Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" червня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/519/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Компанії «Byrass Consultants Limited», Cyprus, Nicosia
до Фізичної особи ОСОБА_1 , смт.Сахновщина, Харківська обл.
про стягнення 79 850,03 грн
без виклику учасників справи
Компанія «Byrass Consultants limited» (надалі - Позивач) через свого представника адвоката Гуримського О.В. звернувся до Господарського суду Харківської області 19 лютого 2024 року із позовною заявою про стягнення з Фізичної особи ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) заборгованість в загальній сумі 79 850,03 грн (що еквівалентно 2 094 (двом тисячам дев'яносто чотирьом) доларам 35 центам США, з урахуванням курсу долару НБУ, який станом на дату складання позову 14.02.2024 року становить 38,1264 грн. за 1 долар США), а також суму судового збору у сумі 3028,00 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням умов Договору оренди № 05/04 від 01.05.2018 укладеного між Позивачем та Фізичною особою - підприємцем ЄЛТИШЕВИМ Дмитром Валерійовичем, у зв'язку з чим утворилась вищезазначена заборгованість.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.02.2024 відкрито провадження у справі № 922/519/24, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв'язку на юридичну адресу Відповідача направлено відповідну ухвалу.
Також, відповідно до вимог ст. 122 ГПК України офіційно оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копії в порядку ч. 2-4 ст. 120 та ч. 5 ст. 242 ГПК України направлено учасникам справи в електронному вигляді до наявних у них зареєстрованих електронних кабінетів в підсистемі «Електронний Суд» ЄСІТС.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення Відповідача про розгляд справи. Так, в розумінні ст. 6 та ст. 242 ГПК України був повідомлений про відкриття провадження у справі. Оскільки отримання учасниками справи процесуальних документів відбувалось в електронному вигляді, наявність зареєстрованих в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу підтверджується відповідними даними щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).
Отже враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Учасником справи відомі процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, як того вимагають приписи ст. ст.120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання відзиву на позов та участь у судовому засіданні.
Крім того, господарський суд зазначає, що учасники процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідачем було реалізованого своє право встановлене ст.178 ГПК України та надано до суду відзив на позовну заяву (вх. № 6757) у якій просить суд відмовити у задоволені позовних вимог застосувати строк позовної давності.
Свій відзив, Відповідач обґрунтовує тим, що під час співпраці в усній формі було озвучено те, що так як на момент передачі в оренду майна до нього не були підключені комунікації (а саме: було від'єднано будівлю від електропостачання), то всі затрати пов'язані з приєднанням до електромережі які понесе Орендар будуть враховані, як сплата за оренду приміщення.
Затрати понесені Орендарем були озвучені представнику Орендодавця, а також надані оригінали чеків, але як стало відомо пізніше - вони не були враховані при нарахуванні орендної плати, через що і виник спір.
31 серпня 2018 року Відповідачем було надіслано лист на електронну адресу представника компанії Позивача, в якому зазначалось про припинення (розірвання) договору оренди №05/01 від 01.05.2018 року в односторонньому порядку з 31.08.2018 року, але представники Орендодавця відмовили у даній вимозі та продовжили нараховувати орендну плату.
06.04.2020 року Відповідач отримав Претензію №11/2 від 06.04.2020 року та надав відповідь з проханням надати відповідні документи та зробити відповідні перерахунки, які були оговорені усно та не виконані.
15.04.2020 року Орендар ОСОБА_1 отримав Лист-повідомлення згідно якого Компанія «Byrass Consultants limited» розриває з ФОП Єлтишевим Дмитром Валерійовичем Договір з 30.04.2020 року.
З боку Позивача наданих заперечень (відповіді) на відзив, пояснень, заяв, клопотань тощо надано не було.
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд вважає за доцільне зазначити, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто) суд може бути вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Як встановлено матеріалами справи та не спростовується учасниками, що 01.05.2018 року між Компанією «Byrass Consultants limited» та Фізичною особою - підприємцем Єлтишевим Дмитром Валерійовичем укладено Договір оренди № 05/04 (надалі - Договір) відповідно до умов п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове, строкове, платне користування нерухоме майно, а саме: Харківська область, смт. Сахновщина, вул. 1 Травня, будинок 1, загальною площею 91,9 кв.м. (орендоване майно) для використання його орендарем. Підписанням цього договору, орендодавець надає орендареві право користування орендованим майном, відповідно до умов цього договору, у якості офісного приміщення протягом строку дії цього договору оренди.
Пунктом 1.9. Договору сторони погодили, що орендоване майно передається орендарю в нормальному технічному стані та придатному для використання з метою оренди на підставі Акту приймання-передавання орендованого майна, який є його невід'ємною частиною.
Згідно з пунктом 2.1. Договору орендодавець протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня підписання даного договору передає, а орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється Актом приймання-передавання орендованого майна, який підписується сторонами. З цього моменту починається обчислення строку оренди за цим договором.
Відповідно до умов пункту 3.1. Договору за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату в українській національній валюті гривні по курсу долара США у відношенні до української гривні. Пунктом 3.2. Договору сторони погодили та визначили, що протягом 5 (п'яти) банківських днів після дати підписання сторонами цього договору, орендар має сплатити орендодавцю орендну плату за перший місяць оренди, що складає суму в гривні, еквівалентну 172 (сто сімдесят два) доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ.
Крім того, протягом 5 (п'яти) банківських днів після дати підписання сторонами договору, орендар має сплатити орендодавцю гарантійний платіж, що складає суму в гривні, еквівалентну 140,00 (ста сорока) доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ.
Протягом всього строку дії договору, сума гарантійного платежу орендаря має дорівнювати розміру орендної плати за 1 (один) місяць строку оренди. У будь-якому випадку курс долара США у відношенні до української гривні не може бути меншим офіційного валютного курсу станом на день здійснення оплати.
Пунктом 3.3. Договору сторони погодили, що гарантійний платіж, повністю внесений орендарем, зараховується в рахунок оплати орендної плати за останній місяць строку оренди по курсу долара США у відношенні до української гривні на момент виникнення зобов'язань у орендаря щодо оплати гарантійного платежу, при цьому сума орендної плати за останній місяць оренди, не покрита гарантійним платежем, підлягає оплаті в загальному порядку, передбаченому договором.
У випадку розірвання та/або припинення договору, гарантійний платіж або будь-яка решта такого підлягає зарахуванню в рахунок оплати орендної плати за останній місяць строку оренди.
У разі не внесення та/або не в повному розмірі внесення орендарем гарантійного платежу в порядку та строки, передбачені пунктом 3.2. даного договору, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не сплаченого гарантійного платежу, за кожен день такого прострочення, а також орендодавець матиме право розірвати даний договір в односторонньому порядку відповідно до умов договору.
Пунктом 3.6. Договору передбачено, що для уникнення непорозумінь сторони погодили, що гарантійний платіж жодним чином не обмежує відповідальності орендаря у випадку неналежного виконання орендарем своїх зобов'язань за даним договором.
Пунктом 10.1. Договору передбачено, що усі спори, розходження чи вимоги, які виникають із договору чи у зв'язку із ним, у тому числі, які стосуються його виконання, порушення, припинення чи визнання недійсним, підлягають вирішенню у суді згідно діючого законодавства України.
Відповідно до Акту приймання-передавання орендованого майна від 01.05.2018 року орендодавець передав, а орендар прийняв орендоване майно, а саме: Харківська область, смт. Сахновщина, вул. 1 Травня, будинок 1, загальною площею 91,9 кв.м. Сторони погодили, що орендоване майно передається у належному стані разом із обладнанням (інвентарем), що визначений згідно переліку.
Так, Позивач зазначає, що у зв'язку з порушенням Відповідачем умов договору, у останнього перед Позивачем утворилась заборгованість у розмірі 2 094 (двом тисячам дев'яносто чотирьом) доларам 35 центам США у відповідача перед позивачем виникла за період з 05.05.2018 року по 05.03.2024 року, що підтверджується розрахунком заборгованості від 29.05.2020 року № 300/2, який був надісланий на адресу відповідача разом із претензією № 300/2 від 29.05.2020 року.
У якості доказів, Позивачем надано до суду розрахунок за період 01.05.2018 по 30.04.2020, де вказано щомісячне нарахування орендної плати згідно умов договору та фактичні оплати Орендарем за орендоване приміщення (а.с. 41).
Норми права, які застосував суд, оцінка доказів та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.
На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Суд зазначає, що укладений між сторонами домовленість, за своєю правовою природою є договором оренди.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 205 ЦКУ правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, умовами Договору оренди визначено порядок та строк оплати, де Орендар зобов'язується оплатити протягом 5 (п'яти) банківських днів після дати підписання договору орендну плату за перший місяць оренди, що складає суму в гривні, еквівалентну 172,00 (сто сімдесят два) доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ, а також Гарантійний платіж, що складає суму в гривні, еквівалентну 140,00 (сто сорок) доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ (п. 3.2 Договору). Загальна сума орендної плати в місяць за цим Договором складає суму в гривні еквівалентну 140,00 (сто сорока) доларам США по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ (п. 3.7. Договору).
Так, орендна плата вноситься орендарем щомісячно шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця в період з 01 по 05 числа поточного місяця, відповідно до п. 3.13. Договору.
Як встановлено судом, Відповідачем після підписання Договору та Акту приймання-передачі орендованого майна від 01.05.2018 р. не здійснено оплат передбачених умовами п. 3.2. Договору.
Тобто після підписання зазначеного Договору, Відповідач у п'ятиденний строк, тобто до 06.05.2018 повинен був оплатити суму у гривні еквівалентну 172,00 доларам США та 140,00 доларам США (172,00 + 140,00 = 312,00) по курсу долара США у відношенні до української гривні без ПДВ. Проте, як вбачається з наданого Позивачем витягу розрахунків (а.с.41) оплата Відповідачем в розмірі 172,00 доларам США здійснена 20.06.2018, тобто з порушенням строку та без Гарантійного платежу (140,00 доларам США).
Також, вбачається, що строк виконання Відповідачем грошового зобов'язання по оплаті оренди за Договорами постійно порушувався, оскільки останній вносив оплату з порушенням строку. Здійснена оплата за Договорами оренди здійснена у такому розмірі (далі буде указано в доларах США) в певний період, а саме: 31.07.2018 - 140,00; 11.02.2019 - 119,00; 01.04.2019 - 21,00; 11.05.2019 - 140,35; 20.06.2019 - 142,17; 02.09.2019 - 282,19; 10.10.2019 - 140,73; 05.11.2019 - 140,21.
Відповідач свої зобов'язання щодо повного розрахунку за оренду не виконав належним чином, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 79 850,03 грн (що еквівалентно 2 094 (двом тисячам дев'яносто чотирьом) доларам 35 центам США, з урахуванням курсу долару НБУ, який станом на дату складання позову 14.02.2024 року становить 38,1264 грн. за 1 долар США).
Зважаючи на викладене, договір (у сукупності з документами, які засвідчують факт його виконання) є первинним документом, на підставі якого між сторонами виникли взаємні зобов'язання щодо надання в оренду приміщення та оплату, самостійною та достатньою підставою для проведення розрахунків.
Щодо посилання Відповідача стосовно понесених Відповідачем затрат, з підстав відсутності підключення комунікації (а саме: було від'єднано будівлю від електропостачання) на момент передачі в оренду майна, які були озвучені представнику Орендодавця, а також надані оригінали чеків та не були враховані при нарахуванні орендної плати, суд зазначає наступне.
Пунктом 4.1.7. Договору встановлено, що будь-які наміри та дії у вигляді поліпшення орендованого майна, а саме проведення капітального ремонту, реконструкції, переобладнання, підключення до технічних мереж здійснюються ВИКЛЮЧНО у письмовій формі з погодження з Орендодавця.
Також сторони передбачили у п. 4.1.19. Договору,, що у присутності Орендодавця перевірити справність орендованого майна. Якщо Орендар у момент передання орендованого майна в його володіння не переконається у її справності, майно вважається таким, що передане йому в належному стані.
Враховуючи наведе, суд зазначає, що Відповідачем не надано доказів у передбачений умовами договору порядок, щодо погодження з Орендодавцем певних вчинення певних дій, а не доказів здійснення таких дій, де понесені певні витрати, а наявні заперечень щодо отримання орендованого приміщення у незадовільному стані. Окрім того, умовами даного Договору, сторони передбачили, що за здійснення Орендарем будь-яких поліпшень компенсацій з боку Орендодавця не підлягають.
Оскільки заявлена Позивачем сума заборгованості підтверджена наявними доказами у матеріалах справи в повному обсязі, за відсутності у матеріалах справи доказів сплати вказаної заборгованості, суд приходить до висновку, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Позивача та стягнення з Відповідача суми заборгованості в розмірі 79 850,03 грн (що еквівалентно 2 094 (двом тисячам дев'яносто чотирьом) доларам 35 центам США, з урахуванням курсу долару НБУ, який станом на дату складання позову 14.02.2024 року становить 38,1264 грн. за 1 долар США).
Щодо заяви Відповідача про застосування строків позовної давності щодо вимог Позивача про стягнення суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Згідно з статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Поряд з цим, відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Отже, як вбачається з вищенаведених норм діючого законодавства, строк позовної давності, встановлений, зокрема, ст.ст. 257, 258 ЦК України продовжується як на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), так і на період дії в Україні воєнного стану.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211 було введено на усій території України карантин, який в подальшому був продовжений до 30.06.2023 (Постанова КМУ "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236" від 25.04.2023 № 383.
Також відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який був продовжений та триває до теперішнього часу.
Так, враховуючи, запровадження карантину, що діяв з 11.03.2020 року по 30.06.2023 року та дію на даний час у державі режиму воєнного стану, строк позовної давності для вимог Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості на дату подачі позову не сплив, що виключає його застосування за заявою Відповідача.
Відповідно до статей 251 та 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Обов'язковість договору (принцип «pacta sunt servanda») викладена у Постанові ОП КЦС ВС від 23 січня2019 року в справі № 355/385/17, де тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право-обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду.
При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Суд зазначає, що вищезазначене свідчить про те, що Договір оренди між сторонами було укладено та не спростовано, де Відповідач мав всю інформацію щодо укладеного договору, у тому числі реквізитів рахунка на оплату, що також підтверджується матеріалами справи. З боку Відповідача не надано доказів на здійснення певних дій, щодо розірвання Договору, звернення до Позивача з вимогою про підписання Акту приймання-передавання орендованого майна (повернення), як це передбачено розділом 9 Договору.
А отже, суд дійшов до висновку, що схвалення правочину може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи сторони правочину.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17.
Приймаючи до уваги вищевикладене, погоджені сторонами умови договору, строк виконання зобов'язання по оплаті, суд приходить до висновку щодо наявності підстав визнати Відповідача таким, що порушив свої договірні зобов'язання.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Компанії «Byrass Consultants limited» (1660, Cyprus, Nicosia, Karpenisi str., 30, код ЄДРПОУ 541645442, IBAN № НОМЕР_2 в АТ «КРИСТАЛБАНК», м. Київ, МФО 339050) заборгованість за оренду приміщення у розмірі 79 850 (сімдесят дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят) грн. 03 коп., що еквівалентно 2 094 (двом тисячам дев'яносто чотирьом) доларам 35 центам США, з урахуванням курсу долару НБУ, який станом на дату складання позову 14.02.2024 року становить 38,1264 грн. за 1 долар США, а також суму судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "04" червня 2024 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін