04 червня 2024 року м. Харків Справа № 905/1157/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Соляник Н.В.
за участю представників сторін:
позивача- Бєлікова В.О.
відповідача - Дорофієнко В.В.
дослідивши матеріали апеляційної скарги позивача - ТОВ “Краснолиманське” (вх.№1089Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 09.01.2024 у справі № 905/1157/23 (ухвалене у приміщенні господарського суду Донецької області суддею Хабаровою М.В., повний текст складено 19.01.2024)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Краснолиманське”
до Державного підприємства “Вугільна компанія “Краснолиманська”
про стягнення 307 592 305,76 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» збитків у розмірі 307 592 305,76 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим позбавив позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ у розмірі 307 592 305,76 за операціями з придбання послуг за Договором про надання послуг виробничого характеру №01/11-3 від 01.11.2017 за період листопад 2017 року - червень 2020 року.
Рішенням господарського суду Донецької області від 09.01.2024 у справі № 905/1157/23 у задоволенні позову відмовлено повністю, з тих підстав, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати послуг виробничого характеру, відповідно до умов договору, доказів наявності додаткових податкових зобов'язань, штрафних санкцій по податкам та зборам, а також інших документально підтверджених витрат в розмірі, заявленому у позові.
Позивач - ТОВ “Краснолиманське” подало на зазначене рішення апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 09.01.2024 у справі № 905/1157/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Також апелянт в апеляційній скарзі просить визнати поважними і такими, що об'єктивно не залежали від апелянта, причини не подання доказів до суду першої інстанції та долучити докази до матеріалів справи, врахувати при ухваленні судового рішення платіжні інструкції та банківські виписки на 256 аркушах, Довідку про виконання Договору про надання послуг виробничого характеру №01/11-3 від 01.11.2017 на підтвердження здійснення розрахунків по Договору про надання послуг виробничого характеру №01/11-3 від 01.11.2017 на загальну суму 1 845 553 834,51 грн в тому числі ПДВ на загальну суму 307 592 305,76 грн.
Апелянт зазначає, що повне здійснення розрахунків на загальну суму 1 845 553 834,51 грн підтверджується даними платіжними інструкціями, банківськими виписками та довідкою про виконання договору.
Свої вимоги по суті позову апелянт обґрунтовує тим, що відповідач не оформив податкові накладні на вказану суму та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим позбавив апелянта права на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ у розмірі 307 592 305,76 грн за операціями з придбання послуг (робіт) за договором у період з листопада 2017 року по червень 2020 року.
Як зазначає апелянт, на час розгляду справи його зобов'язання перед відповідачем за договором оренди №01/11-3 від 01.11.2017 не змінено та не припинено; зазначене спростовує висновок суду першої інстанції, що збитки щодо нереєстрації відповідачем податкових накладних на суму сплаченого ПДВ не мають реальний характер.
Апелянт також посилається на те, що податкове законодавство пов'язує момент виникнення зобов'язання з реєстрації податкових накладних з моментом підписання актів приймання-передачі послуг за договором, а не з фактом оплати.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ “Краснолиманське” (вх.№1089Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 09.01.2024 у справі № 905/1157/23, призначено справу до розгляду на 21.05.2024.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що відповідачем надано, а позивачем прийнято послуги на загальну суму 1 845 553,51 грн, в тому числі ПДВ на суму 307 592 305,76 грн, за період з листопада 2017 по червень 2020, що підтверджується актами здачі-приймання наданих послуг.
Таким чином, факт надання послуг у зазначеному у позові розмірі є фактом, визнаним сторонами спору, отже в силу положень ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягає додатковому доведенню.
При цьому відповідач зазначає, що позивач не надав доказів виникнення додаткових податкових зобов'язань, застосованих штрафних санкції, які б підтверджували збитки у розмірі, заявленому у позові.
З огляду на викладене, просить у задоволенні скарги відмовити, а рішення місцевого господарського суду від 09.01.2024 залишити без змін.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 оголошено про перерву у розгляді справи до 04.06.2024.
В судове засідання 04.06.2024 з'явились представники сторін та надали пояснення по справі.
Вирішуючи питання прийняття наданих апелянтом додаткових доказів, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до положень статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апелянт мав, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, подати усі докази суду першої інстанції, зокрема разом з позовною заявою.
Як вбачається із матеріалів справи, апелянт в обґрунтування неможливості подання додаткових доказів суду першої інстанції посилається на введення в Україні воєнного стану і відсутність претензій зі сторони відповідача щодо проведення розрахунків по договору.
Однак, судова колегія зазначає, що положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.
Крім того, відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 вказаного Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Як вбачається із наданих апелянтом додаткових доказів, вони датовані 2017-2023 роками, і апелянт не доводить жодними доказами, з яких конкретних об'єктивних непереборних обставин апелянт не міг подати додаткові докази суду першої інстанції.
