30 травня 2024 року
м. Київ
справа № 462/6068/22
провадження № 51-4519км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
судового секретаря ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 03 лютого 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 червня 2023 року в кримінальному провадженні № 12022141390000168за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Львова,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Залізничного районного суду м. Львова від 03 лютого 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено ч. 2 ст. 194 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Вирок цього ж суду щодо ОСОБА_7 від 14 липня 2022 року, яким його засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до 3 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням визначено виконувати самостійно.
Вирішено питання про долю речових доказів і стягнення процесуальних витрат.
Районний суд установив, що ОСОБА_7 за обставин детально викладених у вироку близько 04:00 17 січня 2022 року проник до офісного приміщення на АДРЕСА_1 , яке перебувало в законному користуванні ФОП ОСОБА_8 , де з метою приховати сліди злочину, а саме таємного викрадення чужого майна поєднаного з проникненням в інше приміщення, яке він вчинив у період з 06:00 15 січня 2022 року по 02:00 17 січня 2022 року, вирішив знищити та пошкодити це приміщення шляхом підпалу.
З цією метою ОСОБА_7 зібрав та запхав папір у наявні в приміщенні смітники і шляхом внесення стороннього джерела запалювання (яке відноситься до нештатних, не передбачених технологічними умовами джерел вогню) за допомогою відкритого вогню у вигляді полум'я від запальнички здійснив підпал смітників у декількох місцях, тим самим створивши декілька осередків пожежі, після чого залишив місце злочину.
Унаслідок виниклої пожежі було знищено та пошкоджено майно потерпілої ОСОБА_8 на суму 456 153 грн.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника Львівський апеляційний суд ухвалою від 01 червня 2023 року залишив це рішення без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі захисник просить скасувати оскаржувані судові рішення через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На думку захисника, призначене ОСОБА_7 покарання є занадто суворим, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не було взято до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, поведінку засудженого та обставини, які пом'якшують покарання, а саме активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення, усунення заподіяної шкоди, самостійна ліквідація пожежі та щире каяття. При цьому звертає увагу на те, що потерпіла не заявила жодних вимог про відшкодування завданих збитків, а вказана в судових рішеннях сума збитків не підтверджується зібраними у справі доказами.
Також захисник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у судових рішеннях про наявність судимості у ОСОБА_7 та вказує, що крадіжка, за яку його було засуджено попереднім вироком, і підпал офісного приміщення були ним вчинені практично одночасно та пов'язані між собою у місці і часі, однак орган досудового розслідував спочатку об'єднав кримінальні провадження, а потім виділив. Звертає увагу на те, що жодного нового злочину після набрання попереднім вироком законної сили ОСОБА_7 не вчиняв.
Вважає, що при призначенні покарання суд першої інстанції спочатку повинен був визначити таке ОСОБА_7 за сукупністю вироків, а потім вирішити питання про його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Окрім того зауважує на відсутність у ОСОБА_7 прямого умислу на знищення майна, оскільки його дії були спрямовані на приховання злочину та звертає увагу на те, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції був проведений без безпосередньої участі засудженого.
З урахуванням цих обставин захисник вважає, що оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні захисник підтримав вимоги касаційної скарги.
Прокурор виступила проти задоволення скарги і просили залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Інших учасників було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді касаційної інстанції, одна вони в судове засідання не з'явилися і клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.
За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду та невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, надаючи власну оцінку доказам у справі, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, тоді як відповідно до ст. 433 КПК їх перевірка до повноважень суду касаційної інстанції не відноситься.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК підтверджується доказами, дослідженими судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.
Відповідно до ст. 349 КПК суд має право визначити обсяг доказів, які підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження. Як передбачено частиною третьою вказаної статті, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Як убачається з матеріалів справи, при розгляді кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення ОСОБА_7 надав суду показання в яких повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого злочину та не оспорював фактичні обставин його вчинення, як і інші учасники судового провадження, а також не заперечував проти його розгляду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК заявивши, що повністю розуміє зміст цих обставин та його процесуальні права роз'яснені судом. У свою чергу місцевий суд переконався в добровільності та істинності такої його позиції, а також у позиції інших учасників судового провадження і роз'яснив усім, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
У судовому засіданні ОСОБА_7 та його захисник не заявляли про відсутність події злочину, не заперечували умислу ОСОБА_7 на його вчинення, не оспорювали суму завданих збитків і не ставили питання про незаконне виділення матеріалів кримінального провадження.
Отже, у такому випадку судові рішення підлягають касаційній перевірці лише в частині призначеного ОСОБА_7 покарання за скоєне.
У своєму рішенні суд апеляційної інстанції дав умотивовану відповідь на доводи апеляційної скарги захисника щодо суворості покарання призначеного ОСОБА_7 , які аналогічні тим, що зазначені в його касаційні скарзі, та вказав, що при визначенні виду та міри покарання засудженому суд першої інстанції узяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про його особу, який раніше був засуджений вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14 липня 2022 року за ч. 3 ст. 185 КК, характеристику за місцем проживання, згідно з якою скарг від сусідів на нього не надходило, і що останній на наркологічному та психоневрологічному обліках не перебуває, а також думку потерпілої, яка в частині вирішення питання про призначення йому покарання поклалася на розсуд суду. При цьому суд у вироку також вказав і на відсутність у справі обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Водночас апеляційний суд дав оцінку і доводам апеляційної скарги захисника щодо наявності в поведінці засудженого ознак щирого каяття та активного сприяння у розкритті злочину, як обставин які пом'якшують покарання, вказавши на відсутність цих обставин у справі з огляду на те, що після вчинення ним крадіжки з проникненням у приміщення 15 січня 2022 року ОСОБА_7 через два дні вчинив новий умисний злочин - умисне знищення та пошкодження чужого майна шляхом підпалу. При цьому останній місце вчинення злочину залишив і повернувся на місце події не відразу, а лише через певний проміжок часу, працівників правоохоронних органів про вчинене не повідомив і матеріальну шкоду потерпілій повністю не відшкодував. Тому апеляційний суд погодився з такою оцінкою дій засудженого судом першої інстанції і в своєму рішенні вказав, що місцевий суд правильно оцінив визнання ОСОБА_7 своєї вини у вчиненому як уявне, зроблене лише з метою виправдання своєї протиправної поведінки та для пом'якшення покарання.
Також апеляційний суд спростував доводи захисника про те, що ОСОБА_7 призначено максимальне покарання за вчинене кримінальне правопорушення, пославшись на те, що санкція ч. 2 ст. 194 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 10 років, а отже судом першої інстанції з врахуванням усіх обставин справи та даних про його особу визначено мінімальне покарання передбачене санкцією вказаної норми закону про кримінальну відповідальність.
Із правильністю висновку апеляційного суду про те, що вказане покарання призначено ОСОБА_7 із додержанням загальних засад призначення покарання передбачених статтями 50 та 65 КК погоджується і колегія суддів.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК апеляційний суд в ухвалі зазначив, що з урахуванням тяжкості злочину, який відноситься до тяжких, особи засудженого, обставин справи та відсутності обставин, які пом'якшують покарання, досягнення встановленої ч. 2 ст. 50 КК мети покарання є неможливим без його реального відбування засудженим, а тому підстав для застосування вказаної норми не вбачає.
Спростовуючи доводи захисника про неправильне визначення остаточного покарання засудженому апеляційний суд у своєму рішенні послався на вимоги ч. 4 ст. 70 КК та положення п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» відповідно до яких, у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточного покарання, виходячи з його виду й розміру. Коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Аналогічна правова позиція міститься і в постановах Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 511/37/16-к та від 15 лютого 2021 року у справі № 760/26543/17.
Як убачається з матеріалів провадження, вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14 липня 2022 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Кримінальне правопорушення у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 вчинив 17 січня 2022 року до ухвалення вказаного вироку, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що покарання призначене за вироком у цьому провадженні та покарання, призначене за вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14 липня 2022 року слід виконувати самостійно.
Твердження захисника про розгляд провадження в суді апеляційної інстанції без участі засудженого ОСОБА_7 спростовуються матеріалами провадження. Зокрема, з журналу технічної фіксації судового засідання вбачається, що засуджений брав участь у судовому розгляді в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції з ДУ «Львівська установа виконання покарань № 19». При цьому ОСОБА_7 не заперечував проти розгляду справи у режимі відеоконференції та в судовому засіданні надавав змістовні пояснення по суті апеляційної скарги свого захисника.
Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них наведено відповідні мотиви, з яких виходили ці суди при ухваленні своїх рішень, і положення закону, якими вони керувалися.
Інші, наведені захисником доводи в касаційні скарзі, не містять посилань на конкретні порушення вимог кримінального процесуального закону допущені при розгляді справи судами обох інстанцій, які би ставили під сумнів законність оскаржуваних рішень.
Під час перевірки оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для їх зміни чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Залізничного районного суду м. Львова від 03 лютого 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ ____________________ ________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3