справа №200/16876/14
провадження №2/932/2724/21
21 травня 2024 року м.Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого-судді: Цитульського В.І.,
за участю секретаря судового засідання: Дубовик К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
24.09.2014 позивач звернувся із вимогами про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості в сумі 6 643 994,21 грн., з яких: 2 808 642,95 грн. основної заборгованості; 2 203 442,34 грн. - заборгованості по процентах; 1 613 908,92 грн. - пені.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого надано кредит в розмірі 160 000 доларів США. В подальшому були укладені ряд договорів факторингу внаслідок яких, право вимоги за кредитним та іпотечним договором перейшло до позивача.
Банком надано ОСОБА_1 грошові кошти, проте останній не виконує взяті на себе зобов'язання, в наслідок чого утворилася заборгованість в сумі: за кредитом - 135 822,16 доларів США, що станом на 22.05.2015 становить 2 808 642,95 грн.; за відсотками 90 471,89 доларів США - 2 203 442,34 грн.; пеня 111 571,42 долари США, з якої позивач просить стягнути 78 916,90 доларів США - 1 6131 908,92 грн. (пеня, нарахована в межах одного року перед зверненням до суду).
ОСОБА_2 є поручителем за вказаним кредитним договором.
Позивач зазначає, що боржником погашалася заборгованість 05.10.2011 та 01.02.2012 чим переривався строк позовної давності. Окрім того позивач 29.04.2013 звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах тих самих кредитних відносин.
Стислий виклад заперечень відповідача.
ОСОБА_1 заперечує проти позову з наступних підстав: сплив строку позовної давності (порушення договору розпочалося з 20.03.2009); не доведення факту набуття позивачем права вимоги по усім заявленим вимогам.
ОСОБА_2 заперечує проти позову з тієї підстави, що договір про внесення змін та доповнень до договору поруки нею не підписувався.
2. Процесуальні дії по справі. Ставлення учасників судового процесу до пред'явленого позову.
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.10.2014 відкрито провадження у справі.
Заочним рішенням від 20.11.2014 позов ТОВ «Кредитні ініціативи задоволено повністю.
Ухвалою суду від 26.01.2015 вказане заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду.
02.12.2016 ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору поруки.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2020 головуючим суддею у цій справі визначений суддя Цитульський В.І.
Ухвалою судді від 16.11.2020 цивільну справу прийнято до провадження в загальному позовному провадженні, призначено підготовче засідання.
Для вирішення зустрічного позову призначалася судова експертиза, зупинялося провадження у справі. Проте експертиза не була проведена у зв'язку із несплатою експертизи ОСОБА_2 .
У зв'язку із повторною неявкою ОСОБА_2 в підготовче засідання, ухвалою суду від 15.04.2024, зустрічний позов було залишено без розгляду.
Також 15.04.2024 було закрито підготовче провадження у справі.
Позивач у судове засідання не з'явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без його участі.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про дату час та місце розгляду повідомлені належним чином.
Враховуючи подання позивачами заперечень проти позову, які на даний час треба визначити як відзив та які суд зобов'язаний врахувати, суд вважає за правильне розглянути справу в загальному провадженні.
3. Обставини, встановлені судом.
06.06.2007 між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №0301/0607/98-240, відповідно до умов якого позивачу було надано кредит в сумі 160 000 доларів США, строком користування кредитом до 05.06.2017 включно, з платою за користування кредитом у вигляді 14,5 процентів річних.
До вказаного договору вносилися зміни 20.03.20009, 21.04.2009 та 30.12.2009.
В останніх змінах сторони погодили, що розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком становить 135 822,16 долари США.
На виконання зобов'язань ОСОБА_1 по вказаному договорі, між банком та ОСОБА_2 , як поручителем, 06.06.2007 укладено договір поруки.
Пунктом 10 договору поруки передбачено, що строком припинення поруки є повне виконання позичальником чи поручителем зобов'язань за договором кредиту.
Пунктом 18 договору поруки передбачено, що строк позовної давності за будь-якими вимогами банку, що випливають з цього договору, встановлюється тривалістю десять років.
До договору поруки 30.12.2009 внесено зміни, зокрема визначено суму кредитного зобов'язання в сумі 135 822,16 долари США.
За договором факторингу від 28.11.2012, укладеним між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Ветор Плюс», а також від 28.11.2012, укладеним між ТОВ «Ветор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» право вимоги за вказаними вище договором кредиту та договором поруки набув позивач.
Викладене підтверджено також рішенням Бабушкінськього районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2022 у справі №200/9803/19.
Зокрема в межах вказаної справи встановлено набуття ТОВ «Кредитні ініціативи» прав іпотекодержателя в межах договору іпотеки №0301/0607/98-240-Z-1, укладеного на забезпечення кредитного договору №0301/0607/98-240.
Згідно розрахунку, станом на 22.05.2015 заборгованість за кредитним договором становить 135 822,16 доларів США, за відсотками - 106 555,48 доларів США; пеня - 181 555,18 долари США, що за офіційним курсом становить відповідно: 2 808 642,95 грн.; 2 203 442,34 грн.; 3 754 348,16 грн. Заборгованість по пені за останній рік становить - 1 613 908,92 грн.
Також у розрахунку відображено факти сплати боржником кредитної заборгованості 05.10.2011 та 01.02.2012.
22.08.2014 обом відповідачам надіслано вимогу про дострокове повернення кредиту.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 3 654 грн.
4. Норми права, якими керується суд при вирішенні спору.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час надання кредиту та звернення до суду із позовом), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналізуючи вказані норми Верховний Суд, у постановах від 16.09.2020 у справі №200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, виснував, що виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
За приписами п.62 та 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постанова Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75 (чинна на час вирішення спору судом), виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту та може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19) виснувала про те, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом №1023-XII у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимог частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавшись передбаченого зазначеним договором порядку, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а суд не має підстави для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У постанові від 04.07.2023 у справі №553/1501/15-ц Велика Палата Верховного Суду, зазначила наступне, аналіз частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року) дає можливість зробити висновок, що головною умовою для звернення кредитодавця до суду з позовом про дострокове стягнення споживчого кредиту є направлення банком відповідної вимоги, що дає можливість боржнику її виконати протягом строку, встановленого в договорі чи Законі, після чого кредитодавець позбавляється права вимагати повернення кредиту достроково.
У разі якщо кредитор направив споживачу вимогу про дострокове погашення кредиту і таке направлення підтверджене, то звернення кредитора до суду з позовом до споживача про стягнення заборгованості за кредитним договором до закінчення визначеного у цій вимозі строку для її виконання не позбавляє можливості споживача виконати умови вимоги, а саме усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту, за умови, що на момент ухвалення рішення у справі строк виконання вимоги про дострокове повернення кредиту сплив.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18); від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
За приписами ч.4 ст.559 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення договору поруки, надіслання вимоги про виконання основного зобов'язання та звернення до суду із позовом), порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Умова договорів поруки про їхню дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором та договором комісії, не є строком, встановленим у договорі поруки, оскільки останній визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. З огляду на цей висновок слід застосувати припис, викладений у реченні другому частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 60), від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 71), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 58), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 35)).
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).
Ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі №202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19)).
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука за кожним із зобов'язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред'явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов'язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц).
За приписами ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У постанові від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем».
За висновками, виклаленими у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі №201/15310/16, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов'язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов'язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18), звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред'явлення позову.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10.02.2010), постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі №465/3586/17, від 08.10.2020 у справі №712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18.
5. Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.
Між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту, який забезпечено порукою ОСОБА_2
Відповідачами не заперечувався факт підписання вказаних договорів та додатків до них, окрім останніх змін до договору поруки.
При цьому ОСОБА_2 забезпечено можливість спростувати факт підписання такого договору (судом витребувано оригінал договору, призначалася відповідна експертиза на яку справа неодноразово скеровувалася), яким остання не скористалася.
Право вимоги за договорами кредиту та поруки набуло ТОВ «Кредитні ініціативи».