Суд зазначає, що подання позивачем цих доказів до суду першої інстанції разом з позовною заявою та іншими доданими до позову доказами безпосередньо не пов'язано з місцезнаходженням підприємства ТОВ "Краснолиманське" та могло бути реалізовано і в дистанційному режимі.
Судова колегія наголошує, що усі докази мали бути подані сторонами до суду першої інстанції; належних та допустимих доказів неможливості подання до суду першої інстанції наданих апелянтом додаткових доказів з причин, що об'єктивно не залежали від нього, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає надані позивачем додаткові докази і здійснює розгляд апеляційної скарги за наявними і поданими суду першої інстанції доказами.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено місцевим господарським судом, 01.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (сторона 1, позивач) та Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» (сторона 2, відповідач) підписано Договір про надання послуг виробничого характеру №01/11-3. Додатковою угодою №6 від 01.06.2018 вказаний Договір викладено в новій редакції.
Сторона 2 надає стороні 1 послуги, необхідні для здійснення стороною 1 всіх процесів виробництва, обумовлених п. 2.2.1 даного Договору (п. 1.1 Договору в новій редакції).
Надання послуг, не передбачених даних Договором, необхідність в яких виникає в процесі виконання умов Договору, оформлюється додатковими угодами сторонами в письмовому вигляді, які є невід'ємними частинами даного Договору (п. 1.2 Договору).
Сторони проводять розрахунки між собою грошовими коштами в національній валюті України - гривні за виставленими згідно актів виконаних робіт рахункам протягом 120 робочих днів після прийняття наданих послуг (п. 3.2 Договору).
Прийом-передача наданих послуг, передбачених даним Договором, здійснюється повноважними представниками сторін шляхом складання і підписання актів виконаних послуг, в яких відображається фактичне виконання об'єму послуг, передбаченого Програмою, яка узгоджена сторонами на відповідний період. Акт виконаних робіт є документом, що підтверджує виконання зобов'язань за Договором і підставою для проведення розрахунків (п. 4.1 Договору).
Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 19.12.2032. Закінчення строку дії даного Договору не звільняє сторін від обов'язків, які повинні бути виконані в період його дії і від відповідальності за порушення, котрі відбулися в період дії Договору (п. 5.1 Договору).
У випадку неправильного оформлення стороною 2 первинних і податкових документів, порушення стороною 2 обов'язку в частині своєчасного складання податкової накладної, реєстрації її в ЄРПП, сторона 2 зобов'язана відшкодувати стороні 1 всі збитки, понесені стороною 1 з вини сторони 2, у вигляді додаткових податкових зобов'язань, штрафних санкцій по податкам та зборам, а також інших документально підтверджених витрат. У випадку відсутності у сторони 2 права на оформлення податкових зобов'язань на суму ПДВ за наданими стороні 1 послугами, сторона 1 має право утримати суму, яка дорівнює сумі несформованих таким чином зобов'язань по ПДВ із суми, належної до сплати стороні 2 в якості оплати за надані послуги (п. 6.8 Договору).
Сторони досягли згоди встановити строк позовної давності для звернення в суд за захистом своїх майнових прав в 5 років, строк для нарахування неустойки за порушення зобов'язань по Договору в 3 роки, період відшкодування збитків протягом всього строку дії договору (п. 6.9 Договору).
На виконання умов Договору в період з листопада 2017 року по червень 2020 року між сторонами було складено та підписано акти наданих послуг на загальну суму 1 845 553 834,51 грн, в тому числі ПДВ на загальну суму 307 592 305,76 грн.
На підтвердження не включення ПДВ позивачем до складу податкового кредиту за господарськими операціями з відповідачем, позивачем долучено до матеріалів справи податкові декларації за період листопад 2017- червень 2020.
Як зазначає позивач, порушення відповідачем умов договору про надання послуг виробничого характеру №01/11-3 від 01.11.2017 в частині реєстрації податкових накладних за операціями надання послуг, що унеможливило включенням сум ПДВ до податкового кредиту позивача в розмірі 307 592 305,76 грн та відповідно зменшення податкового зобов'язання, внаслідок чого позивачу завдано збитки на вказану суму, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Як вказано у частині 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період (абзац 20 пункту 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН покупцем робіт (послуг), отже з огляду на положення статті 201 Податкового кодексу України саме на відповідача покладено обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та/або розрахунки коригування до таких податкових накладних.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.08.2018 у справі №917/877/17 зазначила, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 вказала, що з 01.01.2015 Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ. Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Отже, не зважаючи на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.12.2023 у справі №926/3347/22, у постанові Верховного Суду від 22.01.2024 у справі №906/267/23 тощо.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку має бути враховано спеціальні норми податкового законодавства, якими врегульовано правовідносини щодо оформлення податкових накладних.
Відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п.п. "а" та п.п. "б" п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів і послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Згідно пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Для виникнення у платника об'єкту оподаткування ПДВ повинен мати місце факт надання послуг, який має виражатись в певних діях виконавця таких послуг та засвідчуватися належним чином оформленими первинними документами.
За змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем надано, а позивачем прийнято послуги виробничого характеру на загальну суму 1 845 553 834,51 грн, в тому числі ПДВ в розмірі 307 592 305,76 грн, за період з листопада 2017 року по червень 2020 року, що підтверджується актами передачі-приймання робіт.
Зазначені акти є первинним документами, що підтверджують здійснення господарської операції та є підставою для виникнення у відповідача обов'язку скласти податкові накладні та внести їх в ЄРПН у строки, визначені Податковим кодексом України.
Тобто, в даному випадку подією, яка відбулася раніше, стало прийняття платником податку виконаних робіт на загальну суму 1 845 553 834,51 грн (з яких ПДВ 307 592 305,76 грн).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що посилання позивача на правову позицію Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, на постанови Верховного Суду від 13.11.2023 у справі №925/564/21, від 19.04.2023 у справі №906/824/21 є безпідставними, оскільки в межах розгляду цих справ між сторонами було здійснено розрахунок за надані послуги, тобто позивачами був сплачений непрямий податок у складі вартості послуг, а відтак, доведено понесення збитків у зв'язку з нереєстрацією податкових накладних.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що зі змісту вищенаведених постанов Верховного Суду не вбачається, що передумовою для висновку про понесення платником податків збитків через не реєстрацію його контрагентом податкових накладних є виключно факт повної сплати відповідної суми ПДВ у складі вартості послуг.
Натомість у постанові від 13.08.2019 у справі №927/720/18 Верховним Судом зазначено, що зобов'язання в частині оплати за надані послуги є договірним зобов'язанням (і наслідком невиконання такого зобов'язання є наявність підстав для стягнення штрафних санкцій), тоді як зобов'язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає з податкового законодавства, яке відносить до податкового кредиту суми податку не лише сплачені, а і нараховані у разі здійснення операцій.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 зробила висновок про те, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів/послуг, адже із цим пов'язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21.
Тому, на думку суду апеляційної інстанції, вказаний майновий інтерес покупця підлягає захисту.
ТОВ "Краснолиманське" мало б право на віднесення суми ПДВ 307 592 305,76 грн до податкового кредиту, у тому разі, якби Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" виконало встановлений законом та договором обов'язок щодо реєстрації податкових накладних.
Отже, колегія суддів зазначає, що формування у ТОВ "Краснолиманське" податкового кредиту з податку на додану вартість було б можливим, якби ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" зареєструвало податкові накладні у встановлений законом строк, який на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції вже закінчився. Тобто допущені відповідачем порушення повною мірою позбавили позивача можливості включити суму ПДВ у розмірі 307 592 305,76 грн до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання чи використати суму від'ємного значення у відповідності до приписів пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України.
Колегією суддів встановлено, що сторони у пункті п. 6.8 Договору про надання послуг виробничого характеру №01/11-3 в редакції додаткової угоди №6 від 01.06.2018 сторони врегулювали питання компенсації збитків за несвоєчасне подання податкових накладних, зазначивши, що відповідач компенсує всі збитки, понесені позивачем з вини відповідача у вигляді додаткових податкових зобов'язань, штрафних санкцій по податкам та зборам, а також інших документально підтверджених витрат. У випадку відсутності у відповідача можливості оформлення податкових зобов'язань з наданих на користь позивача послуг, позивач має право утримати суми неоформлених таким чином зобов'язань з ПДВ із суми, належної відповідачу в якості оплати за надані послуги.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджується, що сторони виконали свої зобов'язання за договором оренди № 01/11-3 від 01.11.2017, зокрема, відповідачем надано, а позивачем отримано послуги на загальну суму 1 845 553 834,51 грн, в тому числі ПДВ на загальну суму 307 592 305,76 грн., що підтверджується підписаними між сторонами та скріпленим печатками актами передачі-приймання робіт (послуг).
Зазначені акти надання послуг є первинним документами, що підтверджують здійснення господарської операції та є підставою для виникнення у відповідача обов'язку скласти податкові накладні та внести їх в ЄРПН у строки, визначені ПК України.
При цьому, податкове законодавство передбачає складання та реєстрацію податкових накладних по факту надання послуг.
У додаткових поясненнях, поданих місцевому господарському суду, відповідач посилався на те, що ним були оформлені податкові накладні, але не було можливості зареєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки станом на 28.09.2023 сума податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних становить від'ємне значення «-» 820233938,37 грн. Загальна сума дебіторської заборгованості позивача перед відповідачем станом на 01.07.2023 становить 2234987000 грн, тому у неможливості зареєструвати податкові накладні винен саме позивач, оскільки не виконує свої грошові зобов'язання перед відповідачем за договорами.
