Справа № 131/649/24
Провадження № 22-ц/801/1327/2024
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шелюховський М. В.
Доповідач:Медвецький С. К.
06 червня 2024 рокуСправа № 131/649/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Медвецького С. К.,
суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
зацікавлена особа - Військова частина НОМЕР_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 131/649/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 01 травня 2024 року, постановлену у складі судді Шелюховського М. В.,
встановив:
Короткий зміст вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Військова частина НОМЕР_1 , а саме здійснення ним постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заява мотивована тим, що він є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , де проходить службу.
Його мати, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи та за станом здоров'я потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Указує, що встановлення указаного факту необхідне для звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив суд:
встановити факт, що має юридичне значення, а саме необхідності здійснення постійного догляду ОСОБА_1 за своєю матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка через стан здоров'я потребує отримання соціальної послуги догляду вдома.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 01 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Ухвала суду мотивована тим, що:
заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки законодавством встановлено позасудовий порядок встановлення такого факту;
заявник має право звернутися до відповідних уповноважених органів з дотриманням вимог законодавства та у разі незгоди з прийнятим рішенням, оскаржити його в судовому порядку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У травні 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 09 травня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Оніщук В. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору, неподання копії апеляційної скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
14 травня 2024 року на виконання вимог ухвали ОСОБА_1 подав квитанцію про сплату судового збору, копію апеляційної скарги з доданими матеріалами для заінтересованої особи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2024 року для розгляду цієї справи замінено суддю Оніщука В. В. та визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Копаничук С. Г.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано зацікавленій особі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року справу призначено до розгляду на 06 червня 2024 року о 09:15 год з повідомленням учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
оскаржувана ухвала є такою, що створює перешкоди у доступі до правосуддя, а вимоги ухвали не ґрунтуються на положеннях закону;
справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, про, що свідчить практика судів України, зокрема Красноградського районного суду Харківської області (справа № 626/986/23);
встановлення факту здійснення ним постійного догляду за ОСОБА_2 необхідне для реалізації гарантованого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» права щодо звільнення з військової служби.
Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку не надходив.
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Юридичні факти - це обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною першою статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зроблено висновок, що:
«у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом з заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
У постанові Великої палати Верховного Суду у справі № 287/167/18-ц від 30 січня 2020 року зроблено висновок, що:
«вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній».
Звертаючись до суду з заявою, ОСОБА_1 указував, що встановлення факту здійснення ним постійного догляду за матір'ю, яка є інвалідом ІІ групи, необхідне йому для отримання права на звільнення з військової служби для догляду за нею.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на основний період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами похилого віку, у тому числі і за особами, що потребують постійного стороннього догляду визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 зі змінами та доповненнями. Вказані нормативно-правові акти визначають порядок отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.
Факт постійного надання соціальних послуг (догляду) інвалідам, хворим та особам похилого віку, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, може бути встановлений структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за місцем проживання/перебування осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі з дотриманням Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
Пунктом шостим частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» встановлено, що надавачами соціальних послуг, зокрема є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.
Пунктом 3 частини шостої статті 13 указаного Закону для фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону, передбачена можливість надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачем соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями, проте для отримання відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг повинні бути включені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні.
Формування Реєстру, відповідно до частини шостої статті 15 Закону України «Про соціальні послуги» здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.
Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений Постановою КМ України від 27 січня 2021 року № 99.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.
Таким чином, саме нормами Закону України «Про соціальні послуги» урегульовано питання оформлення статусу особи щодо надання соціальних послуг фізичною особою не на професійній основі і у відповідності до статті 13 цього Закону надавач та отримувач соціальних послуг повинні бути включені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні.
Відтак порядок встановлення факту здійснення фізичною особою догляду за особою, яка потребує постійного догляду, визначений відповідним законодавством, а саме нормами Закону України «Про соціальні послуги», у зв'язку з чим, відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України, такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні.
У постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі № 378/760/23 зроблено висновок, що:
«факт постійного догляду встановлюється у позасудовому порядку».
Колегія суддів звертає увагу на те, що частиною першою статті 5 КАС України встановлено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже заявник не позбавлений можливості оскаржити дії суб'єкта владних повноважень у порядку адміністративного судочинства.
Установивши, що законом визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка потребує постійного стороннього догляду, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , у зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Щодо посилання заявника на положення закону «Про військову службу і військовий обов'язок», то суд першої інстанції підставно не взяв такі доводи до уваги, оскільки питання відстрочки від військової служби, мобілізації під час воєнного стану, звільнення від відбування військової служби вирішується уповноваженими особами відповідних територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки, керівниками військових частин на підставі відповідних положень законодавства. Натомість рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб зазначених органів оскаржуються в установленому законом порядку, зокрема й до уповноваженого суду в порядку адміністративного судочинства.
Ба більше, заявник не позбавлений права у разі необхідності подати зазначені документи про те, що його матір потребує за станом здоров'я постійного стороннього догляду, за місцем служби для вирішення питання звільнення від військової служби чи надання відстрочки від відбуття такої.
Чинним цивільним процесуальним законодавством не визначено порядку визнання особи доглядальником, такий порядок є позасудовим.
Наведені в апеляційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального і процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за заявником.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 01 травня 2024 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за заявником.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ
судді: Людмила ГОЛОТА
Світлана КОПАНИЧУК