Заводський районний суд м. Запоріжжя
Справа № 332/3600/23
Провадження №: 2/332/119/24
03 червня 2024 р. м. Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючої судді Ретинської Ю.І., за участю секретар судового засідання Божко В.О., позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки - адвоката Бабенко Я.В., відповідача ОСОБА_2 , представників відповідача - адвокатів Мазура М.В, Хомік Є.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -
Позивач, інтереси якої представляє адвокат Бабенко Я.В. у червні 2023 року, звернулася до суду із цим позовом, в якому просить позбавити відповідача батьківських прав відносно дітей.
В обґрунтування позову посилається на те, що 19 жовтня 2013 року між сторонами було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син - ОСОБА_4 . Також, від попереднього шлюбу з ОСОБА_5 Позивачка має сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року ОСОБА_5 було позбавлено батьківських прав відносно дитини: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В подальшому, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.01.2016 було дозволено ОСОБА_2 усиновити малолітнього ОСОБА_6 .
Сторони не проживають разом з середини 2017 року. Приблизно через півроку після розлучення Відповідач пару разів виявляв бажання побачитися з дітьми. Спочатку діти хотіли бачитися із батьком, Позивачка не забороняла цього. Приблизно через півроку після розлучення Відповідач пару разів виявляв бажання побачитися із дітьми, проте після принижень і пустих обіцянок діти відмовлялися бачитися з батьком. Від Відповідача було ще кілька спроб побачитися, але в той час сини або хворіли, або були у лікарні, про що знав відповідач. Жодної моральної та фінансової допомоги дітям він не надавав, участі у їх вихованні не брав, життям дітей не цікавився. Станом на дату подачі позову діти бачили батька останній раз чотири року тому. Зараз діти категорично відмовляються спілкуватися із Відповідачем.
На виконанні Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) знаходиться наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, проте Відповідач почав сплачувати аліменти лише з часу пред'явлення судового наказу до виконання.
Діти протягом усього часу були на повному забезпеченні та утриманні матері, Позивачка турбується про виховання синів. Цікавиться їхнім шкільним життям, самостійно несе всі витрати на утримання дітей, турбується про здоров'я, про духовний розвиток, про фізичне виховання синів.
31.07.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого представник Відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Відповідачем систематично виконується обов'язок по утриманню дітей, крім того, ОСОБА_2 бере участь у додаткових витратах на утримання дітей, востаннє у травні 2023 року. Від часу розірвання шлюбу і дотепер, позивач ОСОБА_1 перешкоджає відповідачу ОСОБА_2 у побаченнях з дітьми, формуючи у дітей негативне ставлення до батька, що врешті спричинило небажання дітей бачитися з ним.
Зауважила, що центр життєвих інтересів Відповідача є місто Запоріжжя, а дітей - місто Київ. Враховуючи карантинні обмеження, встановлені у березні 2020, введення воєнного стану з 24 лютого 2022 особисті відвідування постійного місця проживання дітей вкрай ускладнені. Крім того, при спробах Відповідача домовитися про зустрічі з дітьми, Позивачка наводила начебто поважні причини для неможливості цього, проте такі дії Позивачки були лише спрямовані на обмеження прав батька на побачення з дітьми. Тому вважає позовні вимоги безпідставними.
08.08.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник Позивачки просить не враховувати в якості доказів квитанції на сплату аліментів на загальну суму 64000 грн, адже Відповідачем було умисно штучно змінено призначення платежу, яке насправді не було вказано при переказі коштів. Насправді, ці кошти були поверненням його боргу.
Зазначила, що ОСОБА_2 сплачував аліменти: у 2021 з січня по березень, з липня по жовтень - 3000 грн на місяць, у грудні 2 платежі по 3000 грн; у 2022 у січні, з травня по грудень - 3000 грн на місяць, за квітень 9000 грн; у 2023 з січня по лютий - 3000 грн на місяць, березень - 2 платежі по 3000 грн, липень - 9000 грн. Лише у травні 2023 року брав участь у додаткових витратах у сумі 15000 грн. ОСОБА_2 несе мінімальні витрати на дітей, виключно в межах, стягнутих на підставі наказу. Крім того, зауважила, що сама по собі сплата аліментів не вказує на належне виконання батьком своїх обов'язків та участі у їх вихованні.
Вважає, що посилання представника Відповідача на створення перешкод у спілкуванні відповідача із дітьми з боку Позивачки є недоведеними належними та допустимими доказами. Також вважає недоречним посилання представника Відповідача на наявність перешкод у спілкуванні, пов'язаних із карантином, воєнним станом та відстанню між містами, адже із довідок про рух коштів з АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що переводи коштів відбувалися з терміналів, розташованих у м. Києві, хоча в цей час побачитися із синами Відповідач бажання не виявляв.
Також зазначила, що протягом тривалого часу Відповідач не виявляв жодного інтересу до життя дітей, не спілкується з ними та не бере участі у їх вихованні, не цікавиться досягненнями своїх дітей.
Позивачка та її представник у судовому засіданні підтримали вищезазначені вимоги, з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Відповідач та його представники заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.
Додатково у судовому засіданні відповідач зазначив, що у 2014 році у нього від шлюбу із позивачкою народився син ОСОБА_4 . У 2015 році почався процес усиновлення сина ОСОБА_1 - ОСОБА_6 . З тих пір він вважав його також і своїм сином. З дітьми вони часто проводили час разом. Але у 2016 році ОСОБА_1 вирішила із ним розійтися, тому що знайшла іншого чоловіка. Ще на стадії розлучення йому пропонували відмовитися від дітей, але він категорично відмовився від цього. З початку він із дітьми зустрічався 1-2 рази на тиждень, потім 1-2 рази на місяць, потім раз в квартал, а потім у зв'язку із карантином та війною це стало майже неможливо. ОСОБА_1 часто з підстав безпеки, через хворобу дітей, або з інших причин (перебування у бабусі, у дідуся, тощо) відмовляла йому у зустрічах із дітьми. Тепер він розуміє, що з самого початку потрібно було фіксувати такі випадки, звертатися до органів опіки та поліції. У лютому 2020 року, коли він бачив молодшого сина ОСОБА_4 , він йому сказав, щоб вони не виставляли спільні фото, адже мама буде за це його сварити. Також була ситуація, коли у спілкування із ОСОБА_4 , син йому сказав, що, якщо він його любить, нехай від нього відмовиться. ОСОБА_1 намагалася, щоб усе спілкування із синами відбувалося через неї. Коли у суді розглядався спір про місце проживання дітей та надання дозволу на виїзд закордон, його знов просили відмовитися від дітей, на що він не погодився. Тоді повідомили, що це питання буде вирішуватися через суд. Він заперечує проти позбавлення його батьківських прав, він буде і надалі піклуватися про дітей, буде намагатися виправити ситуацію із спілкуванням, для цього хоче разом із дітьми відвідувати психолога.
На запитання представника позивача, відповідач пояснив, що коли ОСОБА_4 було 5 років, він приїхав до дітей, щоб разом відсвяткувати день народження. Вийшли ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . ОСОБА_6 в черговий раз почав казати, що не хоче їхати разом, що у нього не має настрою. В останні рази при зустрічах він часто таке казав, тому він запропонував ОСОБА_6 не їхати разом. Так все і склалося. Таке відношення у ОСОБА_6 почалося у 2019 році, до того вони разом проводили час, все було добре. Також у судовому засіданні пояснив, що з початку, після розлучення, він ще проживав у м. Києві, потім десь з середини 2018 року почав проживати у м. Запоріжжі, хоча робота була пов'язана з двома містами. Приїжджав коли раз на тиждень, коли раз на місяць. Якщо приїжджав на вихідних, то намагався зустрітися із дітьми, якщо у будні, то ні, адже діти навчаються. Після тієї ситуації з ОСОБА_6 , він ще декілька разів намагався додзвонитися, але ОСОБА_6 не відповідав на дзвінки.
Свідок ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що він із позивачкою вже разом 7 років, до цього вона була одружена із відповідачем. Ще на початку їхнього одруження піднімалося питання усиновлення, він був готовий усиновити хлопців з першого дня, щоб у всіх було одне прізвище, але відповідач був проти. Відразу після розлучення ОСОБА_2 пропав на деякий час, потім потроху почав з'являтися. З початку з'явився через 3 місяці, потім через півроку, потім його не бачили 6 років. Зі старшим він розійшовся на дуже поганій ноті. Це був день народження молодшого, він приїхав його привітати. Два брати вийшли до відповідача, але ОСОБА_2 сказав старшому, що він його не кликав, може з ними не їхати, на що ОСОБА_6 дуже образився та розплакався. Потім, через півроку, перед новим роком приїхав до молодшого до дитячого садочку, щось йому пообіцяв, і потім його не було. Він на зв'язок не виходив. Шість років його не цікавило, чим живуть діти, чи живі вони, що їдять, чи ходять до школи, та інше. Тому вони почали цей процес, щоб він не був вітчимом, а був батьком для дітей. Ще було декілька спроб зустрітися із молодшим, але він або хворів, або були інші причини, він не пам'ятає.
Свідок ОСОБА_14 пояснила, що є матір'ю позивачки. Також зазначила, що ОСОБА_2 та діти на даний час не спілкуються. Пояснила, що була така ситуація, коли їй подзвонила донька та розказала, як вчинив ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_6 . Також їй про цю ситуацію розповідав сам ОСОБА_6 , він тоді був засмучений та плакав. Також пояснила, що ОСОБА_6 міг розплакатися, через будь-яке слово.
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснила, що з 2014 року до 2016 року вона працювала нянею дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вона працювала з 9 години ранку та до 18 години вечора, цей час з дітьми була вона. Коли приїжджав батько, він інколи міг спитати, що робили. Про те, чим харчувалися, не питав. Вважає, що батько участі у вихованні майже не приймав, хоча він на дітей не кричав, нічого поганого не робив. Інколи вони разом, а саме: вона, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та діти їздили на дачу. Там було таке, що ОСОБА_2 з дітьми грав, міг на гойдалці дітей покатати. З 2016 по 2017 рік вона не працювала, хоча спілкувалася із ОСОБА_1 . Потім почала працювати у ОСОБА_1 в клініці адміністратором в дитячій кімнаті. Так, у 2017 році один раз ОСОБА_2 приїздив до дитячої кімнати та брав дітей разом провести час. Більше вона ОСОБА_2 не бачила. Була на дні народження ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в минулому та позаминулому році, але ОСОБА_2 не було. Діти про батька не розповідали.
Свідок ОСОБА_19 пояснила, що деякий час були сусідами. Її син ОСОБА_20 та ОСОБА_6 дружать із дитячого садочка. Крім того, вони разом навчалися із першого по дев'ятий клас, а зараз навчаються разом у коледжі. Коли ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ще перебували у шлюбі, та вони були сусідами, вона не часто але інколи бачила як ОСОБА_2 із дітьми проводили час разом на дитячому майданчику. Якось вона бачила їх разом у торгівельному центрі. Але останні роки вона ОСОБА_2 не бачила, та ОСОБА_6 про нього не згадував.
Свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_22 суду пояснили, що познайомилися із ОСОБА_2 у 2017 році, вони відвідували психологічні курси після розлучення. Там ділилися своїми проблемами. Після завершення курсів продовжили спілкування, спочатку часто зустрічалися, а саме у 2017-2018 р.р., потім через карантин та війну не бачилися. Знають зі слів, що колишня дружина чинила перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 із дітьми.
ОСОБА_6 у присутності психолога-консультатнта ОСОБА_23 надав у суді такі пояснення. Так, у судовому засіданні він не заперечував проти позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Також у судовому засіданні повідомив, що останній раз, коли він бачив ОСОБА_2 , він забрав ОСОБА_4 , а його брати із собою не побажав. Яка причина, та яка розмова була у них перед цим, він не пам'ятає. Більше йому ОСОБА_2 не дзвонив, вони не бачилися. На запитання відповідача про те, чи повідомляла йому мати ОСОБА_1 , що він з ним хоче поговорити, ОСОБА_6 повідомив, що не пам'ятає.
Суд, вислухавши вступні промови позивачки та її представника, представників відповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши свідків та пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, встановивши наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини, доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 19 жовтня 2013 року. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13.09.2017 даний шлюб було розірвано (т. 1 а.с. 49-50).
Зміна прізвища позивачки з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » підтверджується свідоцтвом про шлюб, Серія НОМЕР_1 від 28.11.2017 (т. 1 а.с. 52).
Згідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_2 (т.1 а.с. 26).
З рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року вбачається, що ОСОБА_5 було позбавлено батьківських прав відносно дитини: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У судове засідання відповідач не з'явився, подав до суду заяву, якою позов визнав і просив розглянути справу у його відсутності (т. 1 а.с. 27-29).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року надано дозвіл ОСОБА_2 на усиновлення (т. 1 а.с. 30-33).
Згідно свідоцтва про народження, виданого повторно, Серія НОМЕР_3 від 31 травня 2016 року батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 36).
Згідно постанови старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 05.01.2023 було відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 з виконання судового наказу № 754/16868/18, виданого Деснянським районним судом м. Києва 07.12.2021 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 30.11.2018 року до досягнення дітьми повноліття (т. 1 а.с. 54).
Постановою старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 15.05.2023 ВП № НОМЕР_4 було прийнято до виконання (т. 1 а.с.55-56).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20.07.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації - задоволено частково. Було визначено місце проживання неповнолітніх дітей із матір'ю ОСОБА_1 . У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дітей закордон та стягнення додаткових витрат на утримання дітей - відмовлено (т. 1 а.с. 60-68).
Згідно довідки № 83 від 17.05.2023 ОСОБА_6 навчається в 9-Б класі школи І-ІІІ ступенів № 270 Деснянського району міста Києва, згідно довідки № 85 від 22.05.2023 ОСОБА_4 навчається в 3-А класі школи І-ІІІ ступенів № 270 Деснянського району міста Києва (т. 1 а.с. 69).
Згідно характеристики, виданої класним керівником та директором школи № 270 на ім'я ОСОБА_6 , учня 9-Б класу, за 5 років батько ОСОБА_2 не відвідував батьківської конференції (т. 1 а.с. 70).
Відповідно до характеристики класного керівника та директора школи № 270 на ім'я ОСОБА_4 , 2014 року народження, учня 3-А класу, тато ОСОБА_2 уваги навчанню не приділяє, до школи не приходить, навчанням не цікавиться (т. 1 а.с. 71).
Згідно довідки № 10 від 28.06.2023 директора ГО СОК «Тріумф», виданої на ім'я ОСОБА_1 про те, що її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 відвідує секцію боротьби дзюдо з 01.09.2018. Протягом всього часу відвідування секції тренери-викладачі не спілкувалися з батьком дитини, оскільки останній ніколи не приводив сина на заняття (т. 1 а.с. 72).
Квитанції про сплату аліментів на користь ОСОБА_1 ПВ № НОМЕР_4. Платник ОСОБА_2 за період з 31.01.2022 по 06.07.2023 на загальну суму 54000 грн (т. 1 а.с. 161-174).
Квитанції від 30.12.2018, від 08.02.2019, від 16.03.2019, від 15.04.2019, від 18.05.2019, від 13.06.2019, від 12.07.2019, від 12.08.2019 про перевід аліментів на ім'я ОСОБА_1 , відправник - ОСОБА_2 на загальну суму 64000 грн (т. 1 а.с. 176-179). А також квитанції від цих же дат, але в яких призначення платежу не зазначено на ім'я ОСОБА_1 , відправник - ОСОБА_2 на загальну суму 64000 грн (т. 1 а.с. 204-211).
Квитанції від 01.04.2021, від 01.10.2021, від 31.12.2021, від 01.11.2021, від 31.07.2021, від 05.12.2021, від 27.02.2021, від 01.09.2021 від 01.02.2021, від 05.05.2023, де відправником зазначений ОСОБА_2 , одержувачем ОСОБА_1 на загальну суму 42000 грн (а.с. 180-189).
Позивачкою долучені документи про здійснення витрат за червень - серпень 2023 року на дозвілля сина ОСОБА_4 на загальну суму 17804,86 грн. (т. 1 а.с. 212-214, 216-218).
З наданих Позивачкою виписок по надходженням по картці, яка оформлена на її ім'я за 31.05.2021 та за 30.06.2021 вбачається, що ОСОБА_2 перераховував на карту грошові кошти сумі по 3000 грн кожний платіж. Поповнення готівкою в терміналі відбувалося у м. Києві (а.с. 220-221). Так само, відправлення документів з Нової пошти, де відправником зазначений ОСОБА_2 , а одержувачем - ОСОБА_1 відбулося з відділення, розташованого за адресою: м. Київ (а.с. 223).
31 серпня 2023 року був укладений договір № 1 про оплату освітньої послуги між Київським фаховим коледжем туризму та готельного господарства та ОСОБА_39 в інтересах ОСОБА_6 . Строк надання освітніх послуг з 01.09.2023 по 30.06.2027. Встановлена загальна вартість освітньої послуги та терміни оплати (т. 1 а.с. 224-227).
Також позивачкою надана довідка про оплату готівкою за спортивно-оздоровчі збори для учнів спортивно-оздоровчого клубу «ТРІУМФ» в період червень-серпень 2023 року на загальну суму 32300 грн (т. 1 а.с. 229).
Із заяви ОСОБА_1 про перерахунок заборгованості за аліментами від 20.07.2023, що була адресована до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) вбачається, що остання просила не враховувати в рахунок сплати аліментів суми, отримані нею за грудень 2018, за лютий 2019, за березень 2019, за квітень 2019, за червень 2019, за липень 2019, за серпень 2019, за травень 2021 (т. 1 а.с. 230-232).
Згідно довідки про відсутність заборгованості від 17.08.2023 № 40951 головного державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) вбачається, що на виконанні ВДВС перебуває виконавче провадженні № НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Станом на 17.08.2023 рік заборгованість зі сплати аліментів відсутня (т. 2 а.с. 5).
Наданий відповідний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, з якого вбачається, що середній заробіток за місяць ОСОБА_2 складає 11502,76 грн, з яких останній сплачував аліменти щомісячно по 3000 грн, натомість стягненню підлягали аліменти на меншу суму (т. 2 а.с. 6-7).
За висновком Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування від 27.09.2023 № 102/03/38-4128 вважали доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також вбачається, що на засіданні комісії з питань захисту дитини взяв участь батько дітей ОСОБА_2 , який повідомив, що заперечує проти позбавлення його батьківських прав, оскільки дбає про них, сплачує аліменти. Зазначив, що останній раз бачив дітей до карантину, та висилав молодшому сину подарунки до дня народження. Також зазначив, що в навчальні заклади, де навчаються діти він не звертався, бо не знав в яких саме навчальних закладах вони навчаються. ОСОБА_4 повідомив, що з батьком давно не бачився, подарунків від нього не отримував. ОСОБА_4 пам'ятає, що коли йому було чотири роки батько обіцяв йому подарувати на день народження динозавра, проте ні динозавра, ні будь-якого іншого подарунка від батька він не отримав.
ОСОБА_6 повідомив, що підтримує позов матері про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. З ОСОБА_2 він не спілкується, останній раз бачив його п'ять років назад. Зауважив, що ОСОБА_2 ображав і погрожував йому, не цікавився його життям та не допомагав матеріально (т. 2 а.с. 45-49).
Характеристики, видані від імені ОСОБА_33 ОСОБА_34 , ОСОБА_35 та ОСОБА_36 судом не приймаються до уваги, адже з характеру викладеної інформації вбачається надання показів свідками, при цьому дані особи не були допитані у судовому засіданні з обов'язковим роз'ясненням прав та відповідальності, передбаченої ст.ст. 384, 385 КК України. При цьому, як письмові докази ці характеристики суд до уваги також не може прийняти, адже вони містять лише підписи осіб, які не можливо ідентифікувати, тобто без засвідчення ЕЦП.
У судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_19 , тому саме їх покази, надані під час судового засідання визнаються судом допустимими.
Звертаючись із зазначеним позовом, ОСОБА_1 в якості підстав, якими вона обґрунтовує необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно двох синів, вказала те, що протягом чотирьох років Відповідач жодної моральної та фінансової допомоги дітям не надавав, участі у їх вихованні не брав, життям дітей не цікавився.
Разом з тим, як встановлено у судовому засіданні Відповідач перераховував кошти на рахунок Позивачки у 2018 і у 2019 роках, і у подальшому.
Пояснення Позивачки з приводу того, що частина коштів, сплачених ОСОБА_2 у той період, була перерахована ним в рахунок погашення минулих боргів не пов'язаних з аліментами, суд не приймає до уваги, адже на час розгляду справи судом не було доведено наявність боргу ОСОБА_2 перед Позивачкою або перед її близькими родичами. Так, суду не були надані розписки про отримання ОСОБА_2 у борг певної суми грошей, рішення суду про стягнення суми боргу, які б набрали чинності, або інші належні та допустимі докази також не були надані.
На даний час заборгованість зі стлати аліментів у ОСОБА_2 відсутня.
Решта підстав, зазначених Позивачкою, не є достатніми для позбавлення Відповідача батьківських прав відносно дітей, виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У відповідності з вимогами ст.ст. 150, 155, 180 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, що є найважливішими обов'язками матері і батька, а також повинні утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України, мати/батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
У Постанові від 6 травня 2020 року Верховний Суд у справі № 753/2025/19 зазначив, що підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ, передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише у разі наявності вини у діях батьків. Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 р. у справі № 641/2867/17-ц., у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/9433/17. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17.
У даній справі за сукупністю зібраних та проаналізованих доказів не вбачається, що батько остаточно втратив інтерес до дітей та взагалі самоусунувся від спілкування із ними, хоча, суд вважає, що тієї уваги, яку приділяє дітям відповідач ОСОБА_2 , на теперішній час є вкрай замало, щоб налагодити стосунки із дітьми. Між тим, суд бере до уваги, що відповідач має бажання разом із дітьми відвідувати психолога з метою налагодження із ними стосунків.
Свідки, а також Позивачка у судовому засіданні не заперечували, що ОСОБА_2 перший час після розлучення бачився із дітьми, також були спроби зустрітися із дітьми, але через різні підстави зустрічі так і не відбулися.
Свідок ОСОБА_37 , показала, що протягом часу, коли вона працювала нянею в родині ОСОБА_2, а це два роки, ОСОБА_2 на дітей не кричав, нічого поганого не робив, тобто, відносився до дітей добре.
Суд вважає, що така ситуація склалась через карантин, воєнний стан, відстань між містами та через особисті відносини між колишнім подружжям.
При цьому, посилання свідка ОСОБА_1 та Позивачки на необхідність позбавлення Відповідача батьківських прав, зокрема, з тією метою, щоб усі члени сім'ї носили одне прізвище, не може відповідати інтересам дітей.
Свідок ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що з самого початку процесу розлучення сторін у даній справі він не був проти усиновлення дітей, Відповідачу пропонували відмовитися від батьківських прав, але він відмовився.
Проте, позбавлення батьківських прав - це не лише зміна прізвища.
В даному випадку, суд хоче зауважити на вкрай негативному баченні ситуації по відношенню до ОСОБА_6 , відносно якого вже було позбавлено батьківських прав його рідного батька. Так, не можна виховувати у дітей думку про те, що є нормою позбавлення батьківських прав одного з батьків лише через укладення шлюбу із іншою особою.
Щодо думки дитини ОСОБА_6 про можливість позбавлення батьківських прав Відповідача, суд зауважує наступне.
При з'ясуванні думки дитини слід брати до уваги те, що оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ'єктивною та зумовленою різними важелями впливу. У зв'язку з цим, законодавець передбачив право суду постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).
У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 зазначається, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки вона може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким дитина через малолітній вік неспроможна надавати об'єктивну оцінку, та не завжди відповідає інтересам самої дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Також, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав Відповідача, оскільки у висновку відсутні відомості, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, що не здійснює своїх батьківських обов'язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення Відповідача від виконання батьківських обов'язків.
У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 зазначається, що, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Аналогічна позиція висловлена ВС у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, згідно з якою суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
У постанові ВС від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 також вказується, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні, прийнятому у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09), Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (§ 100).
З урахуванням наведеного, суд вважає, що Позивачкою не доведено, що поведінка Відповідача відносно синів є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, зібрані докази не доводять безумовне ухилення Відповідача від виконання своїх обов'язків, а його ставлення до дітей не свідчить про неможливість виправлення становища. Позивачка не обґрунтувала та не довела, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батька по відношенню до синів батьківських прав і яким чином позбавлення Відповідача батьківських прав змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дітей.
Таким чином суд вважає, що на цей час та в даному випадку неправильним буде розривати зв'язок дітей з батьком, тому у позові про позбавлення батьківських прав слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76-80, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повний текст рішення виготовлено 05 червня 2024 року.
Суддя Ю.І. Ретинська