Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
05 червня 2024 року № 520/5072/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «СМ-Группа» (вул.Лозівська, буд. 78, м.Дергачі, Харківська область, 62300) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул.Пушкінська, будинок 46), Головного управління ДПС у Рівненській області (вул.Відінська, 12, м.Рівне, 33023) про визнання незаконним та скасування рішення, скасування податкової вимоги,
Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «СМ- Группа» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області, в якому просив суд:
- визнати незаконним і скасувати рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування фінансових санкцій від 05.09.2022 р. №000036870901 до ТОВ Фірма «СМ-Группа» у сумі 500 000,00 грн.;
- скасувати податкову вимогу від 02 травня 2023 р. №0002769-1310-2040, винесену ГУ ДПС у Харківській області, як таку, що винесена усупереч чинному законодавству України, та зобов'язати ГУ ДПС у Харківській області відкликати зазначену податкову вимогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування фінансових санкцій від 05.09.2022 р. №000036870901 та податкова вимога від 02 травня 2023 р. №0002769-1310-2040, винесену ГУ ДПС у Харківській області, на думку позивача, є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Рівненській області, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
Відзив на позовну заяву від Головного управління ДПС у Харківській області до суду не надійшов.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ТОВ фірма «СМ-Группа» здійснює діяльність по розробці відвалів промислових відходів відкритого типу.
На підставі договору поставки №006 від 28 січня 2021 р. на поставку дизельного пального. ФОП ОСОБА_1 було здійснено поставку товару «Паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО (згідно ДСТУ 7688:2015), згідно видаткової накладної №6 від 28.01.2021 р. у кількості 4,039 тис. л, та видаткової накладної №20 від 26.02.2021 р. у кількості 5,110 тис. л.
Головним управлінням ДПС у Харківській області проведено фактичну перевірку ТОВ Фірма «СМ-ГРУППА», за результатами якої складено акт перевірки від 31.01.2022 року №2154/20-40-09-01-03/30590857.
Згідно висновків акту перевірки визначено порушення вимоги частини 1, частини 9 статті 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовується в електронних сигаретах, та пального».
На підставі акту перевірки винесено рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування фінансових санкцій від 05.09.2022 р. №000036870901 до ТОВ Фірма «СМ-Группа» у сумі 500 000,00 грн.
Також, Головним управлінням ДПС у Харківській області складено податкову вимогу від 02 травня 2023 р. №0002769-1310-2040.
Позивач, вважаючи протиправними оскаржувані рішення, звернувся до суду з даним позовом.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України визначає Закон України №481/95-BP від 19 грудня 1995 року "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі по тексту - Закон №481/95-BP).
Стаття 15 Закону № 481 визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.
Статтею 17 Закону № 481 встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
З 1 січня 2016 року ПК України визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов'язком суб'єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов'язаних із обігом пального.
Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб'єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).
До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.
З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів”, яким внесено зміни до ПК України та Закону № 481/95-ВР.
З цього часу Закон № 481 почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.
Відповідно до абзацу дев'ятого частини другої статті 17 Закону №481 встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.
Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481 звільняє суб'єкта господарювання від обов'язку отримувати відповідну ліцензію.
Крім того, абзацом двадцять третім частини другої статті 17 Закону №481 встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб'єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до статті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.
За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону № 481 суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.
Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону № 481 встановлено, що ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб'єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження. (частина сорок третя статті 15 Закону № 481).
Згідно з частиною дев'ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Суб'єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481).
Статтею 1 Закону № 481 визначено, що зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Однак, Закон № 481 не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям “споруди”, “обладнання”, “ємності”. При цьому, якщо загальні визначення понять “споруда” та “обладнання” є більш чітко окресленими, то поняття “ємність” таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481 робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб'єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов'язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб'єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.
У зв'язку з тим, що Закон № 481 не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб'єкт господарювання зобов'язаний отримати ліцензію, суд вважає, що для вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов'язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.
Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом, зокрема:
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб'єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;
в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.
Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:
а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);
б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;
в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб'єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.
Не є акцизним складом пересувним:
транспортний засіб, що використовується суб'єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;
паливний бак транспортного засобу.
При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:
у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;
при використанні пального суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб'єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:
а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;
б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;
в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.
Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 ПК України розпорядник акцизного складу - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Розпорядник акцизного складу пересувного - суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
При переході від одного суб'єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.
Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб'єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.
Верховний Суд у постановах від 31 травня 2022 року у справі №540/4291/20, від 15 червня 2022 року у справі №260/3859/20, здійснив системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481 у їх взаємозв'язку та сформулював наступний висновок.
