Справа № 758/6806/24
06 червня 2024 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва в складі судді Петрова Д.В., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мішустіна Микити Костянтиновича, заінтересована особа: Національний банк України, про встановлення факту припинення договору іпотеки,
У червні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мішустіна М.К. звернувся до Подільського районного суду м. Києва із вищевказаною заявою.
В обгрунтування своїх вимог зазначає, що 28.12.2005 між ТОВ «Укренергосервіс» та АКБ «Європейський» укладений кредитний договір № 004-Г/07, за яким банк надав ТОВ «Укренергосервіс» кредитну лінію в розмірі 200 000 грн на строк до 27.12.2006.
В подальшому на підставі додаткових угод кредитна лінія була збільшена до 420 000 грн, а строк погашення продовжено до 27.12.2007.
З метою забезпечення зобов30язань за кредитним договором 30.12.2005 між АКБ «Європейський» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, предметом якого є належна їм обом трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .
17.01.2006 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Танаджи Г.Г. накладено заборону на відчуження вказаної квартири № 2796112, а 05.03.2008 зареєстровано обтяження № 2795965 до припинення договору іпотеки.
Оскільки суму кредитної лінії та відсотки за кредитним договором № 004-Г/07 були повністю погашені ТОВ «Укренергосервіс», то 20.11.2007 вказаний кредитний договір було розірвано, а тому заявник звертається до суду із заявою про визнання договору іпотеки припиненим.
За таких обставин, враховуючи, що заявнику встановлення даного юридичного факту потрібно для визнання договору іпотеки припиненим а також для вилучення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку та вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону на нерухоме майно, вважаю за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 Цивільного процесуального кодексу України).
Положеннями п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним.
Згідно з положеннями статті 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного, позовного (загального або спрощеного) та окремого провадження.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч.1 ст.293 ЦПК України).
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Згідно з частинами першою і другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу,- 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується з наступним вирішенням спору про право і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність і прикладну значущість, і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Безспірність слід розуміти лише як відсутність спору про суб'єктивне матеріальне право, але не відсутність спору про існування факту, що встановлюється. Слід врахувати, що важливою є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв'язок із певним суб'єктивним матеріальним правом.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У постанові від 13.10.2022 у справі №755/1938/22 ВС зазначив, що для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати ВС від 10.04.2019 у справі №320/948/18.
Аналогічні роз'яснення містяться в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення».
У відповідності до ч.6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виник спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду, і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Спір про право в окремому провадженні - це конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Крім того, звертаючись до суду з заявою в порядку окремого провадження про встановлення юридичного факту, з посиланням на статті 293, 315 ЦПК України, у прохальній частині заяви ОСОБА_1 просить встановити юридичний факт - визнати договір іпотеки, укладений 30.12.2005 між АКБ «Європейський» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Танаджи Г.Г, за реєстровим номером № 2 та скасувати запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону відчуження нерухомого майна. Такі вимоги вирішують в порядку позовного провадження.
Отже, правові та процесуальні підстави для розгляду заяви у порядку окремого провадження відсутні.
За таких обставин, враховуючи, що з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, вважаю, що у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мішустіна Микити Костянтиновича, заінтересована особа: Національний банк України, про встановлення факту припинення договору іпотеки, слід відмовити.
Керуючись ст. 19, 258-260, ч. 4 ст. 315, 352 ЦПК України,
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мішустіна Микити Костянтиновича, заінтересована особа: Національний банк України, про встановлення факту припинення договору іпотеки.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Дмитро ПЕТРОВ