65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3798/21(908/1077/21)
Господарський суд Одеської області у складі судді Грабован Л.І.
за участі секретаря судового засідання Дурович А.А.
дослідивши матеріали справи
за позовною заявою: Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" (65026, м. Одеса, вул. Грецька, буд. 44, кабінет 3)
до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача-2: "UAB BERTI RUBBER" юридична особа, яка зареєстрована за законодавством Литовської Республіки (код 302824354, Литва, Вільнюс, вул. Ейшишкю Соду, 5, буд. 19)
про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №0210-02 від 02.10.2017
у відкритому судовому засіданні за участю
представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача - 1: не з'явився;
від відповідача - 2: не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №0210-02 від 02.10.2017
Приватне акціонерне товариство "Азовкабель" звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою від 19.04.2021р. до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та "UAB BERTI RUBBER" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №0210-02 від 02.10.2017, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та "UAB BERTI RUBBER" (Литовська Республіка) код 302824354.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 22.04.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; присвоєно справі номер провадження 12/84/21; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Запорізької області від 13.05.2021р. зобов'язано позивача здійснити нотаріально посвідчений переклад на литовську мову у двох примірниках: ухвал суду від 22.04.2021 та від 13.05.2021, прохання про вручення, підтвердження про вручення та короткий виклад документів, що підлягають врученню, позовної заяви та подати до канцелярії Господарського суду Запорізької області у строк до 09.06.2021 для подальшого скерування до компетентному органу Республіки Литва; зобов'язано позивача надати суду у строк до 09.06.2021 докази сплати (оригінал платіжного доручення, квитанції банку) 110 (ста десяти) Євро за надання послуг щодо вручення документів Міністерством юстиції Литовської Республіки, на банківські реквізити; витрати, пов'язані з перекладом документів, необхідних для оформлення судом прохання про вручення судових документів за кордоном "UAB BERTI RUBBER" - нерезиденту, та нотаріальне їх посвідчення покладено на позивача - Приватне акціонерне товариство "Азовкабель"; звернутися до Міністерства юстиції Литовської Республіки (Ministry of Justice of the Republic of Lithuania (Gedimino ave. 30 LT-01104 Vilnius) з дорученням про надання правової допомоги; доручення направити Міністерству юстиції Литовської Республіки після отримання від позивача нотаріально засвідчених процесуальних документів та документа про сплату 110 Євро; у зв'язку із зверненням Господарського суду Запорізької області із судовим дорученням про надання правової допомоги зупинено провадження у справі № 908/1077/21 до 20.09.2021.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.09.2021р. зупинено провадження у справі № 908/1077/21 у зв'язку із зверненням Господарського суду Запорізької області із судовим дорученням про надання правової допомоги.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.12.2021р. поновлено провадження у справі № 908/1077/21, 30.11.2021 на адресу суду від Міністерства юстиціі Литовської Республіки повернулось невручене судове доручення, з відміткою "отримувача документа не знайдено".
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.02.2023р. прийнято справу № 908/1077/21 до розгляду; присвоєно справі номер провадження 12/84/21-18/12/23; ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.10.2023р. передано матеріали справи № 908/1077/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та "UAB BERTI RUBBER" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №0210-02 від 02.10.2017 до Господарського суду Одеської області для розгляду в межах справи №916/3798/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства Азовкабель.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.11.2023р. прийнято справу №908/1077/21 до свого провадження суддею Лепехою Г.А.; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження в межах справи №916/3798/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Азовкабель".
Ухвалою Господарського суду Одеської області 22.01.2024р. суддею Грабован Л.І. прийнято справу №916/3798/21 (908/1077/21) до свого провадження для розгляду в межах справи №916/3798/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства „Азовкабель" в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2024р. продовжено строк проведення підготовчого провадження з 22.03.2024р. на тридцять днів до 22.04.2024р.
Ухвалою від 22.04.2024р. закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Сторони у судове засідання 22.04.2023р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, незважаючи на належне повідомлення про дату і місце судового засідання.
Позовні вимоги про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №0210-02 від 02.10.2017, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та "UAB BERTI RUBBER" обґрунтовані наступним:
- припиненням повноважень генерального директора ПАТ "Азовкабель" ОСОБА_6 згідно протоколу засідання наглядової ради №13 від 01.03.2021р. внаслідок порушення економічних інтересів позивача, які вчинялись генеральним директором за співучасті колишнього фінансового директора ОСОБА_5;
- знаходження засновника відповідача 2 - "UAB BERTI RUBBER" ОСОБА_5 у родинних стосунках із відповідачем -1 ОСОБА_1 ;
- здійснення досудового розслідування за фактами порушення економічних інтересів позивача;
- наявністю відповіді відповідача -1 ОСОБА_1 , що договір не підписувався нею;
- відсутністю у позивача документів, на які посилається відповідач як на підставу існування боргу по основному договору, який був відступлений іноземній компанії;
- намір позивача заявити клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи;
- порушенням вказаним договором прав позивача, оскільки "UAB BERTI RUBBER" звернулось до господарського суду Запорізької області заявою про порушення справи про банкрутство позивача, в якості безспірної заборгованості заявником вказується на спірний договір.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги ст. 173, 175,203,215, 238 ЦК України, вказує, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а відповідач -1 не мав наміру відступити право вимоги за основним договором, тому договір відступлення права вимоги є недійсним.
