Справа № 560/17619/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
03 червня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернулась до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, яка полягає у відмові у видачі посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву щодо обміну посвідки на постійне проживання та видати заявниці посвідку на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року позов задоволено.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступні обставини справи.
Позивач - громадянка російської федерації, починаючи з 2014 року по теперішній час на законних підставах перебуває на території України.
Управлінням ДМС України в Луганській області позивачці було видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 2015 року.
На підставі відомостей, які містяться в реєстрі Лисичанської територіальної громади з відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби з 09 жовтня 2021 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
07 червня 2022 року представники підрозділів незаконних збройних формувань РФ та інших збройних формувань Російської Федерації, посягаючи на територіальну цілісність і недоторканість України із застосуванням зброї здійснили збройні напади на інфраструктуру міста Лисичанськ Луганської області внаслідок яких через обстріл загинув чоловік позивачки ОСОБА_2 , а сама заявниця внаслідок отриманих численних травм та контузій була доставлена в лікувальні заклади міста Лисичанська, Бахмута, Дніпра, Хмельницького, що підтверджується копіями виписок з медичної картки амбулаторного хворого № 6762 (лікарня ім. Мечникова - Дніпро) та виписки № 5264 (КП «Хмельницької міської лікарні).
Жодних документів, що підтверджують особу позивачки, внаслідок її евакуації лікарями та волонтерами з території Луганської та Донецької областей, саме де ведуться активні бойові дії, позивачка не забрала.
Крім відомостей про посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої Управлінням ДМС України в Луганській області 23 жовтня 2015 року у позивачки відсутні будь-які документи в тому числі і паспорт громадянки РФ.
08 вересня 2022 року позивачці видано довідку про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи за № 6825-5002108668.
Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради при взятті позивача на облік, ідентифікувало її як внутрішньо-переміщену особу з баз даних Міністерства соціальної політики.
Позивач отримує виплати як ВПО щомісячно на картковий рахунок відкритий 01 березня 2023 року в AT КБ «Приватбанк» на її ім'я.
29 березня 2023 року позивач звернулась до відповідача із заявою щодо поновлення втраченої посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої Управлінням ДМС України в Луганській області 23 жовтня 2015 року.
Листом від 03 квітня 2023 року № С-26/6/6801-23/6801.4/50-23 відповідач відмовив позивачу у видачі посвідки на постійне проживання в Україні з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321, якою затверджений Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (надалі за текстом - Порядок).
Вказано, що для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, позивачці в першу чергу необхідно поновити свій національний паспорт.
15 квітня 2023 року позивачка подала до чергової частини РУП ГУНП у Хмельницькій області заяву про вчинення відносно неї кримінального правопорушення за попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 438 КК України для визнання її потерпілою.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо відмови у видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на даний час призупинена діяльність російських закордонних установ в Україні та зупинено всі дипломатичні зв'язки з країною-агресором, позивачка наразі позбавлена можливості подати заяву до уповноваженого органу Російської Федерації про поновлення свого національного паспорту, з незалежних від неї причин, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18.01.2001 № 2235-III Про громадянство України (далі - Закон № 2235-III).
Пунктом 1 статті 2 Закону № 2235 визначено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі Закон № 3773-VI).
Згідно з ч.3 ст.3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 5 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.
Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині сімнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.
Відповідно до п. 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого КМУ від 25.04.2018 р. №321 (далі Порядок №321) посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території (п. 3 Порядку №321).
Відповідно до п.п. 40, 41 Порядку №321 для оформлення у зв'язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:
1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення).
2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства:
3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;
4) документи, що підтверджують обставини, у зв'язку з якими посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку):
5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником:
6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред'являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу Державної міграційної служби України, уповноваженого суб'єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.
До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу Державної міграційної служби України, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.
Оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства.
Відтак, для отримання посвідки на постійне місце проживання, в тому числі у зв'язку із її втратою, обов'язковим є подання, окрім іншого, паспортного документу іноземця або документу, що посвідчує особу без громадянства.
Як встановлено з матеріалів справи, вказаного позивачем здійснено не було і при зверненні до відповідача із заявою про видачу їй посвідки на постійне місце проживання в Україні замість втраченої паспорт громадянки російської федерації не подано.
Разом з тим, судова колегія погоджується з правовою позицією суду першої інстанції в даній справі та враховує, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що розпочалася 24.02.2022 року, призупинена діяльність російських закордонних установ в Україні та зупинено всі дипломатичні зв'язки з країною-агресором. Консульські установи країни агресора, які розміщені на території України, закриті та не функціонують.
Внаслідок вказаних обставин, позивач об'єктивно позбавлена можливості подати заяву до уповноваженого органу російської федерації про поновлення свого національного паспорту, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи.
До того ж, суд першої інстанції підставно врахував факт втрати позивачем усіх інших документів через вимушену евакуацію з території Луганської області внаслідок обстрілу, під час якого вона отримала важкі травми.
В доводах апеляційної скарги відповідач, він же апелянт по справі, зазначає про те, що позивач звернулась до відповідача у невстановленій формі та за відсутності документів, перелік яких встановлено чинним законодавством.
В розрізі встановлених обставин справи, які відповідачем не спростовані, суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи апелянта, як такі, що свідчать про допущення міграційним органом невиправданого формалізму по відношенню до позивача у ситуації, що склалась.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.