ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 червня 2024 року м. ОдесаСправа № 915/20/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.
за участю представників учасників справи:
від Фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівни - не з'явився;
від ОСОБА_1 - не з'явився;
від ОСОБА_2 - не з'явився;
від третьої особи- не з'явися.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівни, м. Миколаїв
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2024 року про забезпечення позову, м. Миколаїв, повний текст ухвали складено та підписано 04.04.2024 року, суддя Давченко Т.М.,
у справі №915/20/24
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача Фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівни, м.Миколаїв
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача- ОСОБА_2 , АДРЕСА_1
про стягнення 1 916 085 грн. 75 коп., та зобов'язання звільнити та повернути об'єкт оренди
Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.
ОСОБА_1 , м. Миколаїв звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою Фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівни, м. Миколаїв, у якій просив суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Карапетян Лусіне Арменівни на свою користь 1 916 085 грн. 75 коп., а саме: заборгованість з орендної плати в розмірі 767 438 грн. 20 коп., що еквівалентно сумі 22 000,00 дол.США за період з 01.03.2022 року по 01.12.2023 року; неустойку в розмірі 292 064 грн. 30 коп., за період з 03.05.2023 року по 03.12.2023 року; пені у розмірі 597 391 грн. 55 копі.; інфляційних втрат 217 686 грн. 96 коп.; 3% річних в розмірі 41 504 грн. 74 коп. Зобов'язати відповідача звільнити та повернути позивачу об'єкт оренди за Договором оренди від 01.12.2016р., б/н - нежитлове приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 100,2 кв. метрів, а саме: приміщення №1 площею 54,7 кв, м., приміщення №2 площею 6,1 кв. м., приміщення №3 площею 2,4 кв. м., приміщення №4 площею 1,4 кв. м., приміщення №5 площею 6,8 кв. м., приміщення №6 площею 28,8 кв, м. Зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем нерухомим майном - нежитловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 100,2 кв. метрів, а саме: приміщення №1 площею 54,7 кв. м., приміщення №2 площею 6,1 кв. м., приміщення №3 площею 2,4 кв. м., приміщення №4 площею 1,4 кв. м., приміщення №5 площею 6,8 кв. м., приміщення №6 площею 28,8 кв.м., а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.02.2024 року у справі №915/20/24 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду, відкрито провадження у справі №915/20/23, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено дату судового засідання.
14.03.2024 року від позивача у справі до Господарського суду Миколаївської області надійшла заява про забезпечення позову (вх. 3059/24), у якій ОСОБА_1 просив суд накласти арешт на нерухоме майно відповідача фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівни, а саме: садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та заборонити іншим особам вчиняти буд-які дії щодо цього нерухомого майна; житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , складається з житлового будинку літ.Д-2 загальною площею 195,1кв.м.,житловою площею 100,1 кв.м. та господарської будівлі та заборонити іншим особам вчиняти буд-які дії щодо цього нерухомого майна; накласти арешт на розрахункові рахунки ФОП Карапетян Лусіне Арменівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) у межах заявлених позовних вимог, які знаходяться на рахунках у всіх банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Вказана заява, зокрема, обґрунтована тим, що після відкриття провадження в даній справі позивач намагатиметься відчужити належне їй майно або розпорядиться грошовими коштами на її рахунках на власний розсуд, що у подальшому ускладнить або унеможливить виконання рішення суду в даній справі. На переконання позивача, накладення арешту на майно та кошти відповідача є адекватним і пов'язаним з предметом спору заходом забезпечення позову, який дозволить уникнути ускладнень виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2024 року у справі № 915/20/24 заяву ОСОБА_1 від 14.03.2024 року (вх. 3059/24) задоволено, накладено арешт на нерухоме майно відповідача ОСОБА_3 , а саме: садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та заборонити іншим особам вчиняти буд-які дії щодо цього нерухомого майна; житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , складається з житлового будинку літ.Д-2 загальною площею 195,1кв.м.,житловою площею 100,1 кв.м. та господарської будівлі та заборонити іншим особам вчиняти буд-які дії щодо цього нерухомого майна; накладено арешт на розрахункові рахунки ФОП Карапетян Лусіне Арменівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) у межах заявлених позовних вимог які знаходяться на рахунках у всіх банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки відповідні грошові кошти залишаються у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ними.
Крім того, судом першої інстанції зазначено, що виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
З огляду на наведене, місцевий господарський суд вважає доведеним наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти та нерухоме майно, які належать відповідачу на момент звернення із вказаною заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Фізична особа-підприємець Карапетян Люсіне Арменівні з ухвалою суду першої інстанції не погодилась, тому звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2023 року про забезпечення позову у справі № 915/20/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову від 14.03.2023 року вх. №3059-24 про забезпечення позову у даній справі відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, за доводами апеляційної скарги зазначив, що суд при розгляді заяви про забезпечення позову, застосовуючи правову позицію Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року №905/448/22, дійшов помилкового висновку, що переконання позивача про необхідність накладання арештів є адекватним і пов'язаним з предметом спору заходом забезпечення позову, який дозволить уникнути ускладнень виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Також, апелянт наголошує, що судом першої інстанції при винесенні ухвали про забезпечення позову порушено норму ст.140 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позовна заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження до суду, тоді як судом першої інстанції відкладалось засідання 18.03.2024 року, 25.03.2024 року і розглянуто заяву про забезпечення доказів лише через 18 (вісімнадцять) днів після отримання її судом.
Апелянт вважає, що при прийнятті ухвали, суд першої інстанції не дослідив реальних обставин, чим безпідставно обмежив права і інтереси відповідача.
Тобто, на переконання відповідача, фактично вказана ухвала є нічим іншим, як сприяння позивачу у зловживанні процесуальним правом шляхом вчинення неправомірних дій по примушуванню до виконання надуманого позивачем (фізичною особою) зобов'язання шляхом подання завідомо безпідставного позову за відсутності предмета спору у спорі, який має очевидно штучний характер.
В той же час, апелянт наголошує, що позивач не є стороною договору оренди, стягнення заборгованості по якому розглядається господарським судом у справі 915/20/24, оскільки спірний договір укладено 01.12.2016 року між Фізичною особою ОСОБА_2 (Рнокпп НОМЕР_2 ) і відповідачем - ФОП Карапетян Л.А.
Крім того, апелянт зазначає, що при задоволенні заяви про забезпечення позову суд не надав належної правової оцінки існуючому факту і визнав в ухвалі стягувачем позивача - іншу фізичну особу.
Апелянт звертає увагу суду, що в заяві про забезпечення позову позивач не довів жодних обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Підсумуючи вищевикладене, апелянт вважає, що, задовольняючи заяву позивача, суд першої інстанції порушив обов'язок, закладений в господарському процесі сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівні, м. Миколаїв на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2024 року про забезпечення позову, у справі №915/20/24, призначено справу до судового розгляду.
20.05.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від фізичної особи ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №1451/24/Д4), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівни залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову у справі №915/20/24 без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів оскарження ухвали.
Зокрема, у відзиві, позивач, посилаючись на обставини, зазначені ним у заяві про забезпечення позову, вказав, що в матеріалах справи є наявні документи про прийняття відповідної заяви до розгляду в строк, передбачений законодавством України, а також документи, які свідчать про об'єктивну неможливість винести судове рішення за цією заявою (клопотанням) у відповідний строк, а тому судом першої інстанції не були порушені процесуальні права відповідача.
Вказує, що стороною позивача повністю дотримані вимоги ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, як при поданні позовної заяви, так і при поданні заяви про забезпечення доказів до суду.
Позивач також вважає, що суд першої інстанції, зі свого боку, при винесенні відповідних ухвал в рамках справи № 915/20/24 правильно аналізує та оцінює всі докази, які надані сторонами. І такі судові рішення у формі ухвал ніяким чином не суперечать правовим позиціям Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, на які посилається відповідач.
Також позивач вказує, що посилання сторони відповідача на нібито порушення вимог ст. 139 Господарського процесуального кодексу України (зміст і форма заяви) взагалі не повинні братися до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки таких порушень не існує. І форма заяви позивача, і її зміст відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України.
03.06.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівні надійшла відповідь на відзив позивача (вх. №1451/24/Д5). Відповідь на відзив колегією суддів долучено до матеріалів оскарження ухвали.
Зокрема, у відповіді на відзив позивача, відповідач повторно, в підтвердження своїх доводів про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права наголошує, що забезпечення позову прийнято без з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Відповідач зазначає, що під час розгляду заяви про забезпечення позову, оголошуючи вступну та резолютивну частину ухваленого рішення, тексту ухвали сторонам не надав, повний текст ухвали від 02 квітня 2024 року в системі ЕС розмістив лише 09 квітня 2024 року. Відповідачу, в порушення вимог ст.242 Господарського процесуального кодексу України повний текст ухвали не направив.
Апелянт наголошує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд першої інстанції не здійснив оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідач вказує, суд першої інстанції приймаючи забезпечення, що оскаржується не надав належної оцінки співмірності негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати. В порушення вимог глави 5 Господарського процесуального кодексу України, рішення що оскаржується не містить будь-яких доказів.
Крім того, відповідач вважає, що застосовані заходи забезпечення позову порушили права та охоронювані законом інтереси відповідача у справі і призвели до втручання у звичайну його діяльність відповідача, що не пов'язано з порушеними правами фізичної особи-позивача.
Представники учасників справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про відправку ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до судового розгляду.
03.06.2024 року від представника відповідача через підсистему «Електроний суд» надійшла заява ( вх.1451/24/Д6), у якому представник відповідача просила суд судове засідання, призначене на 05.06.2024 року провести без участі заявника.
Також, 05.06.2024 року від представника позивача надійшла заява (вх.1451/24/Д7), у якому представник позивача просив судове засідання призначене на 05.06.2024 року провести без позивача та його представника.
Розглянувши вказані вище клопотання представників судова колегія зазначає про наявність підстав для їх задоволення, з огляду на таке.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Заслухавши учасників справи, які з'явилися до судового засідання, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівни, м. Миколаїв не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2024 року про забезпечення позову у справі №915/20/24 відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України, і відсутні підстави для її скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, 14.03.2024 року від позивача у справі до Господарського суду Миколаївської області надійшла заява про забезпечення позову (вх. 3059/24), у якій ОСОБА_1 просив суд накласти арешт на нерухоме майно відповідача Фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівни, а саме: садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та заборонити іншим особам вчиняти буд-які дії щодо цього нерухомого майна; житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , складається з житлового будинку літ.Д-2 загальною площею 195,1кв.м., житловою площею 100,1 кв.м. та господарської будівлі та заборонити іншим особам вчиняти буд-які дії щодо цього нерухомого майна; накласти арешт на розрахункові рахунки ФОП Карапетян Лусіне Арменівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) у межах заявлених позовних вимог, які знаходяться на рахунках у всіх банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Зокрема, вказана заява обґрунтована тим, що позивачем до суду подано позовну заяву із вимогами про стягнення із відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 1916085, 75 грн. та звільнення орендованого приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачем зазначено, що вищезазначене приміщення належить йому, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна №340551014 від 26.07.2023 року.
Позивач звертає увагу суду, що у даній справі між сторонами існує спір щодо існування у відповідача обов'язку сплатити на користь позивача заборгованість та виконання майбутнього рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у відповідача присудженої до стягнення суми заборгованості.
Наголошує, що станом на день звернення позивача до суду з даною заявою про забезпечення позову заборгованість не погашена, боржник не виконує свої зобов'язань щодо повернення грошових коштів за договором оренди.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2024 року у справі № 915/20/24 заяву ОСОБА_1 від 14.03.2024 року (вх. 3059/24) задоволено, накладено арешт на нерухоме майно відповідача Фізичної особи - підприємця Карапетян Лусіне Арменівни, а саме: садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та заборонити іншим особам вчиняти буд-які дії щодо цього нерухомого майна; житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , складається з житлового будинку літ.Д-2 загальною площею 195,1кв.м.,житловою площею 100,1 кв.м. та господарської будівлі та заборонити іншим особам вчиняти буд-які дії щодо цього нерухомого майна; накладено арешт на розрахункові рахунки ФОП Карапетян Лусіне Арменівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) у межах заявлених позовних вимог, які знаходяться на рахунках у всіх банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Зі вказаною вище ухвалою відповідач не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
У низці постанов, Верховний Суд неодноразово зазначав, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997 року) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, або кошти на рахунках можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
В той же час, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому, обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об'єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі № 906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. (Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22).
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Так, судовою колегією з матеріалів оскарження ухвали встановлено, що за змістом поданої позивачем заяви, в обґрунтування свого клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається фактично на ухилення Фізичної особи-підприємця Карапетян Лусіне Арменівни від виконання взятих на себе грошових господарських зобов'язань з орендних правовідносин.
Із змісту заяви вбачається, що позов у даній справі спрямований на стягнення боргу, що у добровільному порядку відповідачем здійснено не було.
Здійснивши аналіз заяви позивача про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на розрахункових рахунках та нерухоме майно відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявником доведено наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти, які належать відповідачу на момент звернення із вказаною заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника, з чим погоджується апеляційний господарський суд, з огляду на таке.
Так, судовою колегією встановлено, що предметом позовних вимог позивача є стягнення заборгованості з орендної плати, звільнення та повернення об'єкту оренди (нежитлового приміщення).
З огляду на наведене, відповідні заходи забезпечення позову, заявлені заявником, спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
При цьому, судова колегія вважає, що позивачем, відповідно до вимог процесуального закону належним чином обґрунтовано припущення, що кошти на рахунках, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути або зменшитися за кількістю на момент виконання рішення, оскільки, маючи фінансову спроможність та здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач тривалий час не виконує свої обов'язки щодо повернення заборгованості за договором оренди перед позивачем, навіть за умови обізнаності про вимоги останнього щодо повернення такої заборгованості.
Отже, судова колегія зазначає, що існування зазначених обставин підтверджує об'єктивні причини для заявника вважати, що позичальником рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог, виконуватися не буде, тобто, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, адже виконання такого рішення полягатиме саме у виконанні відповідачем грошових зобов'язань перед заявником.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 звернула увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Також звернуто увагу на таке: «Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника».
Також, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 зазначив, що "… виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним".
Відступаючи від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на нерухоме майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, Верховний Суд у справі № 908/2382/21 зазначив, що "можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника". Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Суд першої інстанції, з урахуванням позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 1 916 085 грн. 75 коп., дійшов обґрунтованого висновку про доцільність накладення арешту на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто, лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних обставин і не враховують зазначеної правової позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/448/22, в якій висновок суду касаційної інстанції стосовно неспівмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами стосувався накладення судом першої інстанції арешту і на грошові кошти в межах загальної ціни позову, і на майно відповідача у такому ж обсязі, тоді як в даному випадку в оскаржуваній ухвалі накладено арешт на грошові кошти та майно боржника саме в межах ціни позову.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем ані в апеляційній скарзі, ані в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не наведено достатнього обґрунтування, яким чином накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах та на майно боржника у межах оспорюваної суми порушує його права.
