Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
05.06.2024 р. справа №520/11596/24 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - Відповідач №1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі за текстом - відповідач, Відповідач №2, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправною бездіяльності суб"єкта владних повноважень та спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за його заявою від 23.01.2024; 2) зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з утриманням повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю II групи, на підставі абзацу 8 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Узагальнено наведені заявником підстави позову можуть бути сформульовані як достатність поданих поштою документів для прийняття районним ТЦК рішення про надання громадянину України відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією на підставі ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_4 , із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що згідно з п.11 ст.38 Закону України «Про військовий обов"язок та військову службу» подача військовозобов'язаним документів для надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією на підставі ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» повинна відбуватись у спосіб особистого прибуття громадянина до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_5 (який є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_6 ) про розгляд даної справи був сповіщений належно та завчасно, але обов"язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.
Матеріали позову були отримані судом - 30.04.2024р.
Рішення про відкриття провадження у справі було прийнято після усунення недоліків в оформленні позову - 03.05.2024р.
Клопотань про ознайомлення з матеріалами справи заявник не подавав.
Клопотань про існування наміру на подачу відповіді на відзив заявник не подавав.
Клопотань про усунення перешкод у реалізації наміру на подачу відповіді на відзив заявник не подавав.
Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тому суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_7 ; належить до громадянства України; зареєстрований за адресою місця проживання - АДРЕСА_1 ; є батьком громадянина України - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), який згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №328735 від 02.10.2023р. особою з інвалідністю з дитинства, а згідно висновком Лікарсько-консультативної комісії КНП «ЦПМСД Печенізької селищної ради» від 19.01.2024р. №8 потребує постійного стороннього догляду і не здатний до самообслуговування.
Згідно з копією складеного Печенізьким РТЦКтаСП Харківської області тимчасового посвідчення військовозобов"язаного №120/4 від 19.04.2021р. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) 02.03.2021р. виклчюений з військового обліку на підставі абз.6 ч.10 ст.14 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів і утриманих податків від 22.01.2024р. протягом періоду часу 01.01.2023р.-31.12.2023р. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) не мав облікованих тероганами системи ДПС України доходів.
23.01.2024р. заявником було складено адресоване 3-му відділу Чугуївського РТЦКтаСП письмове звернення з питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До складу означеного звернення заявником було приєднано: копію власного паспорта громадянина України, копія довідки про присвоєння р.н.о.к.п.п., копія паспорта ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), копія довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), копія висновку Лікарсько-косультативної комісії КНП «ЦПМСД Печенізької селищної ради» відносно ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), копія тимчасового посвідчення військовозобов"язаного ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), копія відомостей про доходи ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ).
Копії перелічених вище документів були завірені виключно заявником.
Доказів приєднання заявником до складу матеріалів указаного звернення власного військово-облікового документа матеріали справи не містять.
Указане звернення було направлено заявником на адресу райТЦКтаСП засобами поштового зв"язку.
За цим зверненням суб'єктом владних повноважень - Чугуївським РТЦКтаСП було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови, викладене у листі від 02.02.2024р. №115 та умотивоване необхідністю військовозобов"язаної особи особисто прибути до районного ТЦКтаСП.
Стверджуючи про те, що у спірних правовідносинах суб"єктом владних повноважень - Чугуївським РТЦКтаСП було вчинено протиправну бездіяльність, заявник ініціював даний спір.
Суд вважає, що ключовими питаннями, на які належить надати відповідь для правильного вирішення даного спору є: 1) юридичне значення обставини подання зацікавленою особою до органу військового управління під час вирішення питання, дотичного до виконання військового обов"язку, виключно паспорта громадянина України без приєднання до матеріалів звернення належно оформленого військово-облікового документа; 2) наявність правових підстав для порушення громадянином процедури вирішення суб"єктом владних повноважень питання про надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією у дистанційному форматі за неактуальними відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів без особистого прибуття до відповідного органу військового управління; 3) суть та правові наслідки проходження військовозобов"язаним медичного огляду як передумови отримання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією згідно з законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно з ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Статтею 1 Закону України від 06.12.1991р. №1934-ХІІ "Про Збройні Сили України" передбачено, що Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Як то визначено ст.5 Закону України від 06.12.1991р. №1934-ХІІ "Про Збройні Сили України", особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.
За визначенням ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 3 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" окреслено, що військовий обов'язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч.7 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 в Україні було введено воєнний стан, який з урахуванням Закону України від 22.05.2022р. №2263-ІХ та інших актів права з цього приводу триває і досі.
Указ Президента України від 24.02.2022р. №65/2022 "Про загальну мобілізацію" був затверджений Законом України від 03.03.2022р. №2105-ІХ і з урахуванням Закону України від 22.05.2022р. №2264-ІХ та інших актів права з цього приводу, строк загальної мобілізації наразі не сплинув.
За визначенням ст.1 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" зміст мобілізаційної підготовки включає, зокрема, військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів; підготовку та накопичення військово-навчених людських ресурсів призовників, військовозобов'язаних та резервістів для комплектування посад, передбачених штатами воєнного часу.
За змістом ч.5 ст.22 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ч.13 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, які призиваються або приймаються на військову службу, а також військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.
Отже, проходження військовозобов"язаною особою обов"язкового медичного огляду є невід"ємною складовою військового обов'язку.
Згідно з ч.5 ст.33 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згаданий вище Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджений постановою КМУ від 30.12.2022р. 1487 (далі за текстом - Порядок №1487).
Відповідно до п.2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.3 Порядку №1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Заявник у якості відповідача у справі обрав районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Суд відзначає, що у розумінні п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 7 Положення №154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
До функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки згідно з п.11 Положення №154 віднесено, зокрема, організація з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов'язаних і резервістів.
Суд зауважує, що ані з норм Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", ані з норм Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ані з норм Положення №154 не слідує, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки безпосередньо проводять медичні огляди, наділені законом будь-якими важелями чи механізмами впливу або примусу відносно військово-лікарських комісій, а члени військово-лікарських комісій є штатними працівниками/співробітниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Слушність наведеного висновку доводиться змістом п.12 Положення №154, де серед повноважень керівника територіального центру відсутнє право контролю за роботою військово-лікарської комісії.
Стосовно процедури встановлення стану здоров"я військовозобов"язаної особи відносно придатності до виконання військового обов"язку суд зазначає, що відносини з проведення військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України унормовані приписами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджено наказом міністра оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800; далі за текстом - Положення №402).
За визначенням п.п.1.1 Розділу І Положення №402 (чинної станом на час виникнення спірних правовідносин) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з п.2.1 Розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
У силу п.2.2 Розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом.
Як то указано у п.2.5.1 Положення №402, до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ВЛК ТЦК та СП; ВЛК розвідувального органу Міністерства оборони України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності.
Відповідно до п.п.2.5.2 Розділу І Положення №402 Позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) призначаються у складі голови, заступника голови (може призначатись один з членів комісії), членів комісії (у гарнізонних, госпітальних ВЛК, ВЛК ТЦК та СП не менше ніж три лікарі, в інших ВЛК і ЛЛК - терапевта, хірурга, невропатолога, офтальмолога, стоматолога, оториноларинголога, психіатра) і секретаря з числа фахівців з медичною освітою. До складу ВЛК (ЛЛК) можуть призначатися лікарі інших спеціальностей.
Пунктом 2.5.9 Положення Розділу І №402 передбачено, що Позаштатні ВЛК здійснюють службове листування через діловодство закладів охорони здоров'я (установ), військових частин, при яких ці комісії утворені.
У відповідності до п.2.5.10 Розділу І Положення №402 забезпечення позаштатних ВЛК медичною технікою та майном, медичними приладами, інструментами, медикаментами, господарським інвентарем, меблями, речовим майном і канцелярським приладдям, виділення їм приміщення і забезпечення комунальними послугами покладається на військові лікувальні, цивільні лікувально-профілактичні заклади, військові частини, при яких ці комісії утворені.
Згідно з п.2.5.11 Розділу І Положення №402 документи позаштатних ВЛК скріплюються гербовою печаткою військового лікувального, цивільного лікувально-профілактичного закладу, військової частини, при яких ці комісії утворені.
Пунктом 3.1 Розділу І Положення №402 визначено, що вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, указаних у пункті 1.2 глави 1 розділу I цього Положення, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також обов'язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України «Про звернення громадян», Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962.
За правилами п.3.2 Розділу І Положення №402 скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до п.3.3 Розділу І Положення №402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, Севастопольського міського) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
Згідно з п.3.4 Розділу І Положення №402 у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.
За приписами п.1.1 Розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Відповідно до п.3.1 Розділу ІІ Положення №402 медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП .
Згідно з п.3.2 Розділу ІІ Положення №402 повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП . Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.
З положень наведених норм права слідує, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки наділений законодавцем правом на прийняття рішення про проведення медичного огляду військовозобов"язаного і стосовно військовозобов"язаного, останній медичний огляд якого був проведений поза межами 5 років і який не визнаний непридатним до військової служби у воєнний час із виключенням з військового обліку, а умови реалізації згаданого повноваження не обмежені жодними факторами.
Відповідно до п.3.8 Розділу ІІ Положення №402 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, які передбачають індивідуальне визначення придатності до військової служби і військової спеціальності, ВЛК щодо військовозобов'язаних, яких призивають на військову службу або приймають на військову службу за контрактом, виносить одну із таких постанов: "Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час"; "Обмежено придатний до військової служби"; "Придатний (або непридатний) до військової служби за контрактом, за спеціальністю _____________ (вказати спеціальність)"; "Придатний (або непридатний) до військової служби в миротворчій місії за спеціальністю _____________ (вказати спеціальність)"; "Придатний до військової служби".
Постанова ВЛК ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби, прийнята в облікових цілях, дійсна протягом п'яти років з дня закінчення медичного огляду. Якщо в стані здоров'я військовозобов'язаного, незалежно від строку, за його заявою або висновками лікарів закладу охорони здоров'я виникли зміни, то за направленням начальника ТЦК та СП проводиться повторний медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби.
Звідси слідує, що згідно з нормами національного законодавства України (чинного станом на час виникнення спірних правовідносин) приводом для реалізації керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки повноваження стосовно направлення військовозобов"язаного на медичний огляд є збіг строку у 5 років від календарної дати проведення минулого медичного огляду, а приводом для реалізації керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки повноваження стосовно направлення військовозобов"язаного на повторний медичний огляд є не незгода військовозобов"язаного із результатами попереднього медичного огляду, а виключно зміна стану здоров"я, підтверджена будь-якими об'єктивними даними.
Разом із тим, у силу спеціального правила п.3.8 Розділу ІІ Положення №402 після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну із таких постанов: "Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час"; "Обмежено придатний до військової служби"; "Придатний (або непридатний) до військової служби за контрактом, за спеціальністю _____________ (вказати спеціальність)"; "Придатний (або непридатний) до військової служби в миротворчій місії за спеціальністю _____________ (вказати спеціальність)"; "Придатний до військової служби".
Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період оформлюється довідкою ВЛК (додаток 4 до цього Положення) у двох примірниках, яка дійсна протягом одного року з дня медичного огляду. Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про тимчасову непридатність або непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку підлягає затвердженню штатною ВЛК. Копія довідки видається особі, яка пройшла медичний огляд.
З наведеного спеціального правила випливає, що копія рішення суб"єкта владних повноважень - військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації оформлюється у двох примірниках, один з яких видається військовозобов"язаному, але не територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, а саме військово-лікарською комісією, позаяк у згаданих суспільних відносинах територіальний центр комплектування та соціальної підтримки і військово-лікарська комісія є окремими, самостійними і незалежними один від одного суб"єктами права із статусом суб"єкта владних повноважень.
Згідно з п.3.11 Розділу ІІ Положення №402 у разі коли лікарям ВЛК ТЦК та СП важко остаточно визначити стан здоров'я військовозобов'язаного, він направляється лікарем - членом ВЛК на амбулаторне або стаціонарне обстеження з подальшим оглядом ВЛК ТЦК та СП , з унесенням відповідного запису про направлення до ЕСОЗ. Якщо обстеження проводилось у закладі охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України, то огляд проводиться госпітальною (гарнізонною) ВЛК.
Відповідно до п.3.13 Розділу ІІ Положення №402 громадяни, які звільнені з військової служби у запас або у відставку без проведення медичного огляду ВЛК або не згодні з постановою ВЛК про ступінь придатності до військової служби на період фактичного звільнення та ставлять питання про перегляд цієї постанови, оглядаються ВЛК закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України за узгодженням зі штатною ВЛК регіону за направленням керівника районного, міського ТЦК та СП .
Цей медичний огляд проводиться незалежно від причини звільнення, але не пізніше ніж через п'ять років після звільнення.
У разі коли після звільнення пройшло більше п'яти років, медичний огляд ВЛК проводиться в облікових цілях із визначенням ступеня придатності до військової служби на теперішній час, при цьому причинний зв'язок захворювання, наслідків травми не встановлюється.
У спірних та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК.
Як то указано у п.20.1 Розділу ІІ Положення №402, постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов'язані дотримуватися вимог Положення.
Голова або члени ВЛК відповідають за прийняте рішення та видачу документів про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв).
За приписами п.20.2 Розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, контролюються, а за необхідності переглядаються відповідною штатною ВЛК.
Постанови штатних ВЛК про ступінь придатності до військової служби можуть прийматися як за результатом проведеного медичного огляду в цих ВЛК, так і на підставі проведеного медичного огляду у позаштатних ВЛК та наданих на розгляд медичних документів.
Зі змісту наведених норм Положення №402 випливає, що ВЛК діють виключно колегіально, а тому будь-який окремий член ВЛК, у тому числі і Голова ВЛК не має правового статусу суб'єкта владних повноважень і не наділений жодними власними організаційно-розпорядчими функціями управлінського характеру.
При цьому, національний закон України не наділяє керівника органу військового управління - територіального центру комплектування та соціальної підтримки (як районного рівня, так і регіонального рівня) функціями контролю за результатами виконання військово-лікарськими комісіями покладених законодавством завдань.
Тому за змістом Положення №402 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) будь-які письмові звернення військовозобов"язаної особи до керівника органу військового управління - територіального центру комплектування та соціальної підтримки (як районного рівня, так і регіонального рівня) з приводу висловлення незгоди із результатами військово-лікарської експертизи не є приводом для реалізації цим суб"єктом права будь-яких владних повноважень у зв"язку із відсутністю правових механізмів та юридичних важелів впливу на функціонування військово-лікарських комісій.
Розглядаючи справу суд зазначає, що згідно з п.2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (затверджений постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487) військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Отже метою військового обліку є, зокрема, підтримання актуального стану відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Як то указано у п.20 Порядку №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного; для резервістів - військовий квиток.
Підпунктом 7 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (які є Додатком №2 до Порядку №1487) визначено, що військовозобов'язані громадяни України повинні особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки, закордонної дипломатичної установи України), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік.
Підпунктом 8 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (які є Додатком №2 до Порядку №1487) визначено, що військовозобов'язані громадяни України повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
При цьому, згідно з ч.1 ст.7 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: 1) прізвище, відомості про зміну прізвища; 2) власне ім'я (усі власні імена), відомості про зміну власного імені; 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) місце народження; 6) стать; 7) місце проживання та місце перебування; 7-1) номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти; 8) відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників, а також дітей (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження) - за згодою призовника, військовозобов'язаного, резервіста; 8-1) відомості про сімейний стан особи та членів її сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), а також дітей); 9) реквізити паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії); 9-1) відомості про громадянство (зміну громадянства); 10) відомості про смерть особи або оголошення особи померлою чи визнання її безвісно відсутньою; 11) відомості щодо обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною (поновлення дієздатності); 12) відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи); 13) реєстраційний номер облікової картки платника податків; 14) відцифрований образ обличчя особи; 15) відомості про дату виїзду за межі України та дату повернення на територію України; 15-1) відомості про переміщення особи на тимчасово окуповану територію України (дата та напрямок); 16) відомості про освіту та спеціальність; 16-1) відомості про форму навчання здобувачів позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та післядипломної освіти; 16-2) відомості про досвід роботи за спеціальністю; 17) відомості про встановлення, зміну групи інвалідності; 17-1) відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку; 18) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності (повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення); 19) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили; 20) відомості про наявність (відсутність) судимості; 21) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; 22) відомості про статус ветерана війни; 23) відомості про володіння іноземними мовами; 24) відомості про дозвіл на зберігання та носіння зброї; 25) відомості про проходження програм підвищення кваліфікації, перепідготовки; 26) відомості про документи, оформлені для виїзду за кордон на постійне проживання, або залишення на постійне проживання за кордоном, або повернення в Україну; 27) реквізити посвідчення водія (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 28) реквізити посвідчення тракториста-машиніста (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, категорія); 29) реквізити кваліфікаційного посвідчення члена палубної команди судна внутрішнього плавання, іншого кваліфікаційного документа, яким підтверджуються професійні компетентності для безпечної експлуатації судна внутрішнього плавання, міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном, посвідчення судноводія малого судна/водного мотоцикла, іншого документа, що надає право на управління прогулянковим судном, малим судном, водним мотоциклом (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, кваліфікація); 30) реквізити свідоцтва пілота повітряного судна (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 31) відомості про особу, зниклу безвісти за особливих обставин; 32) відомості про внутрішньо переміщену особу; 33) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Підпунктом 10 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (які є Додатком №2 до Порядку №1487) визначено, що військовозобов'язані громадяни України повинні звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки.