Тобто, відповідач і в суді першої інстанції визнавав виникнення у нього обов'язку складання та реєстрації податкових накладних по договору №01/11-3.
Місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача, що від'ємне значення суми реєстраційного ліміту може бути підставою не реєстрації податкових накладних, оскільки фінансові труднощі особи, в обов'язки якої входить реєстрація податкових накладних, не можуть бути тягарем для платника податків, який своєчасно виконує власні зобов'язання та має право на податковий кредит.
Однак, висновки суду першої інстанції про те, що у зв'язку з відсутністю доказів здійснення розрахунків між сторонами за надані послуги позивачем не свідчать про понесення збитків, колегія суддів вважає помилковими з огляду на положення пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, відповідно до якого податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг.
Статтею 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Зобов'язання в частині оплати за надані послуги (у даному випадку оренда обладнання) є договірним зобов'язанням і наслідком невиконання такого зобов'язання є наявність підстав для стягнення штрафних санкцій.
У свою чергу, зобов'язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає з податкового законодавства, яке відносить до податкового кредиту суми податку не лише сплачені, а і нараховані у разі здійснення господарської операцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №927/720/18.
Крім того, правова позиція щодо визначення суми збитків саме в розмірі неотриманого податкового кредиту закріплено у правовій позиції ВС, викладеній у постанові від 10 січня 2022 року по справі №910/3338/21.
Тому колегія суддів не не погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведений розмір збитків, спричинених нереєстрацією податкових накладних.
Що стосується висновків місцевого суду про необхідність доведення наявності додаткових податкових зобов'язань та їх розміру, то колегія суддів зазначає, що такі обставини не входять до предмету спору у даній справі.
Предметом спору у цій справі є стягнення збитків, завданих порушенням відповідачем порядку реєстрації податкових накладних та неможливістю позивачу скористатись правом на податковий кредит для зменшення своїх податкових зобов'язань або віднесення до від'ємного значення цих сум ПДВ.
Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в постанові від 07.06.2023 у справі №916/334/22 викладено наступний правий висновок, який в силу вимог частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховуються Східним апеляційним господарським судом при розгляді цієї справи: факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що податкові накладні за наслідками господарських операцій, здійснених між ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" та ТОВ "Краснолиманське" на підставі договору оренди №01/11-3 від 01.11.20247 за спірний період відповідачем не складалися та не зареєстровані по цей час.
Відповідно до пункту 80 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України у чинній редакції, суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та які до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень'' протягом 1095 календарних днів з дати їх складення не були включені до податкового кредиту, включаються до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати набрання чинності зазначеним Законом, але не пізніше 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Строк як у 365, так і 1095 календарних днів для можливості включення або коригування суми у відповідному розмірі до податкового кредиту в інші періоди є у даному випадку вичерпаним, що свідчить про втрату позивачем права на податковий кредит.
Таким чином, порушення відповідачем вимог статті 201 Податкового кодексу України, позбавило позивача права включити суми ПДВ у розмірі 1 795 419, 21грн до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на цю суму або віднести до від'ємного значення ПДВ, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету.
Тобто у даному випадку позивач повністю втратив право на податковий кредит, тоді як відповідач не позбавляється права на стягнення з позивача орендної плати за цим договором, якщо вважає, що такі правові підстави мають місце.
Тому колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у даному випадку є прямий причинно-наслідковий зв'язок між допущеним відповідачем порушенням вимог Податкового кодексу України щодо своєчасного складення та реєстрації податкових накладних та відсутністю у позивача можливості включити суму ПДВ до податкового кредиту, отже, спірна сума фактично є збитками ТОВ "Краснолиманське".
Таким чином, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та не надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ТОВ "Краснолиманське" слід задовольнити, а рішення господарського суду Донецької області від 09.01.2024 у справі № 905/1157/23 скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ "Краснолиманське" задовольнити.
З огляду на те, що апеляційна підлягає задоволенню, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 1 ч. 1 ст. 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ТОВ “Краснолиманське” (вх.№1089Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 09.01.2024 у справі № 905/1157/23 - задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 09.01.2024 у справі № 905/1157/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" про стягнення 307 592 305,76 грн збитків задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" (85310, Донецька область, м. Родинське, вул. Перемоги, 9, код ЄДРПОУ 31599557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" (01054, м. Київ, вул. Хмельницького Богдана, 64, код ЄДРПОУ 32281519) збитки в сумі 307 592 305,76 грн., судовий збір за подання позовної заяви в сумі 939 400,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 127 280,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 07.06.2024.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко