29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 676/2951/21
провадження № 61-3990св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2024 року у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І., у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року Акціонерне товариство (далі - АТ) «Альфа-Банк», яке змінило найменування на АТ «Сенс Банк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 26 лютого 2008 року між АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 890/98-608-3, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 65 000,00 доларів США під 12,0 % річних з кінцевим терміном повернення до 23 лютого 2026 року.
Цього ж дня, 26 лютого 2008 року, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором АТ «Укрсоцбанк» та відповідач уклали договір іпотеки, предметом якого є належна іпотекодавцю квартира АДРЕСА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 13 квітня 2021 року у нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 77 127,83 доларів США, з яких: 41 240,85 доларів США - тіло кредиту; 35 886,98 доларів США - відсотки.
Враховуючи викладене, АТ «Альфа-Банк» просило суд:
- стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованістьта понесені судові витрати;
- встановити подальші нарахування відсотків або пені згідно з умовами кредитного договору до моменту виконання рішення відповідно до частини десятої статті 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2021 року позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 26 лютого 2008 року № 890/98-608-3 у розмірі 77 127,83 доларів США та судовий збір у сумі 32 316,75 грн. У задоволенні позовної вимоги про нарахування відповідних відсотків або пені на стягнену кредитну заборгованість до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про нарахування відповідних відсотків або пені на стягнену кредитну заборгованість до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, суд вказав, що строк виконання кредитного договору встановлено до 23 лютого 2026 року, а тому до цього часу позивач може нараховувати відсотки та інші платежі у зв'язку з невиконанням зобов'язань, передбачених самим договором.
Ухвалою Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2021 року скасовано та призначено підготовче судове засідання у справі.
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2023 року в задоволенні позову АТ «Сенс Банк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, звернувшись до нотаріуса з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки та дострокове стягнення кредиту, банк тим самим змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору, тому у цьому випадку перебіг позовної давності розпочався з наступного дня, зазначеного у виконавчому написі нотаріусом, тобто з 29 грудня 2009 року.
Отже, подавши до суду цей позов 19 травня 2021 року, АТ «Сенс Банк» пропустило трирічну позовну давність, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
15 грудня 2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Тітов О. М. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
Додатковим рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 січня 2024 року заяву задоволено частково. Стягнено з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час судових дебатів представник відповідача - адвокат Тітов О. М. зробив заяву про відшкодування витрат, пов'язаних із його правничою допомогою, у разі відмови у позові, та протягом п'яти днів після проголошення рішення подав до суду заяву про стягнення судових витрат разом із доказами на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
03 січня 2024 року АТ «Сенс Банк» подало до суду заперечення, у якому, посилаючись на те, що фактичний обсяг наданої правової допомоги набагато менший, аніж зазначено адвокатом, а витрати є неспівмірними зі складністю справи, просило відмовити стороні відповідача у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг виконаних адвокатом Тітовим О. М. робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, пов'язаних із правовою допомогою адвоката, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з позивача на користь відповідача 40 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2024 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено частково. Додаткове рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Тітова О. М. про стягнення витрат на правничу допомогу залишено без розгляду.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 270 ЦПК України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
З'ясовано, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які відповідач поніс у зв'язку з розглядом справи, не була подана в межах строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
З матеріалів справи відомо, що у суді першої інстанції представництво інтересів відповідача ОСОБА_1 здійснював адвокат Тітов О. М. на підставі ордера.
Заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, адвокат Тітов О. М. подав до суду першої інстанції лише 15 грудня 2023 року, тобто після того, як суд першої інстанції 13 грудня 2023 року ухвалив рішення у справі. До цього відповідач і його представник із заявами такого змісту не зверталися, попереднього (орієнтовного) розрахунку не подавали, документів, які б підтверджували понесені відповідачем витрати на правничу допомогу до суду першої інстанції не надавали, відповідно, суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав підстав та обов'язку вирішувати таке питання, як і призначати судове засідання для його вирішення.
За таких обставин колегія суддів вважала, що сторона відповідача не дотрималася положень частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо належного та своєчасного звернення із клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу та, як наслідок, наявні правові підстави для залишення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу без розгляду, тому додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2024 року, а додаткове рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 січня 2024 року залишити без змін.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, від 18 січня 2024 року у справі № 901/459/21, у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21, від 24 січня 2024 року у справі № 752/1058/23.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що банк не оскаржував в апеляційному порядку основне судове рішення про відмову у задоволенні позову, а тому в апеляційного суду були відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд не спростував належним чином з'ясовані судом першої інстанції обставини про те, що до закінчення судових дебатів у справі представник відповідача - адвокат Тітов О. М. зробив заяву про відшкодування витрат, пов'язаних із його правничою допомогою, у разі відмови у позові, та протягом п'яти днів після проголошення рішення подав до суду заяву про стягнення судових витрат разом із доказами на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
Вказує, що ні в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді банк не посилався на те, що відповідач порушив порядок та строки подання заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, що свідчить про вихід суду апеляційної інстанції за межі доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, надані АТ «Сенс Банк» у суді першої інстанції заперечення проти заявлених стороною відповідача вимог про стягнення витрат на правничу допомогу вказують на те, що банк у встановленому порядку був ознайомлений зі змістом цієї заяви та доданими до неї доказами понесення відповідачем витрат на правничу допомогу.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.
24 квітня 2024 року справа № 676/2951/21 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
З'ясовано, що рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2023 року в задоволенні позову АТ «Сенс Банк» відмовлено (том 3 а. с. 44-46).
15 грудня 2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Тітов О. М. подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення у цій справі, в якій просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн (том 3 а. с. 49-53).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача надав договір про надання правової допомоги від 06 жовтня 2021 року № 20, акт приймання-передачі наданих послуг за цим договором від 15 грудня 2023 року, квитанцію від 15 грудня 2023 року про сплату ОСОБА_1 узгодженої з адвокатом суми гонорару у розмірі 50 000,00 грн (том 3 а. с. 54-57).
03 січня 2024 року АТ «Сенс Банк» подало до суду першої інстанції заперечення, у якому, посилаючись на те, що фактичний обсяг наданої правової допомоги набагато менший, аніж зазначив адвокат, а витрати є неспівмірними зі складністю справи, просило відмовити стороні відповідача у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (том 3 а. с. 64-65).
Додатковим рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 січня 2024 року вказану заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Тітова О. М. задоволено частково. Стягнено з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено (том 3 а. с. 73-75).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).
Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/129 наведено правовий висновок про те, що «однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат».
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У постанові від 18 березня 2024 року у справі № 459/2350/23 (провадження № 61-1802св24) Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування статті 134 ЦПК України про необхідність подання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, вказавши, що аналіз положень статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Надання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може відмовити», а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника. Таким чином, хоча відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу у зв'язку з неподанням заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат є правом суду, а не обов'язком, суд має враховувати конкретні обставини справи та принцип диспозитивності цивільного судочинства. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення процесуального закону попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зміст частини восьмої статті 141 ЦПК України сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.
Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи які очікує нонести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Отже, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 134 ЦПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які заявники понесли у судах першої та апеляційної інстанцій, має вирішуватися з урахуванням положень частини другої статті 134 ЦПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду.
Аналогічний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 569/20104/21.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасне подання доказів понесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124, 129 ГПК України (аналогічні положення закріплені й у статтях 134, 141 ЦПК України), кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21, пункт 20 постанови від 31 травня 2022 у справі № 917/304/21);
- правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередження про це до прийняття рішення по суті (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 620/2936/20).
У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.
Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів (у суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі) не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу (див. постанову Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18).
У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19) зазначено, що, враховуючи відсутність у матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, відсутність у заяві переліку витрат, про відшкодування яких йдеться, незаявлення до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та неподання особою заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування витрат.
З огляду на викладене, встановивши, що сторона відповідача ні у відзиві на позовну заяву, ні до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті заявлених вимог не подавала попереднього (орієнтовного) розрахунку сум витрат на правничу допомогу, які вона понесла, або які очікувала понести у зв'язку з розглядом справи, а також не заявляла до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та не подавала заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції та залишення заяви відповідача про стягнення з позивача таких судових витрат без задоволення.
Водночас посилання суду першої інстанції та заявника у касаційній скарзі на те, що у судових дебатах представник відповідача - адвокат Тітов О. М. заявив (озвучив) клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, не відповідають дійсності та спростовуються звукозаписом судового засідання від 13 грудня 2023 року, з якого відомо, що під час судових дебатів представник лише просив суд відмовити у задоволенні позову банку у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог та пропуском позовної давності, а на запитання головуючої судді «Чи це усі прохання?» сторона відповідача ствердно відповіла, що «Так».
Отже, наведеним підтверджуються висновки апеляційного суду про те, що до закінчення судових дебатів представник відповідача не заявляв ані в письмовій, ані в усній формі клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу та про намір подати докази на підтвердження таких судових витрат після ухвалення судового рішення.
Доводи касаційної скарги про те, що банк не оскаржував в апеляційному порядку основне судове рішення про відмову у задоволенні позову, а тому в апеляційного суду були відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції, з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 та у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 752/1058/23, згідно з якими «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу», не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У справі, яка переглядається, додатковим рішенням суд першої інстанції вирішив питання щодо розподілу судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частини п'ятої статті 270 ЦПК України додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що додаткове рішення, хоча і є невід'ємною складовою основного судового рішення, проте є окремим процесуальним документом, і на підставі вимог пункту 3 частини першої та частини п'ятої 270 ЦПК України таке додаткове рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від основного рішення, ухваленого судом першої інстанції в одній справі.
Аргументи касаційної скарги про те, що ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді банк не посилався на те, що відповідач порушив порядок та строки подання заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, що свідчить про вихід суду апеляційної інстанції за межі доводів та вимог апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, оскільки відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а тому незалежно від будь-яких доводів та заперечень учасників справи суд, який вирішує таке питання, зобов'язаний перевірити обставини щодо виконання стороною, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, обов'язків, передбачених статтями 134, 141 ЦПК України. В апеляційній скарзі банк, серед іншого, посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема положень статті 141 ЦПК України, а тому, перевіряючи законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 18 січня 2024 року у справі № 901/459/21 та у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21, за змістом яких «розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду», з огляду на те, що висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать вказаним правовим висновкам суду касаційної інстанції.
Отже, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко