05 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/23517/23 пров. № А/857/2152/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Запотічного І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі №380/23517/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції - Грень Н.М., місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 26.12.2023),
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач) в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром та з урахуванням основного розміру пенсії 82 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що йому призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вказав, що при проведенні перерахунку його пенсії з 01.12.2020, 01.12.2021, 01.07.2022, 01.12.2022 на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду відповідачем обмежено розмір пенсії позивача максимальним розміром. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують право позивача на належний соціальний захист, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року максимальним розміром.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 27.04.2021 № 3 виходячи з розміру 82% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром 01.12.2020, 01.12.2021, 01.07.2022, 01.12.2022, з урахуванням виплачених сум.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, просить змінити рішення суду першої інстанції виклавши пункти (абзаци) 2 та 3 резолютивної частини рішення суду в наступній редакції «Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року» та «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром та з урахуванням основного розміру пенсії 82 проценти відповідних сум грошового забезпечення» відповідно.
Свою апеляційну скаргу мотивує зокрема тим, що згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього кодексу, в межах позовних вимог. Вказує що суд першої інстанції за межі позовних вимог не виходив, оскільки відповідна інформація про застосування судом першої інстанції ч. 2 ст. 9 КАС України відсутня. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зобов'язав відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 27.04.2021 № 3, оскільки факт обмеження розміру пенсії немає жодного відношення до довідки про розмір грошового забезпечення.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 у справі №1.380.2019.000859 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея,10, м. Львів, код ЄДРПОУ 13814885) перерахувати пенсію ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), виплатити перераховане та виплачувати пенсію в подальшому з врахуванням розміру 82 процентів відповідної суми грошового забезпечення з 01.01.2016 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 у справі №380/9131/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79061, код ЄДРПОУ: 13814885) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.12.2019 року згідно із статтями 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 27.04.2021 № 3, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, із врахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2022 у справі №380/7361/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням основного розміру пенсії 82 % відповідних сум грошового забезпечення з 01.12.2019 року, з врахуванням виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2022 у справі №380/5929/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2022 у справі №380/2782/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14 липня 2021 року «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» у сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень), з урахуванням раніше виплачених сум, з 01 липня 2021 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2023 у справі №380/17997/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 01.07.2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії за статус інваліда війни III групи передбаченого ч. 4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з врахуванням зростання прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність протягом 2020, 2021, 2022 років визначеного Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням основного розміру пенсії 82 % відповідних сум грошового забезпечення, та з урахуванням виплачених сум; Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити з 01.07.2020 р., з 01.07.2021 р., 01.03.2022 р. ОСОБА_1 пенсію в розмірі 82 % грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених коштів.
Разом з тим, як слідує з перерахунків пенсії позивача з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року підсумок нарахованої пенсії перевищує розмір пенсійної виплати.
Так, підсумок пенсії позивача з 01.12.2020 становить 24 911,84 грн, а розмір пенсійної виплати - 24 894,74 грн
Підсумок пенсії позивача з 01.12.2021 становить 26 961,34 грн, а розмір пенсійної виплати - 26 937,34 грн
Підсумок пенсії позивача з 01.07.2022 становить 30 395,6 грн, а розмір пенсійної виплати - 30 367,7 грн
Підсумок пенсії позивача з 01.12.2022 становить 30 415,4 грн, а розмір пенсійної виплати - 30 367,7 грн
Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо обмеження його пенсії максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Як визначено статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII) суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У статті 13 Закону № 1402-VIII розтлумачено зміст такої конституційної засади судочинства як обов'язковість судових рішень, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Положення ст. 43 Закону № 2262-ХІІ про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015 доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 у справі № 1-38/2016, зокрема, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 гривень.
У пункті 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України зазначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2017, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати про те, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, на яку посилається відповідач, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що статтею 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачено положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2017 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Вказаний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17 та від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, а тому суд відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України враховує такі при вирішенні цієї справи.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з 20.12.2016, протягом 2017 року та в подальшому обмеження максимальним розміром пенсії є протиправним.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Ураховуючи те, що ч. 7 ст. 43 Закону України № 2262, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 за № 7-рп/2016, суд вважає, що дії відповідача щодо застосування обмежень при здійсненні перерахунку та виплати позивачу пенсії з 01.12.2020, 01.12.2021, 01.07.2022, 01.12.2022 максимальним розміром є протиправним.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням встановлених обставин, а також те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 у справі №1.380.2019.000859 встановлено право позивача на отримання пенсії у розмірі 82% грошового забезпечення, колегія суддів висновує про задоволення позовних вимог шляхом здійснити ОСОБА_1 з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром та з урахуванням основного розміру пенсії 82 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з частиною третьою статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Відтак, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
У рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Одночасно, особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Наведена правова позиція вже була викладена Верховним Судом у постанові від 19.10.2020 у справі №815/1294/16.
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №140/2133/19 констатував, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії можливе лише у разі, якщо такий суб'єкт повинен був вчинити такі дії (або прийняти відповідне рішення) згідно з законодавством і, невчинення цих дій (неприйняття рішення) порушує права позивача.
При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував про неможливість виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в даному випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
Аналогічні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 6 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 4 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 1 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц).
З огляду на викладене, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.
Вказаний правовий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15, постанови від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а.
Повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).
З резолютивної частини рішення суду першої інстанції слідує, що судом визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року максимальним розміром та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 27.04.2021 № 3 виходячи з розміру 82% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром 01.12.2020, 01.12.2021, 01.07.2022, 01.12.2022, з урахуванням виплачених сум. Однак зі змісту позовних вимог слідує, що позивач просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром та з урахуванням основного розміру пенсії 82 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, зміст позовних вимог та доводів апеляційної скарги колегія суддів відповідно до статті 308 КАС України дійшла висновку, що слід змінити рішення суду шляхом викладення абзацу другого та третього резолютивної частини, в наступній редакції: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром та з урахуванням основного розміру пенсії 82 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1, частин 2 та 4 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції, вказане рішення підлягає зміні та в решті залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі №380/23517/23 змінити, а саме викласти абзаци другий та третій резолютивної частини в такій редакції:
«Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.12.2020 року, з 01.12.2021 року, з 01.07.2022 року, з 01.12.2022 року нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром та з урахуванням основного розміру пенсії 82 проценти відповідних сум грошового забезпечення.»
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі №380/23517/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
І. І. Запотічний