майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"30" травня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/458/24
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
секретар судового засідання Малярчук Р.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Карабак В.А., ордер АР №1175226 від 16.04.2024 (в режимі відеоконференції);
від відповідача: Желтухін О.В., наказ №193-ОС від 16.02.2024;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд"
до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"
про стягнення 86 293,06грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" звернулося з позовом до суду про стягнення з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" 86 293,06грн, з яких: 50 400,00грн основного боргу, 7 446,94грн 3% річних, 28 446,12грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що покупець не оплатив вартість продукції, отриманої за договором №85/ДК від 19.02.2019 на підставі видаткової накладної №РН-0000129 від 15.04.2019.
Правовими підставами позову визначено ст.11, 509, 530, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України та ст.173, 174, 265 Господарського кодексу України.
Ухвалою суду від 01.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
16.05.2024 до суду від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 01.05.2024 з доданими документами.
24.05.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з викладеними у ньому клопотаннями про поновлення строку на його подання; щодо закриття провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору, а також про зменшення розміру 3% річних на 50%.
28.05.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду, в якій останній повідомляє, про сплату відповідачем під час розгляду даної справи в суді основного боргу в розмірі 50 400,00грн, а також зазначає, що підтримує позовні вимоги про стягнення 7 446,94грн 3% річних, 28 446,12грн інфляційних втрат та судових витрат.
29.05.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00грн.
30.05.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло заперечення на заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Представник позивача в судовому засіданні 30.05.2024 (у режимі відеоконференції) позовні вимоги в частині стягнення 7 446,94грн 3% річних, 28 446,12грн інфляційних втрат та судових витрат, у тому числі, й витрат на правничу допомогу, підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві. Зокрема, посилаючись на Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України, заперечував проти застосування строків позовної давності до вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Представник відповідача в судовому засіданні 30.05.2024 проти позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат заперечував з підстав пропуску позовної давності. Просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу.
Стосовно клопотання відповідача щодо поновлення строку на подання відзиву, викладеного у ньому, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З огляду на вказане, а також з врахуванням посилання відповідачем на особливості діяльності державного підприємства та необхідність додаткового часу на підготовку відзиву на позовну заяву, в зв'язку з тривалим існуванням спірних правовідносин, клопотання відповідача щодо поновлення строку на подання відзиву підлягає задоволенню.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд
Фактичні обставини справи.
10.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (постачальник, позивач) та Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (покупець, відповідач) укладено договір №85/ДК (далі - Договір) (а.с. 12-17).
Згідно з п.1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити продукцію, вказану в Специфікаціях, надалі - "Продукція" на умовах та в строки, передбачені Договором.
За змістом п.2.1 Договору кількість та номенклатура Продукції вказується у Специфікаціях, що є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п.3.1 Договору поставка продукції здійснюється силами та за рахунок постачальника, можливо через перевізника на склад в місці знаходження покупця (або на інших умовах, обговорених сторонами), в строк/терміни встановлені сторонами у відповідній Специфікації. Моментом поставки продукції (партії продукції) та передача її покупцю є дата підписання сторонами видаткової накладної та проходження вхідного контролю покупця.
Згідно з п.3.2-3.3. Договору постачання продукції здійснюється партіями. Асортимент та кількість кожної партії повинні відповідати Продукції, визначеної Специфікацією. Постачальник зобов'язаний повідомити покупця про прогнозовану дату поставки Продукції не пізніше 3 (трьох) днів до дати поставки. Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної та проходження вхідного контролю за яким продукцію визнано придатною для використання за призначенням.
За змістом п.4.1 Договору поставка Продукції здійснюється за цінами, визначеними у відповідній Специфікації та включають всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші витрати, пов'язані з поставкою Продукції.
Відповідно до п.4.2 Договору загальна сума договору складається із сум Специфікацій до Договору.
Згідно з п.4.3 у випадку необхідності, порядок забезпечення виконання умов Договору з боку Постачальника зазначається у відповідній Специфікації.
Відповідно до п.5.1 Договору оплата покупцем Продукції здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у Договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізитів іншого рахунку).
Пунктами 5.2-5.3 Договору передбачено, що покупець здійснює оплату Продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Порядок, строки оплати та ціна встановлюється сторонами у відповідній Специфікації. Датою оплати за Продукцію (партію продукції) вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.
Так, на виконання умов договору №85/ДК від 19.02.2019, сторонами підписано Специфікацію №13 від 26.03.2019 (а.с. 18).
За умовами даної Специфікації:
- вартість продукції складає 159 600 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ 20%;
- термін поставки продукції: нагнетатель 765-08-сб148 - до 15 календарних днів з дня підписання Специфікації; паровоздушный клапан 765-08-сб184 - 15 календарних днів з дня отримання письмової заявки від покупця постачальником. Належним доказом направлення письмової заявки покупця постачальнику є направлення заявки з електронної адреси покупця: agent9@zhbtz.com на електронну адресу постачальника grupinl8@gmail.com або рекомендованим листом з повідомленням на адресу постачальника, зазначену в реквізитах договору;
- умови оплати: 30 календарних днів з моменту поставки повної партії продукції по даній Специфікації згідно графіку постачання на склад покупця та проходження вхідного контролю. Можлива дострокова оплата продукції покупцем.
На виконання умов Договору та Специфікації №13 від 26.03.2019 ТОВ "Груп Інтрейд" поставило на адресу ДП "Житомирський бронетанковий завод" нагнетатель 765-08-сб148 у кількості 2 шт. на загальну суму з ПДВ 50 400,00грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000129 від 15.04.2019 (а.с. 20).
Проте, станом на дату подання до суду позовної заяви відповідач не здійснив оплату поставленої позивачем продукції на суму 50 400,00грн, що спонукало останнього звернутися до суду з відповідним позовом.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Суд дійшов висновку, що договір №85/ДК від 19.02.2019 за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить ч.1 ст.193 ГК України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Як судом зазначалося вище, позивачем умови договору №85/ДК від 19.02.2019 та Специфікації №13 від 26.03.2019 до нього виконано належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи підписана сторонами та скріплена печатками видаткова накладна №РН-0000129 від 15.04.2019 (а.с.20).
Водночас, відповідач станом на день звернення позивача з позовом у даній справі своїх обов'язків щодо оплати поставленого товару згідно Договору не виконав.
Водночас, під час розгляду справи в суді відповідачем сплачено на користь позивача 50 400,00грн вартості поставленої йому позивачем продукції, про що свідчить платіжна інструкція №505 від 23.05.2024 (а.с.79).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 50 400,00грн основного боргу за відсутністю предмета спору на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Крім того, позивач заявляє вимоги про стягнення 7 446,94грн 3% річних (за період 15.05.2019-16.04.2024) та 28 446,12грн інфляційних нарахувань (за період з травня 2019 року по березень 2024 року).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що позивачем невірно визначено день закінчення строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару.
Як судом зазначалося вище, п.5.2 Договору передбачено, що покупець здійснює оплату Продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Порядок, строки оплати та ціна встановлюється сторонами у відповідній Специфікації.
Згідно умов Специфікації №13 від 26.03.2019 до Договору оплата здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту поставки повної партії продукції по даній Специфікації згідно графіку постачання на склад покупця та проходження вхідного контролю. Можлива дострокова оплата продукції покупцем.
Таким чином, враховуючи викладене, початок періоду прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого йому товару починається з 16.05.2019. Тобто, суд вважає правильними наступний період для нарахування 3% річних - 16.05.2019-16.04.2024. Враховуючи наведене, перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон", судом здійснено перерахунок 3% річних, відповідно до якого загальна сума 3% річних, що підлягає до задоволення, складає 7 376,70грн. У задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення 70,24грн 3% річних (7 446,94грн - 7 376,70грн) суд відмовляє.
Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем за період з травня 2019 року по березень 2024 року (а.с. 4-6).
Водночас, при застосуванні індексу інфляції варто мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на індекс інфляції, який діяв у відповідному місяці.
Якщо сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості має здійснюватися з 1 до 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон", судом здійснено перерахунок інфляційних втрат, відповідно до якого загальна сума цих нарахувань за період червень 2019 року - березень 2019 року, що підлягає до задоволення, складає 27 898,03грн. У стягненні 548,09грн (28 446,12грн - 27 898,03грн) інфляційних нарахувань суд відмовляє.
Щодо доводів відповідача стосовно застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, судом враховано наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто, або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд дійшов висновку, що позивач дізнався про своє порушене право щодо неотримання від відповідача плати за поставлену продукцію 16.05.2019 року.
Водночас, варто зауважити, що згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 встановлено карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і закінчився 30.06.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Позивачем позовну заяву в даній справі подано до суду 22.04.2024, про що свідчить поштовий штемпель та опис вкладення (а.с. 52).
Водночас, суд також враховує, що відповідно до п.19 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Так, 24.02.2022 РФ здійснено військову агресію проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (Указ Президента від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні"), який відповідними Указами Президента України неодноразово продовжено.
З огляду на викладене вище, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ним не пропущено такий строк.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних на 50% суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто 3 % річних, що передбачені ст.625 ЦК України, за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а тому вони не можуть бути зменшені судом на підставі ст.233 ГК України.
Стосовно посилань відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, суд зазначає, що викладена правова позиція у вказаній справі щодо права суду зменшити розмір процентів річних, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України, у даному випадку не може бути застосована, оскільки у зазначеній постанові судом була надана оцінка правовідносинам, в яких сторони в договорі збільшили розмір відсотків річних, передбачених ст.625 ЦК України. У той же час, у даній справі розмір відсотків річних сторонами у договорі не збільшувався, порівняно з розміром, визначеним у ст.625 ЦК України, застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання здійснено з урахуванням 3 % річних, що відповідає чинному законодавству України.
Таким чином, клопотання відповідача про зменшення 3 % річних не підлягає задоволенню.
Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково, а саме - в частині вимог про стягнення 27 898,03грн інфляційних втрат; 7 376,70грн 3% річних. У частині вимог щодо стягнення 70,24грн 3% річних та 548,09грн інфляційних втрат суд відмовляє в позові. Крім того, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 50 400,00грн основного боргу за відсутністю предмету спору.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000,00грн, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Згідно з положеннями ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00грн представником позивача подано копії договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 (а.с.95), додаткових угод до даного договору №1 від 01.02.2021, №2 від 30.12.2022, №3 від 27.12.2023 (а.с. 96-97), ордеру серії АР №1179350 від 16.04.2024 на ім'я Жечева Сергія Олександровича (а.с.94, на звороті), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії №864 від 27.07.2011 (а.с.98), акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 28.05.2024 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 (а.с.93, на звороті), розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу (а.с.94), рахунку-фактури №СФ-000034 від 28.05.2024 (а.с. 92, на звороті), платіжної інструкції №1926 від 28.05.2024 на суму 5 000,00грн (а.с. 93).
Частинами 5, 6 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015), а також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої Європейського суду з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08. 2019 у справі №915/237/18.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, враховуючи вищевикладене, а також характер та рівень складності даної справи; принцип пропорційності розподілу судових витрат залежно від розміру задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про обґрунтованість судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 964,17грн.
Керуючись ст.123, 129, п.2 ч.1 231, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Закрити провадження у справі в частині стягнення 50 400,00грн основного боргу.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська обл., Житомирський р-н, смт Новогуйвинське, вул. Дружби народів, буд.1; ідентифікаційний код 07620094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (49005, м. Дніпро, вул. Лешко-Попеля, буд.13, літ.А-2, нежитлове приміщення №2-18; ідентифікаційний код 41071921):
- 27 898,03грн інфляційних втрат;
- 7 376,70грн 3% річних;
- 3 006,30грн судового збору;
- 4 964,17грн витрат на професійну правову допомогу.
4. Відмовити в задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення 548,09грн інфляційних нарахувань та 70,24грн 3% річних.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 04.06.24
Суддя Шніт А.В.
Відправити:
1- ТОВ "Груп Інтрейд" через підсистему "Електронний суд";
2- ДП "ЖБТЗ" через підсистему "Електронний суд"