ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.06.2024Справа № 910/3870/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/3870/24 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до фізичної особи - підприємця Лавроненка Геннадія Геннадійовича про стягнення 108 080,25 грн,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
У березні 2024 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця Лавроненка Геннадія Геннадійовича (далі - Підприємець) 108 080,25 грн, з яких: 71 057,92 грн - основна заборгованість, 29 967,66 грн - інфляційні втрати, 7 054,67 грн - три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати спожитої ним теплової енергії за період з жовтня 2018 року по травень 2020 року за адресою: місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 12.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 3 квітня 2024 року було відкрито провадження у справі № 910/3870/24 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
24 квітня 2024 року через систему "Електронний суд" від Підприємця надійшов відзив на позовну заяву від вказаної дати, у якому останній вказав, що фактично не отримував від позивача послуг з теплопостачання до належних йому приміщень, оскільки останні обладнані автономною системою опалення. При цьому, Підприємець не є споживачем спірних комунальних послуг у розумінні чинного законодавства, оскільки між ним та позивачем договір на постачання теплової енергії не укладався. Крім того, складені позивачем в односторонньому порядку акти приймання-передавання товарної продукції, облікові картки з жовтня 2018 року по травень 2020 року не підтверджують споживання відповідачем теплової енергії у заявлених Підприємством обсягах. У зв'язку з цим, на думку відповідача, нарахування позивачем плати за теплопостачання за спірний період є неправомірним. Відповідач також заявив про застосування строків позовної давності за вимогами Підприємства про стягнення заборгованості за період з жовтня 2018 року по лютий 2021 року.
У період з 1 травня 2024 року по 10 травня 2024 року суддя Павленко Є.В. перебував у відпустці.
2 травня 2024 року через систему "Електронний суд" від Підприємства надійшла відповідь на відзив від 1 травня 2024 року, у якій позивач вказав, що відповідач не надав жодних документів про відключення теплопостачання до належних йому приміщень в установленому чинним законодавством порядку. У свою чергу, факт постачання теплової енергії до спірних приміщень Підприємця підтверджується наданими позивачем копіями корінців нарядів на включення та відключення теплопостачання по всьому будинку за адресою: місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 12. При цьому, позивач вказував, що строк позовної давності за даними позовними вимогами до відповідача ним не пропущено, з огляду на дію в Україні карантину з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року. У цій же заяві по суті справи Підприємство просило вважати правильним спірний період заборгованості відповідача з жовтня 2018 року по травень 2023 року включно. У відповіді на відзив позивач також повідомив суд, що ціна даного позову не змінилася, спірна заборгованість відповідачем погашена не була. Також Підприємство просило суд визнати поважними причини пропуску строку для подання вказаної заяви по суті справи та поновити зазначений процесуальний строк. Ухвалою суду від 13 травня 2024 року в задоволенні вищевказаного клопотання Підприємства відмовлено та продовжено з власної ініціативи суду строк на подання відповіді на відзив до 2 травня 2024 року.
13 травня 2024 року на адресу суду від Підприємця надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач навів свої аргументи на спростування позиції позивача, а також зазначив, що внаслідок реставрації спірних приміщень, у них передбачене автономне теплопостачання, джерелом яких є настінні електричні конвектори.
Жодних інших заяв чи клопотань від сторін не надходило.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи подання позивачем та відповідачем заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго". Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 Підприємству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. З 1 травня 2018 року позивач здійснює постачання теплової енергії у місті Києві.
Згідно з пунктом 2.2.1 статуту позивача предметом діяльності Підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок, за адресою: місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 12, оснащений теплолічильником центрального опалення. Дана обставина підтверджується доданими позивачем до позовної заяви належним чином засвідченими копіями: акта про готовність вузла комерційного обліку до роботи від 6 вересня 019 року № 19/1328, зведених відомостей вимірювальних параметрів теплолічильника центрального опалення за період з 5 грудня 2020 року по 19 квітня 2021 року, акта комплексного обстеження житлового будинку та нежитлових приміщень від 25 квітня 2019 року № 19/1006.
