09 травня 2024 року Справа № 915/1492/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ткаченка О. В., при секретарі судового засідання Сулеймановій С. М.,
за участю:
представника позивача: - Шаповалова Р. Ю.,
представника відповідача: - Родіонової В. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи - підприємця Суручан Катерини Володимирівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , e-mail представникa: ІНФОРМАЦІЯ_2 )
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Дергунова Сергія Володимировича (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )
про: припинення порушення прав інтелектуальної власності на торгову марку.
Фізична особа - підприємець Суручан Катерина Володимирівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою (вх. №12721/23), в якій просить суд:
- визнати дії Фізичної особи - підприємця Дергунова Сергія Володимировича (РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - відповідач) неправомірними та такими, що порушують права інтелектуальної власності на знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3», що належить позивачу за свідоцтвом на знак для товарів та послуг № НОМЕР_3;
- заборонити відповідачу використовувати позначення «ІНФОРМАЦІЯ_3», що є схожим до ступеню змішування щодо знака для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3», що належить позивачу за свідоцтвом на знак для товарів та послуг № НОМЕР_3 у господарській діяльності першого;
- вилучити із цивільного обороту та знищити продукцію, що реалізується відповідачем із застосуванням позначення «ІНФОРМАЦІЯ_3» та порушує права інтелектуальної власності позивача;
- стягнути з відповідача судові витрати, понесені позивачем по даній справі.
В обґрунтування позову посилається на використання відповідачем без дозволу позивача схоже до ступеня змішування з торговою маркою позивача позначення для товарів та послуг, що є тотожними з товарами та послугами, до яких надана правова охорона у відповідності до свідоцтва НОМЕР_4, що є порушенням ст.424, 426, 489, 490 Цивільного кодексу України та ст.16, 20 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів та послуг».
Ухвалою суду від 04.10.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Від позивача надійшла заява № б/н від 16.10.2023 (вх. № 13708/23, вх. № 13932/23) про усунення недоліків позовної заяви.
23.10.2023 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.12.2023.
20.11.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №15346/23), згідно якого відповідач просить в задоволенні позову відмовити з посиланням на таке.
Позивач, який є власником торгівельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_4», згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг НОМЕР_4 від 25.09.2019, зображення знаку має овальну форму в червоному та золотому кольорі, має клас послуг 43: Послуги із забезпечення японською та тайською їжею та напоями.
Згідно поданої позивачем заяви від 25.11.2021, опублікованої 11.01.2022, на додаткову реєстрацію торгівельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_5», торгівельний знак має прямокутну форму в чорно-білому кольорі, має клас послуг 43: Послуги із забезпечування їжею та напоями; забезпечування тимчасовим житлом та ін.
Відповідач зазначає, що наразі позивач не має прав на торгівельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_5», а має право лише використовувати це найменування, оскільки заявка на право на торгівельну марку лише подана.
В свою чергу відповідачем 20.12.2021 подано заяву, опубліковану 15.02.2022, на реєстрацію торгівельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_6», торгівельний знак має квадратну форму, в чорному, помаранчевому, білому, червоному кольорах, має клас послуг 30: суші, спріг роли, рис швидкого приготування та ін. та клас послуг 39: доставляння товарів, доставляння їжі, доставляння напоїв, доставляння суші.
Отже, на думку відповідача, найменування торгівельних марок мають лише одне спільне слово «ІНФОРМАЦІЯ_3», що не може трактуватись, як використання виключної ідентифікації до торгівельної марки позивача, форми торгівельних знаків відмінні, як і кольорова гама цих знаків. Також різний клас товарів та послуг.
20.12.2023 від відповідача до суду надійшло клопотання (вх. №16649/23) про залучення до справи доказу, що підтверджує право Відповідача на використання спірного торгівельного знаку. Відповідач просив задовольнити клопотання, посилаючись на те, що на стадії підготовчого судового засідання такі докази залучити не було можливості оскільки отримано їх лише 18.12.2023 із супровідним листом РТПП Миколаївської області від 14.12.2023.
15.03.2024 від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 3046/24)
Ухвалами суду від 18.12.2023, від 12.02.2024, від 18.03.2024 підготовче засідання відкладалось на 12.02.2024, 18.03.2024 та 11.04.2024 відповідно.
Ухвалою від 11.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 09.05.2024.
В судовому засіданні 09.05.2024 представники сторін підтримали свої правові позиції та навели доводи на їх обґрунтування.
У судовому засіданні 09.05.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Позивач є власником знаку для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_4», згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25.09.2019, зображення знаку має овальну форму в червоному та золотому кольорі, має клас послуг 43: Послуги із забезпечення японською та тайською їжею та напоями.
Позивач з використанням вищезазначеної торгівельної марки здійснює тривалий час підприємницьку діяльність, для чого ним відкрито власний сайт, за допомогою якого він реалізує власну продукцію та розширює круг своїх споживачів.
Крім того, позивач 25.11.2021 подав заявку на реєстрацію позначення «ІНФОРМАЦІЯ_5» для товарів 43 класу, зокрема послуги із забезпечування їжею та напоями; забезпечування тимчасовим житлом та ін.
Проте позивачем було виявлено що відповідач використовує в своїй комерційній діяльності позначення «ІНФОРМАЦІЯ_6», що є схожим до ступеня змішування з зареєстрованою торгівельною маркою позивача, а саме, що відповідач також використовує у своїй діяльності товари з нанесенням позначення «ІНФОРМАЦІЯ_3».
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів та послуг» свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:
- позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;
- позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;
- позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;
- позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.
Згідно з п. 4.3.2.4 та 4.3.2.6 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Держпатенту України від 28.07.1995 № 116, проведення пошуку тотожних або схожих позначень проводиться за такими ознаками:
- позначення вважається тотожним з іншим позначенням, якщо воно збігається з ним у всіх елементах;
- позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним в цілому, незважаючи на окрему різницю елементів;
- при перевірці позначень на тотожність і схожість необхідно: провести пошук тотожних або схожих позначень; визначити ступінь схожості заявленого позначення та виявлених при проведенні пошуку позначень; визначити однорідність товарів і/або послуг, для яких заявлено знак, в порівнянні з товарами і/або послугами, для яких зареєстровані або заявлені тотожні або схожі знаки, виявлені під час пошуку.
Серед позначень, зазначених в пунктах 4.3.2.1 а), б), в), 4.3.2.2. а) Правил, пошук здійснюється відносно тих позначень, які мають більш ранній пріоритет.
Визначення схожості словесних позначень проводиться за такими ознаками:
- словесні позначення, заявлені як знаки, порівнюються з словесними та комбінованими позначеннями, до композиції яких входять словесні елементи.
- при встановленні схожості словесних позначень враховується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична) схожість.
Позивач вважає, що назва торгівельної марки відповідача «ІНФОРМАЦІЯ_6» за візуальними, фонетичними та семантичними ознаками схожа з торгівельною маркою позивача. «ІНФОРМАЦІЯ_4».
На цих підставах позивач просить задовольнити позовні вимоги та заборонити відповідачу використовувати позначення «ІНФОРМАЦІЯ_3», що є схожим до ступеню змішування зі знаком для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3», що належить позивачу за свідоцтвом на знак для товарів та послуг НОМЕР_4 у господарській діяльності першого, а також вилучити із цивільного обороту та знищити продукцію, що реалізується відповідачем із застосуванням позначення «ІНФОРМАЦІЯ_3» та порушує права інтелектуальної власності позивача.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.15 та ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відносини, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 № 3689-XII, відповідними положеннями Цивільного кодексу України (далі ЦК України), Господарського кодексу України (далі ГК України).
Згідно зі ст.420 ЦК України, до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування напівпровідникових виробів; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
Згідно зі ст.494 ЦК України право власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом України. Відповідну норму також містить і ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», за якою право власності на знаки для товарів та послуг засвідчується свідоцтвом. Свідоцтво є офіційним охоронним документом, який видається від імені держави уповноваженим на це органом - Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.
Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб; використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом; умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону (ч.ч.2-4 ст.426 ЦК України).
Положення ч.ч.1, 2 ст.432 ЦК України передбачають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом України, законом чи договором (ст.431 ЦК України).
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи (ч.1 ст.492, ч.1 ст.493 ЦК України).
Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором (ч.ч.1, 2 ст.495 ЦК України).
Згідно ст.489 ЦК України правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.
Фірмовим (комерційним) найменуванням є назва, якою юридична особа або громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, позначають себе на ринку і яка використовується для їх ідентифікації в господарських (комерційних) відносинах.
Для комерційного (фірмового) найменування властиві принципи істинності, постійності та виключності.
Згідно зі статтею 490 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:
1) право на використання комерційного найменування;
2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;
3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом;
Згідно зі статтею 159 Господарського кодексу України правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу.
Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 Господарського кодексу України, у разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Свідоцтво дає його власнику право використання торговельної марки, а саме: право нанесення її на будь-який товар, для якого її зареєстровано, упаковку, яка містить такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет; право зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування його для продажу; право пропонування його для продажу, продажу, імпорту (ввезення) та експорту (вивезення); право застосування знаку під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої його зареєстровано; застосування його в діловій документації чи рекламі та в мережі Інтернет.
Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. Об'єктом знака не можуть бути імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов'язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, назви, пов'язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг (ч.ч.2, 3, 4 ст.5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).
Пунктом 2 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" зазначено, що свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом.
Використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака. Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати (ч.ч.4, 5 ст.16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).
Згідно з п. 1 ст. 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди в доменних іменах торговельних марок та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16 цього Закону.
Відповідно до п. 8, 9 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору. Договір про передачу права власності на торговельну марку і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
Статтею 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" встановлено, що неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч.1, 2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.1 ст.78, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч.ч.1, 2, 4, 6 ст.91 ГПК України).
Матеріалами справи підтверджено, що найменування торгівельних марок Позивача та Відповідача має лише одне спільне слово «ІНФОРМАЦІЯ_3», що не може трактуватися як використання виключної ідентифікації до Позивача, оскільки вказане слово використовується багатьма торгівельними брендами.
Знаки торгівельних марок позивача та відповідача мають різні форми (у позивача - овальна, у відповідача - квадратна); кольори, які використовуються позивачем не є ідентичними з кольорами відповідача (червоний та золотий колір у позивача; чорно - білий у відповідача); також мають місце різні класи товарів та послуг (43 у позивача, 30 та 39 - у відповідача).
Ураховуючи викладене, суд визнає, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності не можуть бути визнаними такими, що свідчать про порушення прав позивача та наявність підстав для задоволення позовних вимог.
За такого у задоволенні позову належить відмовити.
Суд додатково звертає увагу сторін на те, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст.129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. В задоволені позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено та підписано 06.06.2024.
Суддя О. В. Ткаченко