ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.05.2024Справа № 910/15001/22
Суддя Господарського суду міста Києва Літвінова М.Є., розглянувши
заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню
у справі №910/15001/22
за позовом Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська Теплоелектроцентраль" (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Івана Кожедуба, будинок 361)
до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6)
про стягнення 6 712 525, 09 грн.
Представники учасників справи:
від стягувача: Гринчук О.Ю.
від боржника (заявник): Яковенко П.А.
ПрАТ "Білоцерківська Теплоелектроцентраль" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 6 712 525, 09 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 у справі №910/15001/22 Позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська Теплоелектроцентраль" грошові кошти в сумі 6 712 525 грн 09 коп. та судовий збір в розмірі 100 687 грн 88 коп.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 повернуто апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 у справі №910/15001/22 з доданими до неї матеріалами.
22.03.2024 на примусове виконання рішення суду від 17.04.2023 у справі №910/15001/22 Господарським судом міста Києва видано наказ.
12.04.2024 через систему "Електронний суд" від представника боржника надійшла заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 повернуто без розгляду заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
17.04.2024 через систему "Електронний суд" від представника боржника надійшла заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 повернуто без розгляду заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
25.04.2024 через систему "Електронний суд" від представника боржника надійшла заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 призначено заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, до розгляду в судовому засіданні на 15.05.2024.
15.05.2024 через систему «Електронний суд» від представника стягувача надійшли заперечення на заяву представника Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 оголошено перерву в судовому засідання по розгляду заяви до 20.05.2024.
17.05.2024 через систему «Електронний суд» від представника боржника надійшла відповідь на відзив.
20.05.2024 через систему «Електронний суд» від представника стягувача надійшли заперечення.
Представника стягувача у судовому засіданні 20.05.2024 заперечив проти заяви представника Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Представник боржника у судовому засіданні 20.05.2024 підтримав заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та просив суд її задовольнити.
Розглянувши заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, суд зазначає наступне.
Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказано, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 року виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
У рішення від 15.10.2009 року Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його корись, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено ст.1 Першого протоколу.
Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконання або надмірно його затримувати, а держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
Суд зазначає, що виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
За приписами частини 2 статті 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково бо якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Так, законодавець вказаною статтею визначає підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті, зокрема: якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).
Згідно правової позиції, вкладеної в постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі №755/15479/15-ц, наведені підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом наказу, зокрема: видача наказу за рішенням, яке не набрало законної сили; помилкової видачі наказу, якщо вже після видачі наказу у справі рішення суду було скасоване; видачі наказу двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу наказу вже після видачі його дубліката; пред'явлення наказу до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього наказу до виконання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 у справі №910/15001/22 Позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська Теплоелектроцентраль" грошові кошти в сумі 6 712 525 грн 09 коп. та судовий збір в розмірі 100 687 грн 88 коп.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 повернуто апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 у справі №910/15001/22 з доданими до неї матеріалами.
22.03.2024 на примусове виконання рішення суду від 17.04.2023 у справі №910/15001/22 Господарським судом міста Києва видано наказ.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" скерувало на адресу стягувача заяви № 39/9-2001-23 та №39/9-2002-23 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
В обґрунтування вищевказаних заяв, представник Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зазначив, що стягувач має грошове зобов'язання перед боржником в межах господарських справ № 911/1216/21, 911/2385/22, 911/1592/21, у зв'язку з чим представник боржника мав намір здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України.
Представник стягувача в запереченнях на заяву від 25.04.2024 вказав, що умовами договорів на поставку природнього газу №1003/1819-ЕЕ від 01.10.2018 та №5184/1920-ЕЕ-17 від 27.09.2019, на підставі яких виникла заборгованість, передбачено розрахунок за поставлений газ виключно грошовими коштами, тобто, у відповідності до ст. 602 ЦК сторони в договірному порядку заборонили припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог; означені заяви підписані не уповноваженим представником боржника.
Представником боржника подано до суду заяву (відповідь на відзив), однак, враховуючи зміст означеного документу, суд розцінює його як заперечення, в яких останній повідомляє суд про те, що стягувач має грошове зобов'язання, строк виконання якого настало в межах господарських справ № 911/1216/21, 911/2385/22, 911/1592/21. Крім того, представник зазначив, що наразі не розглядаються умови виконання договорів про постачання природного газу, а умови виконання спільних грошових зобов'язань сторін, які підтверджені судовими рішеннями. Також, заявник звертає увагу на те, що повноваження Бабенко М.В. підтверджуються довіреністю та заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог підписані цифровим електронним підписом повноваженим представником із нанесенням відповідного QR code.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною 1 статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суд зазначає, що за приписами частин 1, 2 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Частиною 1 статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи імперативні приписи ст.129-1 Конституції України та ст. 326 ГПК України щодо обов'язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, норма ч. 2 ст. 328 ГПК України визначає можливість припинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, лише внаслідок наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачем на стадії виконання рішення, втім не встановлює процесуального механізму вирішення судом спору про право на цій стадії господарського процесу.
Обставини, на підставі яких господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню, мають бути безспірними та безпосередньо засвідчувати факт припинення зобов'язань боржника, адже в іншому випадку між сторонами з цього приводу виникає спір про право, який не можливо вирішити лише шляхом застосування процесуальної норми.
Для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог необхідною умовою є фактична та правова визначеність відносин між сторонами, що стосуються встановлення та виконання взаємних зустрічних прав та обов'язків.
Суд зауважує, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому).
Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №910/7804/19, від 26.05.2020 у справі №910/7807/19, від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у
постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 зазначив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
При цьому, суд відзначає, що сам по собі факт незгоди іншої сторони із безспірністю визначених в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог сум не є правовою підставою для спростування такого правочину, однак, коли про такі обставини вказують дії самого ініціатора відповідного зарахування, то, відповідно, породження ним (зарахуванням) правових наслідків не може мати місце в силі відсутності визначеності у таких діях.
Приватне акціонерне товариство "Білоцерківська Теплоелектроцентраль" заперечує проти заяви Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зарахування зустрічних однорідних вимог та зазначає про неправомірність проведення заліку.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).
За приписами ст. 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зауважує, що обставини, на підставі яких господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню, мають бути безспірними та безпосередньо засвідчувати факт припинення зобов'язань боржника.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
За приписами ч. 3 ст. 328 ГПК України суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.
Суд зазначає, що заборона приймати виконавчий документ до виконання відповідно до вимог частини 3 статті 328 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення заборони приймати виконавчий документ до виконання.
Керуючись статтями. 232- 235, 328 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.
Повний текст ухвали складено та підписано: 03.06.2024.
Суддя М.Є. Літвінова