Отже, суд першої інстанції врахував розумність, обґрунтованість і адекватність заявлених вимог щодо забезпечення позову, зауважив, що з урахуванням забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги такий вид забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та майно в межах суми стягнення спроможний забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову, дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Доводи апелянта щодо відсутності у неї договірних взаємовідносин з позивачем, по-перше, не доведені будь-якими доказами, наявними в матеріалах оскарження ухвали, по-друге, стосуються розгляду справи по суті і не можуть бути предметом дослідження суду апеляційної інстанції при розгляді скарги на ухвалу суду про забезпечення позову, оскільки при встановленні таких фактів це є підставою для відмови в позові, а не в клопотанні про забезпечення позовних вимог.
Щодо твердження скаржника про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону під час постановлення оскаржуваної ухвали, судова колегія зазначає наступне.
Так, за вимогами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Крім того, ч. 3-4 вказаної статті визначено підстави для виклику сторін для надання доказів, додаткових пояснень та/чи призначення розгляду заяви про забезпечення доказів у судовому засіданні. Разом з тим, системний аналіз зазначених положень статті 140 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку про те, що виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову та призначення розгляду заяви про забезпечення позову у судовому засіданні є правом суду, а не прямим обов'язком.
Так, з матеріалів оскарження ухвали вбачається, що 15.03.2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову.
З протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2024 року вбачається, що було призначено суддю Семенчук Н.О.
З розпорядження Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2024 року №23 вбачається, що відповідно до приписів положення про автоматизовану систему документообігу суду та на виконання абзацу 5 підпункту 3.2.4 пункту 3.2. абзацу d) підпункту 3.6.1 пункту 3.6 засад використання автоматизованої системи Господарського суду Миколаївської області доручено призначити повторний автоматизований розподіл судової справи №915/20/24 в частині розгляду заяви ( вх. № 3059/24 від 15.03.2024), поданої у порядку ст.ст.136-140 Господарського процесуального кодексу України, шляхом передавання її раніше визначеному автоматизованою системою головуючої судді у справі - судді Давченко Т.М.
З протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу від 18.03.2024 року вбачається, що було призначено суддю Давченко Т.М. на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2024 року №23.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2024 року у справі №915/20/24 було призначено судове засідання для розгляду заяви про забезпечення позову на 25.03.2024 року, тобто, в межах визначеного ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України строку з викликом всіх учасників справи.
Вказана вище ухвала була направлена на електронні адреси сторін та була отримана учасниками справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
25.03.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Миколаївської області від представника позивача Хлівицької О.В., надійшла заява про розгляд справи без її участі, оскільки вона знаходиться з 22.03.2024 року на лікарняному.
25.03.24 року судом першої інстанції підготовче засідання по справі 915/20/24 було відкладено на 02.04.2024 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи протоколом судового засідання Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 року (13:00:13).
Відтак, зважаючи на наведене вище, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, а саме, ч.1 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом першої інстанції були дотримані норми процесуального законодавства.
Наведене свідчить, що доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах оскарження ухвали, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Крім того, судова колегія наголошує, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. При цьому, арешт коштів, який накладається судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на такі кошти у разі задоволення позову.
Разом з тим, вказаний обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки кошти на рахунках відповідача фактично перебуватимуть у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ними.
Можливість накладення арешту на грошові кошти на рахунках, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для заявника додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та він отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із стягувачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Наявність в оскаржуваній ухвалі описок щодо використання слів «розрахункових рахунків» замість «грошових коштів» не є підставою в розумінні норм ст. 277 Господарського процесуального кодексу України для скасування або зміни вірного висновку суду.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі щодо необґрунтованості оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про застосування заходів забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2024 року про забезпечення позову у справі №915/20/24, з огляду на що вказана ухвала не потребує скасування, оскільки постановлена з дотриманням вимог процесуального закону.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівни, м. Миколаїв такою, що не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2024 року про забезпечення позову у справі №915/20/24 не потребує скасування з наведених вище підстав, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карапетян Люсіне Арменівни, м. Миколаїв на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2024 року про забезпечення позову у справі №916/20/24 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2024 року про забезпечення позову у справі №915/20/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 05 червня 2024 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді С.І. Колоколов
Я.Ф. Савицький