Іменем України
04 червня 2024 року
м. Харків
справа № 953/12528/21
провадження № 22-ц/818/1269/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - П'ята Харківська міська державна нотаріальна контора,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: П'ята Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року, постановлене суддею Муратовою С.О.,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування, посвідчений 11.04.1994 року Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою реєстровий № 1-3858, скасувати державну реєстрацію речового права - права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: П'ята Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації відмовлено.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане судове рішення, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що судом не взято до уваги той факт, що він є сином та відповідно спадкоємцем після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 01.09.1989 року. Позивач постійно навідувався до матері та доглядав, оскільки вона потребувала такого догляду внаслідок захворювань. За його заявою 08.06.2021 року П'ятою Харківською міською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 67787839 у спадковому реєстрі, № у нотаріуса 378П/2021. Вважав, що до спадкового майна належить квартира за вказаною адресою, яка належала матері на праві власності. Будь-які відомості щодо втрати (відчуження) титулу власника матір за життя не повідомляла, називала квартиру своєю. Однак, в подальшому, під час отримання нотаріусом відомостей, необхідних для отримання спадкового майна, було з'ясовано, що квартира належить брату позивача ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого 11.04.1994 року Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою р. № 1-3858 (довідка КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації від 14.06.2021 року). Зазначає, що відповідач у період з 1991 року по 1995 рік взагалі не перебував на території України, відтак, не міг укладати договір дарування 11.04.1994 року. Крім того, оригінал договору дарування від 11.04.1994 року відповідачем не надається навіть на ознайомлення, в наданій копії підпис за відповідача в якості обдарованого проставлений не ним особисто, оскільки є відмінним від підпису, що проставляється ним в інших документах. Підпис матері викликає сумнів, і, на погляд позивача, не є ідентичним її підпису. Більш того, жодного разу за період з 1994 по 2021 роки мати не згадувала та не повідомляла позивачу про наявність укладеного нею договору дарування квартири. Також вказує, що судом першої інстанції безпідставно розгляд справи проведено за діючим законодавством на теперішній час, а ні на час укладення договору дарування.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір дарування повністю відповідав вимогам чинного законодавства України на момент його укладання, власник квартири розпорядилася своїм майном згідно наданих їй законом прав, позивач не довів протилежного та не навів в якості підтвердження своїх тверджень належних та допустимих доказів, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування державної реєстрації відсутні.
Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено свідоцтвом про народження (т.1.а с. 12).
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу, після укладання шлюбу 07.12.1979 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 чоловіку присвоєно прізвище ОСОБА_6 (т.1 а.с. 12).
ОСОБА_3 також є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно копії повторного свідоцтва про народження, залученої представником відповідача (т.1.а с. 42).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено свідоцтвом про смерть, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) серія НОМЕР_1 (т.1 а.с. 13).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина.
Листом від 08.06.2021 року /П № 1449/02-14 П'ята Харківська міська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 , що його заяву про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 зареєстровано в книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 896 та заведена спадкова справа № 378П/2021 (т.1 а.с. 21).
Листом від 08.07.2021 року /П № 1728/02-14 П'ята Харківська міська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_7 , що його заяву про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 зареєстровано в книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 1056 та долучена до спадкової справи № 378П/2021, яка була заведена раніше (т.1 а.с. 44).
В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 посилався на те, що він є сином та відповідно спадкоємцем після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 01.09.1989 року. Позивач постійно навідувався до матері за вказаною адресою, щоденно за нею доглядав, оскільки вона потребувала такого догляду внаслідок захворювань. За його заявою 08.06.2021 року П'ятою Харківською міською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 67787839 у спадковому реєстрі, № у нотаріуса 378П/2021. Вважав, що до спадкового майна належить квартира за вказаною адресою, яка належала матері на праві власності. Будь-які відомості щодо втрати (відчуження) титулу власника матір за життя не повідомляла, називала квартиру своєю. Однак, в подальшому, під час отримання нотаріусом відомостей, необхідних для отримання спадкового майна, було з'ясовано, що квартира належить брату позивача ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого 11.04.1994 року Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою р. № 1-3858 (довідка КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації від 14.06.2021 року). У цей же час відповідач з'явився до позивача, та, надавши копію якогось договору дарування на ознайомлення, пред'явив вимоги про звільнення квартири та передачу її у його користування, та повідомив про свій намір її продати третім особам. Зважаючи на той факт, що позивачу взагалі за весь період спілкування та догляду за матір'ю не було відомо про відчуження нею квартири, такі відомості викликали у позивача обґрунтовані підозри. Зазначає, що відповідач у період з 1991 року по 1995 рік взагалі не перебував на території України, відтак, не міг укладати договір дарування 11.04.1994 року, та станом на сьогодні взагалі постійно проживає на території Німеччини. Крім того, оригінал договору дарування від 11.04.1994 року відповідачем не надається навіть на ознайомлення, в наданій копії підпис за відповідача в якості обдарованого проставлений не ним особисто, оскільки є відмінним від підпису, що проставляється ним в інших документах. Підпис матері викликає сумнів, і, на погляд позивача, не є ідентичним її підпису. Більш того, жодного разу за період з 1994 по 2021 роки мати не згадувала та не повідомляла позивачу про наявність укладеного нею договору дарування квартири. Також зазначає, що відповідач в квартирі не проживав, рахунків на сплату комунальних послуг не відкривав, квартирою ніколи не користувався, не управляв нею. За таких обставин вважає, що договір дарування є вочевидь підробленим, воля жодної з осіб, зазначених у ньому сторонами, на його укладення була відсутня. Наведене свідчить про наявні дефекти волі при укладанні спірного договору що, у відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Вказує, що у разі встановлення відсутності волевиявлення особи на укладання спірного правочину такий договір має бути визнаний недійсним. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 761/26618/15-ц, від 11.06.2020 у справі № 141/875/17-ц, від 19.05.2020 у справі № 624/600/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 201/13235/15-ц, від 11.06.2018 у справі № 916/613/17. Враховуючи те, що наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності відповідача на спадкову квартиру за недійсним правочином порушує майнові права його як спадкоємця щодо можливості отримання такої квартири у спадок, необхідним для захисту прав позивача також є скасування держаної реєстрації відповідного речового права - права власності відповідача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Визнано таким, що втратив чинність з 1 січня 2004 року Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, із змінами, внесеними до нього. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Таким чином на дані правовідносини поширюється дія ЦК (в редакції 1963 року).
У відповідності до статті 4 ЦК УРСР (який діяв на момент укладення спірного договору дарування) цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Статтею 47 ЦК УРСР передбачалася обов'язковість нотаріальної форми і наслідки її недодержання. Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Згідно ст. 59 ЦК УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
У відповідності до положень ст. 243 ЦК УРСР, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
В ст. 244 ЦК УРСР визначено, що договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу.
Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Зі змісту оспорюваного правочину убачається, що ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар спірну квартиру.
Після укладення договору ОСОБА_2 особисто звертався до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» із заявою про реєстрацію за ним права власності на квартиру на підставі догвору дарування.
Тобто вчинив дії, що свідчать про прийняття ним дарунку.
З відповідей та доданих документів до них, від КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», Харківського обласного державного нотаріального архіву, наданих суду першої інстанції вбачається, що вказаний договір дарування, посвідчений 11.04.1994 року державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1-3858, 11.04.1994 року ОСОБА_3 , що проживає в АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 , що проживає в АДРЕСА_1 , склали договір про таке: гр-нка ОСОБА_3 подарувала, а гр-нин ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру АДРЕСА_2 , складається з двох кімнат, жилою площею 31,8 кв. м, загальною площею 54,4 кв. м, корисною площею 54,4 кв. м, ізольованої. Квартира АДРЕСА_2 належить дарителю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою ввід 30.08.1991 року по реєстру за № 2-5886, зареєстрованого Харківським міським бюро технічної інвентаризації 12.09.1991 року № 56381. За змістом договору вбачається, що договір підписано в присутності державного нотаріуса, особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 перевірено. Зазначена квартира зареєстрована КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_2 за реєстровим № 56381 18.05.1994 року
Харківським обласним державним нотаріальним архівом також повідомлено, що в матеріалах фонду № 15 «Восьма Харківська державна нотаріальна контора» зберігається договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Васіковою Л.Є. 11.04.1994 року за р. № 1-3858., надано фотокопії вищезазначеного договору та виписки з реєстру про посвідчення цього договору. Договір дарування квартири було посвідчено від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т.1 а.с. 114, 115-119, т.2 а.с. 80, 81-86).
З листа від 11.10.2021 року наданого на адресу суду першої інстанції представником відповідача вбачається, що консул Генерального консульства України в Мюнхені засвідчує справжність підпису ОСОБА_2 , який зроблено у його присутності. Особу ОСОБА_2 , який підписав документ, встановлено. Зареєстровано в реєстрі за № 570/4-1478-2021. ОСОБА_2 повідомлений про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК України, заявляє, що особисто 11.04.1994 року був присутнім у Восьмій харківській державній нотаріальній конторі під час нотаріального посвідчення договору дарування квартири АДРЕСА_2 , який був зареєстрований в реєстрі за № 1-3858, згідно якого його мати, ОСОБА_3 подарувала йому зазначену квартиру. Його особистий підпис в договорі дарування у строчці «Обдарований» виконаний ним особисто та за власною волею. Таким же чином виконано особистий підпис дарувальника - ОСОБА_3 , яка особисто в його присутності та присутності нотаріуса поставила власноручний підпис (т.1 а.с. 89, зворотна сторінка).
Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що доказів про те, що оспорюваний правочин є недійсним позивачем суду не надано.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведення позивачем факту порушення його прав внаслідок укладеного оспорюваного правочину.
ОСОБА_3 за захистом своїх порушених прав не зверталася, підстав вважати що вона діяла всупереч волі не має.
Доводи позивача грунтуються на припущеннях, та не підтверджені належними доказами.
З матеріалів справи убачається, що договір дарування квартири АДРЕСА_2 , посвідчений 11.04.1994 року державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори за р. № 1-3858, містить підписи дарувальника та обдарованого, зареєстрований у встановленому порядку.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що передбачені договором дарування від 11.04.1994 року правові наслідки дійсно настали, сторони договору вчинили усі передбачені цим договором дії, виконали його.
Доводи апеляційної скарги, що оспорюваний правочин є недійсним, оскільки ОСОБА_3 не мала наміру укладати угоду дарування квартири, суперечать фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права., а відтак, відповідно до ст. 375 ЦПК України, відсутні підстави для його зміни або скасування.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 06 червня 2024 року.