Позивач не надав первинних документів чи виписки із рахунку на підтвердження надання кредиту та подальшого обігу грошових коштів між сторонами.
Разом із тим, у змінах до договору кредиту та договору поруки від 30.12.2009 сторони визнали наявність заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем в сумі 135 822,16 доларів США, що узгоджується із наданим позивачем розрахунком.
Доказів погашення заборгованості відповідачами не надано, розрахунок позивача не заперечено.
Також позивачем надано докази надіслання відповідачам вимоги про дострокове погашення кредиту. Відповідачами не наведено жодних зауважень щодо отримання таких повідомлень.
За вказаних обставин позов до позичальника ОСОБА_1 є обґрунтованим.
Заперечення ОСОБА_1 щодо відсутності доказів зміни кредитора у зобов'язанні є хибними. Так позивачем долучено договори факторингу із реєстрами заборгованостей, серед яких визначено й відповідачів, а також довідку правонаступника первісного кредитора про виконання обов'язку за першим договором факторингу (з фактом сплати пов'язано факт переходу права вимоги). Другий договір факторингу визначає, що днем переходу права вимоги є день підписання такого договору.
Крім того, факт набуття права вимоги позивача в даних правовідносинах підтверджується також рішенням у справі №200/9803/19.
Разом із тим, як вказано вище, позивачем не долучено жодного доказу на підтвердження виконання відповідачами обов'язку із повернення кредиту на виконання додатку №4 до договору кредиту, який узгоджено сторонами 30.12.2009.
Відтак доводи позивача про визнання позичальником заборгованості у 2011 та 2012 роках є голослівними. Окрім того такі доводи не можуть свідчити про визнання всього боргу.
Відтак вимоги про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості до 24.09.2011 (понад три роки перед зверненням до суду) не можуть бути задоволеними у зв'язку із пропуском строк позовної давності, про яку заявлено ОСОБА_1 .
Доводи позивача про переривання строку позовної давності зверненням до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки є хибними, оскільки суперечать наведеним вище висновкам Верховного Суду.
Відтак заборгованість ОСОБА_1 за основним боргом становить 109 950,20 долари США.
Проте, з урахуванням розміру та валюти заявлених вимог, враховуючи принцип диспозитивності, в користь позивача слід стягнути основний борг в сумі 2 273 640,34 грн.
Щодо нарахованих позивачем процентів, то такі слід обмежити: трьома роками перед зверненням до суду; строком до надсилання вимоги про дострокове виконання кредитного зобов'язання; розміром та валютою заявлених вимог. Відтак сума стягнення за процентами становить 1 245 482,03 грн.
Сума пені, розрахована судом, з урахуванням наведеного та зважаючи на річний строк позовної давності та збільшення розміру позовних вимог від 10.06.2015, не виходить за межі заявленої позивачем до стягнення пені в сумі 1 631 965,58 грн.
При цьому, відповідачі не покликалися на наявність підстав для зменшення розміру неустойки.
Вимог до поручителя ОСОБА_2 підлягають до задоволення лише в частині платежів за шість місяців перед зверненням до суду, оскільки договором поруки не встановлено іншого строку припинення поруки (з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду).
Таким чином, з урахуванням вказаних вище висновків щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , солідарна відповідальність ОСОБА_2 обмежується 1 705 200,06 грн. - основного боргу, 208 151,40 грн. - процентів та 1 346 945 грн. - пені.
Решту заборгованості слід стягнути лише із ОСОБА_1 .
Інші доводи сторін не впливають на вирішення спору, тому їх аналіз суд не здійснює.
Враховуючи, що суд задовольняє позов частково понесені позивачем судові витрати слід стягнути із відповідачів, пропоційно задоволеній частині позовних вимог.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовільнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 1 705 200,06 грн. основного боргу, 208 151,40 грн. процентів та 1 346 945 грн. пені.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 568 440,28 грн. основного боргу, 1 037 330,63 грн. процентів та 285 020,58 грн. пені.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» сплачений судовий збір в сумі 1 936,32 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» сплачений судовий збір в сумі 896,63 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 21.05.2024.
Суддя: В.І.Цитульський