Справа № 130/2480/22
Провадження № 22-ц/801/1071/2024
Категорія: 30
Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
04 червня 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.,
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 березня 2024 року, повний текст якого складено 11 березня 2024 року,
у справі №130/2480/22
за позовом ОСОБА_1 (позивач)
до ОСОБА_2 (відповідач)
за участі - приватного нотаріуса Жмеринського районного нотаріального округу Драчевської Людмили Олександрівни (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача)
про визнання договору недійсним,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Жмеринського районного нотаріального округу Драчевської Л.О. про визнання договору недійсним, в обґрунтування якого посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на нерухоме та рухоме майно, яку вона прийняла спадщину шляхом подачі заяви до Жмеринської районної державної нотаріальної контори у встановлені чинним законодавством строки.
Проте їй стало відомо про те, що об'єкт нерухомості, де постійно проживав та помер її батько, який також мав увійти до складу спадкової маси, належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, реєстровий № 690 від 27.02.2008 року. При цьому батько ніколи не говорив хоча б про намір відчужити вказаний об'єкт нерухомості, не те що про його продаж. Тим більше, що згадана нерухомість придбана батьком у шлюбі із її матір'ю.
Вважає, що обставини, про які, нібито, свідчив продавець (батько) у п.1.3., 4.4. оскаржуваного договору купівлі-продажу, а саме: «...усі умови цього договору відповідають моїм інтересам та узгоджені зі мною, цей продаж здійснюється мною без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, і гарантую, що нерухоме майно, яке є предметом цього договору, на момент його укладення нікому не продане, не відчужене іншим способом, не заставлене, в податковій заставі не знаходиться, в спорі і під забороною (арештом) не перебуває; а також прав щодо нього у третіх осіб та інших обтяжень (в тому числі за договорами найму чи оренди, довічного утримання та інших договорів щодо відчуження та користування цим Нерухомим майном, шлюбними контрактами) як в межах, так і за межами України, немає;...» та не перебування у шлюбі не відповідають дійсності.
Неправдивим та не перевіреним нотаріусом є також «свідчення» продавця по договору, що внаслідок продажу нерухомого майна не порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх дітей, яких він зобов'язаний утримувати за законом.
06.10.1990 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрували шлюб, а 3 квітня 2004 року шлюб розірвано. Таким чином, зазначений об'єкт нерухомості придбавався ОСОБА_3 у шлюбі, дозволу на відчуження майна, яке перебувало у спільній сумісній власності його колишня дружина не надавала.
Крім того, на час укладення оскаржуваного договору у продавця була неповнолітня донька, на утримання якої згідно рішення суду, стягувались аліменти. На той час діяло виконавче провадження.
Зазначила, що після смерті батька в помешканні, де він фактично проживав та помер, вона знайшла наступні документи: Кредитний договір про відкриття відновлюваної кредитної лінії від 03.03.2006 року №02-2.1/078, в забезпечення вимог якого укладено Іпотечний договір від 03.03.2006 року серія ВСР №209962 та Кредитний договір про відкриття відновлюваної кредитної лінії від 05.03.2007 року №02-2.1/096, в забезпечення вимог якого укладено Іпотечний договір від 05.03.2007 року серія ВЕЕ №815098.
Вказані договори укладено між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м. Жмеринка Вінницької області» ОСОБА_2 та СПД - ФО ОСОБА_3 .
На її думку є підстави вважати, що батько ОСОБА_3 став жертвою тяжких життєвих обставин, ОСОБА_2 протиправно фактично під корисливою умовою надавав згадані вище кредити, а батько вимушено уклав оскаржений правочин, який вчинив не усвідомлюючи реальних наслідків, що настали в результаті таких дій.
Крім того, вважає, що відповідач ОСОБА_2 , зловживаючи своїм посадовим становищем, маніпулюючи кредитними та іпотечними договорами (за якими заборгованості не було), в рази занижуючи реальну вартість об'єкту нерухомості, здійснюючи психологічний тиск скористався ситуацією та отримав у свою власність за дуже низьку ціну нерухомість та фактично єдине житло ОСОБА_3 .
За вказаних обставин просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу за реєстровим № 690 від 27.02.2008 року, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Драчевською Л.О.; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлові будівлі майнового комплексу загальною площею 2517,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 березня 2024 року, в задоволенні вимог - відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
09 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неправильне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В доводах апеляційної скарги позивач зазначає, що оспорюваний договір купівлі-продажу вчинений під впливом обману та за відсутності вільного волевиявлення продавця. Стверджує, що відповідач скористався наявністю боргів позивача, уклав спірний правочин занизивши вартість об'єкта нерухомості.
Не погоджується з позицією суду про те, що відсутність у батька іншого житла не може бути підставою для висновку про вкрай невигідні умови продажу ж майнового комплексу.
Вважає доведеними фактичні обставини справи щодо укладення оспорюваного договору під впливом тяжких обставин (зокрема боргових зобов'язань перед відповідачем за кредитними договорами) та під впливом обману (вважає, що укладала платний договір).
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Залокоцька В.Д. просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вона необґрунтована, а рішення суду без змін.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 30 квітня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Нестерук М.І. вимоги апеляційної скарги підтримала на умовах, викладених в ній, та просила задовольнити.
Представник відповідача адвокат Залокоцька В.Д. проти вимог апеляційної заперечила, просила залишити рішення суду без змін як законне і обґрунтоване.
Інші учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, проте це відповідно до частини 2 статті 376 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Третя особа суду надійшла пояснення на апеляційну скаргу, в яких заперечує її доводи, просить залишити рішення без змін.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_6 06.10.1990 року уклали шлюб, а згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу вони розірвали шлюб 22.04.2004 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер в с. Станіславчик Жмеринського району Вінницької області, що підтверджуєтеся копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .
Відповідно до довідки виконавчого комітету Станіславчицької сільської ради від 27.09.2022 №1217 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований по АДРЕСА_1 та фактично до дня смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі зареєстровано 11.06.2021 спадкову справу № 251/2021 щодо майна померлого ОСОБА_3 .
Згідно довідки від 12.05.2022 № 86/01-16 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 прийняла спадщину шляхом подачі заяви до Жмеринської районної державної нотаріальної контори та є за законом на майно померлого ОСОБА_3 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 07.03.2003 продавці продали, а покупці ОСОБА_3 та ОСОБА_7 купили господарчі будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 27.02.2008 року, оригінал якого досліджено в судовому засіданні, продавець ОСОБА_3 передав (продав), а покупець ОСОБА_2 набув (купив) нежитлові будівлі майнового комплексу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Це майно складається з складу-гаража "А", "А1", загальною площею 434,5 кв. м, складських приміщень "Б", загальною площею 471,7 кв. м, критого току "В", загальною площею 1610,9 кв. м.
Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів зареєстровано договір купівлі продажу на нежитлову будівлю майнового комплексу. Відчужувач ОСОБА_3 , набувач ОСОБА_2 .
Відповідно до копії кредитного договору від 03.03.2006 року АКПІБ в особі ОСОБА_2 та СПД - ФО ОСОБА_3 уклали даний договір, за яким позичальнику надано кредит в сумі 200 000 грн. Дата остаточного повернення всіх коштів 02.03.2007 року.
Відповідно до іпотечного договору від 03.03.2006 року АКПІБ в особі ОСОБА_2 та СПД-фізична особа ОСОБА_3 уклали цей договір, за яким іпотекодавець зобов'язаний повернути іпотекодержателю 200 000 грн., відсотки за користування ним 18% річних, відсотки за неправомірне користування кредитом 26% річних, сплатити неустойку, і відшкодувати всі збитки, внаслідок невиконання вказаного договору. Предметом іпотеки є господарчі будівлі, загальною площею 2 517,2 кв. м.
Відповідно до договору застави № 02-3.1/079 від 17.03.2006 АКПІБ в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали цей договір, за яким ОСОБА_3 передав заставодержателю транспортні засоби.
Відповідно до договору застави товарів в обороті (переробці) № 02-3.1/080 від 17.03.2006 АКПІБ в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали цей договір, за яким предметом застави є товари в обороті, вартістю 33 600 грн.
Відповідно до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 02-2.1/096 від 05.03.2007 АКПІБ в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали цей договір, за яким банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 150 000 грн. Дата остаточного повернення всіх коштів - 04.03.2008 року.
Відповідно до копії договору іпотеки від 05.03.2007 АКПІБ в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали цей договір, за яким предметом іпотеки є нежитлові будівлі майнового комплексу.
Відповідно до копії свідоцтва про право власності № НОМЕР_4 від 24.11.2006 року, нежитлові будівлі майнового комплексу в АДРЕСА_1 дійсно належить ОСОБА_3 на праві приватної власності в цілому складається з складу-гаража літ. «А», «А1», загальною площею 434,6 кв. м, складських приміщень літ. «Б», загальною площею 471,7 кв. м, критого току літ «В», загальною площею 1 610,9 кв. м.
Згідно копії реєстраційного посвідчення нежитлові будівлі майнового комплексу в цілому, який розташований в АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на праві приватної власності.
Відповідно до копій витягів з Державного реєстру іпотек, з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна інформація відсутня.
Відповідно до копії заяв від 27.02.2008 ОСОБА_3 , під час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу, ствердив той факт, що відчужувані ним нежитлові будівлі майнового комплексу, що розташовані в АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю, оскільки на час їх набуття (як і на день підписання цього правочину) він не одружений, і осіб, які могли б поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану нерухомість, в тому числі і відповідно до статей 65, 74 СК України немає та, що внаслідок відчуження нежитлових будівель майнового комплексу, що розташовані в АДРЕСА_1 , не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких він зобов'язаний утримувати за законом чи договором.
Відповідно до копії заяви від 27.02.2008, ОСОБА_8 надала згоду на укладення договору про купівлю її чоловіком ОСОБА_2 нежитлових будівель майнового комплексу, що розташовані в АДРЕСА_1 .
Згідно копії заяви від 27.02.2008, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 підтвердили, що з 28.09.1996 року проживають однією сім'єю та перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою. Шлюбний договір (контракт) не укладали.
Згідно копії договору оренди землі від 25.04.2005 орендодавець Жмеринська районна державна адміністрація в особі голови ОСОБА_9 з одного боку та орендар ОСОБА_3 з другого боку уклали цей договір про строкове платне користування земельною ділянкою для ведення підсобного сільського господарства, яка знаходиться на території Станіславчицької сільської ради.
Відповідно до копії витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів 27.02.2008 зареєстровано договір купівлі-продажу. Предмет правочину: нежитлові будівлі майнового комплексу загальною площею 2 517,2 кв. м в АДРЕСА_1 . Відчужувач - ОСОБА_3 Набувач - ОСОБА_2 .
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для висновку про укладення ОСОБА_3 договору купівлі продажу нежитлових будівель під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки лише за сукупності цих двох умов правочин може бути визнаний судом недійсним.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробила такі висновки.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 ЦК України).
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 201 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач ОСОБА_1 як на правові підстави заявлених позовних вимог посилалася на правила статей 230 та 233 ЦК України.
Щодо недійсності правочину у зв'язку з його вчиненням під впливом обману.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести:
по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину;
по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Виключно у разі встановлення таких обставин норми частини першої статті 229, статті 230, та статті 203 ЦК України у сукупності вважатимуться правильно застосованими.
Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 10 ЦПК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Щодо підстав визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, то правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Верховний Суд України в постанові від 06.11.2009 № 9 роз'яснив, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загрози втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Отже підстави визнання правочинів недійсними, передбачені статтями 230 і 233 ЦК України, є, по суті, взаємовиключними.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Так, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що позивачкою не доведено існування тяжкої для її батька ОСОБА_3 обставини, під впливом якої він уклав оспорюваний договір купівлі продажу, оскільки на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу 27.02.2008 року, боргу по кредиту не було, так як приміщення вже не було в іпотеці. Позивач не надала жодних доказів як щодо наявності боргових зобов'язань між її батьком та відповідачем, так і суми боргу, а також щодо будь-яких інших домовленостей, які існували (чи могли існувати) між ними і чи були вони пов'язані із укладанням договору купівлі-продажу, спонукали ОСОБА_3 до його укладення на невигідних для нього умовах.
Будь-яких доказів, що її батько ОСОБА_3 мав будь-які претензії до продавця, а на даний час відповідача ОСОБА_2 , з моменту укладення договору і до своєї смерті, чи звертався він до суду або продавця суду не надано. Позаяк з часу укладення оспорюваного договору купівлі-продажу і до смерті ОСОБА_3 минуло 13 років, впродовж яких ОСОБА_3 будь-яких претензій і вимог не пред'являв, позивачу належало не лише довести наявність тяжкої для нього обставини на момент укладення договору, а й наявність об'єктивних перешкод, поважних причин непред'явлення ним вимог про це за свого життя.
З огляду на наведене та враховуючи, що позивачем не доведено також належними та допустимими доказами факту обману її батька ОСОБА_10 під час укладення оспорюваного договору, у той час як наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до вимог статті 230 ЦК України.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів в статті 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, на підставі зібраних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору на підставі статі 233 ЦК України, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір укладений під впливом тяжкої для позивача обставини та на вкрай невигідних для нього умовах.
Зокрема, за умовами оспорюваного договору розрахунки між покупцем та продавцем були проведені до посвідчення цього договору нотаріусом. Обґрунтованих підстав вважати, що такі розрахунки повністю не були проведені, немає.
Відсутність у продавця іншого житла на праві власності також не може бути підставою для висновку про вкрай невигідні умови продажу майнового комплексу, який складається з виключно нежитлових будівель.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції, застосувавши презумпцію правомірності правочину, не спростовану позивачем у справі, та принцип свободи договору як загальну засаду цивільного законодавства, належним чином визначивши і розподіливши тягар доведення у цій справі, встановив, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 березня 2024, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 06.06.2024 року.
Головуючий І.М. Стадник
Судді Ю.Б. Войтко
М.В. Матківська