До позову додані засвідчені копії протоколу №13 засідання Наглядової Ради ПАТ "Азовкабель" від 01.03.2021р., запиту адвоката від 14.04.2021р., відповіді на запит ОСОБА_1 від 16.04.2021р., договору відступлення права вимоги №0210-02 від 02.10.2017р.
Відповідач -1 ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надала суду пояснення від 14.01.2022р., в яких повідомила про погодження з доводами позовної заяви, та те, що договір відступлення права вимоги №0210-02 від 02.10.2017р. не укладала, наполяґає, що ПАТ "Азовкабель" дійсно мав перед нею грошове зобов'язання за договором про надання послуг з оптимізації і по усуненню електронно-інформаційного ресурсу в мережі інтернет №2/07 від 01.07.2015р. та договором про надання інформаційно-консультаційних послуг з бухгалтерського обліку та фінансового контролю №1/07 від 01.07.2016р. в загальній сумі 2 488 930 грн.; вказує, що право вимоги щодо зазначеної заборгованості відступила фізичній особі ОСОБА_3 за договором про відступлення прав вимоги (цесії) №18-09-17-ЦС-1 від 18.09.2017р.
До пояснень додано копії акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2015р.-04.09.2017р. між ПАТ "Азовкабель" та ОСОБА_1 , договору про відступлення прав вимоги (цесії) №18-09-17-ЦС-1 від 18.09.2017р., які не засвідчені належним чином.
Відповідач -2 "UAB BERTI RUBBER" надав відзив на позов від 04.02.2022р., в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви з наступних підстав.
- договір №0210-02 від 02.10.2017р. відповідає чинному законодавству, не має підстав для визнання його недійсним:
- в основному договорі №01/0/8-16 від 23.08.2016р., укладеному між ОСОБА_1 та ПАТ "Азовкабель" сторонами не було передбачено ані обмежень щодо відступлення права вимоги, ані обов'язкової згоди боржника на заміну кредитора;
- "UAB BERTI RUBBER" та ФОП ОСОБА_1 мали законне право укласти договір відступлення права вимоги, і згода ПАТ "Азовкабель" на це є не обов'язковою;
- сторонами в договорі погоджені всі істотні умови, що є обов'язковими для даного виду договору;
- умови договору відповідають ЦК;
- сторони договору діяли в межах діючого законодавства, договір відповідає вимогам законів та його недійсність прямо ними не передбачена;
- сторони вправі самостійно визначати умови договору і укладати договори відступлення права вимоги у т.ч. на безоплатній основі;
- факт подання відповідачем -2 заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Азовкабель" з посиланням на отримане від відповідача -2 права вимоги за договором відступлення права вимоги №0210-02 від 02.10.2017р. свідчить про намір позивача реалізувати надані йому за договором права та про реальне настання наслідків для нього (отримання права вимоги грошового зобов'язання ПАТ "Азовкабель");
- доводи відповідача щодо не підписання договору ФОП ОСОБА_1 спростовуються самим текстом договору, який містить підпис і печатку відповідача;
- у позивача відсутнє право на звернення до суду з вимогою про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, оскільки він не є стороною договору, його права та обов'язки у договорі не визначені, і залишились незмінними після укладення і це є підставою для відмови у позові;
- позивачем не наведено належного обґрунтування на підтвердження факту порушення спірним договором його прав та яким чином недійсність договору вплине на його права;
- посилається на норми ст. ст. 16,203, 204,215 , постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №23-1383/2010 про закріплення презумпції правомірності правочину, постанови КГС ВС від 23.05.2019 у справі ;920/301/18, від 25.06.2019р. у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 02.04.2020р. у праві №910/7160/19, від 01.07.2021р. у справі №910/7029/20 від 22.07.2021р. у справі №924/243/20 (924/1155/18), 13.05.2021р. у справі №910/6393/20) з в висновками про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові;
- позицію відповідача -1 про те, що договори з відповідачем- 2 нею не укладались вважає очевидною та явною неправдою, на спростування якої повідомляє про надання оригінального примірнику договору та інших документів (повідомлення боржника про відступлення права вимоги), які спростовують позицію відповідача;
- щодо кримінального провадження зазначає, що такі доводи не мають значення для справи, є безпідставними і нічим не підтвердженими припущеннями позивача.
Відповідач- 2 "UAB BERTI RUBBER" звернувся до суду із клопотанням від 07.02.2022р. про витребування доказів а саме витребування у ОСОБА_4 копії висновку експерта №4; за результатами проведення експертного економічного дослідження та документів, на підставі яких воно проводилось; витребування у ФОП ОСОБА_1 оригіналу договору про відступлення права вимоги (цесіі) укладеного з ФОП Агафоновою В.С.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив :
Згідно договору про відступлення права вимоги №0210-02 від 02.10.2017р., копія якого міститься у матеріалах справи, укладеного між ФОП ОСОБА_9 (первісний кредитор) та "UAB BERTI RUBBER" (новий кредитор), первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає новим кредитором за договором №1/07 від 01.07.2016р., укладеним між первісним кредитором та ПАТ "Азовкабель", право вимоги за основним договором первісний кредитор передає на безоплатній основі. (п.1) За цим договором новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання грошових зобов'язань за основним договором в сумі 194000 грн., що підтверджена актами приймання-передачі наданих послуг/виконаних робіт, які передаються на безоплатній основі.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Ч. 6 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
З 21.10.2019р. набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.
Згідно ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином, вимоги позивача викладені у позовній заяві до відповідачів розглянуті в межах справи про банкрутство в порядку позовного провадження.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Згідно із ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 42 КУзПБ.
Відповідно до положень ст. 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019р., а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013р., що втратив чинність 21.10.2019р., які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019р. у справі № 910/3907/18).
Ст. 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий ч. 2 ст. 16 ЦК України).
КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Cт. 14 ГПК України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Згідно зі ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 цього ж Кодексу.
Так, відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя ст. 215 ЦК України).
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
У справі, що розглядається, позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору саме на підставі ст.238 ЦК України.
ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;
встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у ст. 3, 627 ЦК України, ст. 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації
Такий висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.
Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.
Водночас у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Таким чином, у господарському провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Крім того, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Суд відмічає, що встановлена відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно зі ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, а ч. 6 ст. 13 ЦК України передбачено, що у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов'язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених ГПК України, не зобов'язаний збирати докази (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України). В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони. Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Суд встановив, що позивач у справі не є стороною зазначеного договору.
Підстави, вказані позивачем як обґрунтування наявності підстав позову та його порушеного цивільного права (інтересу):
- припинення повноважень генерального директора ПАТ "Азовкабель" ОСОБА_6 згідно протоколу засідання наглядової ради №13 від 01.03.2021р. внаслідок порушення економічних інтересів позивача, які вчинялись генеральним директором за співучасті колишнього фінансового директора ОСОБА_5 ;
- знаходження засновника відповідача 2 - "UAB BERTI RUBBER" ОСОБА_5 у родинних стосунках із відповідачем -1 ОСОБА_1 ;
- здійснення досудового розслідування за фактами порушення економічних інтересів позивача;
- відсутність у позивача документів, на які посилається відповідач як на підставу існування боргу по основному договору, який був відступлений іноземній компанії;
- наявність відповіді відповідача -1 ОСОБА_1 , що договір не підписувався нею;
- намір позивача заявити клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи;
- порушення вказаним договором прав позивача, оскільки "UAB BERTI RUBBER" звернулось до господарського суду Запорізької області із заявою про порушення справи про банкрутство позивача, в якості безспірної заборгованості заявником вказується на спірний договір.
Суд зазначає про відсутність обґрунтування пов'язаності та впливу на предмет спору, а відповідно того, що це є доказами , підтверджуючими позовні вимоги щодо перших чотирьох підстав.
Щодо доводів позивача про наявність відповіді відповідача -1 ОСОБА_1 , що договір не підписувався нею та намір позивача заявити клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи суд зазначає про відсутність такого клопотання та відповідно відсутність висновку експертизи, який є в такому випадку належним доказом, підтверджуючим вказаний факт.
Вказівка на порушення вказаним договором прав позивача, оскільки "UAB BERTI RUBBER" звернулось до господарського суду Запорізької області із заявою про порушення справи про банкрутство позивача, не заслуговує на увагу суду, оскільки не підтверджує того, спірний договір впливає на його права та яким чином недійсність договору вплине на його права; його права та обов'язки у договорі не визначені і залишились незмінними після укладення . Крім того, позивачем не надано відомостей щодо оспорення його зобов'язань щодо сплати заборгованості, яка зазначена у спірному договору та виникла у позивача за основним договором (договір №01/08-16 від 23.08.2016р.), тобто він дійсним.
Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що позивач не є стороною спірного договору та ним не наведено належного обґрунтування на підтвердження факту порушення спірним договором його прав та того, що недійсність договору вплине на його права, тобто не доведено порушення права (охоронюваного законом інтересу); не надано належних доказів того, що наявні підстави, за якими слід визнати недійсним договір відступлення права вимоги, суд дійшов висновку про відсутність права на звернення з вимогою про визнання договору відступлення права вимоги недійсним та необхідність відмови у задоволенні позову.
У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Відмовити повністю у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та "UAB BERTI RUBBER" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №0210-02 від 02.10.2017р., укладеного між ФОП ОСОБА_1 та "UAB BERTI RUBBER".
2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у порядку ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 07 червня 2024 р. у зв'язку із відсутністю стабільного електропостачання.
Копію рішення надіслати ПрАТ "Азовкабель" (secretary@azovcable.com; yurist@azovcable.com), представника ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Суддя Л.І. Грабован