79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
27.05.2024 Справа № 914/620/20(463/3662/23)
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1 , м. Львів
до відповідача: Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація», м. Львів
про: стягнення заробітної плати, компенсації при звільненні, моральної шкоди та зобов'язання видати трудову книжку
у межах справи про банкрутство № 914/620/20
за заявою кредитора: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів
про відкриття провадження у справі про банкрутство: Державного підприємства “Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут “Укрзахідпроектреставрація” (79008, м. Львів, пл. Соборна, буд. 3А, ідентифікаційний код 13823105)
суддя Артимович В.М.
секретар судового засідання Лабай Х.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Труш О.В.;
від відповідача: Плесканка О.В. - розпорядник майна ДП «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація».
У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/620/20(463/3662/23) за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» про стягнення заробітної плати, компенсації при звільненні, моральної шкоди та зобов'язання видати трудову книжку.
Ухвалою суду від 09.02.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Державного підприємства “Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут “Укрзахідпроектреставрація” (79008, м. Львів, пл. Соборна, буд. 3А, ідентифікаційний код 13823105); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника - Державного підприємства “Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут “Укрзахідпроектреставрація” (79008, м. Львів, пл. Соборна, буд. 3А, ідентифікаційний код 13823105); введено процедуру розпорядження майном Державного підприємства “Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут “Укрзахідпроектреставрація” (79008, м. Львів, пл. Соборна, буд. 3А, ідентифікаційний код 13823105); призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Плесканку Олега Володимировича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 21.12.2016 за № 1779, адреса: 79038, м. Львів, а/с 9859).
Справа № 914/620/20 про банкрутство Державного підприємства “Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут “Укрзахідпроектреставрація” перебуває на стадії розпорядження майном.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 16.10.2023 у справі № 463/3662/23 закрито провадження у справі у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського регіонального спеціалізованого науково-реставраційного інституту «Укрзахідпроектреставрація» про стягнення заробітної плати та компенсації при звільненні та зобов'язання видати трудову книжку у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05.02.2024 у справі № 463/3662/23 задоволено частково апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Доготер Оксани Георгіївни; змінено ухвалу Галацького районного суду м. Львова від 16.10.2023, доповнено її абзацом: «Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції господарського суду»; в іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Галицький районний суд м. Львова супровідним листом від 23.02.2024 вих.№ 463/3662/23/558/2024 надіслав цивільну справу № 463/3662/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» про стягнення заробітної плати, компенсації при звільненні та зобов'язання видати трудову книжку з судовим рішенням колегії суддів з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду від 05.02.2024, та згідно заяви представника позивача ОСОБА_2 щодо скерування справи для розгляду, до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою суду від 14.03.2024 справу № 914/620/20(463/3662/23) за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» про стягнення заробітної плати, компенсації при звільненні, моральної шкоди та зобов'язання видати трудову книжку прийнято до розгляду в межах справи № 914/914/620/20 про банкрутство Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» (ідентифікаційний код 13823105), відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 22.05.2024 відкладено розгляд справи на 27.05.2024.
22.05.2024 від розпорядника майна ДП «Укрзахідпроектреставрація» арбітражного керуючого Плесканки О.В. надійшли письмові пояснення щодо позову ОСОБА_1 . Арбітражний керуючий заперечує щодо задоволення позовних вимог повністю у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю.
У судове засідання 27.05.2024 з'явилися сторони. Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позові, додаткових поясненнях та долучених до матеріалів справи доказів. Арбітражний керуючий Плесканка О.В. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог, надав пояснення в обґрунтування своєї позиції.
У судовому засіданні 27.05.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
1. Позиціїї учасників справи.
1.1. Позиція позивача.
Позивач - ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що працювала в ДП «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» на підставі договору з 03.09.2001 року.
Позивач вказує, що у зв'язку з постійним невиконанням обов'язків, несвоєчасною та неповною виплатою заробітної плати відповідачем, ОСОБА_1 19.09.2022 подала заяву на звільнення за згодою сторін, яка була зареєстрована за вх. № 38 від 19.09.2022.
Проте, позивач стверджує, що станом на момент подання позовної заяви відповідач не здійснив належного звільнення ОСОБА_1 , не провів остаточного розрахунку та не видав належним чином оформленої трудової книжки.
Позивач зазначає, що вона неодноразово зверталася до відповідних органів за захистом своїх трудових прав, зокрема, щодо невидачі ДП «Укрзахідпроектреставрація» трудової книжки та невиплати належних при звільненні коштів у зв'язку з написанням заяви від 19.09.2022 про звільнення за згодою сторін.
Позивачем долучено копії відповідей на її звернення до позовної заяви.
Отже, позивач стверджує, що відповідач своєю бездіяльністю (ненадання наказу про звільнення, невиплатою сум розрахунку при звільненні та невидачею належним чином оформленої трудової книжки) порушує її права, які можуть бути поновлені у судовому порядку.
Позивач також просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19.09.2022 по момент фактичного розрахунку, посилаючись на ч. 5 ст. 235 Кодексу законів про працю України та постанову Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення заробітної плати».
Крім того, позивач просить стягнути моральну шкоду в сумі 50000,00 грн.
1.2. Позиція відповідача.
Арбітражним керуючим Плесканкою О.В., який є розпорядником майна та виконує обов'язки керівника Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація», подано письмові пояснення по суті позовних вимог, у яких заперечує щодо задоволення позову повністю.
Арбітражний керуючий зазначає, що підставою подання вказаного позову слугує заява позивача адресована т.в.о. директора ДП «Укрзахідпроектреставрація» ОСОБА_3 . Зміст Заяви наступний: «Прошу звільнити мене з роботи за згодою сторін.». Заява датована 19.09.2022 р. Розпорядник майна стверджує, що вказана заява не містить підпису відповідальної особи, що її прийняла та ніколи йому не передавалась та ним не приймалась.
Розпорядник майна зазначає, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю. Вказує, що особливість підстави припинення трудового договору за угодою сторін полягає в тому, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк. За угодою сторін безстроковий трудовий договір може бути припинено в будь-який строк, щодо якого працівник і роботодавець досягли домовленості. Такий строк може бути як меншим, так і перевищувати встановлений для звільнення за власним бажанням працівника двотижневий період.
У поясненнях арбітражний керуючий зазначає, що недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника з такої підстави, як угода сторін. На це звертає увагу Міністерство соціальної політики України. У листі від 04.04.2014 р.№ 60/06/186-14 зазначається, що звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. Для припинення трудового договору за угодою сторін необхідно, щоб було взаємне волевиявлення сторін.
Розпорядник майна також зазначає, що роботодавець може відмовити працівникові у розірванні трудового договору за угодою сторін. У такому разі останній може переписати свою заяву на звільнення за власним бажанням.
Відповідно розпорядник майна вважає, що підстави для звільнення відсутні, у зв'язку з чим позов є безпідставним та таким що підлягає відхиленню.
Крім того, також зауважує, що вимога про стягнення моральної шкоди нічим не обґрунтована.
2.Мотивувальна частина рішення:
2.1.Фактичні обставини, встановлені судом та норми права, застосовані судом. Оцінка суду.
З огляду на зміст прохальної частини позовної заяви, позивач звернулася до суду із позовом до ДП «Укрзахідпроектреставрація» про: визнання незаконною бездіяльності відповідача, яка виражається у невидачі наказу про звільнення ОСОБА_1 за заявою від 19.09.2022 року, невидачі належним чином оформленої трудової книжки ОСОБА_1 та непроведення остаточного розрахунку з працівником під час звільнення за згодою сторін; зобов'язання відповідача винести наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі заяви від 19.09.2022 року за згодою сторін, провести з нею остаточний розрахунок та видати належним чином оформлену трудову книжку із відповідним записом про звільнення; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 19.09.2022 по момент фактичного розрахунку; про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 написала заяву, датовану 19.09.2022, на ім'я т.в.о. директора ДП «Укрзахідпроектреставрація» ОСОБА_3 , у якій просила звільнити її з роботи за згодою сторін. З огляду на копію вказаної заяви, яка долучена до матеріалів справи, така заява зареєстрована 19.09.2022 за № 38.
ОСОБА_1 зверталася до Міністерства розвитку громад та територій України, до ГУ Держпраці у Львівській області та до Обласної організації профспілок працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України з відповідними заявами від 26.09.2022 та від 28.09.2022. У своїх заявах ОСОБА_1 зазначала про написання нею роботодавцю ДП «Укрзахідпроектреставрація» заяви від 19.09.2022 про звільнення за згодою сторін та просила посприяти їй у видачі наказу про звільнення, видачі належним чином оформленої трудової книжки та проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
ОСОБА_1 отримано відповіді на свої звернення, у яких, зокрема, повідомляється заявника, що механізм поновлення порушених трудових прав працівників визначений главою XV Кодексу законів про працю України.
