вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" червня 2024 р. Справа№ 916/1225/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023
у справі № 916/1225/21 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про стягнення коштів,
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - позивач; ГУ ПФУ в Одеській області; Головне управління; апелянт) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - відповідач; АТ КБ "Приватбанк"; Банк), в якій просить суд стягнути з відповідача на його користь 6 799,16 грн в якості повернення пенсії за померлого пенсіонера ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що ГУ ПФУ в Одеській області намагалось вчинити дії щодо вирішення питання повернення коштів з ПАТ КБ "ПриватБанк" шляхом направлення листів від 10.03.2020 № 1500-0424-8/8475 та від 19.05.2020 № 1500-0424- 8/26269 з проханням повернути кошти, проте, кошти так і не були повернуті на рахунки Головного управління, що зумовило звернення із цим позовом до господарського суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" разом з доданими до неї документами передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 відкрито провадження у справі № 916/1225/21.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі № 916/1225/21 у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Акціонерного товариства Комерційний банк " Приватбанк " про стягнення 6 799,16 грн відмовлено повністю.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сама по собі наявність у ГУ ПФУ в Одеській області права на повернення грошових коштів, не може бути покладена в основу позовних вимог про стягнення таких грошових коштів з Банку, як особи, яка отримала такі грошові кошти на правовій підставі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ГУ ПФУ в Одеській області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі № 916/1225/21 та винести нове, яким задовольнити позовні вимоги ГУ ПФУ в Одеській області в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не було повно та всебічно з'ясовані обставини у справі, чим порушено вимоги ст. 236 ГПК України.
Апелянт зазначає, що заявлену до стягнення у цьому спорі грошову суму отримав не відділ виконавчої служби, а інші особи. Тому, зобов'язаною особою за такими правовідносинами є саме одержувач пенсії.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2023 апеляційна скарга позивача у справі № 916/1225/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі № 916/1225/21; справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 14.03.2024, а також відомості щодо розгляду справи судом апеляційної інстанції було оприлюднено на офіційному вебсайті Судова влада України.
21.03.2024 до апеляційного господарського суду від АТ КБ "Приватбанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2023 у справі № 916/1225/21 - без змін. Відповідач вказує, що матеріали справи не містять жодних доказів визнання виконавчих дій та/або документів Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) протиправними. При цьому, листування, надане позивачем разом із позовом, свідчить про непогодження ГУ ПФУ в Одеській області із виконавчими діями саме Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а не діями АТ КБ "ПриватБанк", який є лише стягувачем за виконавчим провадженням. Отже, відповідач отримав спірні грошові кошти в рамках виконавчого провадження за наявності правової підстави, яка не відпала і станом на день подачі відзиву. Таким чином, підстави для застосування положень ст. 1212 ЦК України відсутні.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки сторони письмово висловили свою правову позицію з даного спору, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, на виконанні в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області з 01.03.2017 знаходились постанови старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 31.01.2017 ВП № НОМЕР_1 та ВП № НОМЕР_2 про стягнення загальної суми боргу з пенсії ОСОБА_1 в розмірі 18 028,49 грн та 352,34 грн (з урахуванням сум виконавчого збору та витрат виконавчого провадження) відповідно. Стягувачем у вказаних виконавчих провадженнях був ПАТ КБ «ПриватБанк».
Згідно з листом Департаменту інформаційних систем та електронних реєстрів Пенсійного фонду України від 12.09.2018 № 29816/04-11 ОСОБА_1 помер у м. Києві ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис № 2948, про що Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Відділ) було повідомлено листом Головного управління від 21.09.2018 № 15491/03.
Позивач зазначає, що внаслідок відсутності інформації про смерть пенсіонера у Головного управління були відсутні підстави для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , тому нарахування пенсії і відповідно відрахування з неї здійснювалось до отримання інформації про смерть у вересні 2018 року.
Так, за період з 01.02.2018 по 30.09.2018 на рахунок Другого Київського відділу виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області було перераховано грошові кошти (з урахуванням сум виконавчого збору) у загальній сумі 6 799,16 грн (за лютий 2018 року перераховано в сумі 347,89 грн та 6,57 грн (платіжне доручення № 497 від 06.02.2018), за березень 2018 року - 347,89 грн та 6,57 грн (платіжне доручення № 1259 від 06.03.2018), за квітень 2018 року - 347,89 грн та 6,57 грн (платіжне доручення № 2061 від 05.04.2018) та 1924,74 грн та 29,84 грн (платіжне доручення № 2564 від 17.04.2018), за травень 2018 року - 742,21 грн та 14,03 грн (платіжне доручення № 3116 від 05.05.2018), за червень 2018 року - 742,21 грн та 14,03 грн (платіжне доручення № 4048 від 05.06.2018), за липень 2018 року - 742,21 грн та 14,03 грн (платіжне доручення № 4994 від 05.07.2018), за серпень 2018 року - 742,21 грн та 14,03 грн (платіжне доручення № 6012 від 06.08.2018) та за вересень 2018 року - 742,21 грн та 14,03 грн (платіжне доручення № 7001 від 05.09.2018).
У зв'язку зі смертю ОСОБА_1 на адресу Відділу щодо повернення надлишково перерахованих коштів за період з 01.02.2018 по 30.09.2018 у загальній сумі 6 799,16 грн Головним управлінням було надіслано листи від 21.09.2018 № 15491/03, від 12.04.2019 № 6193/03 та від 11.07.2019 № 13640/04-25.
