вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" червня 2024 р. Справа№ 910/14373/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Козир Т.П.
Мальченко А.О.
Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
за участю представників сторін:
від прокуратури - Конончук В.В.
від позивача-1 - Ковальчук І.В.,
від позивача-2 - не з'явився,
від відповідача - не з'явився.
розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ІНФОРМАЦІЯ_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 (повний текст рішення складено 01.11.2023)
у справі №910/14373/23 (суддя Князьков В.В.)
За позовом Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави
в особі:
1. ІНФОРМАЦІЯ_1
2. Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл"
про визнання недійсним пункту договору та стягнення 16 017,71 грн, -
У 2023 році Вінницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону звернулася в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" про визнання недійсним пункту договору та стягнення 16 017,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір №96 від 17.11.2022 року в частині включення до суми договору податку на додану вартість є недійсним, оскільки операція з постачання передбаченого договором товару оподатковувалась за нульовою ставкою. Внаслідок чого відповідачем безпідставно отримані у складі ціни товару грошові кошти у сумі 15 000, 00 грн., які ним на вимогу не повернуті. Також позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 закрито провадження у справі №910/14373/23 в частині позовних вимог про стягнення 15 000 грн. податку на додану вартість, 3% річних в сумі 315,62 грн. та 702,09 грн. Позовні вимоги про визнання недійсним пункту 4.1 договору №96 від 17.11.2022 року в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20%, задоволено. Визнано недійсним пункт 4.1 договору №96 від 17.11.2022 року та присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони південного регіону судовий збір в сумі 5 368 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки покупцем за договором №96 від 17.11.2022 року є Військова частина НОМЕР_1 , включення у п.4.1 до суми договору податку на додану вартість 15 000 грн. суперечить постанові №178 від 02.03.2022 року Кабінету міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану". Також місцевий господарський суд встановив, що відповідачем було повернуто військовій частині НОМЕР_1 суму податку на додану вартість, 3% річних в сумі 315, 62 грн. та інфляційні втрати 702, 09 грн., а тому, з огляду на викладене вище, предмет спору у справі в цій частині припинив своє існування.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Міністерство оборони України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Одночасно, з апеляційною скаргою скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року у справі №910/14373/23.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема скаржник вважає, що договір №96 від 17.11.2022 року укладено між військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ «ЮКОЙЛ» не в рамках виконання мобілізаційних завдань, а отже приписи постанови №178 до останнього не застосовується.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Коробенко Г.П., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14373/23.
07.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/14373/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 4 026 грн. 00 коп.
13.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року, розгляд справи призначено на 31.01.2024 року.
21.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу.
23.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від ІНФОРМАЦІЯ_1, позивача-1 у справі, надійшли письмові пояснення.
24.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Головного управління військової юстиції надійшли докази по справі.
29.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2024, у зв'язку з відпусткою судді Коробенко Г.П., сформовано для розгляду справи №910/14373/23 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року у справі №910/14373/23 прийняти до провадження колегією суддів у визначеному складі, розгляд справи призначено на 27.03.2024 року.
26.03.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від ІНФОРМАЦІЯ_1, позивача-1 у справі, надійшли додаткові письмові пояснення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 року розгляд справи №910/14373/23 відкладено на 01.05.2024 року.
01.05.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача 2 надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 року розгляд справи відкладено на 05.06.2024 року.
04.06.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача 2 надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
В судове засідання 05.06.2024 року з'явився прокурор у справі та представник позивача-1. Представники позивача-2 та відповідача не з'явилися, про дату та час були повідомлені належним чином. Представник позивача 2 просив здійснювати розгляд справи без участі представника. Представник позивача-1 надав колегії суддів пояснення, відповів на запитання суду.
Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційні скарги у даному судовому засіданні.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.11.2022 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл" (продавець) було укладено договір №96 про постачання товару, за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується поставити покупцю оливу згідно специфікації. (а.с. 27-30).
Згідно п.1.2 договору №96 від 17.11.2022 року місце постачання товару: склад військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
У п.4.1 договору вказано, що загальна вартість товару (сума договору) за ціною, визначеною у рахунку, становить 90 000, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 15 000 грн. У вартість включено послуги по транспортуванню товару до складу покупця.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами. (п.7.1 договору №96 від 17.11.2022 року).
Договір діє з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 року. (п.8.1 договору №96 від 17.11.2022 року).
Як свідчать матеріали справи, згідно видаткової накладної №РН-00511 від 22.11.2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл" було поставлено, а Військовою частиною НОМЕР_1 прийнято товар за договором №96 від 17.11.2022 року на суму 90 000, 00 грн., з яких податок на додану вартість в сумі 15 000, 00 грн. (а.с. 37).
Згідно змісту акту про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за поставлений товар за договором №96 від 17.11.2022 року, укладеним між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл", покупцем було оплачено поставлений товар в розмірі 90 000, 00 грн. (а.с. 36).
В матеріалах справи також наявне платіжне доручення №4319 від 12.12.2022 року відповідно до якого Військова частина НОМЕР_1 сплатила 90 000, 00 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл". (а.с. 61).
Отже, спір у даній справі виник на думку прокурора у зв'язку з тим, що п. 4.1 договору №96 від 17.11.2022 року в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20% суперечить вимогам п.п.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України та постанові №178 від 02.03.2022 року Кабінету міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", яким передбачено, що нульова ставка податку застосовується, в тому числі, і до операцій з постачання паливно-мастильних матеріалів. Одночасно, обґрунтовуючи вимоги про стягнення грошових коштів прокурор посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкойл" набуло кошти в сумі 15 000 грн. за рахунок військової частини НОМЕР_1 не в порядку виконання грошових зобов'язань, а внаслідок перерахування їх понад вартість товарів, що були поставлені, що, на думку прокурора, свідчить про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції повернув військовій частині НОМЕР_1 суму податку на додану вартість в розмірі 15 000, 00 грн., 3% річних в сумі 315, 62 грн. та інфляційні втрати 702,09 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №7917 від 22.09.2023 року та №7916 від 22.09.2023 року. (а.с. 130-131).
На підставі викладеного, місцевий господарський суд задовольнив клопотання Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про закриття провадження в частині вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" суми податку на додану вартість в розмірі 15 000, 00 грн., 3% річних в сумі 315,62 грн. та інфляційних втрат 702,09 грн.
За приписами ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а саме щодо визнання недійсним пункту 4.1 договору №96 від 17.11.2022 року в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл", а в частині закриття судом першої інстанції провадження у справі №910/14373/23 в частині позовних вимог Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" про стягнення 15 000, 00 грн. податку на додану вартість, 3% річних в сумі 315, 62 грн. та 702, 09 грн. апелянтом не оскаржується, відтак згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині закриття провадження у справі.
Отже, колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила наступне.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 вказаної статті).
Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписи частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).
Згідно із підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
02.03.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».
Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення в має визначену цим законом загальну структуру.
Відповідно до ст. 2 цього Закону охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій тощо.
У листі-роз'ясненні від 10.06.2022 року на запит Міністерства внутрішніх справ України Головного управління Національної гвардії України, Державна податкова служба України вказала, що застосування Постанови та вказала, що нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені Постановою. (а.с. 76-79).
Норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов'язком, а не правом платника податку.
Також Державна податкова служба України зауважила, що застосування нульової ставки податку на додану вартість до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.
Отже, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою категорій суб'єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.
Колегія суддів зазначає, що договір №96 від 17.11.2022 року укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл" вже після прийняття постанови №178 від 02.03.2022 року Кабінету міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", проте, п.4.1 договору вказано, що загальна вартість товару (сума договору) за ціною, визначеною у рахунку, становить 90 000 грн., в тому числі податок на додану вартість 15 000 грн.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що предметом договору №96 від 17.11.2022 року відповідно до розділу 1 є олива, яка постачається на склад військової частини НОМЕР_1 .
Тобто, предметом договору №96 від 17.11.2022 року є паливно-мастильні матеріали, які використовуються для забезпечення транспорту військової частини.
Отже, оскільки замовником товару за договором №96 від 17.11.2022 року виступає Військова частина НОМЕР_1 , а предметом його є паливно-мастильні матеріали, які використовуються для забезпечення транспорту, наведений пункт 4.1 договору суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022 року у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20 %, а не за нульовою ставкою.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що договір №96 від 17.11.2022 року укладено між військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ «ЮКОЙЛ» не в рамках виконання мобілізаційних завдань, а отже приписи постанови №178 до останнього не застосовується.
У постанові КМУ №178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні".
Згідно листа-роз'яснення Державної податкової служби України (далі - ДПС) від 29.07.2022 року №8271/6/99-00-21-03-02-06, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до пп. «г» п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розділу V Кодексу та постанови КМУ №178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені постановою №178.
При цьому ДПС наголосила, що норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов'язковим, а не правом платника податку.
Також ДПС зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.
Слід звернути увагу, що функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України «Про збройні сили України».
Згідно ч. ч. 1, 2 Закон України «Про збройні сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Відповідно до положень ст. 3 Закон України «Про збройні сили України» в структурі Збройних Сил України містяться, зокрема, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 15 Закон України «Про збройні сили України»).
Тобто, з огляду на функції та обов'язки покладені на військові частини, в тому числі Військової частини НОМЕР_1 , всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.
З наведеного вбачається, що закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливі лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою №178.
Поряд з цим зі змісту постанови №178 слідує, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів.
Ураховуючи зазначене, правова позиція скаржника щодо не віднесення спірного договору до договорів, які укладаються на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) ґрунтується на помилковому ототожненні мети прийняття постанови №178 з метою укладення господарських договорів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України.
Зважаючи на те, що постановою №178 установлюється «інший випадок, передбачений законодавством» щодо застосування нульової ставки податку на додану вартість (а саме - потреба забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави), який згадується в пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, обґрунтовано вважати, що прийняттям цієї постанови Уряд України прагнув урегулювати суспільні відносини щодо застосування нульової ставки такого податку в період воєнного стану в зв'язку із потребою забезпечити оборону держави, захист безпеки її населення та інтересів.
До того ж, слід зауважити, що зміст мобілізаційної підготовки становить, зокрема, доведення основних показників мобілізаційного плану, укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами і організаціями мобілізаційних завдань (замовлень), поставку матеріально-технічних ресурсів, виконання робіт та надання послуг в особливий період (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Водночас за ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зміст мобілізації становить: переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Тобто укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) не є змістом мобілізації, а належить до комплексу заходів із мобілізаційної підготовки.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено поняття «мобілізаційна підготовка», якою є комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Таким чином, мобілізаційна підготовка як комплекс відповідних заходів (у тому числі й укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), що є змістом указаної підготовки) здійснюється в мирний час із метою підготовки державного апарату та економіки до мобілізації та виконання відповідних функцій в особливий період. А тому укладення та виконання договорів на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) у період воєнного стану унеможливлено вказаними нормами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З урахуванням вказаної вище правової позиції є невірними твердження стосовно того, що постанова №178 підлягає застосуванню виключно щодо договорів на виконання мобілізаційних завдань (замовлень).
Відтак, колегія суддів зазначає, що приписи пп. «г» п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 РозділуПК України та приписи постанови КМУ №178 поширюються в тому числі і на діяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо укладення господарських договорів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України.
За наведеного, оскільки не лише постановою №178 визначено нульову ставку ПДВ для операцій із заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, то включення до ціни договору ПДВ, ураховуючи, що замовником товару за договором виступає Військової частини НОМЕР_1 , суперечить постанові №178, яка прийнята відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, що є підставою для визнання недійсним п. 4.1 договору №96 в цій частині.
Відповідна правова позиція стосовно безпідставності сплати ПДВ за операціями з постачання пального або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту ЗСУ (з огляду на невідповідність частини правочину положенням пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та постанови №178) наведена також у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 року визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 , суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022 року, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.11.2023 року у справі №910/2416/23.
Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов'язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід'ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).
На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків Великої палати, викладених в постанові Верховного Суду від 14.11.2023 року у справі №910/2416/23.
Враховуючи вищевикладену правову позицію Верховного суду, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд обґрунтовано встановив наявність достатніх підстав для задоволення позову Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" в частині вимог про визнання недійсним пункту 4.1 договору №96 від 17.11.2022 року в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл".
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданих апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі не було надано суду апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року з мотивів викладених в апеляційній скарзі, а апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року у справі №910/14373/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 року у справі № 910/14373/23 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14373/23.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 05.06.2024 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді Т.П. Козир
А.О. Мальченко