Як вбачається з копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 лютого 2015 року № 33756244 та від 6 липня 2017 року № 91380538, власником нежитлових приміщень, загальною площею 358,3 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , є Лавроненко Г.Г., який зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець.
Судом встановлено, що у період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року Підприємством, як постачальником теплової енергії, надавались послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді до вказаного будинку, що підтверджується наявними в матеріалах справи: рахунком-фактурою від 31 травня 2023 року № 330005-07/2023-5, актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 31 травня 2023 року, довідками про нарахування за теплову енергію за жовтень 2018 року - березень 2022 року, актами приймання-передавання за жовтень 2018 року - березень 2022 року, обліковими картками за жовтень 2018 року - березень 2022 року, корінцями нарядів на включення та відключення об'єкту теплоспоживання житлового будинку за адресою: місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 12, а також відомостями споживання теплової енергії за період з 1 жовтня 2019 року по 22 листопада 2020 року, що підтверджують обсяги споживання теплової енергії.
З доданого Підприємством до позовної заяви розрахунку основного боргу за теплову енергію вбачається, що останнім було здійснено нарахування відповідачу плати за теплову енергію з жовтня 2018 року по грудень 2021 року включно на загальну суму 71 057,92 грн, пропорційно опалювальній площі належних Підприємцю приміщень за особовим рахунком 330005-07. Судом встановлено, що вказану заборгованість відповідач не сплатив.
24 травня 2023 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням від вказаної дати № 30/1/5/5971 про погашення вищевказаної заборгованості за спожиту теплову енергію. Однак, вказана вимога залишена відповідачем без задоволення та виконання.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пунктів 5, 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон) житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Як передбачено частинами 1 статті 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Аналогічна норма міститься в частині 1 статті 9 Закону України "Про теплопостачання".
Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 35 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 (далі - Правила), визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інший порядок та строки не визначені договором. Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною 2 статті 9 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", - за розрахунковим або середнім обсягом споживання), обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному статтею 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Згідно з пунктом 24 Правил, розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів- розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 22 листопада 2018 року № 315 (далі - Методика).
Пунктом 1 Правил визначено, що опалюваною площею (об'ємом) приміщення є загальна площа (об'єм) приміщення без урахування площі лоджій, балконів, терас.
Враховуючи те, що у приміщеннях відповідача відсутні лоджії, балкони та тераси, у відповідності до Правил, загальна опалювальна площа належних відповідачу приміщень дорівнює його загальній площі та становить 358,3 м2.
Пунктом 14 Правил передбачено, що відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики.
Оцінюючи доводи відповідача, викладені ним в заявах по суті спору, суд зазначає, що за пунктом 24 Правил обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.
Споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) (пункт 38 Правил).
Отже, плата за послуги з постачання теплової енергії, складаються з вартості послуг опалення безпосередньо самих приміщень, вартості послуг опалення місць загального користування та витрат на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення, частину з яких, пропорційно площі відповідних приміщень, зобов'язані оплачувати всі споживачі.
Тобто, відповідач зобов'язаний оплачувати свою частку витрат на обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі, розраховану згідно з Методикою, незалежно від факту відключення від теплових мереж та встановлення системи індивідуального опалення у належних йому приміщеннях.
Разом із цим суд звертає увагу на те, що механізм відключення житлових будинків, окремих квартир та нежитлових приміщень від мереж централізованого опалення визначається Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року № 169 (далі - Порядок ).
Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку для відокремлення (відключення) від централізованого опалення власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення.
Виконання робіт із відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від централізованого опалення здійснюється виконавцем робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання чи іншим залученим власником суб'єктом господарювання, які у випадках, передбачених законодавством, мають ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми та значними наслідками, з обов'язковим переліком робіт із монтажу внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання (пункт 9 розділу III Порядку).
Для виконання робіт із відокремлення (відключення) від централізованого опалення власник квартири чи нежитлового приміщення повідомляє виконавця відповідної комунальної послуги та виконавців робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання про своє рішення щодо відокремлення (відключення) від централізованого опалення шляхом подання письмової заяви в довільній формі, у якій зазначається наявність підстави для такого рішення згідно із Законом. До заяви додається копія витягу з протоколу засідання Комісії про розгляд питання щодо відокремлення (відключення) такої квартири чи нежитлового приміщення від централізованого опалення, а також копія проекту такого відокремлення (відключення) (пункт 10 розділу III Порядку).
У матеріалах справи наявна копія акта комплексного обстеження будинку та нежитлових приміщень від 25 квітня 2019 року № 19/1006, який складено та підписано представником позивача, - інженером Невмержицьким С.В. У вказаному акті зазначено, що у спірних приміщеннях відповідача радіатори опалення не виявлені, а також облаштовані електробатареї. Відомостей, які вказували б на відключення відповідачем спірних приміщень від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) у встановленому законом порядку в даному акті не вказано.
Будь-яких доказів того, що відповідач або попередній власник спірних приміщень звертався до постійно діючої комісії відповідача для розгляду питань щодо відключення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води з письмовою заявою про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання, як і доказів отримання Підприємцем або попереднім власником спірних приміщень необхідного погодження на такі дії, у тому числі залучення уповноваженої організації та розробленого проекту відключення, відповідачем під час розгляду даної справи не надано і в матеріалах даної справи такі докази відсутні.
Так само в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відсутності підключення спірних приміщень до централізованого опалення до моменту їх набуття у власність ОСОБА_1 .
У свою чергу, самовільне відключення приміщення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення споживача від оплати за послуги теплопостачання. Споживач, що самовільно відключив належне йому приміщення від систем централізованого опалення, зобов'язаний оплачувати послуги з теплопостачання в такому ж порядку і розмірах, якби відповідне відключення ним проведено не було.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 2 березня 2018 року в справі № 915/89/16, від 17 травня 2018 року в справі № 922/2186/17, від 22 травня 2018 року в справі № 904/8810/17.
У зв'язку з цим, посилання відповідача на факт облаштуванням у належних йому приміщеннях системи індивідуального опалення, як на підставу звільнення від нарахування плати за поставлену Підприємством теплову енергію за спірний період, є необґрунтованими.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що сума основного боргу Підприємця, яка складає 71 057,92 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав належних документів, які свідчать про відсутність вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Підприємства про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку з оплати теплової енергії, Підприємство також просило суд стягнути з відповідача 29 967,66 грн інфляційних втрат та 7 054,67 грн трьох процентів річних, нарахованих у період з 1 листопада 2018 року по 31 травня 2023 року на відповідні суми основного боргу згідно наданого позивачем розрахунку.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства, не перевищує розрахованої судом суми, тому позовна вимога про стягнення з відповідача вказаних компенсаційних виплат також підлягає задоволенню.
Заперечуючи проти позову, відповідач заявив про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості за період з жовтня 2018 року по лютий 2021 року.
Відповідно до частини 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був також введений в дію на підставі Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX з 2 квітня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на всій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу, неодноразово було продовжено, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 до 30 червня 2023 року включно.
Отже, строк позовної давності по вимогам позивача було продовжено до 30 червня 2023 року.
При цьому, відповідно до пункту 19 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Відтак, з 24 лютого 2022 року перебіг позовної давності щодо строку звернення позивачем до суду з позовом щодо стягнення основної заборгованості та компенсаційних виплат за період з жовтня 2018 року по лютий 2021 року зупинено на строк дії воєнного стану в Україні, який на час розгляду даного спору не закінчився.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що Підприємство, подавши позов у березні 2024 року, не пропустило строк позовної давності щодо стягнення спірної заборгованості та нарахованих компенсаційних виплат.
Таким чином, заява відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин позов Підприємства підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з фізичної особи - підприємця Лавроненка Геннадія Геннадійовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 40538421) 71 057 (сімдесят одну тисячу п'ятдесят сім) грн 92 коп. основної заборгованості, 29 967 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн 66 коп. інфляційних втрат, 7 054 (сім тисяч п'ятдесят чотири) грн 67 коп. трьох процентів річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 3 червня 2024 року.
Суддя Є.В. Павленко