За наведеним у п.1 Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (затверджено Указом Президента України від 30.12.2016р. №582/2016) визначенням, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно з вимогами п.6 Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (затверджено Указом Президента України від 30.12.2016р. №582/2016) військовослужбовці (військовозобов'язані, резервісти) зобов'язані надійно зберігати військові квитки, стежити за своєчасним і точним внесенням до них змін та виконувати вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Водночас із цим, згідно з п.п. "а" та п.п. "б" ч.1 ст.13 Закону України від 20.11.2012р. №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" до кола документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України належать паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Також за наведеним у п.1 Розділу І Положення про паспорт громадянина України (затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ) визначенням паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Зі змісту наведених норм права слідує, що у зносинах з органами військового управління та іншими суб'єктами владних повноважень з приводу будь-яких обставин, пов'язаних із виконанням військового обов"язку, учасник суспільних відносин повинен надавати першочергово і насамперед, військово-обліковий документ (зокрема, військовий квиток) з актуальними відомостями, а не лише і виключно паспорт громадянина України.
Між тим, у спірних правовідносинах заявник до суб"єкта владних повноважень - райТЦКтаСП власного військово-облікового документа не подавав.
Ця обставина підтверджується матеріалами справи і у поєднанні із відсутністю доказів про існування відносно заявника актуальних даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на думку суду унеможливлювала прийняття позитивного для зацікавленої особи рішення суб"єкта владних повноважень за зверненням від 23.01.2024р.
Окремо суд відзначає, що у правовідносинах з приводу виконання військового обов"язку громадяни України не наділені законодавцем правом на засвідчення копій будь-яких документів.
Оскільки усі додані до звернення від 23.01.2024р. документи були засвідчені виключно самими заявником, то суд кваліфікує дану обставину у якості нездоланної та непереборної перешкоди у прийнятті суб"єктом владних повноважень за цим зверненням позитивного для позивача рішення.
Суд відзначає, що положеннями ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені випадки та категорії громадян, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Так, дійсно, згідно з абз.8 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Утім, для вирішення питання про надання відстрочки у порядку даної норми закону суб"єкту владних повноважень належало (у редакції належних норм права станом на момент виникнення спірних правовідносин) первинно визначитись із кваліфікацією конкретного громадянина України у якості військовозобов"язаного.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відтак, суд доходить до переконання про те, що вчиненню суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу надання військовозобов"язаному громадянину України відстрочки від призову на військову службу (у тому числі і за мобілізацією; згідно з нормами національного законодавства України, чинного саме на момент виникнення спірних правовідносин) обов"язково повинна передувати процедура проходження таким громадянином військово - лікарської експертизи, позаяк непридатність військовозобов"язаної особи за медичними показаннями до військової служби виключає як існування правових підстав, так і існування фактичної потреби у надання такій особі відстрочки від військової служби, і навпаки - факт вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу надання військовозобов"язаній особі відстрочки від призову на військову службу є побічним підтвердженням придатності особи до несення військової служби, бо відстрочка від призову на військову службу об"єктивно не може бути надана непридатній до військової служби людині.
Окремо суд зважає, що згідно з ч.2 ст.14 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" у разі якщо відомості про призовника, військовозобов'язаного, резервіста вносяться до Реєстру вперше, автоматично формується окремий номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка здійснила запис (у електронній формі).
Отже, кожному військовозобов'язаному громадянину України в обов'язковому порядку має бути присвоєний окремий номер запису в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (так званий військовий індивідуальний номер), котрий фізично вноситься до військово-облікового документа, що зумовлює виникнення у учасника суспільних відносин обов"язку особистого прибуття до органу військового управління - територіального центру комплектування та соціальної підтримки районного рівня за адресою зареєстрованого місця проживання.
З наведеного слідує, що обставини проходження військовозобов"язаною особою процедури медичного огляду військово-лікарською комісією (військово-медичної експертизи) об"єктивно не здатні призвести до погіршення правового становища особи, не створюють будь-яких додаткових обтяжень чи обов"язків, тобто не мають самостійних юридичних наслідків, а результати цього заходу необхідні органу військового управління для належного ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Суд зауважує, що викладений вище стан правового регламентування спірних правовідносин існував до моменту, зокрема, набрання чинності нормами постанови КМУ від 16.05.2024р. №560.
Згідно з п.58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до п.59 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Як то указано у п.60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з 28 дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
У силу спеціального застереження п.63 Порядку №560 військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Отже, виключно з моменту набрання чинності п.63 Порядку №560 військовозобов"язаний, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), здатен набути розумних очікувань та обгрунтованих сподівань на вирішення органом публічної адміністрації в особі відповідної комісії питання з приводу надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією до вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу направлення військовозобов'язаного на медичний орган (військово-лікарську комісію).
Також суд зважає, що відповідно до п.72 Порядку №560 рішення щодо придатності резервіста та військовозобов'язаного для проходження військової служби за станом здоров'я визначається військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. У разі незгоди громадянина з рішенням військово-лікарської комісії при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на підставі його заяви громадянин направляється для проходження військово-лікарської комісії при обласному (Київському та Севастопольському міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з п.73 Порядку №560 рішення військово-лікарської комісії при обласному (Київському та Севастопольському міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки про придатність резервіста або військовозобов'язаного за станом здоров'я до військової служби під час мобілізації може бути скасовано штатною військово-лікарською комісією вищого рівня або оскаржено у судовому порядку.
У силу спеціального застереження п.74 Порядку №560 резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11.
Отже, виключно з моменту набрання чинності п.74 Порядку №560 військовозобов"язаний, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), здатен набути розумних очікувань та обгрунтованих сподівань на прийняття рішення керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду після вирішення суб"єктом владних повноважень в особі відповідної комісії питання з приводу надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи/заявника.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах заявник власного військово-облікового документа до районного ТЦКтаСП не надав, приєднав до звернення неналежно оформлені копії усіх документів, актуалізації відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів не забезпечив і тим самим унеможливив прийняття суб"єктом позитивного для громадянина рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією у порядку абз.8 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У спірних правовідносинах суб"єктом владних повноважень було вчинено управлінську функцію у формі відмови (втіленої у офіційному письмовому документі) у задоволенні звернення зацікавленої особи, а не у формі бездіяльності.
При цьому, юридичні і фактичні мотиви реально вчиненого суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення у формі відмови узгоджуються із змістом належних норм закону та справжніми обставинами фактичної дійсності, а тому суду належить дійти до переконання про те, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України і ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичних відносин з'ясував повно та вичерпно, норму закону визначив вірно, зміст приписів застосованої норми закону витлумачив без помилок, взяв до уваги усі суттєві поза розумним сумнівом фактори, унаслідок чого юридично правильно та документально обґрунтовано врахував, що відносно заявника відсутні об"єктивні дані, котрі б беззастережно та беззаперечно підтверджували як існування правового статусу військовозобов'язаної особи, так і достатності обсягу матеріалів звернення для прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією на підставі абз.8 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Окремою підставою для відмови у позові суд знаходить положення п.57 Порядку №560, де указано, що для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
З наведеного слідує, що чинним на момент вирішення спору законодавством питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віднесено не до управлінської компетенції органу військового управління - районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України , а до відання спеціального та незалежного суб"єкта права - Комісії при районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з"ясування об"єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко