Справа № 461/3634/17 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.
Провадження № 22-ц/811/818/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
04 червня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року в складі судді Колодяжного С.Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, з участю третьої особи ОСОБА_2 , про скасування рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень,-
встановив:
У травні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, з участю третьої особи ОСОБА_2 , про скасування рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень, просив скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.10.2016 № 960 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію гр.гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 з розширенням існуючих балконів», в частині затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію гр. ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4 з розширенням існуючого балкону.
Вимоги обґрунтовував тим, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.10.2016 є незаконним, не відповідає вимогам ст.13, 319, 379, 383 ЦК України, оскільки на час прийняття такого набрало законної сили 27.09.2016 заочне рішення Залізничного районного суду м.Львова від 02.03.2016 у справі №462/6955/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_6 , про приведення до попереднього стану квартири шляхом демонтажу самочинного розширеного балкону, яким зобов'язано ОСОБА_2 і ОСОБА_7 власними силами і за рахунок власних коштів привести до попереднього стану самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_4 , шляхом приведення самочинно розширеного балкону до попередніх розмірів 1.05x3.50 м.
Цим судовим рішенням, зокрема, встановлено, що після проведення реконструкції квартири АДРЕСА_4 шляхом збільшення балкону в квартирі АДРЕСА_5 на суміжній стіні з'явилися тріщини, обпадає штукатурка і погіршилось освітлення кімнати, яка межує з квартирою відповідачів.
Не погоджуючись з рішенням виконавчого комітету, вважаючи таке протиправним, таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду, просив позов задовольнити.
Постановою Галицького районного суду м.Львова від 23.06.2017 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 постанову Галицького районного суду м.Львова від 23.06.2017 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено.
Визнано протиправним і скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21 жовтня 2016 року № 960 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію гр. гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 з розширенням існуючих балконів» в частині затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4 з розширенням існуючого балкону.
Постановою Верховного Суду від 13.02.2023 рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, провадження у справі №461/3634/17 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування рішення закрито з мотивів того, що юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється та необхідність вирішення спору в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснено позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2023 задоволено заяву ОСОБА_1 , справу №461/3634/17 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про скасування рішення, на підставі ч. 3 ст. 354 КАС України, передано до Залізничного районного суду м.Львова.
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21 жовтня 2016 року №960 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію громадянами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 з розширенням існуючих балконів», в частині затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4 з розширенням існуючого балкону - відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Покликається на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02.03.2016 у справі № 462/6955/15, яке набрало законної сили та яким задоволено його позов про зобов'язання привести ОСОБА_2 , ОСОБА_7 до попередньог стану самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_4 .
Зазначене рішення не виконано до теперішнього часу, що підтверджується відповіддю Залізничного ВДВС від 20.10.2023 № В-11/66929.
Звертає увагу, що ОСОБА_2 під час самочинного будівництва з розширення балкону квартири АДРЕСА_4 теж була квартиронаймачем, а не власником, яким стала лише 04.01.2017.
Покликаючись на норми ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, зазначає, що для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію квартири АДРЕСА_4 з розширенням існуючого балкону, ОСОБА_2 подала відповідні документи, крім письмової згоди власників суміжних квартир, зокрема, такої згоди не надавав власник суміжної квартири ОСОБА_1 .
Вичерпний перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги визначений у п. 7 «Стандарту послуг з надання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів», однією з таких підстав є невідповідність поданих документів вимогам.
Таким чином, відсутність відповідних документів є підставою для відмови у наданні містобудівних умов.
Зазначає, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, що проігноровано судом першої інстанції.
Просить скасувати Залізничного районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Учасники справи позивач ОСОБА_1 , представник відповідача Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа ОСОБА_2 , будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання 04 червня 2024 року не прибули, не повідомили про причину неявки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є розумність строків розгляду справи судом, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 Цивільного процесуального кодексу України).
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що подання позову спрямоване на поновлення порушених, на думку позивача, його житлових прав, як мешканця квартири суміжної з квартирою третьої особи, на проведення реконструкції якої, відповідач видав містобудівні умови та обмеження.
Таким чином, предметом розгляду в цій справі є правомірність рішення відповідача щодо затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію квартири третьої особи в контексті законності проведення третьою особою будівельних робіт щодо реконструкції належної їй на праві приватної власності квартири, яка є суміжною з квартирою, де проживає позивач, наслідків, які такі дії спричинили та захисту у зв'язку з цим житлових прав.
Суд констатував, що право власності, в тому числі й приватної, не є абсолютним. Його здійснення має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами частини третьої статті 13, частини сьомої статті 41 Основного Закону України, в яких зазначається, що власність зобов'язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, правам, свободам та гідності громадян.
Врахувавши положення матеріального закону, який регулює спірні правовідносини, суд зазначив, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на реконструкцію ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4 з розширенням існуючого балкону, надані в межах законодавчо визначеної процедури реконструкції квартири, зокрема, ОСОБА_2 зверталася до Виконавчого комітету Львівської міської ради та отримала спірне рішення від 21.10.2016 № 960 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію гр. гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 з розширенням існуючих балконів».
В свою чергу, положеннями Стандарту послуги з надання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів», затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 16.11.2012 року № 800, передбачено підстави відмови у наданні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів.
Мешканці будинку по АДРЕСА_6 , а саме ОСОБА_8 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_7 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які проживають у квартирі АДРЕСА_8 , та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , які проживають у квартирі АДРЕСА_9 , надали завірені директором ЛКП «Сяйво» заяви-згоди власників суміжних з їхніми квартир на реконструкцію ними цих квартир з розширенням існуючих балконів, а третя особа у справі ОСОБА_2 подала всі необхідні документи, крім письмової згоди власників суміжних квартир.
Поряд з цим, суміжною квартирою до квартири АДРЕСА_10 ОСОБА_2 є квартира АДРЕСА_11 , яка є неприватизованою, належить до комунальної власності, відтак згода на реконструкцію квартири ОСОБА_2 з розширенням існуючого балкону ОСОБА_1 , який є наймачем квартири АДРЕСА_11 , а не власником такої суміжної квартири, не вимагалась.
Крім цього, суд зазначив, що позивач не був заявником прийнятого відповідачем рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень, приймаючи таке рішення відповідач не вирішував питання прав обов'язків позивача, відтак позивач не є учасником правовідносин, які виникли у зв'язку із прийняттям оскаржуваного у цій справі рішення, таке є правовим актом індивідуальної дії, який породжує права і обов'язки тільки тих суб'єктів, яким його адресовано, або визначеного цим актом певного кола суб'єктів і не стосується безпосередньо і не порушує прав позивача.
Що стосується доводів позивача в обґрунтування позовних вимог про набрання законної сили заочним рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 02.03.2016 року у справі №462/6955/15 станом на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача № 960 від 21.10.2016 року, то суд зазначає, що таким судовим рішенням були захищені права ОСОБА_1 порушені самочинним розширенням ОСОБА_2 та ОСОБА_7 балкону квартири АДРЕСА_10 .
При цьому, судом не встановлено порушень відповідачем вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст та Стандарту для надання заінтересованій особі містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів при прийнятті рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень на відповідну реконструкцію квартири.
Більше того, сам лише факт наявності рішення суду у справі № 462/6599/15-ц і неприведення ОСОБА_2 самочинно розширеного балкону квартири АДРЕСА_4 до попередніх розмірів на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, на переконання суду, не може вважатися перешкодою для затвердження ОСОБА_2 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції квартири з розширенням існуючого балкону і не вказує на незаконність рішення відповідача.
Крім цього, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не є документом дозвільного характеру, вони не дають право на забудову земельної ділянки, на виконання будівельних робіт, основною метою надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є передусім визначення відповідності намірів забудови діючій містобудівній документації та визначення основних, передбачених державними будівельними нормами вимог, на підставі яких в подальшому має розроблятись проектна документація на будівництво об'єкту.
Також, на час звернення ОСОБА_1 з даним позовом про скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради про затвердження ОСОБА_2 містобудівних умов та обмежень, реконструкція квартири останньої з розширенням балкону була завершена і право власності на реконструйовану квартиру зареєстроване.
Покликаючись на судову практику, суд окремо зазначив, що містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта незалежно від зміни замовника, тому, враховуючи наявність декларації про готовність об'єкта до експлуатації, тобто завершення будівництва, містобудівні умови та обмеження як індивідуальний акт не є чинними та вичерпали свою дію.
Таким чином, доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову, компенсувавши судові витрати за рахунок держави.
Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія виходить з такого.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 383 ЦК України, власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Згідно із ст. 152 ЖК України виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
Користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 179 ЖК України).
Так, згідно п. 4 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 № 45 власник наймач (орендар) приміщень житлових будинків мають право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
Пунктом із 1.4. Правил утримання жилих будинків та прибудинкової території, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005р. №76 передбачено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів відповідно до законодавства.
Пунктом 1.4.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету з питань житлового комунального господарства №76 від 17.05.2005, передбачено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 1.4.5 Правил, для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи:
- копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення;
- копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку;
- проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку;
- згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.
Водночас, згідно із п. 1.4.6 Правил, власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.
З даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 79056318 від 27.01.2017 (т.2 а.с.96 справи №462/6955/15-ц), судом встановлено, що право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_4 , 04.01.2017 зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 24.11.1999 №7281 та декларації про готовність об'єкта до експлуатації ЛВ142163560340 від 21.12.2016, виданої виданою Інспекцією ДАБК у м. Львові (т.1, а.с. 138-145 цієї справи).
При цьому, заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02.03.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27.09.2016, у справі №462/6955/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , треті особи: Залізнична районна адміністрація ЛМР, ОСОБА_6 , про приведення до попереднього стану квартири, шляхом демонтажу самочинно розширеного балкону, зобов'язано ОСОБА_2 і ОСОБА_7 власними силами і за рахунок власних коштів привести до попереднього стану самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_4 , шляхом приведення самочинно розширеного балкону до попередніх розмірів 1.05x3.50 м.
Рішенням, зокрема, встановлено, що після проведення реконструкції квартири АДРЕСА_4 шляхом збільшення балкону в квартирі АДРЕСА_5 на суміжній стіні з'явилися тріщини, обпадає штукатурка і погіршилось освітлення кімнати, яка межує з квартирою відповідачів.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
При цьому, на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21)).
Колегія суддів приходить переконання про те, що рішення у справі №462/6955/15, на яке позивач покликається у межах даної справи, не є преюдиційним для спірних правовідносин, з врахуванням суб'єктного складу таких, предмету та підстав пред'явленого позову.
При цьому, рішенням у справі №462/6955/15 встанволено, що ОСОБА_1 зареєстрований і проживає в неприватизованій трьохкімнатній квартирі на АДРЕСА_12 , яка знаходиться на п'ятому поверсі п'ятиповерхового цегляного будинку, квартира АДРЕСА_10 у цьому будинку, яка межує із квартирою позивача, належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2 , яка проживає в цьому житлі з чоловіком ОСОБА_7 , і що в цій квартирі протягом 2013-2015 років добудовано балкон на швелерах по довжині кухні розміром 2,5Х1,05 м до існуючого балкону розміром 3,0 х 1,05 м.
Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №396 від 17.07.2015 «Про самочинне будівництво, здійснене гр. ОСОБА_2 » відповідачці ОСОБА_2 рекомендовано в термін до 01.09.2015 самочинно розширений балкон розміром 1,05 х 5,50 м привести до попередніх розмірів 1,05 х 3,50 м., чого зроблено не було, не приведено балкон до попередніх розмірів на час розгляду справи у суді.
21.10.2016 виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення №960 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію гр. гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 з розширенням існуючих балконів».
Звертаючись до суду із позовними вимогами позивач ОСОБА_1 зазначає, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.10.2016 є незаконним, не відповідає вимогам закону, оскільки на час прийняття такого набрало законної сили заочне рішення Залізничного районного суду м.Львова від 02.03.2016 у справі №462/6955/15, стверджує, що рішення виконавчого комітету є таким, що порушує його права.
Таким чином, спірні правовідносини зумовлені незгодою позивача з рішенням відповідача про затвердження третій особі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції квартири з роширенням існуючого балкону.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи наведене виключною правовою проблемою у даному провадженні є необхідність встановити правомірність рішення відповідача щодо затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію квартири третьої особи.
Згідно із Державними будівельними нормам України, затвердженими наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22 липня 2009 року за № 295 «Про затвердження ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», передбачено, що реконструкція житлового будинку - це перебудова житлового будинку з метою поліпшення умов проживання, експлуатації, зміни кількості житлових квартир, загальної і житлової площі тощо у зв'язку зі зміною геометричних розмірів, функціонального призначення, заміною окремих конструкцій, їх елементів, основних техніко-економічних показників. При розробленні проектів реконструкції і капітального ремонту житлових будинків необхідно керуватися чинними нормативними документами у будівництві і цим нормативним документом. При проектуванні реконструкції житлових будинків допускається зміна їх фасадів, яка повинна носити системний характер, єдиний для всього будинку, а також улаштування вхідних груп до вбудованих (прибудованих) приміщень тільки за архітектурно-планувальними завданнями.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, зокрема виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.
Слідуючи ч.ч. 2, 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів районній державній адміністрації, заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі за заявою замовника.
Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 1 цього Закону містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Відповідно до п. 27 ухвали Львівської міської ради від 14.07.2016 року № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» затвердження містобудівних умов та обмежень на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об'єктів архітектури і містобудування, у тому числі у межах історичного ареалу м. Львова належить до повноважень виконавчого комітету.
Враховуючи наведене, колегія суддів розділяє висновок суду першої інстанції стосовно того, що звернення третьої особи ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Львівської міської ради та отримання рішення цього органу від 21.10.2016 № 960 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на реконструкцію гр. гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 з розширенням існуючих балконів», яким було, зокрема, затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на реконструкцію ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4 з розширенням існуючого балкону, здійснено в межах законодавчо визначеної процедури реконструкції квартири.
Пунктом 3 «Стандарту послуги з надання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів», затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 16.11.2012 № 800 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), виконавчим органом, який здійснює відповідну послугу, було визначено Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради.
Пунктом 4 Стандарту передбачений перелік документів, необхідних для надання адміністративної послуги, яким, серед іншого було передбачено обов'язковість надання: заяви на ім'я директора департаменту містобудування про надання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів (додаток до цього стандарту); для фізичних осіб - копії документа, що посвідчує особу (паспорт, з якого встановлюється громадянство, прізвище, ім'я, по батькові, місце реєстрації); нотаріально завірених копій правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомості та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно; засвідченої у встановленому порядку копії технічного паспорта на об'єкт нерухомості; містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками запланованого об'єкта будівництва - виконаного коштом замовника спеціалізованою проектною організацією або архітектором, що має кваліфікаційний сертифікат; завіреної нотаріально або директором львівського комунального підприємства, що обслуговує житловий фонд, згоди власників суміжних квартир (пп. пп. 4.1, 4.2, 4.5, 4.6, 4.8, 4.9).
Вичерпний перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги визначений п. 7 зазначеного Стандарту, згідно з пп. 7.1 якого однією з таких підстав є невідповідність поданих документів вимогам пункту 4.
Згідно із вимогами пп. 4.9 п. 4 Стандарту для надання заінтересованій особі містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів згода власників суміжних квартир є обов'язковою.
Таким чином, дійсно погодження із власниками суміжних квартир є обов'язковою умовою в процесі отримання містобудівних умов та обмежень.
Як встановлено з матеріалів справи, інші мешканці будинку по АДРЕСА_6 , а саме ОСОБА_8 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_7 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які проживають у квартирі АДРЕСА_8 , та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , які проживають у квартирі АДРЕСА_9 , надали завірені директором ЛКП «Сяйво» заяви-згоди власників суміжних з їхніми квартир на реконструкцію ними цих квартир з розширенням існуючих балконів, при цьому, третя особа у справі ОСОБА_2 подала всі необхідні документи, крім письмової згоди власників суміжних квартир (т. 1 а.с. 60-62).
Зокрема, суміжною квартирою до квартири АДРЕСА_10 ОСОБА_2 є квартира АДРЕСА_11 і на час вчинення відповідних процесуальних дій не була приватизованою, що підтверджується тим же рішенням у справі №462/6955/15 на яке покликається позивач, тому належала до комунальної власності.
Враховуючи наведене, згода позивача ОСОБА_1 на реконструкцію квартири ОСОБА_2 з розширенням існуючого балкону, який є наймачем квартири АДРЕСА_11 , а не власником суміжної квартири, не вимагалась.
Згідно із відповіді Залізничного ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20.10.2023 № В-11/66929, виконавчий лист з примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова у справі № 462/6599/15-ц знаходиться на виконанні у даному відділі державної виконавчої служби, однак такий не виконано (т. 2, а.с. 198).
У цьому контексті, колегія суддів взертає увагу на те, що у справі № 462/6955/15 суд виходив з того, що розширення балкону здійснене відповідачами з порушенням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо отримання дозволу на будівництво від виконавчих органів відповідних рад перед здійсненням будівництва, реконструкції об'єктів містобудування; здійснене самочинно перепланування порушує право позивача на користування належною йому квартирою, оскільки при проведенні реконструкції відповідачі допустили втручання у несучі конструкції будинку, що загрожує безпеці житла позивача та внаслідок чого утворились тріщини на суміжній між квартирами сторін стіні, опадання штукатурки зі стелі; крім того відповідачами не виконано розпорядження Залізничної районної державної адміністрації Львівської міської ради щодо приведення самовільно розширеного балкону до попереднього стану.
Поряд з цим, як встановлено ОСОБА_2 звернулася за дозволом на реконструкцію квартири з розширенням існуючого балкону і отримала містобудівні умови та обмеження на таку реконструкцію в порядку, встановленому законом, порушень відповідачем вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст та Стандарту для надання заінтересованій особі містобудівних умов та обмежень на реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будівель) за рахунок влаштування балконів при прийнятті рішення про затвердження таких містобудівних умов та обмежень, колегією суддів не встановлено.
Сам лише факт наявності рішення суду у справі № 462/6599/15-ц і неприведення ОСОБА_2 самочинно розширеного балкону квартири АДРЕСА_4 до попередніх розмірів на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, на переконання суду, не можна вважати перешкодою для затвердження ОСОБА_2 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції квартири з розширенням існуючого балкону і не вказує на незаконність відповідного рішення.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що приймаючи оспорюване рішення від 21.10.2016 № 960 Виконавчий комітет Львівської міської ради не вирішував питання про права та обов'язки позивача.
Більше того, оскаржуване рішення відповідача є правовим актом індивідуальної дії, який породжує права і обов'язки тільки тих суб'єктів, яким його адресовано, або визначеного цим актом певного кола суб'єктів та вичерпує свою дію виконанням, при цьому, на час звернення ОСОБА_1 з даним позовом (25.05.2017) реконструкція квартири ОСОБА_2 була завершена і на реконструйовану квартиру було зареєстроване право власності, яке не поставлено під сумнів, докази скасування такого відсутні.
Окремо колегія суддів звертаєу вагу на те, що Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Також Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що сама по собі відсутність нотаріального посвідчення письмової згоди співвласника приміщення загального користування, а саме горища, не є підставою для скасування наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень.
У контексті зазначеного не може залишитися і поза увагою суду те, що обраний позивачем спосіб захисту, навіть за умови задоволених позовних вимог не призведе до поновлення прав позивача, оскільки пред'явлені вимоги є немайновими та не передбачатимуть примусового виконання рішення суду.
Крім цього, звертаючись із позовом про скасування рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень, позивач пред'явив позов лише до суб'єкта прийняття такого рішення, особа прав та обов'язків яких таке стосується залучена позивачем до участі у справі як третя особа.
Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).
Зважаючи на те, що у разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому, пред'явлення ОСОБА_1 позову лише до одного відповідача, є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 04 червня 2024 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк