1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/6657/22 1-кп/335/252/2024
04 червня 2024 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185, ч.4 ст.186 КК України, -
В провадженні Орджонікідзевського районного суд м. Запоріжжя перебуває об'єднане кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185, ч.4 ст.186 КК України.
В порядку ч.3 ст.331 КПК України прокурор заявила клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 ..
В обґрунтування клопотання прокурор зазначила про те, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185, ч.4 ст.186 КК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою до застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрювана особа може здійснити дії. зазначені у частині першій цієї статті.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлена наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 покладається необхідність запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, ОСОБА_4 , не має постійного місця мешкання, раніше судимий за вчинення аналогічних злочинів, вчинив новий злочин в період іспитового строку, не зважаючи на введений у країну воєнний стан, обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, санкція якого передбачає максимальне покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років. Крім того, допитані у судовому засіданні свідки та потерпілий повністю підтверджують вину обвинуваченого. Таким чином, є підстави вважати, що розуміючи суворість та невідворотність покарання, обвинувачений буде ухилятись від суду, що є ризиком, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, ОСОБА_4 ніде не працевлаштований протягом тривалого часу, не має жодного джерела доходу, зловживає алкогольними напоями, у зв'язку з чим згідно довідки КНП «ОКЗ НПД» ЗОР неодноразово оглядався лікарем - наркологом з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, вживання зі шкідливими наслідками.
Зважаючи на викладене, встановлено наявність ризику вчинення інших кримінальних правопорушень, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України,
Більш м'які запобіжні заходи не здатні забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Так, неможливість обрання до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 176 КПК України, обґрунтовується тим, що на час звернення з клопотанням до судді не надходило відповідних клопотань від поручителів.
Про неможливість обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді застави свідчить те, що обвинувачений не працевлаштований, обґрунтовано обвинувачується у вчиненні корисливого злочину, та зважаючи на систематичність вчинення злочинів корисливої спрямованості єдиним джерелом його доходу є матеріальні блага, отримані злочинним шляхом, які не можуть бути внесені як застава з метою забезпечення покладених на нього обов'язків.
Про неможливість обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту свідчить те, що обвинувачений не має постійного місця проживання та фактично періодично мешкає у балці на території Вознесенівського району м. Запоріжжя.
Таким чином, у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, неможливо запобігти вищевказаним ризикам, оскільки вони передбачають перебування на волі, що дає можливість негативно впливати на повне та всебічне встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні та ухилитися від суду.
У зв'язку з чим, з метою захисту громадян і суспільство від злочинних посягань, та з метою присікти злочинну діяльність ОСОБА_4 . прокурор вважає, що неможливо запобігти вищезазначеним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів у зв'язку з чим просить суд продовжити відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб з утриманням в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти клопотання прокурора та просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 також заперечував проти клопотання задоволення прокурора, просив змінити на більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши думки учасників кримінального провадження, суд приходить до наступного.
Так, судом встановлено, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 14.02.2023 року до ОСОБА_4 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, який ухвалами суду було продовжено, строк дії запобіжного заходу спливає 14 червня 2024 року, однак до спливу строку тримання під вартою завершити кримінальне провадження не можливо з незалежних від суду причин.
Відповідно ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбачених ст.177 цього Кодексу.
Стаття 194 КПК України передбачає, що під час розгляду клопотання суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч.1, ч.2 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є запобігання спробам обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити ці дії.
Судом встановлено, що у кримінальному провадженні на даний час триває судовий розгляд.
ОСОБА_4 по даному кримінальному провадженню обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185, ч.4 ст.186 КК України, які відносяться до тяжких злочинів за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Судом встановлено наявність обставин, які свідчать про те, що ризики, які були підставою для обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачені п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: ризик переховування від суду, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, не змінились та продовжують існувати і на цей час.
Крім того, суд відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішені питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який не має постійного місця мешкання, раніше судимий за вчинення аналогічних злочинів, вчинив новий злочин в період іспитового строку, офіційно не працює , доказів того, що до затримання він працював неофіційно суду надано не було.
Крім того, у суду відсутні відомості про те, що обвинувачений за станом свого здоров'я не може перебувати у місці тримання під вартою.
На думку суду, дані про особу обвинуваченого та наявність встановлених судом ризиків, у сукупності свідчать про неможливість запобігання ним шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 іншого запобіжного заходу, менш обтяжливого, ніж тримання під вартою, а також про те, що запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
На думку суду, обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням строку тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення, яке інкримінується ОСОБА_4 не виходить за межі розумного строку.
Застосований відносно ОСОБА_4 запобіжний захід кореспондується з характером суспільного інтересу, підставами і метою його обрання, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, не надає можливості обвинуваченому перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухилення від суду та впливати на свідків.
Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
З урахуванням викладеного, суд доходить до висновку, що підстави для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не відпали, і не встановлено обставини, які б давали достатні підстави для зміни чи скасування раніше обраного запобіжного заходу.
Суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу із тримання під вартою на інший більш м'який, оскільки вважає, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, на даний час, не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави, оскільки останній зокрема обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, вчиненого із застосуванням насильства.
У відповідності до практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Крім того, як стверджує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справах «Ілійков проти Болгарії» та «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини, зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Враховуючи вищенаведене, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям Європейського суду з прав людини, суд вважає виправданим тримання обвинуваченого під вартою.
З урахуванням викладеного, та враховуючи дані щодо особи обвинуваченого, суд доходить висновку, що інші більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого, з огляду на що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо останнього слід продовжити строком на 60 днів.
Керуючись ст.ст. 197, 183, 331 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою в Запорізькому слідчому ізоляторі на 60 днів до 02 серпня 2024 року включно.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Запорізького апеляційного суду.
Суддя: ОСОБА_1