05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 758/1444/22
провадження № 61-7856ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про скасування дисциплінарного стягнення,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10 січня 2022 року № 1 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 ».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем не було допущено винного неналежного виконання своїх обов'язків, відповідачем пропущено строк застосування до працівника дисциплінарного стягнення та порушено порядок його застосування, оскаржуваний наказ не містить будь-яких обставин вчиненого працівником дисциплінарного проступку.
Наголошував, що Київським міським відділенням Фонду сформовано договір із ТОВ «Ортопед» № 22869098/2/21/253 23 вересня 2021 року, тобто у період перебування його у відпустці. Про цей факт позивачу стало відомо лише по виходу із відпустки, після чого він вжив усіх залежних від нього заходів з метою максимально оперативної реєстрації відповідного договору у Державній казначейській службі міста Києва. Відтак позивачем не було допущено винного неналежного виконання своїх обов'язків.
Проте навіть у такому випадку дисциплінарне стягнення могло бути застосовано до позивача протягом місяця з дня його виявлення. Це могло бути або виявлення бездіяльності щодо несвоєчасної, на думку відповідача, підписання (не тотожно реєстрації у органах Державної казначейської служби) або несвоєчасної реєстрації договору.
Про обидва факти Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю як вищестоящому органу, що координує та контролює діяльність територіальних відділень, відповідно до пункту 6 Положення про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю було відомо. У обох випадках місячний строк з моменту виявлення дисциплінарного проступку вважає пропущеним.
Вважав, що доповідна записка ОСОБА_3 , начальника управління соціального захисту осіб з інвалідністю та моніторингу якості реабілітаційних послуг Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 03 грудня 2021 року № 06-01/32-881 є штучно згенерованим документом, що має на меті протиправне поновлення пропущеного строку для застосування дисциплінарного стягнення.
Стверджував, що забезпечення засобами реабілітації осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю було здійснене у строк, визначений пунктом 43 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані технічні та інші засоби реабілітації, переліку таких засобів» від 05 квітня 2012 року № 321, на порушення якої робить посилання відповідач. Тобто навіть у випадку, якби позивачем було допущено несвоєчасне підписання договору, це не мало будь-яких негативних наслідків у розрізі виконання територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб інвалідністю поставлених перед ним завдань. Це свідчить про порушення порядку застосування дисциплінарного стягнення в частині обов'язку роботодавця врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку та заподіяну ним шкоду.
Щодо порядку застосування дисциплінарного стягнення представник позивача також зазначав, що на момент надання ОСОБА_1 письмових пояснень від 06 січня 2022 року, так і після того, його не було ознайомлено зі змістом доповідної записки, відтак він був позбавлений права належним чином бути ознайомленим зі змістом претензій роботодавця, а також можливості повноцінно відреагувати на такі претензії шляхом надання належних та вичерпних пояснень. Відповідні пояснення були затребувані усно «…щодо укладання договору № 22869098/2/21/253».
Зазначав, що оспорюваний наказ не містить чітких формулювань суті та обставин проступку, відсутні докази вини позивача та причинний зв'язок між його діями (бездіяльністю) та неналежним виконанням трудових обов'язків, покладених на нього. Наказом не визначено ані дати допущення, на думку відповідача, проступку, ані дати моменту його виявлення, що ставить під істотний сумнів дотримання строку застосування дисциплінарного стягнення та може свідчити про істотне порушення прав позивача відповідачем.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10 січня 2022 року № 1 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 ». Стягнуто з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.
У травні 2024 року Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому, незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Касаційна скарга не містить обґрунтування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
Посилання заявника на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у малозначних справах. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов'язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у малозначних справах.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування.
Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про скасування дисциплінарного стягнення відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник