Справа № 496/3628/24
Провадження № 1-кс/496/1459/24
повний текст
29 травня 2024 року Біляївський районний суд Одеської області в складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
власника майна - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біляївка клопотання дізнавача СД Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області рядового поліції ОСОБА_4 , погоджене прокурором Чорноморської окружної прокуратури ОСОБА_5 про арешт майна, у кримінальному провадженні № 12024164250000364 від 26.05.2024 року, за ознаками ч. 4 ст. 358 КК України,-
Дізнавач звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, яке мотивує тим, що 25.05.2024 р. до ЧЧ Одеського РУП №2 надійшло телефоне повідомлення зі спец-лінії 102 про те, що 25.05.2024 р. о 19:40 год. за адресою: смт. Авангард, трасою Одеса-Київ Тираспольське шосе «Два Стовпи», був зупинений автомобіль під керуванням громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 який пред'явив працівникам поліції посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 02.10.2007р. виданий ГУМВС України в Одеській обл. на власне ім'я з явними ознакам підробки. В період з 20 год. 43 хв. по 20 год. 48 хв. 25.05.2024 слідчий СВ ОРУП №2 ГУНП в Одеській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_6 проведено огляд місця події за адресою: АДРЕСА_1 (два стовпи) в ході якого виявлено та вилучено посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 02.10.2007 видане на ім'я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке запаковано до сейф-пакету НПУ РSР 0015185. В рамках вказаного кримінального провадження дізнавачем СД Одеського РУП №2 винесено постанову про визнання речовими доказами вилучених в ході огляду місця події документів.
З показань т.в.о. командира взводу 1 роти 5 батальйону полку УПП в Одеській області встановлено, що 25.05.2024 год. під час несення служби на території смт. Авангард, було зупинено транспортний засіб марки «VW Transporter» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням гр. ОСОБА_3 . В ході перевірки документів, а саме посвідчення водія пред'явленого ОСОБА_3 , було здійснено запит до бази даних ІПНП та до чергової частини УПП ГУНП в Одеській області, згідно отриманих відомостей встановлено, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 02.10.2007 на ім'я ОСОБА_3 не видавалось. Також встановлено, що зазначений документ видавався 26.06.2007 р. на ім'я ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вилучене майно необхідне органу досудового розслідування з метою подальшого призначення у кримінальному провадженні судової експертизи, тому виникла необхідність у збереженні речового доказу.
Дізнавач та прокурор, в судове засідання не прибули, прохальна частина клопотання містить заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Власник майна ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що дійсно здавав екзамен та отримав посвідчення водія, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_3 за програмою підготовки водіїв транспортних засобів категорії «С» та свідоцтвом серії НОМЕР_4 за програмою - водій транспортних засобів категорії «Е» та результатами екзаменів. Знідно відповіді адміністратора ТСЦ 5154, відповідно Єдиного державного реєстру МВС, посвідчення водія серії НОМЕР_1 було видане 02.10.2007 року ВРЕР АДРЕСА_2 , на ім?я гр-на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. На його думку, за вказаним номером та серією посвідчення водія, зареєстровано двоє водіїв, що є помилкою органів, які видавали посвідчення.
У відповідності ч. 1 ст. 172 ЦПК України неприбуття дізнавача та прокурора у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п.1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Так, в ч.1 ст. 98 КПК України вказано, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Дослідивши додані до клопотання документи, заслухавши власника майна, суд вважає, що вилучене посвідчення тракториста з ознаками підробки, відповідає вимогам ст. 98 КПКК України, однак клопотання підлягає частковому задоволенню.
За змістом ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен, в тому числі, враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу) (збереження речових доказів); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
В Україні діє презумпція невинуватості.
Враховуючи, що у кримінальному провадженні проведенні наступні слідчі дії, а саме проведено огляд місця події, відібранні пояснення ОСОБА_3 , а також враховуючи той факт, що впродовж довгого часу після отримання ОСОБА_3 посвідчення водія серії НОМЕР_1 (02.10.2007), підозр про їх підробку у органів поліції не виникало, ОСОБА_3 надано докази проходження навчання, здачі екзаменів та отримання вказаного документу на його ім'я, що вказує на правомірну поведінку ОСОБА_3 на протязі тривалого часу, то виходячи з положень ч.4 ст. 173 КПК України, слідчий суддя вважає за доцільне застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна, а саме заборону відчуження та розпорядження на майно, з метою збереження речового доказу до завершення кримінального провадження та не перешкоджання власнику майна, використовувати його.
Відповідно ч. 3 ст. 173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
Зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які, в свою чергу, чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України. Поряд з цим, власник або інший володілець майна, відповідно до вимог ст. 174 КПК України, має право звернутися із клопотанням про скасування накладеного арешту.
Керуючись ст. ст. 98, 170-173 КПК України, -
Клопотання дізнавача про арешт майна - задовольнити частково.
Накласти арешт шляхом позбавлення права відчуження та розпорядження, без заборони користування на посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 02.10.2007 р. на ім?я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилучене в ході огляду місця події за адресою: АДРЕСА_1 (два стовпи)
Негайно повернути посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 02.10.2007 р. на ім?я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 - власнику ОСОБА_3 .
Зобов'язати ОСОБА_3 за першою вимогою надавати посвідчення дізнавачу, експерту на огляд та дослідження.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 03 червня 2024 року о 15:30 годинні в приміщенні Біляївського районного суду Одеської області в кабінеті № 13.
Слідчий суддя ОСОБА_1