Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
05.06.2024 р. справа №520/11534/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Посад" (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головне управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправним та скасування рішення, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС у Харківській області від 01.02.2024р. №5423/09010267310901.
Аргументуючи цю вимогу, зазначив, що не здійснював господарської діяльності з продажу алкогольних напоїв у жовтні 2023р. за ліцензією від 26.06.2023р. №990208202300062 із терміном дії 01.07.2023р.-01.07.2028р., а тому не повинен був подавати до контролюючого органу звіти за формою №1ОА за жовтень 2023р.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що платник податків протягом жовтня 2023р. мав діючу ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями (крім сидру та перрі (без додавання спирту)), рішення контролюючого органу про анулювання таких ліцензій не отримував, а тому повинен був подати до контролюючого органу звіти за формою №1ОА незалежно від ведення чи зупинення або припинення ліцензованої господарської діяльності.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник пройшов визначену законом процедуру державної реєстрації суб'єктів господарювання, набув правового статусу резидента України - юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 21229267, у спірних правовідносинах знаходився на податковому обліку в установі відповідача.
Заявником було отримано ліцензію на оптову торгівлю алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додавання спирту) від 26.06.2023р. №990208202300062 із терміном дії 01.07.2023р.-01.07.2028р. (далі за текстом - Ліцензія №1).
26.01.2024р. суб”єктом владних повноважень було складено висновок №306/20-40-09-01-09 про неподання заявником за жовтень 2023р. (тобто за період дії Ліцензія №1) звіту про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв за формою 1-ОА (далі за текстом - Висновок №306).
01.02.2024р. із посиланням на Висновок №306 суб”єктом владних повноважень було прийнято рішення №5423/09010267310901 про застосування 17.000,00грн. штрафу.
Як з”ясовано судом, юридичною підставою для прийняття означеного рішення суб”єктом владних повноважень були обрані положення ч.3 ст.16 та абз.23 ч.2 ст.17 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі за текстом - Закон України від 19.12.1995р. №481/95-ВР), а фактичною підставою послугувало судження суб”єкта владних повноважень про невиконання заявником без поважних причин обов'язку із подання документу обов”язкової податкової звітності форми 1-ОА за жовтень 2023р.
Стверджуючи про невідповідність закону оскарженого податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.
Суд вважає, що ключовим питанням у даному спорі є відповідь на те - чи виникає у суб"єкта господарювання з календарної дати початку дії ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями обов"язок подання до контролюючого органу документу обов”язкової податкової звітності форми 1-ОА безвідносно до реального проведення господарських операцій з обігу алкогольних напоїв.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Суспільні відносини з приводу виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі, обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, а також складів протиправних діянь учасників суспільних відносин у перелічених сферах та мір юридичної відповідальності унормовані, зокрема, приписами Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР.
Так, за визначенням ст.1 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
За приписами ч.1 ст.15 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР імпорт, експорт алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності без наявності ліцензії.
Окрім того, положеннями ст.15 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР також визначено, що: ліцензія видається за поданою нарочно, поштою або в електронному вигляді заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію (крім ліцензії на оптову торгівлю пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібну торгівлю пальним, зберігання пального з метою подальшої його реалізації іншим споживачам); Ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного розпорядження на підставі: заяви суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво); рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво); несплати чергового платежу за ліцензію; встановлення факту незаконного використання суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) марок акцизного податку (стосовно імпортерів); встановлення факту торгівлі суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) алкогольними напоями або тютюновими виробами без марок акцизного податку; рішення суду про встановлення факту переміщення суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) алкогольних напоїв або тютюнових виробів поза митним контролем; порушення вимог статті 15-3 цього Закону щодо продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років або у не визначених для цього місцях; отримання від уповноважених органів інформації, що документи, копії яких подані разом із заявою на отримання ліцензії, не видавалися/не погоджувалися такими органами; встановлення факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії; встановлення факту здійснення роздрібної торгівлі через реєстратори розрахункових операцій (книги обліку розрахункових операцій), не зазначені в ліцензії; акта про встановлення факту відсутності суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за місцем провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню. До такого акта долучається мультимедійна інформація щодо фіксації зазначеного факту технічними приладами та/або технічними засобами, що здійснюють або мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису, та/або засобами фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису; порушення термінів звернення до органу ліцензування щодо зміни відомостей, зазначених у виданій суб'єкту господарювання (у тому числі іноземному суб'єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) ліцензії; акта, що засвідчує факт відмови суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) та/або його посадових (службових) осіб без законних підстав у допуску уповноважених представників контролюючого органу до проведення перевірки, складеного відповідно до вимог пункту 81.2 статті 81 Податкового кодексу України. До такого акта долучається мультимедійна інформація щодо фіксації зазначеного факту технічними приладами та/або технічними засобами, що здійснюють або мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису, та/або засобами фото-, кінозйомки, відеозапису чи звукозапису; рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію указом Президента України про застосування до суб'єкта господарювання санкцій, передбачених пунктом 6 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції"; Ліценія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв'язку.
З наведених норм Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР чітко та однозначно слідує, що ліцензія є діючою до настання події прийняття контролюючим органом рішення про анулювання ліцензії та фізичного отримання такого рішення учасником суспільних відносин, а несплата чергового платежу за ліцензію є виключно приводом для прийняття контролюючим органом рішення про анулювання ліцензії, але не припиняє юридичної дії самої ліцензії.
Згідно з ч.3 ст.16 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які мають ліцензії на виробництво та/або оптову торгівлю спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, алкогольними напоями і тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та здійснюють таку діяльність та/або експорт, імпорт зазначеної продукції, подають до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати такі ліцензії, щомісяця, до 10 числа наступного місяця, звіт про обсяги виробництва та/або обігу (у тому числі імпорту та експорту) спирту, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, за формою, встановленою цим органом. У разі якщо в місяці, наступному за звітним місяцем, суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) самостійно виявив помилки у поданому ним звіті за звітний місяць, він зобов'язаний подати уточнений звіт до кінця місяця, наступного за звітним місяцем. У такому разі штраф, встановлений абзацом двадцять другим частини другої статті 17 цього Закону, не застосовується.
Процедура заповнення звіту форми №1-ОА визначена Порядком заповнення форми звіту №1-ОА «Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у оптовій мережі» (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2016р. №49, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.03.2016р. за №343/28473; далі за текстом - Порядок №49).
Пунктом 1 розділу І Порядку №49 передбачено, що звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у оптовій мережі (далі - Звіт) подають суб'єкти господарювання, які одержали ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями, незалежно від форми власності до органів ДФС за основним місцем обліку в електронній формі.
Як то указано у п.6 Порядку №49, Звіт складається окремо за кожний місяць та до 10 числа місяця, що настає за звітним, подається до органів ДФС за основним місцем обліку суб'єкта господарювання.
За приписами розділу ІІ Порядку №49: У графах 1, 2 зазначаються відповідно код та вид продукції згідно з додатком до наказу Міністерства фінансів України від 11 лютого 2016 року № 49 «Про затвердження форм звітів щодо виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та порядків їх заповнення», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 03 березня 2016 року за № 340/28470; У графі 3 зазначається залишок алкогольних напоїв на початок звітного місяця; У графі 4 зазначається обсяг придбання алкогольних напоїв усього за звітний період суб'єктом господарювання, який здійснює оптову торгівлю алкогольними напоями; У графі 5 зазначається обсяг придбання алкогольних напоїв суб'єктом господарювання у виробника алкогольних напоїв у звітному місяці; У графі 6 зазначається обсяг придбання алкогольних напоїв суб'єктом господарювання у підприємств оптової торгівлі у звітному місяці; У графі 7 зазначається обсяг придбання алкогольних напоїв суб'єктом господарювання за імпортом у звітному місяці; У графі 8 зазначається обсяг реалізації алкогольних напоїв усього за звітний період; У графі 9 зазначається обсяг реалізації алкогольних напоїв у роздрібну торгівлю у звітному місяці; У графі 10 зазначається обсяг реалізації алкогольних напоїв підприємствам оптової торгівлі у звітному місяці; У графі 11 зазначається обсяг реалізації алкогольних напоїв на експорт у звітному місяці; У графі 12 зазначаються витрати при проведенні внутрішньо-складських операцій, транспортуванні тощо; У графі 13 зазначається залишок алкогольних напоїв на кінець звітного місяця; У графі 14 надаються необхідні пояснення.
Отже, обов'язковими параметрами звіту форми №1-ОА є відомості про залишок алкогольних напоїв на початок звітного місяця та про залишок алкогольних напоїв на кінець звітного місяця.
Відтак, факт фізичного ведення учасником суспільної діяльності ліцензованої господарської діяльності у межах кожного окремого календарного місяця або зупинення чи припинення провадження такої діяльності у контексті виконання обов”язку із складання звіту форми №1-ОА не має жодного юридичного значення, позаяк цей документ обов'язкової податкової звітності підлягає складанню і за параметром залишків алкогольних напоїв на початок та кінець звітного місяця у тому числі і у разі незмінності цих показників.
Окремо суд зважає, що у розумінні п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.
Згідно з п.49.2 ст.49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Відповідно до п.49.21 ст.49 Податкового кодексу України платники, визначені підпунктом 212.1.15 пункту 212.1 статті 212 цього Кодексу, а також платники, які мають діючі (у тому числі призупинені) ліцензії на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством, зобов'язані за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації незалежно від того, чи провадили такі платники господарську діяльність у звітному періоді.
Суд зауважує, що норми актів права з питань оподаткування та суміжного законодавства містять загальне правило про обов”язковість подання учасниками суспільних відносин документів податкової звітності незалежно від наявності або відсутності об'єктів оподаткування (чи інших відомостей, які підлягають декларуванню, тобто відображенню у змісті документів обов'язкової податкової звітності) та безвідносно до фактичного провадження господарської діяльності у звітному періоді.
Відтак, за наявності діючої ліцензії та до настання моменту отримання рішення контролюючого органу про анулювання ліцензії учасник суспільних відносин, який одержав ліцензію повинен забезпечити неухильне виконання усіх обов”язків, виникнення яких було спричинено фактом отримання ліцензії, у тому числі і подання звітів форми №1-ОА.
Діяння з стосовно непроведення учасником суспільних відносин платежів за ліцензією є виключно підставою для вчинення контролюючим органом власного управлінського волевиявлення з приводу анулювання ліцензії, однак не звільняє таку особу від виконання обов”язку за ч.3 ст.16 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР до моменту отримання рішення контролюючого органу про анулювання ліцензії.
Суд зауважує, що під час дії правового режиму воєнного стану учасник суспільних відносин може бути звільнений від несення юридичної відповідальності за вчинення діяння з формальними ознаками податкового правопорушення у порядку п.п.69.1 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у разі звернення із відповідною заявою до контролюючого органу та отримання рішення контролюючого органу про неможливість виконання податкового обов'язку.
Разом із тим, у спірних правовідносинах заявник на існування таких обставин не посилався.
Відповідно до п.23 ч.2 ст.17 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі неподання чи несвоєчасного подання звіту або подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв та тютюнових виробів до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати відповідні ліцензії, - у розмірі 17000 гривень.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб”єкт владних повноважень забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності з'ясував із достатньою повнотою, дав вірну оцінку істотним юридично значимим факторам, правильно кваліфікував вчинок приватної особи, не припустився помилки у тлумаченні належної норми закону, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення цілком узгоджується як із нормативним регламентуванням, так із дійсним змістом та характером спірних відносин, не призводить до безпідставного погіршення правового становища заявника, бо заявник за діючою Ліцензією №1 за жовтень 2023р. повинен був забезпечити виконання обов”язку за ч.3 ст.16 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР, але звіту за формою №1-ОА до контролюючого органу не подав.
З викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що обов"язок подання до контролюючого органу документу обов”язкової податкової звітності форми 1-ОА виникає у суб"єкта господарювання з календарної дати початку дії ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями і реалізація цього обов"язку не поставлена законодавством у залежність від початку провадження господарської діяльності за означеною ліцензією саме у спосіб проведення господарських операцій з продажу алкогольних напоїв.
Тому позов заявника слід залишити без задоволення у зв'язку із відповідністю закону оскарженого управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень та відсутністю факту існування порушеного права учасника суспільних відносин - приватної особи.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з”ясування об”єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об”єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко