Іменем України
28 травня 2024 року м. Чернігів справа № 927/307/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.
За позовом: заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури,
код 02910114, вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації,
код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000
до відповідача: Тупичівської сільської ради,
код ЄДРПОУ 04415235, вул. Чернігівська, 75, с. Тупичів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15150
Предмет спору: про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
від позивача: Дрозд А.С.;
від відповідача: не з'явився;
за участю прокурора: Шиленка М.В.;
Заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до суду з позовом до Тупичівської сільської ради, у якому просить суд усунути перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 16,7891 га з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624 шляхом:
1) скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 16,7891 га з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624;
2) зобов'язання Тупичівської сільської ради повернути земельну ділянку площею 16,7891 га з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624, яка знаходиться в межах пам'ятки археології місцевого значення поселення «Околиця» X-XIII ст., державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 03.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 23.04.2024 о 10:30 та встановлено учасникам справи строки подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позовну заяву.
Ухвала суду від 03.04.2024 була доставлена учасникам справи до їх електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС 03.04.2024 о 17:25, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву на позов 18.04.2024.
18.04.2024 від Департаменту культури і туризму, національностей та релігій надійшло клопотання №15-1104/6 від 17.04.2024 про розгляд справи без участі його представника.
Оскільки Департамент культури і туризму, національностей та релігій не є учасником справи і суд його до участі не залучав, подане Департаментом клопотання про розгляд справи без участі його представника залишено без розгляду, як безпідставно подане відповідно до ст. 43 ГПК України. Суд постановив відповідну ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.
У судовому засіданні 23.04.2024 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 07.05.2024 на 10:00.
Ухвалою суду від 24.04.2024 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 07.05.2024 о 10:00.
Ухвала суду від 24.04.2024 була доставлена учасникам справи до їх електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС 24.04.2024 о 18:54.
30.04.2024 відповідач подав до суду заяву, у якій визнає позовні вимоги у повному обсязі.
У судовому засіданні 07.05.2024 суд розглянув подану відповідачем заяву про визнання позову.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд прийняв визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.
У судовому засіданні 07.05.2024 суд оголосив перерву до 28.05.2024 до 10:00, про що представники усіх учасників справи повідомлені під розписку.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується розпискою від 07.05.2024, але у судове засідання 28.05.2024 не з'явився, про причини неявки не повідомив.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 28.05.2024 проводилось за відсутності відповідача (його представника).
У судовому засіданні 28.05.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на земельній ділянці площею 16,789 га з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624 (далі - спірна земельна ділянка) знаходиться об'єкт культурної спадщини, пам'ятка археології місцевого значення поселення “Околиця” X-XIII ст. охоронний №2206-Чр, що належать до земель історико-культурного призначення та може перебувати лише у державній власності, що встановлено у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 26.04.2023 у справі №927/239/23 та у постанові Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 у справі №927/239/23. Разом з тим, спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за Тупичівською сільською радою, а отже перебування цієї земельної ділянки у комунальній власності позбавляє Український народ правомочності власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. Оскільки держава в особі Чернігівської обласної (державної) адміністрації, будучи власником спірної земельної ділянки в межах пам'ятки археології місцевого значення - поселення “Околиця”, не може реалізувати свої права власника на належні їй землі історико-культурного призначення, межі та площа яких залишаються невизначеними та нерозподіленими через існування спірної земельної ділянки, необхідним є скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідач визнає позовні вимоги у повному обсязі, про що подав відповідну заяву про визнання позову.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Господарський суд Чернігівської області розглядав справу №927/239/23 за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та Тупичівської сільської ради про:
- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" №25-4092/14-18-сг від 05.06.2018 у частині передачі у власність Тупичівської сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624, площею 16,7891 га;
- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер №42744645 від 29.08.2018 (номер запису про право власності 27678633) та одночасного припинення за Тупичівською сільською радою Чернігівського району Чернігівської області (код 04415235) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власості на земельну ділянку площею 16,7891 га кадастровий номер 7421480800:03:000:4624, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 1631742274214.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.04.2023 у справі №927/239/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023, позов задоволено частково; визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" №25-4092/14-18-сг від 05.06.2018 у частині передачі у власність Тупичівської сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624 площею 16,7891 га; скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 42744645 від 29.08.2018 (номер запису про право власності 27678633). У решті позову відмовлено.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що у справі №927/239/23 та у цій справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.04.2023 у справі №927/239/23 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.
З урахуванням встановлених у вказаному судовому рішенні у справі №927/239/23 обставин, а також на підставі наявних у цій справі документів, суд встановив наступне.
Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів “Про взяття під державну охорону пам'яток археології, історії та культури” №176 від 04.04.1983 взято під державну охорону пам'ятки археології, історії та культури, розташовані на території області, зокрема в Городнянському районі, кургани П-І, ІІ тис. до н.е., що розташована в с. Бурівка, Городнянський район.
Відповідно до облікової картки селище епохи Київської Русі “Околиця”, Х-ХІІІ ст., розташоване за 350 м. на схід від села Бурівка колишнього Городнянського району Чернігівської області, в урочищі Околиця. На території пам'ятки зустрічаються культурні рештки у вигляді кераміки Х-ХІІІ ст.
Тобто земельна ділянка площею 16,7891 га кадастровий номер 7421480800:03:000:4624, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення поселення «Околиця», охоронний № 2206-Чр, відноситься до земель історико-культурного призначення.
Паспортизована пам'ятка у 1982 році.
Згідно відомостей паспорту селище епохи Київської Русі “Околиця” (територія селища) розділене на дві частини руслом струмка, пересохлого в наш час. Пам'ятка доповнює відомості про заселення території Чернігово-Сіверського князівства в Х-ХІІІ ст. Технічний стан оцінений, як поганий.
Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України № 899 від 12.08.2015 (у редакції розпорядження КМУ № 57-р від 01.02.2017) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України №555-р від 09.08.2017), виготовленої Київською обласною філією ДП “Центр державного земельного кадастру” у 2018 році на замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, встановлено наявність у межах об'єкта інвентаризації, земельної ділянки площею 16,7891 га, земельна ділянка №4, (Бурівська сільська рада), обмеження (обтяження), які передбачені згідно класифікатора обмежень та обтяжень №643 від 29.12.2008 у відповідності до додатку №6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого КМУ №1051 від 17.10.2012.
Земельна ділянка №4 площею 16,7891 га внесена до переліку обмежень щодо користування земельних ділянок на території Тупичівської сільської об'єднаної територіальної громади Городнянського району Чернігівської області від 26.04.2018.
Обмеження у використанні земельної ділянки площею 16,7891 (охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини) з кадастровим номером: 7421480800:03:000:4624 також містяться в кадастровому плані технічної документації.
Відомості щодо розташування у межах земельної ділянки з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624 пам'ятки археології місцевого значення - поселення “Околиця” (охоронний № 2206-Чр), підтверджуються графічною частиною зведеної експлікації земельних угідь сільськогосподарського підприємства “Білорусія” колишньої Бурівської сільської ради Городнянського району, де позначена територія археологічної пам'ятки під №6 (охоронний № 2206-Чр), розташована біля селища Бурівка.
У довідці Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА №118-П від 14.05.2018 до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Тупичівської сільської ОТГ Городнянського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 11.08.2015 №899 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.02.2017№ 57-р) із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України №555-р від 09.08.2017, міститься інформація про те, що земельна ділянка, що знаходиться на території Тупичівської сільської об'єднаної територіальної громади Чернігівського (колишнього Городнянського) району Чернігівської області - земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 16,7891 га, знаходиться на території Тупичівської сільської об'єднаної територіальної громади (Бурівська сільська рада) Городнянського району Чернігівської області та потрапляє на територію пам'ятки археології місцевого значення поселення “Околиця”, Х-ХІІІ ст. (охоронний № 2206-Чр), взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 04.04.1983 №176, відносно якої в обов'язковому порядку мають бути укладені охоронні договори на пам'ятки археології. Крім того, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації при погоджені технічної документації звертав увагу головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на те, що відповідно до частини 2 та 5 статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини” та роз'яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність.
Відповідно до інформації Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації №15-93/8 від 10.01.2023 земельна ділянка з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624 входить в межі пам'ятки археології місцевого значення поселення “Околиця”, Х -ХІІІ ст., охоронний №2206-Чр, розташований за 0,35 км на схід від с. Бурівка (ур. Околиця). Поселення взяте на державний облік рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів “Про взяття під державну охорону пам'яток археології, історії та культури” №176 від 04.04.1983, як пам?ятка археології за категорією місцевого значення та включена до списків (переліків) пам?яток історії та культури відповідно до діючого на той час Закону Української РСР “Про охорону і використання пам?яток історії та культури”.
Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-4092/14-18-сг від 05.06.2018 Тупичівській сільській раді Городняського району Чернігівської області передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1894,4850 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Тупичівської сільської об'єднаної територіальної громади згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок.
На виконання виданого наказу підписано акт приймання-передачі від 05.06.2018, згідно якого Головне управління Держгеокадастру передало із державної власності, а Тупичівська сільська рада прийнала у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком.
Відповідно до додатку під №25, відчужено на користь Тупичівської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624 площею 16,7891 га, яка розташована на території Тупичівської сільської ради Чернігівського району (колишня Бурівська сільська рада). У графі Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки вказано - Охоронна зона навколо об'єкту культурної спадщини, площа, на яку поширюється обмеження 16,7891 га.
Рішенням Тупичівської сільської ради від 21.12.2018 прийнято в комунальну власність Тупичівської сільської ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1894,4850 га (згідно додатку №1), зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624, площею 16,7891 га.
Відповідно до інформаційної з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №322193947 державним реєстратором Городнянської районної державної адміністрації Чернігівської області Гавриленко О.Д. прийнято рішення (індексний номер №42744645 від 29.08.2018) про державну реєстрацію за Тупичівською сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 16,7891 га, кадастровий номер 7421480800:03:000:4624, про що внесено запис про право власності №27678633від 27.08.2018, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1631742274214.
Згідно з даними Державного земельного кадастру цільове призначення земельної ділянки площею 16,7891 га кадастровий номер 7421480800:03:000:4624 - «землі запасу 16.00», категорія землі - «землі сільськогосподарського призначення».
Матеріали справи містять копію поземельної книги земельної ділянки з кадастровим номером 7421480800030004624, відкриту 25.05.2018 (а.с.75-110).
На виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.04.2023 у справі №927/239/23 реєстратором Олишівської селищної ради Чернігівського району Комовою Ю.М. 06.10.2023 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, відомості щодо об'єкта нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624 скасовано (а.с.66-67).
За доводами прокурора, раніше обраний прокурором спосіб захисту не призвів до повного поновлення порушеного права держави, оскільки спірна земельна ділянка на цей час відноситься до земель сільськогосподарського призначення; не усунення порушення порядку встановлення її цільового призначення, не приведення реєстраційних відомостей про неї до її фактичного правового режиму створює правову невизначеність, користуючись якою, відповідач за положеннями Земельного кодексу України уповноважений реалізувати права власника земельної ділянки, при тому, що титульним володільцем цієї ділянки була та залишається держава.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції” (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації” (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
“Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави”.
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону” щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру”.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави”.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави” висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття “інтереси держави” має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”.
Таким чином, “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави”, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації на території України введено воєнний стан з 24.02.2022, термін якого продовжено указами Президента України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Повноваження військових адміністрацій визначені ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 “Про утворення військових адміністрацій” для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, серед інших утворено Чернігівську обласну військову адміністрацію та визначено, що у зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
З урахуванням наведеного, зазначену позовну заяву подано прокурором подано в особі Чернігівської обласної державної військової адміністрації у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Прокурор вважає, що наявність державної реєстрації у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки з сільськогосподарським призначенням унеможливить формування земельної ділянки історико-культурного призначення, на яку накладається спірна земельна ділянка, без зміни її цільового призначення, що не відноситься до компетенції держави в особі Чернігівської ОДА (Чернігівської ОВА), а відтак скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки призведе до поновлення порушеного права держави.
Тобто для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з зазначеною категорією землі - «землі сільськогосподарського призначення», відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.
Згідно з ч. 6 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам'ятки археологи, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку.
Отже, стосовно земель історико-культурного призначення установлено пріоритет права власності Українського народу, державної власності над приватною, тобто законно набути права комунальної власності на земельні ділянки відповідних характеристик, розміру і територіального розташування із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі і відповідач - Тупичівська сільська рада.
Повернення у власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом землі.
Суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок у власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико- культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну власність.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення та у разі порушення виявлення порушень.
Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна державна (військова) адміністрація.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації з листом від 23.02.2024 №55-77-1701вих-24, у якому повідомив, що наявність державної реєстрації у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки з сільськогосподарським призначенням унеможливлює формування земельної ділянки історико-культурного призначення, і не усунення порушення порядку встановлення цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624 та не приведення реєстраційних відомостей про неї до її фактичного правового режиму створює правову невизначеність, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою (а.с.69-70).
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
У листі від 08.03.2024 №01-01-32/4307-вих Чернігівська ОВА повідомила про відсутність підстав для вжиття заходів, зазначених у листі прокурора, у зв?язку з чим не вживала та не планує вживати будь-яких заходів, в тому числі претензійно-позовного характеру, з огляду на відсутність законодавчих підстав (а.с.71-72).
Відтак позивач особисто підтвердив нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не збирається робити.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську обласну державну (військову) адміністрацію позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.
У порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
По суті позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 3-5, 13 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі:
поділу або об'єднання земельних ділянок;
скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;
якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України “Про Державний земельний кадастр”, не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
За приписами ч. 10, 11 ст. 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.04.2023 у справі №927/239/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023, скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 42744645 від 29.08.2018 (номер запису про право власності 27678633) на спірну земельну ділянку.
На виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.04.2023 у справі №927/239/23 реєстратором Олишівської селищної ради Чернігівського району Комовою Ю.М. 06.10.2023 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, відомості щодо об'єкта нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624 скасовано (а.с.66-67).
Як зазначив прокурор, внесення такого запису не поновить порушене право та не відновить статус володільця у держави, оскільки відповідно до п. 24 Перехідних положень ЗК України спірна земельна ділянка вважається землею комунальної власності та має сільськогосподарське призначення. Відтак ефективним способом захисту порушеного права є скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, що надасть можливість державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації сформувати земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення - поселення “Околиця”, натомість у іншому випадку - держава не зможе сформувати таку земельну ділянку, зважаючи на те, що на неї накладається спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення. При цьому прокурор зауважив, що держава не зможе самостійно змінити цільове призначення спірної земельної ділянки, оскільки відповідне рішення повинна прийняти Тупичівська сільська рада.
Відповідно до п. 24 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Отже, з дня набрання чинності цим пунктом законної сили, тобто з 27.05.2021, спірна земельна ділянка вважається комунальною власністю, власником якої є територіальна громада в особі відповідача.
Згідно з положеннями частини 3 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Разом з тим, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності не забезпечує відновлення прав попереднього власника на спірну земельну, тобто держави, оскільки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про реєстрацію та припинення права державної власності на спірну земельну ділянку.
За приписами ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
Отже, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки можлива лише за рішенням власника, яким згідно з рішенням суду у справі №927/239/23 є держава, проте за існуючих обставин без відображення такого права в державному реєстрі, і що тягне за собою врахування приписів п. 24 Перехідних положень ЗК України, які визначають право власності на цю землю знову за Тупичівською сільською радою.
Наведені обставини унеможливлюють ефективний захист інтересів держави як власника цієї земельної ділянки у спірних взаємовідносинах.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявність державної реєстрації спірної земельної ділянки з сільськогосподарським призначенням унеможливить формування земельної ділянки історико-культурного призначення, на яку накладається спірна земельна ділянка, без зміни її цільового призначення, що не відноситься до компетенції держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації, а відтак скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки призведе до поновлення порушеного права держави.
Таким чином, визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб, а тому позов підлягає задоволенню.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання цього позову Чернігівська обласна прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 6056,00 грн.
Частиною 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
У зв'язку з визнанням відповідачем позову, прокуратурі підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, що становить 3028,00 грн.
Решта 50% сплаченого прокуратурою судового збору у розмірі 3028,00 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 130, 191, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 16,7891 га з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624.
3. Зобов'язати Тупичівську сільську раду (код ЄДРПОУ 04415235, вул. Чернігівська, 75, с. Тупичів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15150) повернути земельну ділянку площею 16,7891 га з кадастровим номером 7421480800:03:000:4624, яка знаходиться в межах пам'ятки археології місцевого значення поселення “Околиця” X-XIII ст., державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000).
4. Стягнути з Тупичівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04415235, вул. Чернігівська, 75, с. Тупичів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15150) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 3028,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
5. Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) з Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030101) 3028,00 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №549 від 12.03.2024, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи Господарського суду Чернігівської області № 927/307/24.
Рішення суду є підставою для повернення сплаченої суми судового збору з державного бюджету.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено та підписано 07.06.2024.
Суддя В. В. Шморгун