Справа № 127/35516/23
Провадження № 22-ц/801/1252/2024
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Сало Т. Б.
04 червня 2024 рокуСправа № 127/35516/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Оніщука В.В., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2024 року, ухвалене суддею Дерновою В.В. у м. Вінниці, повне рішення складено 10 квітня 2024 року, в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Вінницької обласної дирекції АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення трьох процентів річних,
встановив:
У листопаді 2023 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 11 191,91 доларів США.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 жовтня 2007 року ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №153-Ф/07, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 49 000 доларів США. З метою забезпечення виконання умов вказаного договору 04 жовтня 2007 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , було укладено договори поруки №153/1 та №153/2.
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 16 березня 2011 року в цивільній справі №2-283/11 за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 81 939 доларів США 89 центів, що еквівалентно 650 660,08 грн, а також 32 467,96 грн - пені за несвоєчасну сплату процентів, 13 386,06 грн - пені за несвоєчасну сплату кредиту та 1820 грн - понесених судових витрат.
Заборгованість за вказаним рішенням на момент подачі даного позову в повному обсязі не погашена, всього поганено заборгованість в розмірі 28 892,04 доларів США. Заборгованість в розмірі 56 447,50 доларів США списана за рахунок резерву, як безнадійна.
Відтак, оскільки розмір непогашеної заборгованої становить 52 647,85 доларів США, тому у ПАТ АБ «Укргазбанк» є підстави для звернення до суду із позовом про стягнення 3% річних на прострочену суму боргу. За період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року банк нарахував 3% річних, розмір яких становить 11 191,91 доларів США.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 3% річних у розмірі 11 191,91 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» по 2029,42 грн судового збору з кожного.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вирішити питання судових витрат.
У скарзі зазначає, що її представник не був належним чином повідомлений про судові засідання 13 березня та 26 березня 2024 року, а на 01 квітня 2024 року подав заяву про відкладення судового засідання, яка не розглянута судом. Судом безпідставно долучено до матеріалів справи докази, які не були надані разом з позовною заявою і не надіслані учасникам справи. Майновий поручитель ОСОБА_3 не є належним відповідачем у справі у зв'язку з припиненням іпотеки. У позовній заяві зазначено, що розмір непогашеної заборгованості становить 52 647,85 доларів США, тоді як 3% нараховувалися банком на суму 81 539,89 США. Стягнення 3% річних обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову, однак, банк просить стягнути заборгованість за останніх шість років, що є підставою для відмови у задоволенні позову на підставі положень ст. 267 ЦК України. Позивач, визначаючи безнадійною заборгованість визнав факт пропущення строків позовної давності, списав заборгованість за рахунок резерву та звертається до суду з метою отримання прибутку.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Встановлено, що 04 жовтня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №153-Ф/07, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 49 000 доларів США строком з 04 жовтня 2007 року по 03 жовтня 2019 року (а.с.8-10).
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 16 березня 2011 року в цивільній справі № 2-283/11 за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі відділення «Вінницьке обласне управління» АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 81 939 доларів США 89 центів, що еквівалентно 650 660,08 грн, з яких: 16 178 доларів США 39 центів, що еквівалентно 128 467,74 грн; 65 761 доларів США 50 центів, що еквівалентно 522 192,34 грн, а також 32 467,96 грн - пені за несвоєчасну сплату процентів, 13 386,06 грн. - пені за несвоєчасну сплату кредиту, 1 820 грн. - понесених судових витрат (а.с.6-7).
01 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Собчуком В.В. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №65638567 та №65638842 з виконання виконавчого листа №2-283/11, виданого 02 червня 2011 року Староміським районним судом м.Вінниці про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за згаданим кредитним договором. Боржниками у вказаних виконавчих провадженнях є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.131-132).
03 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Собчуком В.В. винесено постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» - фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а.с.69 на звороті-70).
14 листопада 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Собчуком В.В. винесено постанови про скасування постанов про закінчення виконавчого провадження від 03 червня 2021 року при примусовому виконання вказаного вище виконавчого листа.
У вказаних постановах зазначено, що від АБ «Укргазбанк» надійшла заява, згідно якої ухвалюючи рішення у справі №2-283-11 суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті (а.с.133-134).
Сторонами не заперечувалося, що предмет іпотеки було реалізовано банком за 809 713 грн і у подальшому вказана сума була спрямована на погашення заборгованості (часткове).
Встановлено, що з 2021 року заборгованість погашалася в гривнях, яка банком конвертувалася в долари США (адже зобов'язання - в доларах США), і сума заборгованість зменшувалася на цю суму.
Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №153-Ф/07 від 04 жовтня 2007 року, 3% річних розраховано банком за 1 810 днів за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року в загальному розмірі 11 191,91 доларів США (а.с.5).
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання (ст.526 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення до суду із даним позовом рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 16 березня 2011 року в цивільній справі №2-283/11 у повному обсязі позичальником не виконано.
Станом на 23 лютого 2022 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 52 647 доларів США 85 центів (розрахунок заборгованості).
Оскільки зобов'язання ОСОБА_1 за вказаним рішенням суду не виконано, то у зв'язку з цим ПАТ АБ «Укргазбанк» має право на підставі приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України отримати за невиконання грошового зобов'язання три проценти річних від простроченої суми (сума заборгованості змінювалася банком протягом періоду нарахування трьох процентів річних в залежності від суми погашення боргу).
ПАТ АБ «Укргазбанк» період прострочення грошового зобов'язання визначило з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів трьох відсотків річних за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 11 191 доларів США 91 центів, оскільки за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не у повному обсязі, строк дії договору змінений кредитором, а відтак права та інтереси кредитодавця у цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.
ОСОБА_1 як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі зазначала про те, що стягнення 3% річних обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову, однак, банк просить стягнути заборгованість за останніх шість років, що є підставою для відмови у задоволенні позову на підставі положень ст. 267 ЦК України.
Вказані доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
У судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги представник банку надав пояснення з приводу нарахування трьох процентів річних і зазначив, що за змістом ст. 625 ЦК України стягнення трьох процентів річних можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання, але в силу ст. 257 ЦК України обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову. Отже, можна зробити висновок, що поки не виконано зобов'язання, доти можна звертатися до суду щодо стягнення трьох процентів річних, тобто кожні три роки (в межах позовної давності). Період, за який нараховано три проценти річних, з 2017 року по 2022 рік, умовно можна поділити на два періоди: перший період з 2017 року по 2020 рік - три роки, і заборгованість за цей період можна просити стягувати в 2023 році, адже строк позовної давності продовжено; другий період - з 2020 року по 2022 рік, це новий період невиконання зобов'язання і звернення з позовом до суду про стягнення трьох процентів річних за вказаний період здійснено банком в межах строку позовної давності.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц зроблено висновок, що: «до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року по справі №922/4099/17 зроблено висновок, що: «вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову».
Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі №908/1394/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17-ц.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Тобто строки, передбачені статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність) продовжено на строк дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З даним позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося 14 листопада 2023 року.
При цьому, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом.
Апеляційний суд, беручи до уваги пояснення представника банку, надані ним в судовому засіданні, враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України) вважає, що загальний строк позовної давності в три роки по вимозі про стягнення 3% річних продовжено та позивачем не пропущено.
Крім цього, ОСОБА_1 зазначає про те, що в позовній заяві банк вказує, що залишок заборгованості становить 52 647,85 доларів США, а нарахування 3% річних здійснюється на суму 81 539,89 доларів США. А в прохальній частині позовної заяви банк взагалі не вказує, на яку суму здійснено нарахування 3% річних.
Вказані твердження не заслуговують на увагу, оскільки встановлено, що за рішенням суду від 16 березня 2011 року в цивільній справі № 2-283/11 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 81 939 доларів США 89 центів, що еквівалентно 650 660,08 грн.
Тобто, вказаним рішенням суду заборгованість стягнуто в іноземній валюті із зазначенням еквівалента в гривні станом на момент ухвалення рішення суду.
Рішення суду не виконувалося з 2011 року, часткове погашення заборгованості відбулося у 2021 році.
Відповідно до копій квитанцій, наданих ОСОБА_1 , 26 січня 2021 року на погашення заборгованості внесено кошти в загальному розмірі 809 713 грн: 67 427 грн та 742 286 грн.
З розрахунку заборгованості слідує, що нарахування 3% річних здійснювалося на суму заборгованості, яка визначена за згаданим рішенням суду, а у подальшому вказана сума змінювалася (зменшувалася) з урахуванням внесених ОСОБА_1 коштів (28 січня 2021 року 3% річних нараховувалося на суму 52 671,95 доларів США, а до цієї дати станом на 27 січня 2021 року - 81 401,95 доларів США).
На підтвердження розміру заборгованості до позовної заяви додано виписку по рахунку (а.с.12-21).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити.
У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо розміру отриманого та погашеного тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19).
Розрахунки банку ОСОБА_1 жодним чином не спростовані, факт погашення заборгованості нею не доведений.
А тому підстав не брати в суду першої інстанції вказаного розрахунку не було.
Не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги з приводу того, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем у справі, адже вона є майновим поручителем, а іпотека припнилася через реалізацію предмета іпотеки
У рішення суду від 16 березня 2011 року в згаданій цивільній справі №2-283/11 вказано, що між банком та ОСОБА_3 04 жовтня 2007 року було укладено договір поруки №153/2, із подальшим внесенням змін да доповнень до нього.
Ця обставина в силу ст. 82 ЦПК України є преюдицією, а тому до ОСОБА_3 банк звернувся не як до іпотекодавця, а як до поручителя.
Доводи апеляційної скарги про те, що ПАТ АБ «Укргазбанк» прийняло рішення щодо визнання заборгованості за кредитним договором безнадійною та її списання, що вказує на прощення боргу та припинення зобов'язань зі сплати заборгованості відхиляються апеляційним судом, оскільки відшкодування банком за рахунок свого резерву кредиторської заборгованості боржника та подальше її стягнення не припиняє зобов'язання боржника перед кредитором.
У пункті 9 Положення про визначення критеріїв для списання знецінених фінансових активів банків України за рахунок оціночних резервів під очікувані кредитні збитки, затвердженого постановою Правління Національного банку України 13 квітня 2020 року №49 зазначено, що списання є подією припинення визнання фінансового активу в бухгалтерському обліку. Банк припиняє визнання знеціненого фінансового активу в балансі, якщо списання здійснено за рахунок оціночного резерву. Списання відповідно до вимог цього Положення не є прощенням (анулюванням) боргу. Банк відповідно до внутрішніх процедур може продовжувати заходи щодо врегулювання заборгованості з метою відшкодування списаної за рахунок резерву заборгованості за фінансовим активом.
За своєю суттю прощений кредитний борг є додатковим благом особи лише у разі відсутності в банку будь-якої правової підстави вимагати його стягнення в майбутньому, тобто припинення між сторонами кредитних відносин, взятих на себе взаємними зобов'язаннями. Разом з тим прощення (анулювання) кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед банком не відбулося, а мало місце лише її відшкодування за рахунок резерву, а відтак банк має право на стягнення 3 % річних на вказану заборгованість.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №405/9058/19, від 4 вересня 2019 року у справі №466/3581/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі №522/13021/16-ц.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про порушення судом її права на захист зважаючи на те, що вона не була належним чином повідомлена про судові засідання, призначені на 13 березня 2024 року та 26 березня 2024 року, так як направлення судової повістки на електронну пошту учасника справи не передбачено ЦПК України.
Не зважаючи на вказані доводи, в апеляційній скарзі не заперечується факт обізнаності представника ОСОБА_1 - адвоката Дмитрійчук А.А. про подальше судове засідання, яке призначене на 01 квітня 2024 року, в якому було ухвалено оскаржуване рішення суду.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що судом першої інстанції було залишено поза увагою клопотання адвоката Дмитрійчук А.А. про відкладення судового засідання відхиляються апеляційним судом, оскільки судове засідання було призначено на 01 квітня 2024 року о 10 год. 00 хв.
З протоколу судового засідання слідує, що засідання розпочато о 10 год. 02 хв., а о 10 год. 06 хв. суд вийшов до нарадчої кімнати.
На клопотанні про відкладення судового засідання міститься відмітка відповідальної особи суду про те, що клопотання отримано після виходу суду до нарадчої кімнати (зазначено дату та час 01 квітня 2024 року, 10 год. 15 хв.).
Відтак, суд на законних підставах розглянув справу у відсутність відповідача ОСОБА_1 та її представника.
Також в апеляційній скарзі зазначено про те, що судом першої інстанції поза межами визначених ЦПК України строків було долучено до матеріалів справи нові докази, однак, питання щодо долучення цих доказів вирішувалося в судовому засіданні в день ухвалення рішення по суті спору і вказані докази були надані на спростування обставин, викладених у запереченнях ОСОБА_1 на позов.
Підсумовуючи апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 червня 2024 року.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.В. Ковальчук
В.В. Оніщук