05 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/35074/23
Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
В грудні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Укртрансбезпеки Миронова К. про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.11.2023 року №ПШ 021848, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч гривень) 00 коп. за ч. 1 абз.3 ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт”;
- судові витрати по справі стягнути з відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки під час перевірки ним пред'явлено усі необхідні документи, які передбачено статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Також, позивач зазначив, що чинним законодавством, а саме ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” не передбачена відповідальність водія за вимкнений контрольний пристрій (тахограф) та, відповідно, відсутність тахокарти при здійсненні внутрішніх перевезень.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд не взяв до уваги, що чинним законодавством, а саме ст. 60 Закону № 2344-ІП не передбачена відповідальність водія за вимкнений контрольний пристрій (тахограф) та, відповідно, відсутність тахо карти при здійсненні внутрішніх перевезень. Закон № 2344-ІІІ не містить вказівки на обов'язок водіїв, що здійснюють внутрішні перевезення встановлювати та використовувати контрольні прилади (тахографи) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв. Обов'язок ведення реєстраційних листків режиму праці та відпочинку водіїв, тахокарт, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, та відповідальність за недотримання вказаних вимог, покладений виключно на водіїв, які здійснюють міжнародні перевезення (справа №340/3138/20). У процесі судового розгляду було залишено поза увагою, що абз. 11 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-ІП, передбачається норматив за порушення законодавства автомобільним перевізником до якого законно застосовується адміністративно-господарські штрафи у разі, транспортний засіб здійснював міжнародне автомобільне перевезення за відсутності, несправності або ж у відключеному режимі передбачених законом контрольних пристроїв (тахографів) - штраф 40 ноподаткованих мінімумівдоходів громадян - 680 грн. Для внутрішніх перевезень вантажів подібних вимог даний Закон не містить. Апелянт зазначає, оскільки вантажні перевезення виконувались у межах території України і характеризуються як внутрішніми, відповідно, співробітники Укртрансбезпеки перевищили свої посадові обов язки та незаконно застосували стосовно мене, як первізника, адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн. Вказує, що суд не врахував зазначені аргументи, а керувався при ухваленні рішення не нормами Закону України «Про автомобільний транспорт», а Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів № 340, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340, норми якого можуть застосовуватись виключно при міжнародних перевезеннях вантажів. Законом чітко визначено, що прямий обов'язок ведення реєстраційних листків режиму праці та відпочинку водіїв тахокарт, а також протоколів перевірки або адаптації тахографа безпосередньо до автомобільного транспортного засобу, відповідно і відповідальність за свідоме порушення або недотримання загальних вимог, покладена на водія транспортного засобу, що здійснює виключно міжнародне автомобільне перевезення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що актом проведення перевірки від 30.10.2023 № АР 017847 (копія додавалась до відзиву на позовну заяву) зафіксовано обладнання транспортного засобу позивача діючим та повіреним аналоговим тахографом. Зазначений факт позивачем не заперечувався в суді 1 інстанції. Відповідно до пункту 1.3, 6.1, 6.3 Положення “Про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів”, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340, вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення. Водій, який здійснює перевезення на вантажному автомобілі та який обладнаний тахографом, повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР - у разі обладнання транспортного засобу аналоговим тахографом, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. Представник відповідача зазначає, що транспортний засіб позивача був обладнаний аналоговим тахографом, у зв'язку з чим, водій зобов'язаний вести облік режиму праці та відпочинку та надавати відповідні тахокарти посадовим особам Укртрансбезпеки для перевірки. Таким чином, тахокарти входять до переліку обов'язкових документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, на рівні з документом, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах. При цьому водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зобов'язаний своєчасно встановлювати, змінювати та заповнювати тахокарти, а також забезпечувати їх належне зберігання. Позивачем під час проведення перевірки не було надано заповнену тахокарту за 30.10.2023, як того вимагає чинне законодавство. Матеріалами перевірки підтверджено, що у водія транспортного засобу на момент проведення перевірки були відсутня заповнена тахокарта до аналогового тахографу за 30.10.2023, обов'язкова наявність яких визначається відповідно до статті 48 Закону № 2344-Ш. Щодо посилання апелянта на абзац 11 частини першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт" представник відповідача зазначає, що до позивача застосовно адміністративно- господарську санкцію за порушення законодавства про автомобільний траснпорт, відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, оскільки позивачем під час здійснення перевірки здійснювалось внутрішнє вантажне перевезення (що, власне, і не заперечувалось позивачем у позовній заяві також). Отже, положення абзацу 11 частини першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” у даному випадку не застосовуються. Як встановлено матеріалами перевірки, у водія транспортного засобу під час перевірки була відсутня тахокарта до аналогового тахографа за 30.10.2023, отже водієм, під час здійснення вантажного перевезення, не здійснювався облік робочого часу та часу відпочинку. З огляду на зазначене, представник відповідача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 18.02.2013 року, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зроблено запис за номером: 25460000000001502 (а.с. 12-13).
Основний вид діяльності за КВЕД: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
30.10.2023 року посадовими особами Відділу держаного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку від 26.10.2023 № 44/В на автомобільній дорозі М-14 Одеса-Мелітополь 21 км + 434 м проведено рейдову перевірку транспортного засобу з напівпричепом марки DAF/SCHWARZMULLER, державний номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , на предмет додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатом чого складено Акт №017847 від 30.10.2023 року (а.с. 49).
В акті зафіксовано, що водієм транспортного засобу був ОСОБА_1 . Під час перевірки встановлено порушення ст.ст. 48-49 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевезення вантажу згідно ТТН б/н від 30.10.2023 року за відсутності тахокарти режиму праці та відпочинку водія за 30.10.2023 року, транспортний засіб обладнаний діючим та повіреним аналоговим тахографом. Відповідальність за порушення передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутня тахокарта по режиму праці та відпочинку водія за 30.10.2023 року.
Водій транспортного засобу ОСОБА_1 з актом ознайомився та отримав його копію, про що власноруч засвідчив та поставив підпис. Заперечень чи пояснень не надав.
Для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №017847 від 30.10.2023 року Відділом державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті направлені на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) направлено запрошення на розгляд справи на 13.11.2023 року та 20.11.2023 року (а.с. 47-48).
Позивач не заперечує факту отримання запрошення на розгляд справи, що також підтверджено розписками на примірниках запрошень.
Постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 20.11.2023 року №ПШ 021848 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі Акту перевірки від 30.10.2023 року №017847 притягнуто ОСОБА_1 до відповідальності за порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та застосовано до нього адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн. (а.с. 15, 46).
Не погоджуючись із постановою від 20.11.2023 року №ПШ 021848 про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлено факт відсутності 30.10.2023 року у водія, яким був сам позивач, тахокарти аналогового тахографа до транспортного засобу, тобто документа, передбаченого законодавством - Положенням № 340, за що передбачена відповідальність згідно абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі Закон №2344-III) цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до ч.12 ст.6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (далі Положення №103) Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з пп. 1 п. 4 зазначеного Положення, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Згідно з п. 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) №1567 від 08.11.2006 року (далі Порядок - №1567) визначено процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до п. 14 Порядку №1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.
Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
В п.п. 20-22 Порядку №1567 зазначено, що у разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.
Відповідно до п.п. 25, 26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Відповідно до п.п. 27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Згідно частин 1 та 2 статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, до переліку документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів визначених ст.48 Закону №2344, віднесено також інші документи, що передбачені законодавством.
Згідно з положеннями ст.49 Закону №2344 водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень, дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010 року (далі - Інструкція №385) встановлено Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до п.1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водії; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з положеннями п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Пунктом 3.6 Інструкції №385 передбачено, що Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР ( 994_016 ) здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР) ( 994_016 ); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.06.2010 № 340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів.
Відповідно до пункту 1.5 розділу I Положення №340, у цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні, зокрема:
автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - Перевізник);
тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Пункти 5.1, 5.2 розділу V Положення №340 встановлюють, що тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку водія протягом будь-якого двадцятичотиригодинного періоду, рахуючи від початку робочого дня (зміни), має бути не менше 11 послідовних годин.
Якщо протягом робочої зміни ТЗ керують два водії, кожний водій повинен мати щоденний відпочинок тривалістю не менше 9 послідовних годин.
Згідно вимог пункту 6.1 розділу VI Положення №340, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
За умовами пункту 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 07.06.2010 № 340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
З аналізу наведених приписів законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа, у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Матеріалами перевірки підтверджено, що перевіряємий транспортний засіб був обладнаний діючим та повіреним тахографом, у зв'язку з чим, облік режиму праці та відпочинку має здійснюватись з використанням тахографа.
В акті перевірки №017847 від 30.10.2023 року зафіксовано порушення ст.ст. 48-49 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевезення вантажу згідно ТТН б/н від 30.10.2023 року за відсутності Тахокарти режиму праці та відпочинку водія за 30.10.2023 року, транспортний засіб обладнаний діючим та повіреним аналоговим тахографом.
Водій транспортного засобу ОСОБА_1 з актом ознайомився та отримав його копію, що власноруч засвідчив та поставив підпис. Заперечень чи пояснень не надав.
Разом з тим, доказів пред'явлення тахокарт водієм, під час проведення перевірки, не надано.
Крім того, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи також відсутні докази про наявність такої картки.
Відповідно до абз.3 ч.1 ст. 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутність у водія тахокарти за 30.10.2023 р. свідчить про недотримання позивачем вимог ст.48 Закону №2344-ІІІ та застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу згідно ст.60 Закону №2344-ІІІ на підставі спірної постанови є правомірним.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що відповідальність за ненадання тахокарти передбачена абзацом 11 частини 1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» виключно для міжнародних перевезень. Апелянт стверджує, що відповідно до товарно-транспортної накладної №216 від 30.10.2023 року ним здійснювалось перевезення вантажу, де пунктом навантаження вказано вул.Заводська, 6.1 с.Миколаївське, Миколаївський р-н Житомирської обл., а пунктом розвантаження Одеська обл., с.Великий Дальник. Отже, згідно з даним документом перевезення вантажу відбувалось виключно територією України без перетину державного кордону, отже є внутрішнім. Статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не передбачена відповідальність водія за вимкнений контрольний пристрій (тахограф) та, відповідно, відсутність тахокарти при здійсненні внутрішніх перевезень.
Колегія суддів вважає помилковими такі доводи апелянта, з огляду на наступне.
Як вже було зазначено, статтею 48 Закону №2344-III не встановлено вичерпного переліку документів для здійснення внутрішнього перевезення вантажів, навпаки зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
У свою чергу, відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, є підставою для притягнення автомобільного перевізника до відповідальності на підставі абзацу 3 частини 1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (Положення №340), затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340, встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку (пункт 1.2 розділу I).
При цьому, пунктом 1.3 розділу I Положення №340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
У свою чергу, пункт 1.4 розділу I Положення №340 передбачає випадки, коли це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів.
Суд зазначає, що здійснене позивачем перевезення, згідно ТТН від 30.10.2023 року, не підпадає під перелік, встановлений пунктом 1.4 розділу I Положення №340.
Отже, на позивача, як автомобільного перевізника, розповсюджуються вимоги Положення №340 під час здійснення внутрішніх перевезень вантажів.
Згідно вимог пункту 6.1 розділу VI Положення №340, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Отже, враховуючи імперативні вимоги пункту 6.1 Положення № 340, для вантажних автомобілів понад 3,5 тон встановлення тахографів є обов'язком, а не правом.
За умовами пункту 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 07.06.2010 № 340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
Пунктом 4 наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 07.06.2010 № 40, передбачено, що пункт 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 07.06.2010 № 340, (щодо обладнання вантажних автомобілів тахографами) набирає чинності з 01.06.2015.
Отже, з 01.06.2015 набула чинності вимога щодо наявності тахографа у транспортному засобі при виконанні внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн. У разі якщо такого пристрою немає, водій повинен мати індивідуальну контрольну книжку водія.
Аналогічний підхід щодо застосування наведених норм Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджену, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 №385 та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 07.06.2010 № 340, викладено у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 440/17062/21, від 14.12.2023 у справі № 340/5660/22.
Вищевикладене спростовує доводи апелянта про те, що під час здійснення внутрішніх перевезень водій транспортного засобу не зобов'язаний мати тахокарти.
Матеріалами перевірки підтверджено, що під час перевірки транспортний засіб позивача був обладнаний діючим та повіреним аналоговим тахографом, у зв'язку з чим облік режиму праці та відпочинку має здійснюватись з використанням тахографа.
Таким чином, позивач, здійснюючи перевезення 30.10.2023 року, зобов'язаний був мати при собі та надати посадовій особі Укртрансбезпеки заповнені тахокарти.
Однак, така тахокарта надана не була.
Відтак, контролюючим органом доведено здійснення позивачем перевезень вантажу з порушенням вимог ст. 48 Закону №2344-ІІІ.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржена постанова Відділу державного нагляду (контрою) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 20.11.2023 року №ПШ 021848 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн. згідно абз. 3 ч. 1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», прийнята відповідачем обґрунтовано, відтак підстави для її скасування у судовому порядку відсутні.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року - залишити без змін.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик