Справа № 199/10384/23
(2/199/793/24)
Іменем України
19 березня 2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Богун О.О.,
при секретареві Буточкіній М.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Комунальне підприємство «ЖИЛСЕРВІС-5» Дніпровської міської ради, про виселення з незаконно займаних кімнат в гуртожитку, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Комунальне підприємство «ЖИЛСЕРВІС-5» Дніпровської міської ради, про виселення з незаконно займаних кімнат в гуртожитку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до рішення Дніпровської міської ради від 23.04.2019 року №394 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлових будинків за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_6 , та гуртожитку за адресою: АДРЕСА_8 перебуває на балансі та обслуговуванні КП "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради. Під час перевірки житлового фонду був виявлений факт незаконного вселення громадянина ОСОБА_1 в кімнати АДРЕСА_9 . Відповідач не надав ордер або його копію представникам КП «Жилсервіс - 5» ДМР. Також цього ордеру не має серед ордерів, що зберігаються на КП «Жилсервіс - 5» ДМР. Будь-яких інших документів, передбачених Житловим кодексом УРСР та порядком надання житлової площі в гуртожитках комунальної власності територіальної громади м.Дніпропетровська, у відповідача не має, а тому є всі підстави для виселення ОСОБА_1 з кімнат № НОМЕР_1 та АДРЕСА_10 .
У зв'язку з тим, що відповідач проживає за вказною адресою незаконно, будь-які документи, які б підтверджували право користування кімнатами у відповідача відсутні, позивач просить суд виселити із кімнат № НОМЕР_1 та АДРЕСА_10 , ОСОБА_1 , без надання іншого житла.
Ухвалою від 04.01.2022 відкрито провадження по справі та визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
19 березня 2024 року справу розглянуто по суті з ухваленням рішення.
Представником позивача надано до суду заяву проведення судового засідання без застосування засобів технічної фіксаці, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвали заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час судового розгляду справи був сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, не надав заяву про розгляд справи за його відсутності, не скористався правом надання відзиву на позов, у зв'язку з чим суд за згодою позивача вирішує справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.
Третя особа - Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» в судове засідання не з'явилась, про місце, дату та час судового розгляду справи була сповіщена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Право на житло одне з найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.
Статтею 47 Конституції України та статтею 9 ЖК України гарантовано право громадянина на житло, відповідно до якого ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною четвертою статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Судом встановлено, що на балансі Комунального підприємства "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради перебуває гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_11 (а.с. 14,15).
Відповідно до довідки КП «Жилсервіс-5» ДМР від 10.07.2023 року Вх.1021, за даними паспортного відділу КП «Жилсервіс-5» ДМР на 10.07.2023 р. у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_12 щодо зареєстрованих осіб інформація відсутня (а.с. 5).
Відповідно до довідки КП «Жилсервіс-5» ДМР від 07.07.2023 року №1007 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_12 не існує діючого особистого рахунку (а.с.6).
Відповідно до відповіді №352166 від 06.12.2023 р. з Єдиного державного демографічного реєстру відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_13 (а.с. 22,23).
Актами обстеження кімнат №8,10 гуртожитку у буд. АДРЕСА_11 від 16.03.2023 р., 23.06.2023 р., 05.07.2023 р., 06.07.2023 р., встановлено факт проживання особи, особисті дані якої не встановлено, на прохання пред'явити документи особа відмовила, кімната була опломбована, вішався замок, але все було знято особою, яка мешкає в кімнаті (а.с. 7-10).
Заяви від 27.04.2023 р. Вх.№241/1, від 05.01.2023 р. Вх.№457, від 05.06.2023 Вх.№329/1 та від 30.01.2023 р. Вх.№55, підписані мешканцями гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_11 , підтверджуються факт неодноразового звернення мешканців до КП «Жилсервіс-5» ДМР із скаргами на ОСОБА_1 , який проживає в кімнаті № НОМЕР_2 зазначеного гуртожитку, та проханням вчинити дії (а.с.12,13).
Відповідно до абз.1 ст.127 ЖК України, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
Відповідно до абз.2 ст.128 ЖК України, жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.
Відповідно до ст.129 ЖК України, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
Відповідно до абз.3 ст.116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 465/3255/14-ц (провадження № 61-192св17) не можуть вважатися такими, що самоправно зайняли жиле приміщення особи, які вселилися до нього на підставі ордера.
У постанові від 12 жовтня 2020 року у справі № 686/27262/18, Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що не може вважатися такою, що самоправно зайняла жиле приміщення також особа, яка вселилася в жиле приміщення без ордера, але на підставі угоди чи дозволу.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
У рішенні від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
З огляду на практику ЄСПЛ виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (пункт 3 частина п'ята статті 12 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 465/3255/14-ц (провадження № 61-192св17), не можуть вважатися такими, що самоправно зайняли жиле приміщення особи, які вселилися до нього на підставі ордера.
У той же час у постанові від 12 жовтня 2020 року у справі № 686/27262/18 Верховний Суд зазначив, що не може вважатися такою, що самоправно зайняла жиле приміщення також особа, яка вселилася в жиле приміщення без ордера, але на підставі угоди чи дозволу.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При розгляді спорів про захист права власності шляхом виселення необхідно досягнути справедливого балансу між конкуруючими правами й інтересами учасників спору, а також інтересами суспільства в цілому.
Виходячи із того що відповідачем не спростовано доводи позивача та не надано до суду докази законного проживання ОСОБА_1 у кімнатах №8,10 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_11 , суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено у повному обсязі, то судовий збір, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючисьст.ст.58, 59, 61, 109, 116, 127, 128, 129 ЖК України, ст.ст.259,263-265,280-282 ЦПК України, суд -
Позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Комунальне підприємство «ЖИЛСЕРВІС-5» Дніпровської міської ради, про виселення з незаконно займаних кімнат в гуртожитку - задовольнити.
Виселити ОСОБА_1 , з незаконно зайнятих кімнат № НОМЕР_1 , АДРЕСА_10 , без надання іншого житла.
Стягнути з ОСОБА_1 на рахунок держави судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Позивач - Дніпровська міська рада (ЄДРПОУ 26510514, зареєстроване місцезнаходження: 49070, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75)
Відповідач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_13 )
Третя особа - КП «Жилсервіс - 5» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 38199687, зареєстроване місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 14)
Суддя О.О.Богун