Ухвала від 04.06.2024 по справі 29/5005/6325/2011

УХВАЛА

04 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 29/5005/6325/2011 (904/5006/23)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023

та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2024

у справі №29/5005/6325/2011 (904/5006/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАМІРА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода"

про визнання права власності на майно

ВСТАНОВИВ:

13.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода", в якому просило суд визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра" право власності на майно.

Ціна позову на дату звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАМІРА" до Господарського суду Дніпропетровської області становила 32 863 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області 18.09.2023 зокрема постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" про визнання права власності на майно. Витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 у справі №29/5005/6325/2011 (904/5006/23) залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/5006/23) залишено без змін. Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднесено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода".

03.05.2024 через систему «Електронний Суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" з доданими до неї матеріалами на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2024 у справі №29/5005/6325/2011 (904/5006/23), в якій просить суд змінити рішення суду першої та апеляційної інстанції виключивши з їх мотивувальних частин висновки про належність права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАМІРА" на спірні об'єкти майна.

15.05.2024 до Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАМІРА" надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження у справі. Заперечення мотивовані тим, що касаційна скарга не відповідає вимогам п.2 частини 3 ст. 287 ГПК України, оскільки ціна позову у справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що підтверджується копіями договору купівлі-продажу від 16.07.2003, від 15.11.2004 з матеріалів справи та копією позовної заяви. Крім того, касаційна скарга підписана особою, яка не має право підпису, оскільки Ордер серії АХ №1186361 виданий адвокату Прокопенко Марині Ігорівні містить дату договору про надання правової допомоги 08.09.2024, тоді як сам Ордер виданий 03.05.2024, що майже на 4 місяці раніше дати Договору.

Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2024 витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області та Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №29/5005/6325/2011 (904/5006/23). Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті касаційного провадження, повернення без розгляду касаційної скарги або залишення касаційної скарги без руху за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2024 до надходження до матеріалів справи №29/5005/6325/2011 (904/5006/23) до Верховного Суду.

До Верховного Суду з Господарського суду Дніпропетровської області надійшли матеріали справи №29/5005/6325/2011 (904/5006/23).

Розглянувши касаційну скаргу, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода", з наступних підстав.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно частин 1 та 2 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частини п'ятої ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2 684 грн.

У п. 1 частини першої ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є визнання права власності на майно, а саме кабелю ААБ6 3x240 (підстанція "Південькабель"-КП-2) (2 шт.) в складі: 1) кабель СБ6 3x150 (КП-2 - ТП-2 трансформатор № 1); - кабель СБ6 3x120 (КП-2 - ТП-2 трансформатор № 2); - кабель ААБ6 3x70 (КП-2 - ТП-3); - кабель СБ6 3x150 (КП-2 - компресорна); - кабель ААБ6 3x120 (КП-1 - КП-2); - кабель СБ6 - кабель СБ6 (КП-1 - компресорна). 2) ЛЕП СБ 6 - 3*95 (кабельна траса "ХЗК" - "ТЕЦ-3"); 3) ЛЕП СБ 6 - 3*120 (кабельна траса "ХЗК"-"ТЕЦ-3") загальною вартістю 32 863 грн. (підтверджується договором купівлі-продажу від 16.07.2003 та договором купівлі-продажу технічного обладнання №2266 від 15.11.2004), що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2023 році- 268 400 грн., а тому у розумінні ГПК України ця справа є малозначною.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Аналізуючи наведене законодавство дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Саме лише зазначення в касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не є доводом, який у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Оскільки наводячи обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позову в загальному до ста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до ста розмірів прожиткового мінімуму такими, що підлягають касаційному оскарженню.

З касаційної скарги не вбачається, а скаржником не обґрунтовано випадків, зазначених у п.п. а), б), в), г) п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Верховним Судом аналізуючи доводи та аргументи касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та сталу судову практику щодо застосування норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності». Однак, вказана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За приписами п. 1 частини першої ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, з урахуванням заперечення проти відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2024 у справі №29/5005/6325/2011 (904/5006/23), оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2024 у справі №29/5005/6325/2011 (904/5006/23).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Пєсков В.Г.