06 червня 2024 року Справа № 280/2982/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 за підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Позовну заяву подав та підписав представник позивача адвокат Журавльов Д.І., на підтвердження повноважень наданий ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВТ №1045422 від 20.02.2024.
Позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач незаконно відмовив у задоволенні рапорту на дострокове звільнення з військової служби з підстав передбачених у п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Враховуючи абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач вважає, що доданий до рапорту позивача висновок лікарсько-консультативної комісії КНП «Міська лікарня №1» Запорізької міської ради від 02.11.2023 №418, є належним доказом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю, та є належною підставою для звільнення позивача з військової служби. Позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 08 квітня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 22.04.2024 надав до суду відзив на позовну заяву. Військова частина НОМЕР_1 не погоджується із позовними вимогами та вважає їх безпідставними з наступного. До рапорту позивача не було долучено висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії про необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 . Стосовно доданого до рапорту висновку про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма первинної облікової документації № 080-4/о), то у відповідності до пункту 9 «Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407, вказаний висновок подається для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Чинним законодавством не передбачено можливості використання форми первинної облікової документації № 080-4/о в якості документального підтвердження підстав для звільнення з військової служби. У командування військової частини НОМЕР_1 були відсутні правові підстави для задоволення рапорту та звільнення позивача з військової служби, тому жодних протиправних дій чи бездіяльності при розгляді питання про звільнення позивача з військової служби відповідачем не було допущено. Відповідач просить суд відмовити позивачу в позові повністю.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 09 березня 2022 року призваний на військову службу під час мобілізації.
28.02.2024 позивач подав рапорт на звільнення з військової служби за підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю.
На підтвердження підстав для звільнення з військової служби за підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» надав до рапорту: висновок лікарсько-консультативної комісії КНП «Міська лікарня №1» Запорізької міської ради від 02.11.2023 №418, копії паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 , копії паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , довідку ОСББ «Новокузнецька 28-А» про фактичне місце проживання (позивача та його матері), консультативний висновок адвоката, ордер про надання правничої (правової) допомоги 20.03.2024.
Відповідач листом від 20.03.2024 №2528 надав відповідь та повідомив про відсутність підстав для звільнення, оскільки до рапорту позивача не долучено висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії про необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 , чинним законодавством не передбачено можливості використання форми первинної облікової документації №080-4/о в якості документального підтвердження підстав для звільнення з військової служби.
Не погоджуючись таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 3 ст. 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає:
підготовку громадян до військової служби;
приписку до призовних дільниць;
прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;
проходження військової служби;
виконання військового обов'язку в запасі;
проходження служби у військовому резерві;
дотримання правил військового обліку.
Частинами 1 - 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється:
громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом;
іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Військова служба в Україні організовується з дотриманням конституційної вимоги про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави.
Види військової служби:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Водночас, підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Суд зазначає, що позивач подав відповідачу рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону 2232-XII.
За змістом відповідної норми військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Кабінет Міністрів України, відповідно до статті 26 Закону № 2232-XII, постановою «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 №413 (далі - Постанова №413, в редакції від 07.02.2018 чинній на момент спірних правовідносин), затвердив перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
Так, військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
В примітці до вказаного вище переліку визначено, що члени сім'ї військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу - особи, внесені в особову справу військовослужбовця або особи рядового чи начальницького складу: дружина (чоловік), діти, батьки та батьки дружини (чоловіка), які перебувають на його утриманні.
Отже, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, позаяк необхідність постійного стороннього догляду підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років (саме на наявність висновку МСЕК як належного медичного документу, який підтверджує необхідність стороннього догляду за хворими батьками, зазначено у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №п/811/1375/16).
Наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю, позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком лікарсько-консультативної комісії від 02.11.2023 № 418 за формою №080-4/о, відповідно до якої ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Водночас, відповідач не задовольнив відповідний рапорт, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості використання форми первинної облікової документації №080-4/о в якості документального підтвердження підстав для звільнення з військової служби.
Аналізуючи доводи сторін та оцінюючи питання щодо допустимості висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі лікарсько-консультативної комісії від 02.11.2023 № 418 за формою №080-4/о для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю позивача, як підстави для його звільнення зі служби за сімейними обставинами, суд зазначає наступне.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317.
Підпунктом 1 пункту 11 Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Водночас, згідно з пунктом 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) до досягнення дитиною 16-річного віку.
Отже, в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Водночас, позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за його матір'ю, разом з рапортом не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби та правомірність дій відповідача щодо його не звільнення зі служби.
Щодо процедури практичної реалізації Закону № 2232-XII, в частині у яких випадках мають бути медичні висновки МСЕК, а в яких ЛКК, суд зазначає, що підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII встановлює широке коло підстав для звільнення з військової служби, а абзац відповідної норми, на яку посилається позивач, передбачає умову здійснення військовослужбовцем постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, тобто догляд як за повнолітними так і не повнолітними особами, у зв'язку з чим Постановою №413 передбачено надання різних підтверджуючих документів: медичного висновку МСЕК або медичного висновку ЛКК.
Відповідні медичні документи не є тотожними, а тому для з'ясування належності того чи іншого документа у конкретному випадку необхідно звертатися саме до підзаконних нормативно-правових актів, зокрема тих, які проаналізовані судом вище.
Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає ряд документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу норми постанови Кабінету Міністрів України розмежовують повноваження таких органів залежно від віку суб'єкта, якому надається відповідний висновок.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 420/16689/23.
Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів (ЛКК і МСЕК) підтверджувати ідентичні обставини.
Отже, висновок лікарсько-консультативної комісії від 02.11.2023 № 418 за формою №080-4/о не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки виданий такою комісією висновок згідно з положеннями Постанови №413 може підтверджувати відповідні обставини (постійного стороннього догляду за хворим) лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
Крім того, у висновку лікарсько-консультативної комісії від 02.11.2023 № 418 за формою №080-4/о вказано про те, що цей висновок дійсний 12 місяців з часу видачі 02.11.2023, у той час коли позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.
Судом також враховано, що відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407, висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 року №2671-VIII надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.
Згідно із пунктом 4 частини 6 статті 13 Закону України від 17.01.2019 року №2671-VIII фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися.
Відповідно до частини 6 статті 15 Закону України від 17.01.2019 року №2671-VIII формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг. Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року №99.
Однак, позивачем не надано підтвердження того, що саме він здійснює догляд за хворою матір'ю, яка потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Таким чином, суд вважає, що наданий позивачем разом з рапортом висновок лікарсько-консультативної комісії від 02.11.2023 № 418 за формою №080-4/о не є належним підтверджуючим документом для його звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII.
Враховуючи наведене, позивачем на підставі належних та допустимих доказів не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, відтак позов задоволенню не підлягає.
З цих підстав, у відповідача були відсутні підстави для прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», та враховуючи відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ),
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Повне судове рішення складено 06.06.2024.
Суддя Б.В. Богатинський