У зв'язку з викладеним позивач звернулася до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, у тому числі спори про стягнення заробітної плати. Аналогічні положення містяться в п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Тобто, відповідно до приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою для задоволення позову є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду.
З огляду на зміст позовної заяви та ї прохальної частини, позивач звернулася до суду із позовом про зобов'язання відповідача звільнити її на підставі заяви від 19.09.2022 за згодою сторін, видати відповідний наказ, зробити відповідний запис у трудовій книжці, провести розрахунок, а також про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 19.09.2022 по момент фактичного розрахунку та стягнення моральної шкоди.
Статтею 3 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 Кодексу законів про працю України.
Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України).
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник не дійшли взаємної згоди (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір.
Отже, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
При цьому законодавством не передбачено обов'язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. (Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18).
Припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України і раніше домовлена дата звільнення.
Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Підстав відступити від цих висновків судом не встановлено.
У позовній заяві та у судовому засіданні позивач зазначає, що вона у зв'язку з постійним невиконанням обов'язків, несвоєчасною та неповною виплатою заробітної плати відповідачем 19.09.2022 подала заяву на звільнення за згодою сторін, яка була зареєстрована.
Так, підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 Кодексу законів про працю України. Зокрема, у п. 4 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України визначено, що підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 кодексу), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41 кодексу) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 кодексу).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 написала заяву, датовану 19.09.2022, на ім'я т.в.о. директора ДП «Укрзахідпроектреставрація» ОСОБА_3 , у якій просила звільнити її з роботи за згодою сторін. З огляду на копію вказаної заяви, яка долучена до матеріалів справи, така заява зареєстрована 19.09.2022 за № 38.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що ОСОБА_1 у заяві від 19.09.2022, у якій вона просить звільнити її за згодою сторін, не зазначено дати, з якої мало би бути звільнення.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що з відмітки про реєстрацію такої заяви неможливо встановити ким саме прийнято та зареєстровано заяву.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
При цьому, за змістом статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. Строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.
Тобто, роботодавець або уповноважений ним орган зобов'язаний розірвати трудові відносини в певний строк, зазначений у заяві, і видати наказ, у якому причина й дата звільнення мають бути чітко сформульовані.
Однак, як встановлено судом, до відповідача, як до роботодавця, позивач - ОСОБА_1 зверталась із заявою про звільнення із займаної посади за угодою сторін, а вказана підстава для звільнення передбачена п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.
Отже, суд зауважує, що звільнення за угодою сторін значно відрізняється від звільнення за власним бажанням. Однією з відмінностей є наявність волевиявлення (ініціативи) не лише однієї зі сторін, а волевиявлення/згода обох: як роботодавця, так і працівника.
Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до відповідача - ДП «Укрзахідпроектреставрація» із заявою про її звільнення на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням. Також у матеріалах справи відсутні докази волевиявлення роботодавця на звільнення позивача.
Право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України кореспондується з обов'язком роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов'язки, визначені статтями 47, 116 Кодексу законів про працю України.
Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 Кодексу законів про працю України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Як встановлено у ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
При цьому відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частинами 1, 3 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
У ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Отже, судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів ініціювання ОСОБА_1 звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, а її письмова заява від 19.09.2022 до роботодавця, яка є підставою цього позову, стосувалася виключно прохання звільнення на підставі угоди сторін (п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України), при чому без зазначення дати звільнення та відсутності згоди роботодавця.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини та наведені положення законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, а тому позовні вимоги щодо бездіяльності відповідача, яка виражається у невидачі наказу про звільнення ОСОБА_1 власне за заявою від 19.09.2022 та зобов'язання видати такий наказ задоволенню не підлягають.
Позовні вимоги про проведення остаточного розрахунку при звільненні, про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19.09.2022 по момент фактичного розрахунку, про стягнення моральної шкоди в сумі 50000 грн, є похідними, тому теж задоволенню не підлягають.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 86, 74-79, 123, 129, 236, 238-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 06.06.2024.
Суддя Артимович В.М.