Листом Відділу від 25.06.2019 № 20246 відмовлено Головному управлінню в поверненні коштів у зв'язку із закриттям виконавчого провадження та із зазначенням, що відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".
У подальшому, Головне управління листами від 24.12.2019 та 14.02.2020 зверталось до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для вирішення питання щодо повернення коштів та з проханням перевірити вищевказані факти та повідомити Головне управління про проведену перевірку, проте, листами Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.01.2020 та 16.03.2020 відповідей на порушені у листах питання Головному управлінню не надано.
Поряд з цим, Головне управління 01.04.2020 листом за вих № 1500-0802-5/14053 звернулось до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з проханням ініціювати перевірку виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_1 та ВП № НОМЕР_2 та вирішити питання повернення коштів Державного бюджету України в сумі 6 799,16 грн на рахунок Головного управління, у відповідь на який, листом від 30.04.2020 № 3852/7446-26-20/20.4.1 зазначено про відсутність нормативно-правових актів, якими передбачено повернення коштів та про можливість вирішення даного питання в судовому порядку.
Також, листом Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04.05.2020 № 10.04-2864 повідомлено Головне управління про відсутність грошових коштів за зазначеними виконавчими провадженнями на депозитному рахунку Відділу.
З метою повернення коштів, Головним управлінням подавалась позовна заява щодо стягнення коштів з Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), проте, рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2020 по справі № 916/2688/20 відмовлено в задоволенні позовної заяви із зазначенням, що позовні вимоги заявлені не до належного відповідача.
Поряд з цим, Головне управління намагалось вчинити дії щодо вирішення питання повернення коштів з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" шляхом направлення листів від 10.03.2020 № 1500-0424-8/8475 та від 19.05.2020 № 1500-0424-8/26269, проте, кошти так і не були повернуті на рахунки Головного управління, що зумовило звернення позивача із відповідним позовом до господарського суду.
Колегія суддів вказує, що загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).
Системний аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов:
1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;
2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Зміст цього інституту цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2018 року у справі № 212/3593/16-ц, провадження 61-60св17; від 20 березня 2019 року у справі № 634/727/16-й, провадження № 61-21749св18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
а) набуття або збереження майна;
б) набуття або збереження за рахунок іншої особи;
в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Крім того згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність достатньої правової підстави або в разі, якщо така підстава згодом відпала (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду 27.01.2021 у справі № 910/16334/19, від 04.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 07.12.2021 у справі № 910/13182/20).
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені ст. 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань (зобов 'язань із безпідставного придбання або збереження майна) є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею, чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним, чи недобросовісним (узгоджується з нижчезазначеними постановами у справах Верховного Суду України та Верховного Суду від 02.03.2016; від 04.07.2018).
Так, в постанові від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15 Верховний Суд України зазначив, що конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише на момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду справи.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо:
1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами;
2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації, як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, встановленого статтею 1212 Цивільного кодексу України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Вказане вище підтверджується судовою практикою Верховного Суду України, Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15; від 04.10.2017 у справі № 753/23725/15-ц; Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 757/4040/16-ц; від 11.09.2019 у справі № 2/13; від 25.03.2020 у справі № 522/14590/16-ц; від 24.02.2021 у справі № 644/8081/17; від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19; від 08.02.2022 у справі № 910/16102/20; Великої Палати Верховного Суду від 31.01.2020 у справі 161/17945/18.
Отже, такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.03.2014 Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист № 520/16163/13-ц, за яким боржником визначено ОСОБА_1 , а стягувачем - ПАТ КБ «ПриватБанк». Вказаний виконавчий лист був переданий для виконання до Відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, яким відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
Як вже зазначалось апеляційним господарським судом, за період з 01.02.2018 по 30.09.2018 на рахунок Другого Київського відділу виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області було перераховано грошові кошти (з урахуванням сум виконавчого збору) у загальній сумі 6 799,16 грн, які у подальшому були скеровані Відділом на рахунок стягувача - ПАТ КБ "Приватбанк".
Станом на день перерахування відповідних сум грошових коштів протягом спірного періоду виконавчий лист № 520/16163/13-ц від 24.03.2014 не визнавався таким, що не підлягає виконанню, а виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 тривали та не були закриті, що, в свою чергу, сторонами не спростовано.
За викладеного, з огляду на отримання Відділом інформації про смерть ОСОБА_1 у вересні 2018 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про отримання АТ КБ "Приватбанк" протягом спірного періоду грошових коштів у розмірі 6 799,16 грн на правовій підставі, а відповідно про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин, з якими законодавець передбачає застосування правової конструкції, передбаченої положеннями статті 1212 ЦК України.
За таких обставин, апеляційним господарським судом відхиляються заперечення позивача у цій частині.
В свою чергу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в спростування викладених позивачем в апеляційні скарзі доводів у вказаних межах.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За висновками колегії суддів, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про скасування оскаржуваного судового рішення через те, що судом першої інстанції не було повно та всебічно з'ясовані обставини у справі, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі № 916/1225/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків місцевого господарського суду.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (позивача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 у справі № 916/1225/21 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
4. Справу № 916/1225/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак