Справа № 620/17465/23 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.
05 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Кузьмишина О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України;
- зобов'язати Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в якій просить скасувати ухвалене рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 26 квітня 2024 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в підрозділах ГУ ДСНС України у Київській області.
Відповідно до наказу ГУ ДСНС України у Київській області №369о/с від 17.10.2022 позивача було звільнено зі служби за підпунктом " 2" (за віком) 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, з 18.10.2022.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 у справі №620/912/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області щодо не включення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення; зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 , з урахуванням індексації грошового забезпечення на момент звільнення, та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане рішення суду набрало законної сили 10.08.2023.
Також рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі №620/1183/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2023, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області щодо не включення, при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбаченої статтею 40 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831; зобов'язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 , з урахуванням доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбачену статтею 40 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831 на момент звільнення, та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 у справі № 620/912/23, 27.10.2023 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 18307,31 грн (різниця недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні згідно рішення суду від 27.03.2023 по справі №620/912/23). Також на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі №620/1183/23, 28.10.2023 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 53152,32 грн. (різниця недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні згідно рішення суду від 19.04.2023 по справі №620/1183/23) (а.с.23).
09.11.2023 представник позивача звернувся до відповідача з запитом №552 (а.с.24), в якому, зокрема, просив нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Листом від 16.11.2023 №441/12/1 відповідачем повідомлено, що позивач проходив службу згідно Кодексу Цивільного захисту, як особа рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, яка не є працівником та звільнена у відставку згідно Положення про проходження особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за пунктами 12, 56, 173, 176 підпунктом « 2» (за віком), норми ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України поширюються лише на працівників органів і підрозділів цивільного захисту, а не осіб, які перебувають на службі та яким присвоєно спеціальні звання (а.с.25).
Вважаючи, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Також відповідно до ст. 117 Кодексу у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Обов'язок роботодавця розрахуватися у день звільнення по всім сумам, що належать працівникові закріплений у ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗПП). Відповідно до ст. 117 КЗПП передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку але не більш як за шість місяців.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
- Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
- Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до пункту 2 Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Аналогічний зміст стосовно осіб рядового і начальницького складу містить п. З розділу І Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 20.07.2018 року №623.
Розділом XV Інструкції виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої Наказом МВС №623 від 20.07.2018 передбачено Порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту.
Однак, слід зазначити, що ні Постановою КМУ від 30.08.2017 року №704, ні Інструкцією, затвердженою Наказом МВС №623 від 20.07.2018 року не передбачено термінів для здійснення виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Таким чином, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та Верховного Суду, висловленій у постанові від ЗО січня 2019 року у справі № 806/2164/16.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем проведено не в день звільнення - 18.10.2022, а більш ніж як через рік - 27.10.2023 на виконання рішення від 27.03.2023 по справі №620/912/23 та 28.10.2023 на виконання рішення від 19.04.2023 по справі №620/1183/23.
При цьому, колегія суддів зазначає, що невиплата належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, сталася саме з вини роботодавця, адже при звільненні з позивачем повного розрахунку проведено не було.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 у справі № 620/912/23 (набрало законної сили 10.08.2023), 27.10.2023 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 18307,31 грн (різниця недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні згідно рішення суду від 27.03.2023 по справі №620/912/23). Також на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі №620/1183/23, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2023, 28.10.2023 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 53152,32 грн (різниця недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні згідно рішення суду від 19.04.2023 по справі №620/1183/23) (а.с.23).
Наразі, Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4- рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21- 1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, судом першої інстанції правильно враховано те, що на дату звернення до відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку стаття 117 КЗпП зазнала змін та тепер має обмеження щодо періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Обов'язок виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні покладено саме на роботодавця, тож, якщо позивача звільнено зі служби, тобто припинено трудові правовідносини, за наказом відповідача, то і обов'язок виплатити належне позивачу грошове забезпечення в тому числі і одноразової допомоги при звільненні, як і наслідки за неналежне виконання цього обов'язку, теж покладено на нього.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норми статей 116, 117 КЗпП України, і, як наслідок, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, при цьому не виходячи за межі позовних вимог.
При цьому, колегія суддів зауважує, що оскільки остаточний розрахунок з позивачем на виконання рішення суду від 19.04.2023 по справі 620/1183/23 відбувся шляхом надходження коштів на картковий рахунок позивача в сумі 53152,32 грн лише 28.10.2023, то звертаючись до суду з цим позовом 24.11.2023 ОСОБА_1 не пропущений місячний строк звернення до суду, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині також.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Також, колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАСУ країни, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: О.О. Беспалов
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 05.06.2024р.)