Справа № 560/9770/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
03 червня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 18.04.20223 №008017300018916 про відмову у визнанні особою без громадянства;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву від 13.09.2022 про визнання особою без громадянства з урахуванням існуючого законодавства.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати повністю та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивачем відзначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ненадання об'єктивної та повної оцінки дійсним обставинам справи.
Так, на переконання апелянта, відповідачем не було вжито всіх належних заходів щодо збору інформації стосовно наявності підстав для набуття позивачем статусу особи без громадянства.
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного провадження, а за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступні обставини.
18.04.2023 заступником директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України затверджено висновок за результатами розгляду заяви позивача про визнання особою без громадянства.
У висновку зазначено, що 13.09.2022 до управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області звернувся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець України, із заявою про визнання особою без громадянства.
ОСОБА_1 повідомив, що народився в с. Козачки Летичівського району Хмельницької області та надав свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 19.10.2018 Летичівським районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області.
Згідно актового запису про народження ОСОБА_1 № 1, складеного 13.05.2004 виконавчим комітетом Козачківської сільської ради Летичівського району Хмельницької області, відомості про батька заявника записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, а матір'ю заявника є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка Російської Федерації, документована паспортом громадянина російської федерації серії НОМЕР_2 , виданим 17.07.2015 Генеральним консульством російської федерації в місті Львові.
19.08.2017 року ОСОБА_2 звернулась до Управління ДМС в Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну разом із неповнолітніми дітьми, громадянами російської федерації: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
05.02.2018 на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» ОСОБА_2 отримала дозвіл на імміграцію в Україну разом із зазначеними неповнолітніми дітьми та 16.04.2018 була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , орган видачі 6801.
Довідку про неналежність до громадянства російської федерації заявник не надав. В підписаних ним поясненнях не зазначена інформація про надання дозволу на імміграцію як громадянину Російської Федерації.
З метою встановлення наявності чи відсутності підстав для прийняття рішення про визнання позивача особою без громадянства були проведені перевірки, передбачені вимогами пунктів 25, 26, 30 Порядку розгляду.
Однак ДМС не має можливості направити запит до посольства російської федерації в Україні, оскільки дипломатичні установи російської федерації на території України не працюють у зв'язку із повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України, яка розпочалась 24 лютого 2022 року.
Враховуючи той факт, що на момент народження заявника його мати була громадянкою російської федерації, та беручи до уваги підпункт «а» пункту 1 статті 12 закону російської федерації «Про громадянство російської федерації» від 11.11.2003 № 151-ФЗ, в якому зазначено, що дитина набуває громадянство російської федерації за народженням, якщо на день її народження обидва її батьки або один з її батьків належить до громадянства російської федерації (незалежно від місця народження дитини), слід вважати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином російської федерації.
Пунктом 15 частини першої статті 1 Закону визначено, що особа без громадянства - це особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
Аналіз вищевикладеного свідчить про те, що ОСОБА_1 свідомо повідомив про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення його статусу, а саме приховав свою належність до громадянства російської федерації. У графі заяви про визнання особою без громадянства «Попереднє громадянство (підданство)» зазначив «прочерк», що засвідчив власним підписом.
У висновку запропоновано на підставі абзацу третього частини третьої статті 6-1 Закону прийняти рішення про відмову у визнанні позивача особою без громадянства.
В подальшому, за результатами розгляду заяви про визнання особою без громадянства, рішенням ДМС №008017300018916 від 18.04.2023 позивачу було відмовлено у визнанні особою без громадянства на підставі абзацу 3 частини 3 статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що встановлені обставини свідчать про те, що позивач свідомо повідомив про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення його статусу, а заперечення відомостей щодо належності до попереднього громадянства не є достовірними та правдивими і тому спростовують посилання позивача на те, що на момент звернення до відповідача він не перебував у громадянстві жодної країни.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
Згідно з частинами 22, 23 статті 4 Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов'язані мати дійсний паспортний документ. Іноземець або особа без громадянства у разі втрати або обміну паспортного документа повинні протягом трьох робочих днів письмово повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Особа, яка не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.
Особи, яких визнано особами без громадянства в порядку, встановленому цим Законом, та які отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах, на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Зі змісту ст. 6-1 Закону вбачається, що заява про визнання особою без громадянства подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, повнолітньою дієздатною особою.
Під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, країн або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з країни, громадянство якої мають члени її сім'ї.
Протягом строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства особа вважається такою, яка тимчасово перебуває на території України на законних підставах. Для підтвердження цього особі видається довідка встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, приймає рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, зокрема, якщо особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави (абзаци 1, 2 частини 3).
За правилами п. 26 Порядку №317 під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу, структурного підрозділу ДМС вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, держав або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з держави, громадянство якої мають члени її сім'ї.
У разі необхідності отримання більш детальної інформації про особу, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС може ініціювати перевірку відомостей, викладених у такій заяві, шляхом відвідування заявника за місцем проживання та опитування осіб, які можуть підтвердити або спростувати інформацію, надану заявником.
У разі коли особою надані довідки про неналежність до громадянства держав її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з держави, громадянство якої мають члени її сім'ї, до органів видачі таких довідок надсилаються запити щодо підтвердження факту видачі цих довідок.
У разі коли особою не надані довідки про неналежність до громадянства держав її попереднього постійного та довгострокового проживання та/або з держави, громадянство якої мають члени її сім'ї, працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС надсилається відповідний запит дипломатичним представництвам або консульським установам (далі - іноземні представництва) цих держав із проханням надати відповідь на запит протягом одного місяця.
У разі неотримання відповіді на такий запит від іноземних представництв протягом двох місяців повторний запит до іноземного представництва надсилається працівником структурного підрозділу ДМС. У разі неотримання відповіді на повторний запит протягом двох місяців з моменту його надсилання працівником структурного підрозділу ДМС надсилається запит іноземному представництву втретє.
У разі коли після третього такого запиту не надходить відповіді від іноземного представництва, то особа не вважається громадянином цієї держави.
У силу положень п. 30 Порядку №317 працівник структурного підрозділу ДМС перевіряє у місячний строк правильність оформлення документів, що надійшли від територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, вивчає відповідність наведених підстав, визначених статтею 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», з'ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні статусу особи без громадянства відповідно до частини третьої статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у разі потреби надсилає запит до МВС, Національної поліції, Служби безпеки, призначає співбесіду особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, а також проводить інші заходи, віднесені до його компетенції відповідно до пункту 26 цього Порядку.
МВС, Національна поліція, Служба безпеки проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, які не мають право на визнання особою без громадянства. Строк розгляду запитів може бути продовжений зазначеними органами, але не більш як на один місяць. Інформація про результати перевірки надсилається ДМС.
Відповідно до пунктів 34-35 Порядку №317 рішення про визнання особою без громадянства приймається уповноваженою особою ДМС за результатами ідентифікації та/або встановлення особи, перевірки поданих нею документів та відсутності підстав для відмови у визнанні особою без громадянства, на підставі обґрунтованого висновку, складеного працівником структурного підрозділу ДМС.
Рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства оформляється за формою згідно з додатком 1 засобами відомчої інформаційної системи ДМС, підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи ДМС, при цьому рішення у паперовій формі підписується уповноваженою особою ДМС, скріплюється печаткою ДМС та долучається до матеріалів справи про визнання особою без громадянства.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець породжує виникнення в особи права на звернення із заявою про визнання особою без громадянства у випадку, коли така особа не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
У свою чергу, підставою для прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства є, зокрема, випадок, коли особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, згідно з абз.3 ч.3 ст.6-1 Закону №3773-VI свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв'язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу.
Як встановлено з матеріалів справи, матір'ю заявника є ОСОБА_2 - громадянка російської федерації, документована паспортом громадянина російської федерації, виданим 17.07.2015 Генеральним консульством російської федерації в місті Львові.
19.08.2017 ОСОБА_2 звернулась до УДМС в Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну разом із неповнолітніми дітьми, громадянами російської федерації (у т.ч. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - позивачем у справі).
Разом із матір'ю дозвіл на імміграцію отримали і її неповнолітні діти, у т.ч. громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується дозволом на імміграцію від 05.02.2018 №2683-ім.
Водночас, відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 12 закону російської федерації «Про громадянство російської федерації» від 11.11.2003 № 151-ФЗ, дитина набуває громадянство російської федерації за народженням, якщо на день її народження обидва її батьки або один з її батьків належить до громадянства російської федерації (незалежно від місця народження дитини).
Враховуючи той факт, що на момент народження заявника його мати була громадянкою російської федерації, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач є громадянином російської федерації.
Окрім того, судова колегія звертає увагу на той факт, що в заяві про визнання особою без громадянства у графі «попереднє громадянство (підданство)» позивачем проставлено прочерк та повідомлено, що він народився в селі Козачки Летичівського району Хмельницької області.
Судова колегія зауважує, що факт народження позивача на території України повністю спростовується вищевикладеними обставинами, оскільки позивач іммігрував на територію України лише в 2017 році, як громадянин російської федерації.
У площині наведеного, суд апеляційної інстанції зауважує, що, як було зазначено вище, підставою для прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства є, зокрема, повідомлення позивачем про себе неправдивих відомостей щодо обставин, які впливають на визначення його статусу.
При цьому, доводи позивача - апелянта у справі, про те, що він народився та виріс на території України, не набував громадянства російської федерації, не визнавався громадянином російської федерації компетентним органом цієї держави та не був документований відповідно до законодавства цієї держави, вказаних висновків не спростовують.
Крім того позивач, вказуючи, що він народився та виріс на території України, не вважає себе громадянином України, а вимоги щодо визнання особою без громадянства мотивує лише неналежністю, на його думку, до громадянства рф.
Однак, позивач, у випадку ненабуття громадянства матері за народженням, мав бути громадянином України.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про громадянство України" №2235-III особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України.
З метою організації виконання Закону України «Про громадянство України» затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України і виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №215).
Пунктом 5 Порядку № 215 передбачено, що заява та інші документи з питань громадянства дитини подаються одним з її батьків або іншим законним представником дитини за місцем проживання дитини або одного з її батьків чи іншого законного представника.
Пункт 20 Порядку №215 визначає перелік документів, необхідних для здійснення процедури набуття громадянства України за народженням.
Відтак, у відповідності до вимог Закону України "Про громадянство України" №2235-III та Порядку №215, для оформлення набуття громадянства України за народженням дитини один із батьків повинен надати копії визначених документів (серед яких, зокрема, декларація про ненабуття особою за народженням громадянства жодного з батьків).
Відповідно до п.117 Порядку №215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.
Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення матері позивача з відповідними документами до уповноважених органів щодо питань набуття позивачем громадянства України.
Натомість, наявні матеріали справи засвідчують той факт, що мати позивача ввезла його на територію України як громадянина російської федерації.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про визнання особою без громадянства через повідомлення останнім неправдивих відомостей щодо обставин, які впливають на визначення його статусу.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.