06 червня 2024 р. Справа № 120/4045/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
29.03.2024 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 про визнання протиправними дій членів комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації четвертого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови позивачу у наданні відстрочки та зобов'язання відповідача переглянути його заяву про надання відстрочки від мобілізації, з подальшим її задоволенням.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 20.02.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Протоколом № 7 від 27.02.2024 відповідач відмовив у наданні відстрочки, посилаючись на відсутність законних підстав для цього. Позивач з відмовою відповідача не погоджується та зазначає, що здійснює догляд за батьком, який за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду на основі рішення ЛКК, а отже, має право на отримання відстрочки.
Ухвалою суду від 03.04.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статей 160, 161 КАС України. Так, суд встановив, що позовна заява, яка надійшла до суду, не є оригіналом та не підписана позивачем, а суду подано копію такої заяви. Також позивач недоплатив судовий збір у розмірі 2,18 грн. Крім того, до позовної заяви не додано копії доданих до неї документів для відповідача та заяви від 20.02.2024, з якою позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації. Для усунення виявлених недоліків позовної заяви позивачу надано строк протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
08.04.2024 поштою до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 без будь-якої супровідної заяви із зазначенням того, що такі дії позивача слід розцінювати як дії, спрямовані на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. При цьому поданий адміністративний позов був аналогічний тому, який надійшов до суду 29.03.2024 та який був залишений судом без руху у зв'язку з його невідповідністю вимогам закону.
Відтак ухвалою суду від 09.04.2024 позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви згідно з ухвалою суду від 03.04.2024 на 10 календарних днів з дня отримання цієї ухвали.
16.04.2024 поштою до суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. До заяви додано оригінал позовної заяви та копію доданих до позовної заяви документів для відповідача. Крім того, додано квитанцію про доплату судового збору у сумі 2,18 грн та заяву від 20.02.2024, з якою позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації.
Ухвалою суду від 22.04.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
08.05.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що у наданому позивачем пакеті документів відсутні документи, які б підтверджували його зайнятість постійним доглядом за хворим батьком, зокрема довідка про перебування позивача на обліку в Управлінні соціального захисту населення та відомості про надання позивачем соціальних послуг, як-от тристоронній договір про надання соціальних послуг, або відомості з Реєстру про надавачів соцільних послуг-фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до Закону, без здійснення підприємницької діяльності, про призначення компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без здійснення провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, тощо.
Окрім цього, відповідач зауважує, що відповідно до положень Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 ЛКК не має повноважень щодо підтвердження факту необхідності здійснення за особою постійного догляду шляхом видачі відповідного медичного висновку відносно осіб старших 16 років.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив такі обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 05.12.1995.
За висновком ЛКК КНП "Чечельницька районна лікарня" № 3 від 19.02.2024 батько позивача за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
20.02.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме як особі, яка доглядає за батьком, який за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду на основі рішення ЛКК.
Відповідним протоколом № 7 від 27.02.2024 четвертий відділ ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовив позивачу у наданні відстрочки, посилаючись на те, що у військовозобов'язаного немає підстав для відстрочки.
Позивач вважає таку відмову протиправною, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Оцінюючи спірні правовідносини та встановлені обставини справи, суд керується такими мотивами.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і такий стан триває в Україні дотепер.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі Закон № 389-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Одночасно із введенням воєнного стану, Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов'язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Цим Законом установлено військовий обов'язок, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Відповідно до ч. 7 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з ч. 14 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
За приписами абзацу 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації (частина перша статті 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
В силу положень частини п'ятої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, відповідно до абзацу 10 частини 1 цієї статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Отже, за змістом наведеної норми військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу у разі, якщо він здійснює постійний догляд за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують такого догляду.
При цьому для отримання відстрочки від призову під час мобілізації з указаних підстав, військовозобов'язаний повинен підтвердити факт здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною чи батьками, які потребують відповідного догляду.
З матеріалів справи видно, що до своєї заяви від 20.02.2024 про надання відстрочки як особі, як постійно доглядає за хворим батьком, позивач додав лише висновок ЛКК КНП "Чечельницька районна лікарня" № 3 від 19.02.2024, згідно з яким батько позивача за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що зазначений документ не є достатнім для підтвердження обставин (в розумінні вимог абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ) того, що позивач є особою, яка зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров' потребує постійного догляду.
Суд враховує, що згідно із преамбулою Закону України "Про соціальні послуги", цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах. Статтею 1 Закону України "Про соціальні послуги" визначено, що надавачі соціальних послугюридичні та фізичні особи, фізичні особи-підприємці, включені до розділу "Надавачі соціальних послуг" Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, а отримувачі соціальних послуг - це особи/сім'ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги.
Статтею 15 Закону України "Про соціальні послуги" визначено порядок ведення та внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг щодо надавачів та отримувачів таких соціальних послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про соціальні послуги" до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;
2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;
3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про соціальні послуги" надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів.
До надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об'єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи-підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності.
Працівники надавачів соціальних послуг державного/комунального та недержавного секторів та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, забезпечують надання соціальних послуг на професійній основі відповідно до вимог цього Закону.
Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сімїї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є:
1) особами з інвалідністю I групи;
2) дітьми з інвалідністю;
3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями;
4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися;
5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.
З аналізу вищенаведених норм закону слідує, що особи, які у встановленому законом порядку визнані такими, що потребують стороннього постійного догляду, є соціально захищеними державою, а надання їм такого захисту, зокрема в частині постійного догляду особами з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки, - здійснюється у передбаченому законом порядку, а отже, підтверджується відповідними доказами, зокрема, але не виключно, - актами про встановлення факту здійснення постійного догляду за особами з інвалідністю I чи II групи, яка потребує постійного догляду, доказами отримання компенсації за догляд за такою особою тощо.
Натомість належних й допустимих доказів на підтвердження здійснення позивачем постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, позивачем не надано, хоча обов'язок доведення існування обставин для надання військовозобов'язаному відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема з підстав, передбачених абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", лежить саме на такій особі.
Наявними в матеріалах судової справи доказами підтверджується, що батько позивача потребує постійного стороннього догляду, але жодним чином не доводиться той факт, що саме ОСОБА_1 здійснює такий догляд на постійній основі. За цих обставин неможливо дійти висновку, що на момент звернення до відповідача з відповідною заявою, позивач має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно з положеннями статей 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані в справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що, відмовляючи позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, передбачених абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідач діяв обґрунтовано та з дотриманням положень законодавства. Тому у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 належить відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).
Повне судове рішення складено 06.06.2024.
Суддя Сало Павло Ігорович