05 червня 2024 року м. Дніпросправа № 160/28775/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року в адміністративній справі №160/28775/23 (головуючий суддя першої інстанції - Златін С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 03.11.2023 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно не нарахування та не виплати йому додаткової винагороди у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з лютого 2023 року по серпень 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після перенесеної травми з 08.02.2023 року по 17.02.2023 року, з 18.02.2023 року по 23.02.2023 року, з 23.02.2023 року по 08.03.2023 року, з 09.03.2023 року по 14.03.2023 року, з 22.03.2023 року по 03.04.2023 року, з 04.04.2022 року по 27.04.2023 року, з 05.05.2023 року по 26.05.2023 року, з 19.06.2023 року по 23.06.2023 року, з 23.06.2023 року по 16.08.2023 року,
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з лютого 2023 року по серпень 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після перенесеної травми 08.02.2023 року по 17.02.2023 року, з 18.02.2023 року по 23.02.2023 року, з 23.02.2023 року по 08.03.2023 року, з 09.03.2023 року по 14.03.2023 року, з 22.03.2023 року по 03.04.2023 року, з 04.04.2022 року по 27.04.2023 року, з 05.05.2023 року по 26.05.2023 року, з 19.06.2023 року по 23.06.2023 року, з 23.06.2023 року по 16.08.2023 року.
В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що відповідачем протиправно не було виплачено йому додаткову винагороду в розмірі 100000 грн. в розрахунку на місяць, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168, за періодистаціонарного лікування у вказані вище періоди.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після перенесеної травми з 05.05.2023 року по 26.05.2023 року, з 19.06.2023 року по 23.06.2023 року, з 23.06.2023 року по 16.08.2023 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після перенесеної травми з 05.05.2023 року по 26.05.2023 року, з 19.06.2023 року по 23.06.2023 року, з 23.06.2023 року по 16.08.2023 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з не повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував виплачену позивачеві додаткову винагороду у розмірі 243097 грн., яку проведено двома платежами після отримання бюджетних коштів від їх розпорядника. Разом з тим, відповідач вказав, що ненадання позивачем медичних документів стало причиною невиплати у червні, липні, серпні та вересні 2023 року додаткової винагороди за період (дні): з 05.05.2023 року по 26.05.2023 року, з 19.06.2023 року по 23.06.2023 року, з 26.06.2023 року по 16.08.2023 року.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією. Наразі позивач відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2022 року №88 зарахований до списків особового складу та призначений на посаду водія інженерно-саперного взводу танкового батальйону, ВОС - 790037, шпк-солдат «рядовий».
Відповідно до довідки від 02.05.2023 року за №4963 позивач 08.02.2023 року одержав поранення під час виконання бойових завдань у складі підрозділу В/ч НОМЕР_1 в районі н.п. Терни (Донецька область).
Згідно довідки №481 від 24.05.2023 року травма важкого ступеню, пов'язана із захистом Батьківщини.
17.02.2023 року ОСОБА_1 був госпіталізований до Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м.Дніпро, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №3923 від 17.02.2023 року.
Згідно витягу з наказу від 17.02.2023 року за №35 ОСОБА_1 вважається таким, що вибув у госпіталь на лікування з 17.12.2023 року.
У період з 18.02.2023 року по 23.02.2023 рік позивач проходив стаціонарне лікування у КП «Волинська обласна Клінічна лікаря», що підтверджує виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 3592 від 23.02.2023 року.
В подальшому проходив лікування у КП «Волинський обласний госпіталь ветеранів війни» ВОР в періоди:
- з 23.02.2023 року по 08.03.2023 року, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №788 від 08.03.2023 року;
- з 09.03.2023 року по 14.03.2023 року, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1012 від 14.03.2023 року;
- з 22.03.2023 року по 03.04.2023 року, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1232 від 03.04.2023 року;
- з 04.04.2023 року по 27.04.2023 року, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого відділення реабілітації №1425 від 27.04.2023 року.
У період з 05.05.2023 року по 26.05.2023 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні КНП КМР «МЛШМД, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №3853 від 26.05.2023 року.
В період з 19.06.2023 року по 23.06.2023 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні КНП КМР «МЛШМД», що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №4840 від 23.06.2022 року.
В період з 23.06.2023 року по 16.08.2023 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні КНП КМР «МЛ№1», що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №1565 від 16.08.2023 року.
Згідно роздруківки, наданої позивачем про рух коштів вбачається відсутність нарахувань та проведення виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн. у спірний період з лютого по серпень 2023 року.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати додаткової винагороди за період перебування на лікуванні у зв'язку з травмою, отриманою при захисті Батьківщини, протиправною, позивач оскаржив таку бездіяльність до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами другої та третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 (далі по тексту - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Так, наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі по тексту - Порядок №260).
Відповідно до пункту 17 Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 в Україні введено воєнний стан, який триває до сьогодні.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнята Постанова «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану №168» (далі по тексту - Постанова №168).
Пунктом 1 постанови №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.
01 квітня 2022 року Постановою Кабінету Міністрів України №400 до Постанови №168 внесено зміни, згідно з якими до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у пункті 1, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Отже до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, додаткова винагорода в розмірі 100000 грн. виплачується військовослужбовцям, зокрема, тим, які у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
При цьому, суд зауважує, що для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, на період дії воєнного стану, немає обов'язкової умови щодо безперервного перебування особи на стаціонарному лікуванні.
Тобто, у разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), за медичними показниками отриманого раніше поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 100000 гривень.
Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи у періоди 17.02.2023 року, з 18.02.2023 року по 23.02.2023 року, з 23.02.2023 року по 08.03.2023 року, з 09.03.2023 року по 14.03.2023 року, з 22.03.2023 року по 03.04.2023 року, з 04.04.2023 року по 27.04.2023 року, з 05.05.2023 року по 26.05.2023 року, з 19.06.2023 року по 23.06.2023 року, з 23.06.2023 року по 16.08.2023 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні, що підтверджується відповідною медичною документацію.
В той же час, судом встановлено, що за період з 16.02.2023 року по 27.04.2023 року включно відповідачем додаткова винагорода була сплачена, що підтверджується письмовими поясненнями відповідача та довідкою про рух коштів на картковому рахунку позивача (а.с.19).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи здійснену відповідачем виплату додаткової винагороди позивачу за період з 16.02.2023 року по 27.04.2023 року включено, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині виплати додаткової винагороди за вказаний період.
Також суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що періоди стаціонарного лікування позивача з 05.05.2023 року по 26.05.2023 року, з 19.06.2023 року по 23.06.2023 року, з 23.06.2023 року по 16.08.2023 року підтверджуються виписками із медичної карти стаціонарного хворого №3853 від 26.05.2023 року, №4840 від 23.06.2023 року, №1565 від 16.08.2023 року.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі із розрахунку 100000 грн. на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні у періоди з 05.05.2023 року по 26.05.2023 року, з 19.06.2023 року по 23.06.2023 року, з 23.06.2023 року по 16.08.2023 року, а тому бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за спірні періоди в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після перенесеної травми є протиправною.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та внесення змін до рішення суду відсутні. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки та незгоди з доказами.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року в адміністративній справі №160/28775/23 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року в адміністративній справі №160/28775/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко