06 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/29406/23
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні заяву про встановлення судового контролю по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду передувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі № 240/29406/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
30 травня 2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про застосування заходів судового контролю. В обґрунтування заяви вказано, що рішення по справі №240/29406/23 набрало законної сили, однак на момент звернення до суду з заявою таке рішення відповідачем не виконано.
Вирішуючи у письмовому провадженні, подану представником позивача заяву, та надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Абзацом 1 ст.129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Зі змісту статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) слідує, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
В свою чергу, судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Частинами 1, 2 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Так, у правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.10.2018 у справі №826/18826/14, зазначено що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі можливо лише під час прийняття рішення у справі.
Водночас, слід врахувати, що положеннями КАС України передбачено, що судовий контроль є диспозитивним правом (а не обов'язком), яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин у справі судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 373 КАС України).
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для виконання, що у разі відсутності добровільного виконання судових рішень забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження є завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (частина перша статті 5 Закону №1404-VIII).
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень; повноваження щодо вчинення дій з приводу примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім виконавцям.
Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень, однак може застосовуватись судом коли на час розгляду заяви про встановлення судового контролю заявником надано докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі №826/9960/15.
З огляду на що, суд вважає, що на час розгляду поданої заяви у суду відсутні підстави вважати, що у разі не застосування такого примусового заходу, як судовий контроль, прийняте рішення суду у цій справі залишиться невиконаним. При цьому, докази того, що державним виконавцем вжиті усі можливі дії передбачені Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02 червня 2016 року до заяви не подані.
У контексті викладеного, суд не відслідковує наявність фактичних та правових підстав для реалізації свого диспозитивного права покладення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) на відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, суд вважає, що позивачем не надано обґрунтованих доказів в підтвердження необхідності встановлення судового контролю, у зв'язку із чим у задоволенні заяви представника позивача належить відмовити.
Керуючись статтями 248, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Відмовити представнику ОСОБА_1 в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №240/29406/23.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя В.А. Панкеєва