Зберігання пального нерозривно пов'язане із наявністю у суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню “акцизного складу” та/або “акцизного складу пересувного”, незалежно від того чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб'єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення “акцизного складу” та/або “акцизного складу пересувного”, такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Отже, для оцінки наявності в діях суб'єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з'ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об'єктивну та суб'єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності “на балансі” у суб'єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
Так, штрафні санкції у спірних правовідносинах застосовані на підставі акта перевірки, в якому зазначено про порушення позивачем вимог Закону № 481 щодо зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.
Верховний Суд у постанові по справі №260/3859/20 вказав наступне:
Під час розгляду справ, пов'язаних із притягненням суб'єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону № 481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.
Суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту здійснення суб'єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання.
Суд вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, податковим органом не зафіксовано ні загального обсягу пального, що зберігалось позивачем станом на час проведення перевірки, ні місця зберігання та способу, не здійснено під час перевірки інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, не відобразив спосіб його зберігання.
Отже, в акті перевірки податковим органом не зазначено даних, які б засвідчили обставини дійсного зберігання позивачем придбаного пального без ліцензії.
Враховуючи положення, підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України, суд вважає необґрунтованим висновок контролюючого органу, що діяльність позивача підпадає під визначення “зберігання пального”, яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону № 481.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування фінансових санкцій від 05.09.2022 р. №000036870901 до ТОВ Фірма «СМ-Группа» у сумі 500 000,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині скасування податкової вимоги від 02 травня 2023 р. №0002769-1310-2040, винесену ГУ ДПС у Харківській області, як такої, що винесена усупереч чинному законодавству України, суд зазначає наступне.
Так, податковою вимогою від 02 травня 2023 р. №0002769-1310-2040 Головного управління ДПС у Харківській області визначено податковий борг у сумі 775 567,60 грн., до складу якого включено податок на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства - 39 394,00 грн., рентну плату за користування надрами для видобування інших корисних копалин загальнодержавного значення - 264,81 грн., податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - 110 019,92 грн., орендну плату з юридичних осіб - 125 888,87 грн., штрафні санкції - 500 000,00 грн.
Позивач, обґрунтовуючи свою правову позицію, зазначав про протиправність застосування штрафу у сумі 500 000,00 грн.
У даній справі суд прийшов до висновку про протиправність застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 500 000,00 грн.
Проте, позивачем не обґрунтовано та не надано доказів протиправності визначення оскаржуваною податковою вимогою податкового боргу в сумі 275567,60 грн.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у даній частині шляхом скасування податкової вимоги від 02 травня 2023 р. №0002769-1310-2040 винесеної Головним управлінням ДПС у Харківській області в частині визначення податкового боргу у вигляді штрафних (фінансових) санкцій на суму 500 000,00 грн.
При цьому, позивач просив зобов'язати ГУ ДПС у Харківській області відкликати зазначену податкову вимогу.
Відповідно до п.п. 60.1.4, п.п. 60.1.5 п.60.1 ст.60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
Згідно з п.60.4 ст.60 ПК України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.
Відповідно до п.60.5 ст.60 ПК України у випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, за вказаними приписами ПК України податкова вимога у скасованій частині вважатиметься відкликаною після набрання законної сили даним рішенням суду.
Таким чином, позовні вимоги у даній частині не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач заявив позовну вимогу майнового характеру та вимогу немайнового характеру. Позивачем було додано до позовної заяви документи про сплату судового збору у сумі 10528, грн.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011 року судовий збір за подання позову до адміністративного суду немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, підлягає сплаті в розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011 року судовий збір за подання позову до адміністративного суду майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою, підлягає сплаті в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем було подано дану позовну заяву через систему "Електронний суд".
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в частині 8422,40 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «СМ-Группа» (вул.Лозівська, буд. 78, м.Дергачі, Харківська область, 62300) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул.Пушкінська, будинок 46), Головного управління ДПС у Рівненській області (вул.Відінська, 12, м.Рівне, 33023) про визнання незаконним та скасування рішення, скасування податкової вимоги - задовольнити частково.
Визнати незаконним і скасувати рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування фінансових санкцій від 05.09.2022 р. №000036870901 до ТОВ Фірма «СМ-Группа» у сумі 500 000,00 грн.
Скасувати податкову вимогу від 02 травня 2023 р. №0002769-1310-2040 винесену Головним управлінням ДПС у Харківській області в частині визначення податкового боргу у вигляді штрафних (фінансових) санкцій на суму 500 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ ВП 44070166, вул.Відінська, 12, м.Рівне, 33023) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «СМ-Группа» (код ЄДРПОУ 30590857, вул.Лозівська, буд. 78, м.Дергачі, Харківська область, 62300) сплачений судовий збір в сумі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ ВП 43983495, м.Харків, вул.Пушкінська, буд.46, 61057) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «СМ-Группа» (код ЄДРПОУ 30590857, вул.Лозівська, буд. 78, м.Дергачі, Харківська область, 62300) сплачений судовий збір в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаєв А.І.