05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 932/5466/23
провадження № 51-7485км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року про закриття апеляційного провадження.
Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року залишено без задоволення клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 про повернення квартири АДРЕСА_1 (до 15 жовтня 2014 року АДРЕСА_2 ), (після 21 вересня 2017 року АДРЕСА_3 ), яку було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12013040650001281.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , оскаржив таку ухвалу в апеляційному порядку.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , а апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, звертає увагу, що відповідно до ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2018 року квартира, яка на підставі права приватної власності належить ОСОБА_7 та визнана речовим доказом у кримінальному провадженні, утримується органом досудового розслідування незаконно, а тому підлягає поверненню власнику.
Однак, вказана ухвала виконана не була, а матеріали кримінального провадження виділені в окреме провадження, яке у подальшому було закрито. За наведених обставин наголошує, що ОСОБА_7 , як власник квартири, має повне право вимагати повернення речового доказу.
Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно закрив апеляційне провадження, посилаючись на його помилкове відкриття. Стверджує, що з огляду на положення ч. 9 ст. 100 та ст. 393 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні клопотання про повернення речового доказу, підлягає оскарженню у апеляційному порядку.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу адвоката не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги, просила оскаржувану ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
У касаційній скарзі адвокат зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно закрив апеляційне провадження, посилаючись на його помилкове відкриття.
Стверджує, що з огляду на положення ч. 9 ст. 100 та ст. 393 КПК ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні клопотання про повернення речового доказу, підлягає оскарженню у апеляційному порядку.
Наведені доводи адвоката колегія суддів вважає обґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів провадження, ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року залишено без задоволення клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 про повернення арештованого майна у кримінальному провадженні № 12013040650001281.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою з доповненнями адвоката ОСОБА_6 , поданої в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року.
Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що ухвалою місцевого суду розглянуто по суті клопотання адвоката про повернення речового доказу у порядку ч. 9 ст. 100 КПК, яка у розумінні ст. 392 КПК оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, що з огляду на ст. 399 КПК є підставною для відмови у відкритті апеляційного провадження, а тому закрив апеляційне провадження, як помилково відкрите.
Проте такі висновки апеляційного суду є безпідставними та такими, що не узгоджуються з вимогами закону.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Однією зі складових конституційного принципу верховенства права є право на доступ до правосуддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За юридичними позиціями Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003); суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (абзац 2 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).
Право на судовий захист є фундаментальним правом людини, яке є гарантією захисту її прав, свобод і законних інтересів, а рівень його забезпеченості - характеризує демократизм держави та її правовий характер.
У кримінальному судочинстві, де стикаються публічні та приватні інтереси, виникає потреба у створенні таких механізмів реалізації права на судовий захист, які забезпечували б ефективне поновлення прав особи, були максимально пристосовані для вирішення його завдань на всіх етапах провадження.
Допустимість судового захисту є необхідною передумовою справедливого судочинства й запорука виконання державними органами та їх посадовими особами процесуальних повноважень відповідно до вимог закону, а також взятих Україною міжнародних зобов'язань.
Як визначено ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. ЄСПЛ вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визначає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», ст. 1 Протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Гарантії захисту та порядок відновлення порушеного права на власність має своє відображення у кримінальному процесуальному законодавстві України.
Згідно з ч. 1 ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Вирішуючи питання про можливість апеляційного оскарження рішень, яким відповідне право позбавляється або обмежується, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Як визначено ч. 2 ст. 24 КПК, гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Конституційний Суд України у Рішенні від 08 квітня 2015 року № 3-рп/2015 сформулював юридичну позицію, за якою обмеження права на апеляційне оскарження рішення суду не може бути свавільним та несправедливим; таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим; у разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац 3 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).
Також у Висновку від 20 січня 2016 року № 1-в/2016 Конституційний Суд України зауважив, що особі має бути гарантовано право на перегляд її справи судом апеляційної інстанції; після апеляційного розгляду справи сторони судового процесу можуть бути наділені правом оскаржити судові рішення першої та апеляційної інстанцій до суду касаційної інстанції у випадках, визначених законом, що сприятиме забезпеченню реалізації принципу верховенства права (абзац 2 пп. 3.6.3 пп. 3.6 п. 3 мотивувальної частини).
Відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.
Завданням кримінального провадження, окрім іншого, є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження (ст. 2 КПК).
Згідно з ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Як визначено ч. 9 ст. 100 КПК, у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.
Проте, статтями 171-174 КПК лише закріплено процедуру розгляду відповідного клопотання судом, однак не визначено порядку оскарження судового рішення, постановленого за результатом розгляду цього клопотання.
Положення процесуального закону прямо не регулюють можливості оскарження у апеляційному, а у подальшому й у касаційному порядку рішення суду за результатом розгляду клопотання про вирішення долі речових доказів, але й не забороняють такого оскарження з метою захисту від свавільного обмеження права власності.
Статтею 374 КПК передбачено, що у разі ухвалення вироку суд зобов'язаний вирішити питання щодо речових доказів і документів, і таке рішення може бути оскаржене як у апеляційному, так і у касаційному порядку.
На переконання колегії суддів, аналогічним правом має бути наділена й особа, яка є власником майна, і право на вільне користування цим майном якої було обмежено під час досудового розслідування, а кримінальне провадження при цьому закрито.
Колегія суддів вважає, що забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду прийнятого за результатами розгляду питання щодо речових доказів надасть можливість реалізувати легітимну мету судового контролю в аспекті положень ст. 1 Протоколу до Конвенції.
Така позиція Суду повністю узгоджується з правовим висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладеного у постанові від 15 квітня 2024 року (справа № 554/2506/22, провадження № 51-4350 кмо 23), ухвала суду, постановлена на підставі ч. 9 ст. 100 КПК після закриття кримінального провадження слідчим або прокурором, за якою вирішено питання про долю речових доказів і документів, може бути оскаржена як у апеляційному, так і у касаційному порядку.
Підсумовуючи наведене необхідно зазначити, що ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , та повертаючи апеляційну скаргу особі, яка її подала, апеляційний суд вказаних вимог закону не дотримався.
Як визначено положеннями ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції, є такими, що істотно вплинули на законність, обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення, а тому є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
Водночас, у своїй касаційній скарзі адвокат наголошує про те, що відповідно до ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2018 року квартира, яка на підставі права приватної власності належить ОСОБА_7 та визнана речовим доказом у кримінальному провадженні, утримується органом досудового розслідування незаконно, а тому підлягає поверненню власнику. Однак, як вказує захисник, зазначена ухвала виконана не була, а матеріали кримінального провадження виділені в окреме провадження, яке у подальшому було закрито. За наведених обставин стверджує, що ОСОБА_7 , як власник квартири, має повне право вимагати повернення речового доказу.
Враховуючи те, що ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а зазначені доводи ставились адвокатом також і перед судом апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для надання відповіді на такі доводи, оскільки вони мають бути предметом перевірки під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин касаційна скарга адвоката підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду необхідно, використовуючи усі процесуальні можливості, постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, при цьому взяти до уваги висновок про застосовування норм права, який викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 15 квітня 2024 року (справа 554/2506/22, провадження № 51-4350 кмо 23).
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, якою закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року, а апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3