05 червня 2024 рокуСправа №160/7659/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
25 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відстрочки від призову на підставі абз.10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він займається постійним доглядом за особою, яка потребує такого догляду, тому не підлягає призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ч. 1 ст. 23 закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Втім при звернення до відповідача з заявою про надання відстрочки, позивач відповіді не отримав, натомість ОСОБА_1 викликали для вручення повістки. Зазначені дії відповідача позивач вважає протиправними, та з урахуванням викладеного в позові просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 26 березня 2024 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/7659/24 та призначив розгляд справи одноособово в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
12.04.2024 року на адресу суду надійшов відзив, відповідно до якого представником відповідача зазначено, що рішення комісії було занесено до протоколу №37 засідання комісії про надання відстрочки військовозобов'язаним офіцерам, солдатам та сержантам запасу від призову під час мобілізації від 19.03.2024 року.
У зв'язку з відмовою у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, справа військовозобов'язаного ОСОБА_1 була передана до мобілізаційного відділу.
19.03.2024 року була підготована відповідь про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації й надіслана заявнику засобом поштового зв'язку «Укрпошта». Так, як ІНФОРМАЦІЯ_5 являється структурним підрозділом тому, в ІНФОРМАЦІЯ_6 відсутнє фінансове забезпечення та відповідь позивачу була направлена «звичайним» поштовим листом.
20.03.2024 року об 10:00 год. під час бесіди з військовозобов'язаним ОСОБА_1 йому було повідомлено, щодо відмови в отримані ним відстрочки від призову та цього ж дня під особистий підпис вручено повістку для відправки до військової частини НОМЕР_3 на 27.03.2024 року. У задоволенні позову просить відмовити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідно до довідки від 05.03.2023 року № 37 Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-соціальної допомоги № 7" ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) за своїм станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Актом від 18.03.2023 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сонячна-9» мешканці квартир будинку АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 підтверджено проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_5 .
Позивач 19.03.2023 року, з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, звернувся до відповідача із заявою та надав такі документи:
- копію паспорта ОСОБА_1 ;
- копія тимчасового посвідчення НОМЕР_4 ;
- копія довідки ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ;
- копія паспорта ОСОБА_3 ;
- копія ідентифікаційного коду ОСОБА_3 ;
- копія висновку ЛКК КНП «ЦПМСД № 7» КМР № 37 від 05.03.2024 року;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- копія про укладення шлюбу НОМЕР_5 ;
- копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ;
- копія акту ОСББ «Сонячна-9»;
- копія с висновками з медичної карти ОСОБА_3 .
Проте 20.03.2024 позивачу вручено повістку про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 27.03.2024 на призов по мобілізації.
Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби, з посиланням на вимоги Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Законом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Згідно із Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан, відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 р. в Україні оголошено та проводиться загальна мобілізація.
В силу приписів статті 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону № 3543-XII мобілізаційна підготовка та мобілізація здійснюються на основі таких принципів: централізоване керівництво; завчасність; плановість; комплексність і погодженість; персональна відповідальність за виконання заходів щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; додержання прав підприємств, установ і організацій та громадян; гарантована достатність; наукова обґрунтованість; фінансова забезпеченість.
Згідно із ч.2 ст.4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період;
- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Підстави відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації визначені ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В силу абз.11 ст.23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Як слідує з матеріалів справи, позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абзацу 11 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ як особа, зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Зі змісту абз.11 ч.1 ст.23 Закону № 3543-ХІІ слідує, що особою має бути дотримано дві обставини для відстрочки від призову під час мобілізації за вказаною підставою, а саме: 1) особа, зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду; 2) у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Отже, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, особи, зайняті постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Позивач на підтвердження обставин, що він має підстави відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації надав, зокрема до довідку від 05.03.2023 року № 37 Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-соціальної допомоги № 7", що ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) за своїм станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
В матеріалах справи наявні відповідь відповідача, де останній зазначив, що для отримання відстрочки від призову на військову службу від час мобілізації, як особі, яка здійснює постійний догляд, яка лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує догляду, необхідно підтвердити факт догляду, а саме: довідку про отримання компенсації за надання догляду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 року № 859 або рішення суду щодо встановлення юридичного факту -факту догляду за матір'ю.
Проте суд звертає увагу, що надані позивачем документи для отримання відстрочки від призову не є достатніми для підтвердження обставин (статті 23 Закону № 3543-ХІІ) того, що позивач є особою, яка зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Поняття "сторонній догляд" є не є тотожним поняттю "постійний догляд", позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 р.
Підпунктом 1 п.11 цього Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ № 189 від 09.04.2008 р., який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.06.2021 р. за № 731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
З проведеного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Враховуючи викладене, суд зауважує, що надана позивачем довідка від 05.03.2023 року № 37 Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-соціальної допомоги № 7" про те, що ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
Суд наголошує, що обов'язок доведення існування обставин для надання військовозобов'язаній особі відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема і з підстав, передбачених абзацом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" - лежить саме на такій особі.
За наявними в матеріалах судової справи доказами, позивач не довів, що його матір ОСОБА_2 потребує постійного догляду, а він здійснює такий догляд на постійній основі і ніхто інший не може здійснювати такий догляд, та вважає, що у позивача відсутнє право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на момент звернення до відповідача із відповідною заявою.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю з викладених вище підстав.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст. статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук