Номер провадження 22-ц/821/903/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/839/23 Категорія: 313000000 Піньковський Р.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
04 червня 2024 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Фетісової Т.Л.
секретар - Широкова Г.К.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Офіс Генерального прокурора,
особа, яка подала апеляційну скаргу - Офіс Генерального прокурора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 березня 2024 року (у складі судді Піньковського Р.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування арешту з майна,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що постановою б/н від 24.04.2008 Генеральної прокуратури в рамках кримінальної справи, яка була порушена відносно нього, накладено арешт на все його майно.
Вироком Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08.11.2011 його було засуджено за ч. 3 ст. 368, ст. 69 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням повноважень представника влади на 3 роки. На підставі с. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки. Накладений під час досудового слідства арешт на майно скасовано.
Вироком апеляційного суду Кіровоградської області від 19.04.2012, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий, яким призначено покарання за ч. 3 ст. 368, ст. 69 КК України у виді 4 років 10 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади наділені владними повноваженнями в органах виконавчої влади строком на 3 роки та з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 15.11.2012, вказаний вирок апеляційного суду змінено та пом'якшено покарання до 2 років 6 місяців позбавлення волі. В іншій частин вирок залишено без змін.
Тобто, в частині скасування накладеного під час досудового слідства арешту на його майно вирок Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08.11.2011 залишено без змін.
25.08.2022 він звернувся до приватного нотаріуса для консультації з приводу розпорядження належним йому майном. Отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 308220475 від 25.08.2023, нотаріус повідомила, що його майно залишається обтяженим арештом, накладеним на підставі постанови б/н від 24.04.2008 Генеральної прокуратури.
05.01.2023 його адвокатом до Офісу Генерального прокурора направлено запит з вимогою припинити порушення його прав та скасувати арешт з всього його майна, накладений постановою б/н від 24.04.2008 Генеральної прокуратури. 20.01.2023 він отримав лист, в якому йому повідомлено про те, що питання, пов'язані з виконанням вироку суду, вирішуються судом, який постановляє вирок. З урахуванням наведеного, а також з метою вирішення викладених у запиті питань, він може звернутися до суду.
Просив суд скасувати арешт, накладений на його майно на підставі постанови Генеральної прокуратури України б/н від 24.04.2008.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 березня 2024 року позов задоволено. Скасовано арешт, накладений на підставі постанови б/н 24.04.2008 Генеральної прокуратури України на майно ОСОБА_1 , обтяження №7141753, зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 07.05.2008 реєстратором - Уманською районною державною нотаріальною конторою.
Задовольняючи позов та скасовуючи арешт, суд виходив з того, що відомості в реєстрі про заборону на нерухоме майно впливають на права позивача, а тому з метою недопущення порушення права власності позивача на належне йому майно, арешт підлягає скасуванню.
Крім того, суд вказав, що вирок районного суду від 15.11.2012 був скерований до Генеральної прокуратури України для виконання в частині скасування арешту майна, та до цього часу не виконаний, а позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з даним позовом, позбавлений можливості захистити своє порушене право.
Не погоджуючись з рішенням суду, Офіс Генерального прокурора оскаржив його в апеляційному порядку.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки арешт було накладено у 2008 році в рамках кримінальної справи для забезпечення можливої конфіскації майна.
Вказує, що все майно ОСОБА_1 , у тому числі майно, на яке було накладено арешт, скасований вироком Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08.11.2011, підлягає конфіскації на підставі вироку апеляційного суду Кіровоградської області від 19.04.2012, зміненого ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 15.11.2012.
Скаржник наголошує на тому, що позивачем не надано доказів про виконання додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.
Водночас, зазначає, що присудження судами апеляційної і касаційної інстанцій додаткової міри покарання у вигляді конфіскації майна є підставою для вжиття судами та органами державної виконавчої служби відповідних заходів, передбачених нормами КПК України, КВК України, Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення на користь держави майна, у тому числі того на яке було накладено арешт в 2008 році.
Скаржник вказує, що арешт, накладений постановою Генеральної прокуратури від 24.04.2008, скасовано вироком Новоархангельського районного суду від 08.11.2011 у справі №1-2/11, а отже, відсутній, як предмет позову, так і порушення прав ОСОБА_1 .
Крім того, скаржник вважає помилковим висновок суду, щодо відсутності доказів вчинення відповідачем необхідних дій для виконання вироку в частині конфіскації майна позивача, з огляду на наступне.
Так, Новоархангельський районний суд Кіровоградської області направляв 06.02.2013 за №67 на адресу ДВС Уманського РУЮ копії вироків в частині конфіскації майна, яке належить ОСОБА_1 для виконання.
Крім того, Новоархангельським районним судом Кіровоградської області 07.09.2023 повторно направлено до ДВС Уманського РУЮ рішення судів та виконавчий лист для примусового виконання.
Головним державним виконавцем Бойко Т.Д. 14.09.2023 винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Постановою Шостого апеляційного адімінстративного суду від 01.04.2024 апеляційну скаргу ДВС залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13.02.2024, яким визнано протиправним та скасовано повідомлення головного державного виконавця ДВС про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу; зобов'язано ДВС прийняти виконавчий лист Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06.09.2023 у справі №1-2/11 до виконання, відкрити виконавче провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документу - без змін.
Також скаржник, як на підставу для скасування рішення суду, зазначає, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а з огляду на характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, зміст позовних вимог, спір підлягає розгляду у порядку кримінального судочинства.
В обгрунтування вказаних доводів посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.07.2021 у справі №185/9002/20, від 01.12.2021 у справі №272/469/21.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з положенням ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 березня 2024 року не відповідає вказаним вимогам, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що вироком Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2011 року ОСОБА_1 визнано виним у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України і призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням повноважень представника влади, на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом 3 років іспитового строку не вчинить нового злочину, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Вирішено питання запобіжного заходу та долю речових доказів.
Крім того, вказаним вироком вирішено накладений арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 скасувати.
Вироком апеляційного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2012 року, вирок Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2011 року скасовано в частині призначення покарання. Призначено ОСОБА_1 за ч.3 ст. 368 КК України покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки 10 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади наділені владними повноваженнями в органах виконавчої влади строком на 3 роки та з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна. Вирішено питання запобіжного заходу та обчислення строку покарання, яке пілягає до зарахування. В решті вирок залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і крмінальних справ від 15 листопада 2012 року вирок апеляційного суду змінено, застосовано ст. 69 КК України, та визначено до покарання ОСОБА_1 позбавлення волі на 2 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади, наділені владними поноваженнями в органах виконавчої влади на 3 роки та з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності. В решті вирок залишено без змін.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта сформованого 25.08.2022, все нерухоме майно ОСОБА_1 перебуває під обтяженням у вигляді арешту майна, накладеного на підставі постанови б/н від 24.04.2008 Генеральної прокуратури України та зареєстрованого 07.05.2008 за №7141753 реєстратором - Уманською районною державною нотаріальною конторою.
Суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та скасування арешту майна, накладеного на підставі постанови б/н від 24.04.2008 Генеральної прокуратури України, дійшов висновку, що наявність накладеного арешту на майно створює позивачу перешкоду щодо вільного користування та розпорядження майном придбаним ним після засудження і відбуття основного покарання у вигляді позбавлення волі та покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду та вважає, що він не відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на таке.
Вироком Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2011 року скасовано арешт на все рухоме та нерухоме майно, який був накладений у межах кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 , а отже, скасовано і арешт, накладений постановою б/н від 24.04.2008 Генеральної прокуратури України.
Судами апеляційної та касаційної інстанцій вирок цій частині залишено без змін.
Тобто, питання щодо скасування арешту майна позивача, накладеного на підставі постанови б/н від 24.04.2008 Генеральної прокуратури України вже вирішено судовим рішенням у кримінальній справі, а саме, вироком Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 08 червня 2011 року.
Суд першої інстанції в рішенні встановив вказані обставини у справі щодо скасування арешту майна, однак, надалі дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Крім того, скаржник сам визнає факт скасування вироком Новоархангельського районного суду від 08.11.2011 у справі №1-2/11 арешту, накладеного постановою Генеральної прокуратури від 24.04.2008.
Тобто, арешт майна, який був накладений в межах досудового розслідування у кримінальній справі відносно ОСОБА_1 скасований вироком суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 після відбуття основного покарання та додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, наділені владними повноваженнями в органах виконавчої влади, позбавлений можливості розпоряджатися своїм нерухомим майном, через наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження у вигляді арешту майна, підставою якого зазначена постанова б/н від 24.04.2008 Генеральної прокуратури України.
Тобто, відповідно до обставин справи, законні права позивача, як власника майна, порушуються, а тому останній мав право на звернення до суду за захистом своїх прав.
Водночас, обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки, є судове рішення, яким вже скасовано арешт, про скасування якого просить позивач.
В даному випадку, права позивача порушуються внаслідок наявності відомостей про обтяження його нерухомого майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, і тому належним способом захисту прав позивача, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, буде звернення до державного реєстратора із заявою про скасування обтяження на підставі вироку суду.
Відхиляючи інші доводи скаржника, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
Доводи скаржника про відсутність предмета спору та необхідність закриття провадження у справі судом першої інстанції, колегія суддів оцінює критично, оскільки підстави для закриття провадження у справі, визначені у статті 255 ЦПК України, відсутні.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Натомість, колегією суддів встановлено, що як на час звернення з позовом, так і на час розгляду справи судом першої інстанції, між сторонами неврегульовано питання щодо наявності обтяження майна позивача, яке перешкоджає йому розпоряджатися своїм майном.
Отже, суд не мав підстав, передбачених ст. 255 ЦПК Цкраїни, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, для закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Безпідставними є доводи скаржника про те, що арешт майна, який накладено під час досудового розслідування у межах кримінальної справи, залишається діяти з огляду на призначення судом додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, доказів виконання якої позивачем не надано.
Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року, який діяв на час ухвалення та набрання вироком законної сили, забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
Згідно з ст. 404 КПК України 1960 року вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. У разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з ст. 48 КВК України суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу.
Таким чином, чинний на той час КПК України 1960 року, як і діючий зараз КПК України та КВК України чітко визначають процедуру виконання рішення в частині конфіскації майна засудженого.
Натомість, твердження скаржника про діючий по даний час арешт майна ОСОБА_1 на підставі постанови б/н від 24.04.2008, у зв'язку з тим, що йому призначено додаткову міру покарання у виді конфіскації майна, є безпідставними та такими, що не узгоджуються з положеннями закону, оскільки арешт, накладений на майно на підставі постанови б/н від 24.04.2008 скасований вироком суду, що набарав законної сили. В частині скасування арешту майна судами апеляційної та касаційної інстанції вирок не скасований.
Виконання ж додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке застосовано вироком апеляційної інстанції, виконується державною виконавчою службою в порядку визначеному законом, та в межах виконавчого провадження може накладатися арешт на майно для забезпечення виконання конфіскації.
Доказів направлення судом виконавчого листа до державної виконавчої служби для виконання вироку суду в частині конфіскації майна ОСОБА_1 , на які скаржник посилається в апеляційній скарзі, суду не надано.
Натомість, відповідно до матеріалів справи, а саме, листа Відділу ДВС в м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), виконавчі провадження відносно гр. ОСОБА_1 у відділі не перебували та станом на 16.01.2023 відсутні.
Кожна сторона відповідно до вимоги ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тому доводи скаржника щодо направлення судом до ДВС вироку в частині конфіскації майна для виконання, не знайшли свого підтвердження відповідними доказами у справі.
Та обставина, що додаткове покарання у виді конфіскації майна залишається невиконаним не може впливати на законні інтереси особи - власника нерухомого майна, оскільки виконання рішення суду в частині конфіскації майна покладається на виконавчу службу.
Враховуючи наведене, безпідставними є доводи скаржника про ненадання позивачем доказів виконання рішення в частині конфіскації майна.
З огляду на викладене, невиконання додаткової міри покарання у вигляді конфіскації майна, не може бути на даний час підставою для продовження арешту майна, накладеного постановою Генеральної прокуратури у 2008 році, а тому протилежні твердження скаржника не заслуговують на увагу.
Стосовно доводів апеляційної скарги, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до вирішення в порядку кримінального судочинства, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки апеляційним переглядом справи встановлено, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених прав.
Натомість, питання наявності обтяження у вигляді арешту нерухомого майна особи, який було накладено під час досудового розслідування кримінальної справи за КПК України 1960 року, яка була порушена відносно неї, та стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили не підлягає вирішенню в порядку кримінального судочинства, оскільки вимоги особи, що ґрунтуються на праві власності особи на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.
Посилання скаржника на правові висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 30.07.2021 у справі №185/9002/20, від 01.12.2021 у справі №272/469/21 колегія суддів оцінює критично, оскільки вказані висновки зроблені Верховним Судом у справах, де обставини справи не є аналогічними обставинам даної справи, тому колегія суддів не приймає їх до уваги.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, з огляду на те, що арешт накладений постановою б/н від 24.04.2008 Генеральної прокуратури України був скасований вироком Новоархангельського районного суду від 08.11.2011 у справі №1-2/11, а питання скасування обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження у вигляді арешту майна, накладеного вказаною постановою, вирішується в іншому порядку.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, рішення суду підлягає до скасування, як незаконне, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Водночас, колегія суддів апеляційну скаргу задовольняє частково, оскільки мотиви прийнятого рішення не є аналогічними доводам апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, перерозподілу підлягають судові витрати, здійснені відповідачем.
Згідно з ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є інвалідом 2 групи, а отже, відповідно до п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011, звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, як особа з інвалідністю 2 групи, судові витрати у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1610 грн. 40 коп. належить компенсувати Офісу Генерального прокурора за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 268, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 березня 2024 року у даній справі - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування арешту з майна - відмовити.
Судові витрати в сумі 1 610 грн 40 коп. віднести за рахунок держави.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та за умов, визначених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 06 червня 2024 року.
Судді: Ю.В. Сіренко
О.М. Новіков
Т.Л. Фетісова