27 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 161/3047/23
Провадження № 61-6564ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Крата В. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Сівак Олександр Валерійович (далі - адвокат),
на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 7 лютого 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року
у справі за позовом скаржника до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - відповідачі) про зобов'язання вчинити дії та
1. У лютому 2023 року скаржник звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати відповідачів відремонтувати пошкоджене майно, а саме частини сараю-літньої кухні Б-1 і сараю б1, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Обґрунтував вимогу так:
- скаржник є власником 9/20 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованих за вказаною адресою, які він успадкував після смерті батька - ОСОБА_4 ;
- 16 жовтня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у справі № 161/6612/18 постановив ухвалу, згідно з якою затвердив мирову угоду між співвласниками будинковолодіння; визначив, що ОСОБА_4 на праві власності належить частина сараю-літньої кухні Б-1 та частина сараю б1 згідно зі схемою поділу господарської будівлі, яка є додатком № 1 до мирової угоди, а саме: приміщення Б-1/2 площею 13,82 кв. м, приміщення б1/2 площею 5,43 кв. м;
- 7 листопада 2018 року відповідачі умисно розібрали ці господарські приміщення, зняли з них покрівлю, зрізали крокви, вибили задню та бокову стінки між ними, чим завдали майнову шкоду скаржникові. Вчинення таких дій відповідачами суди дослідили під час розгляду іншої цивільної справи - № 161/7801/20;
- згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 3 грудня 2018 року № 32 пошкодження господарських приміщень є наслідком механічного впливу. Скаржник позбавлений можливості користуватися належним йому майном.
2. 7 лютого 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив, а 15 квітня 2024 року Волинський апеляційний суд прийняв постанову про залишення цього судового рішення без змін. Суди мотивували їхні рішення так: скаржник не довів належними та допустимими доказами, що саме відповідачі пошкодили частини сараю-літньої кухні Б-1 та сараю б1; відсутні юридичні підстави для того, щоби зобов'язати відповідачів відшкодувати шкоду в натурі шляхом ремонту цих будівель; висновок судової будівельно-технічної експертизи від 3 грудня 2018 року № 32 не є належним, достовірним і допустимим доказом вини відповідачів.
3. 1 травня 2024 року адвокат в інтересах скаржника подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
4. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
4.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
4.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
4.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
4.4. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України).
4.5. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини (частини четверта статті 274 ЦПК України).
4.6. Предметом спору є зобов'язання відповідачів відремонтувати пошкоджене майно, а саме: частини сараю-літньої кухні Б-1 та сараю б1. Справа є незначної складності та не належить до винятків, визначених пунктом 2 частини шостої статті 19, частиною четвертою статті 274 ЦПК України. З огляду на предмет позову, характер правовідносин, складність справи Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною (див. аналогічний висновок в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2022 року у справі № 161/7801/20 (провадження № 61-11303ск22) за подібних правовідносин із тим самим позивачем).
4.7. У касаційній скарзі адвокат зазначив, що скаржник заявив вимоги немайнового характеру, а тому неможливо визначити ціну позову. Вважає, що справа не належить до категорії малозначних відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, і суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі її такою не визнав.
4.8. Верховний Суд вважає цей аргумент скаржника безпідставним, бо за змістом статті 19 ЦПК України справа є малозначною в силу її властивостей незалежно від того, чи визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у розділі І «Загальні положення» ЦПК України. Тому вона поширюється і на стадію касаційного провадження. Верховний Суд вважає цю справу малозначною відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, враховуючи її незначну складність.
4.9. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначних справах можливо оскаржити у касаційному порядку, скаржник не обґрунтував. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
5. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
5.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
5.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
5.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
5.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 рокуу справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
5.5. Скаржник отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази на користь його позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом(частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.
5.6. Скаржник подав касаційну скаргу на судові рішення, які за загальним правилом не можна оскаржити у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За таких умов обмеження на подання скаржником касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність його права на доступ до суду.
Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 7 лютого 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат