06 червня 2024 року
м. Київ
справа № 160/23921/23
адміністративне провадження № К/990/20349/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 160/23921/23 за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною постанови та зобов'язання вчинити дії,
Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило:
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. щодо стягнення з Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» виконавчого збору у розмірі 12098947,78 грн відповідно до постанови № 33304876 від 25 вересня 2012 року;
- визнати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору № 33304876 від 25 вересня 2012 року такою, що не підлягає виконанню;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 39218068 щодо виконання постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору №33304876 від 25 вересня 2012 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року позов задоволено частково. Скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Рагімової А.Н. від 25 вересня 2012 року, винесену у виконавчому провадженні № 33304876 про стягнення з Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» виконавчого збору в сумі 12098947,78 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року в адміністративній справі №160/23921/23 скасовано та прийняти нову постанову. Адміністративний позов Комунального підприємства «Криворіжтепломережа» задоволено частково.
Визнано протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. щодо стягнення з Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» виконавчого збору у розмірі 12098947,78 грн відповідно до постанови № 33304876 від 25 вересня 2012 року.
Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винести постанову про закінчення виконавчого провадження №39218068 щодо виконання постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору №33304876 від 25 вересня 2012 року на підставі пункту 7 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням, Міністерства юстиції України звернулося до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції звертає увагу, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Понад те, подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги не вказав, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником лише процитовано указану норму.
Стаття 287 КАС України передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Проте, скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики саме даної справи.
Аргументи касаційної скарги зводяться до цитування норм чинного законодавства та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 160/23921/23 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов