМАЦІЯ_1
(ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу,
встановив:
I. Фактичні обставини справи, суть питання, яке вирішується судом
У провадженні Галицького районного суду м. Львова перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, треті особа, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Шоста Львівська державна нотаріальна контора Львівської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02.04.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження.
У підготовчому судовому засіданні 25.03.2024 представник позивача подав заяву про доповнення додатковою підставою, яку просив прийняти до спільного розгляду із первісною позовною заявою.
Після ознайомлення з наведеною заявою, представники відповідача та третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожен окремо, у судовому засіданні 04.06.2024, заперечили щодо її прийняття до провадження судом з мотивів безпідставності доводів щодо її спільного розгляду з первісними вимогами.
Інші учасники справи, у тому числі позивач та її представник, у підготовче судове засідання 04.06.2024 повторно не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у відповідності до ст. 128 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи.
Підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 цього розділу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 198 ЦПК України, суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках:
1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу;
2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача;
3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
Суд може оголосити перерву у підготовчому засіданні у разі необхідності, зокрема у випадках:
1) заміни відведеного експерта, перекладача, спеціаліста;
2) невиконання учасником справи вимог ухвали про відкриття провадження у справі у встановлений судом строк, якщо таке невиконання перешкоджає завершенню підготовчого провадження;
3) неподання витребуваних доказів особою, яка не є учасником судового процесу;
4) витребування нових (додаткових) доказів;
5) якщо сторони домовилися провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації.
Обставин які перешкоджають проведенню підготовчого судового засідання в ході розгляду справи не встановлено. Так, судом вживалися належні визначені процесуальним законодавством засоби щодо оповіщення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, оголошувались перерви з підстав визначених у ст. 198 ЦПК України. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду від учасників провадження не надходило.
Вирішуючи питання про можливість вирішення питання прийняття згаданої заяви, суд також враховує наступне.
Представник позивача наведену заяву подав безпосередньо у судовому засіданні та висловив свою позицію щодо доцільності її прийняття до провадження. Отже, суд має можливість оцінити обґрунтованість доводів сторони позивача, адже заслухав їх безпосередньо у засіданні.
Після подачі наведеної заяви усі учасники справи мали можливість ознайомитись з її змістом у матеріалах судового провадження, що, зокрема, було зроблено представником відповідача та третьої особи.
Отже, виходячи з наведених доводів, мотивів та обставин справи, законних підстав, які перешкоджають вирішенню зазначеного питання не встановлено.
II. Мотиви та висновки суду, а також положення закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
З матеріалів позовної заяви та долучених до неї доказів вбачається, що позивач звернулася до суду з даним позовом з метою прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_6 , з яким, за твердженням позивача, вона проживала без реєстрації шлюбу.
При цьому, саме можливість реалізації права на отримання спадщини було враховано при зверненні до суду з метою визначення підсудності даної справи, зокрема така підсудність визначалась виходячи з місця знаходження відповідача - органу місцевого самоврядування.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судом у відповідній ухвалі було звернута увага учасників провадження, зокрема позивача, на наступні аспекти.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21).
Водночас, звертаючись до суду з даною заявою, позивач визначаючи мету встановлення відповідного факту, посилається на необхідність реалізації права на спадщину після померлого чоловіка.
Позивач, зазначивши про наявність спору про право, що має розглядатися у порядку позовного провадження, повинен визначитися між ким існує спір, оскільки існування спору про право має бути реальним, а не гіпотетичним (висновки ВС у постановах від 07 листопада 2018 року у справі №336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18); від 14 квітня 2021 року у справі №205/2102/19 (провадження № 61-872св21).
Суд не вбачав за необхідне на стадії відкриття провадження у справі залишати без руху позовну заяву, з підстав невірного визначення відповідача, оскільки згідно ч.ч. 1 , 2 ст. 51 ЦПК, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Крім того, позивач має право відкликати дану заяву та звернутись до відповідного суду для вирішення ініційованого питання в порядку окремого провадження.
Додатковою підставою для задоволення позовних вимог у новій редакції позивач, в особі її представника, визначила нові обставини, а саме те, що вона та її представник неодноразово звертались до ІНФОРМАЦІЯ_2 з питання отримання одноразової грошової допомоги після загибелі ОСОБА_6 .
З відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.04.2023 позивачу стало відомо, що для отримання відповідної допомоги необхідно надати свідоцтво про укладення шлюбу з померлим. Відтак, оскільки позивач проживала з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу, то у неї виникла необхідність встановити цей факт у судовому порядку.
Таким чином, згідно заяви про доповнення додатковою підставою, позивач звертається до суду з метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги на підставі постанови КМУ від 28.02.2022 №168.
Згідно ч.3 ст. 49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Також, відповідно до ч. 5 ст. 49 ЦПК України, у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частинами третьою, четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.
У цьому контексті суд відзначає, що доказів виконання положень ч. 5 ст. 49 ЦПК України, стороною позивача суду не подано.
Наведена обставина сама по собі являється окремою, визначеною законом підставою повернення заяви.
Разом з тим, зважаючи на тривалість провадження, а також процесуальну поведінку сторін, зокрема неодноразові клопотання представника позивача про відкладення підготовчого судового засідання, у тому числі для ознайомлення з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі №560/17953/21, провадження № 11-150апп23, з огляду на те, що питання яке порушується позивачем тісно пов'язане з дотримання строків звернення до суду, з метою недопущення прав жодної сторони чи учасника провадження, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на наступне.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст. 12 ЦПК України).
Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.
Звернення до суду з позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке супроводжується двома елементами - наявністю предмету і підстав позову.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Як наведено у постанові ВП ВС від 24.04.2024 № 657/1024/16-ц (14-5цс23), згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У статті 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов'язки сторін.
Так, відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, звертає увагу, що стаття 188 ЦПК України містить правила об'єднання і роз'єднання позовів.
Згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Однак таке об'єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви у підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку.
У даному випадку, звертаючись до суду із заявою, яку сторона позивача назвала «заявою про доповнення додатковою підставою», позивач фактично наводить та зазначає як новий предмет, так і нову підставу позову.
Як наведено вище, оскільки предмет позову (матеріально-правова вимога позивача до відповідача про встановлення факту, яка пов'язана із отриманням спадкового майна) кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого (матеріально-правова вимога позивача до відповідача про встановлення факту, яка пов'язана із отриманням одноразової грошової вимоги), на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
У свою чергу, як наведено вище, заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
У даному випадку первісний позов пред'явлено до відповідача - органу місцевого самоврядування з приводу отримання права на спадкове майно.
У свою чергу, хоча у «заяві про доповнення додатковою підставою» позивач не змінюю саму вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю, за своїм змістом та суттю така заява є нічим іншим як новим позовом, адже:
- з поданої «заяви про доповнення додатковою підставою» вбачається, що Львівська міська рада не має жодного відношення до виплат одноразової грошової допомоги на підставі постанови КМУ від 28.02.2022 №168 та не претендує на її отримання;
- первісний позов пред'явлено з приводу реалізації права на спадщину, а обставини наведені у «заяві про доповнення додатковою підставою» не регулюються законодавством, яке визначає засади спадкування;
- чинне законодавство, зокрема цивільне, встановлює різні підстави для набуття права на спадщину і права на отримання відповідної грошової допомоги.
Суд також відзначає, що позивач звернувся з даним позовом до суду 29.05.2023. Водночас, як вказує сам представник позивача у «заяві про доповнення додатковою підставою», з відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.04.2023 позивачу стало відомо, що для отримання відповідної допомоги необхідно надати свідоцтво про укладення шлюбу з померлим.
Отже, обставини які наведені у «заяві про доповнення додатковою підставою» були відомі позивачу за місяць до звернення до Галицького районного суду міста Львова з даним позовом.
Частиною 5 ст. 188 ЦПК України визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач зазначила, що захисту потребують її права як спадкоємця, а місце розгляду справи визначалось позивачем, виходячи з місця знаходження відповідача.
Наведена у поданій суду заяві додаткова підстава позову не пов'язана із спадковими правами і жодним чином не зачіпає інтересів відповідача - Львівської міської ради, чого ні сам позивач, ні представник ЛМР не заперечують. Тобто у даному випадку встановлені судом обставини свідчать про відсутність жодного спору між позивачем і відповідачем у цій частині.
Більше того, вказана у зазначеній заяві позивачем підстава регулюється норами законодавства, які не мають відношення до положень які визначають права на спадкування.
Фактично подана позивачем заява містить нове правове обґрунтування підстав для задоволення позову, які не були заявлені позивачем як під час первісного звернення до суду із позовною заявою, так і при неодноразових зверненнях до суду з клопотаннями та судових засіданнях по справі.
Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
-подання іншого (ще одного) позову;
-збільшення або зменшення розміру позовних вимог;
-об'єднання позовних вимог;
-зміну предмета або підстав позову.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 405/3360/17.
У наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Позивач звернулась до суду з метою встановлення факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення її майнових прав, а саме права на спадкування майна. Встановлення даного факту у судовому порядку породжує юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
У даному випадку позивач звернулася в порядку позовного провадження, з огляду на те, що, за її твердженням, у неї з відповідачем виник спір про право.
Фактично у поданій заяві позивач просить об'єднати та дослідити підстави позову, які стосуються різних прав та правових наслідків.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
Очевидним є те, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті) військовослужбовців не входить до спадкової маси, а порядок її виплати визначається і регламентовано положеннями інших нормативних актів.
Ініціювання справи про встановлення факту не повинно використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншому провадженні, чи з метою створення поза межами такого передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
У свою чергу, подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Суд не може не відзначити, що 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду висловилась з приводу способу захисту прав осіб, які звертаються за захистом своїх прав щодо отримання виплат одноразової грошової допомоги на підставі постанови КМУ від 28.02.2022 №168, що очевидно стороні позивача відомо, адже нею подавалися клопотання про зупинення провадження та відкладення розгляду справи до ухвалення даного рішення касаційним судом.
Крім того, аналіз положень процесуального законодавства які регламентують правила підсудності справ позовного провадження, обставин справи наведені сторонами у своїх поясненнях та заявах, а також коло осіб залучених до участі у справі вказують на те, що жодних законних підстав вирішення питання встановлення факту проживання однією сім'єю для отримання одноразової грошової допомоги на підставі постанови КМУ від 28.02.2022 №168 саме у Галицькому районному суді міста Львова не встановлено.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. (Постанова ВС від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19 (провадження № 61-9218св21).
Добросовісність учасників судового процесу зокрема полягає у тому щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов'язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов'язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення. ( Постанова ВС від 31 січня 2019 року у справі № 753/21967,15-ц (провадження № 61-4393св18).
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У такому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (Постанова ВС від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17.)
Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи. (Постанова ВС від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19 (провадження № 61-14448св20).
Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права. (Постанова ВС від 12 жовтня 2021 року у справі № 311/2121/19 (провадження № 61-11958св20).
Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. (Постанова ВС від 12 жовтня 2022 року у справі № 345/2935/21 (провадження № 61-2472св22).
Згідно п.п. 2-4 ч. 2 ст. 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
- подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
- подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
- необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.
У цьому контексті, суд відзначає, що за повідомленням представника ІНФОРМАЦІЯ_2 на даний час у провадженні Сихівського районного суду міста Львова перебуває справа за заявою ОСОБА_3 , заінтересовані особи - Шоста Львівська державна нотаріальна контора Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Так, згідно наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду від 27.05.2024 дану справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Наведене може свідчити про дії, які містять ознаки зловживання процесуальними правами, а також створення штучних підстав для розгляду справи у Галицькому районному суді міста Львова, що може поставити під сумнів законність рішення суду незалежно від його змісту.
При цьому, не можна не відзначити, що наявність чи відсутність права на спадкування та права на отримання відповідної грошової допомоги настає за наявності різних обставин та факторів, зокрема тривалість спільного проживання, характер спільних обов'язків тощо.
За переконанням суду ключовим при вирішенні питання про доцільність прийняття до спільного розгляду відповідної заяви є те, що не можна встановлювати у одному провадженні один і той самий факт (спільного проживання), з метою отримання різних юридичних наслідків, які настають за різних обставин та правових підстав.
Відповідно до положень п.п. 4, 5 ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, серед іншого, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом та запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
З огляду на наведені положення процесуального закону, суд повторно звертає увагу сторони позивача на те, що порядок і спосіб відновлення порушеного права на отримання відповідної одноразової грошової допомоги детально проаналізовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, провадження № 11-150апп23.
Таким чином, виходячи з наведених вище доводів та мотивів, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для прийняття до розгляду заяви про доповнення додатковою підставою.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 49, 188, 260, 353 ЦПК України,
постановив:
Відмовити у прийнятті до розгляду заяви про доповнення додатковою підставою представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Петришина Андрія Михайловича.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення судом. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Головуючий суддя В.В. Стрельбицький