ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
05 червня 2024 року Справа № 906/1348/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Гудак А.В.,
суддя Петухов М.Г.
суддя Мельник О.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" (вх.№1356/24 від 22.03.2024) на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2024 у справі №906/1348/23 (суддя Кудряшова Ю.В., м.Житомир повний текст складено 04.03.2024)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва "Акціонерного товариства "Укрзалізниця"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест"
про стягнення 69 158,01 грн.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва "Акціонерного товариства "Укрзалізниця" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" про стягнення з відповідача 69 158,01 грн. пені.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.02.2024 у справі №906/1348/23 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва " Акціонерного товариства "Укрзалізниця" 69158,01 грн. штрафних санкцій, а також 2684,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій просило суд змінити рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2024 року по справі №906/1348/23, зменшити на 80% розмір стягнутої пені за порушення строків вивезення товару від суми 69158,01 грн. та стягнути пеню в сумі - 13831,60 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач не зазнав ніяких збитків чи шкоди, що не мали ніяких негативних наслідків для останньої та не порушили її майнові інтереси. АТ «Укрзалізниця» ні під час написання претензії ні при подачі позовної ні при написанні відповіді на відзив не вказала які саме було заподіяно збитки і в якому розмірі. Позивач не надає жодних доказів про збитки, які йому нібито заподіяні несвоєчасним вивезенням належного їм товару за договором, у зв'язку з чим, розмір заявленої до стягнення пені не є співмірним зі збитками, наявність яких позивачем навіть не доведена. На підставі вищевикладеного, Товариство вважає, що зменшення від нарахованої пені в сумі 69158,01 грн., у даному випадку на 80% та стягнення пені в сумі 13831,60 грн., буде співмірним до вартості товару, та адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів.
Ухвалою суду від 04.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" (вх. №1356/24 від 22.03.2024) на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2024 у справі №906/1348/23 залишено без руху. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" усунути протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, шляхом подачі заяви про усунення недоліків апеляційної скарги до якої долучити уточнену апеляційну скаргу, в якій на виконання вимог статті 258 ГПК України зазначити відомості щодо наявності або відсутності електронного кабінету у ТОВ "Укрмет-Інвест" з доказами надіслання її іншій стороні у справі. Роз'яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.
08 квітня 2024 року судом апеляційної інстанції зареєстровано сформовану 05.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" в системі "Електронний суд" уточнену апеляційну скаргу, в якій на виконання вимог статті 258 ГПК України зазначено відомості про наявність електронного кабінету у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" з доказами надіслання її іншій стороні у справі.
Ухвалою від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" (вх.№1356/24 від 22.03.2024) на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2024 у справі №906/1348/23. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" (вх.№1356/24 від 22.03.2024) на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2024 у справі №906/1348/23 постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
В ході апеляційного розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, відповідно до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 ГПК України.
22 квітня 2024 року Акціонерним товариством "Українська залізниця" надіслано відзив на апеляційну скаргу в якій позивач заперечував доводи апеляційної скарги та просило суд ухвалити судове рішення, яким залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмет-Інвест» без задоволення.
Положеннями статті 269 вказаного Кодексу визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2024 у справі №906/1348/23 без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, 18.11.2022 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва "Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу №Л/НКМ-22817п/НЮ, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002 (товар) (а.с.10-15).
Ціна договору складається з сукупної вартості товару відповідно до Специфікації та вартості послуг щодо організації навантаження товару (у разі їх надання) відповідно до Специфікації(- й) щодо організації навантаження товару та становить: вартість Товару - 1109568,00 грн. без ПДВ, вартість послуг щодо організації навантаження товару - 60 645,66 грн., у тому числі ПДВ 10107,61 грн., загальна ціна Договору складає 1170213,66 грн.
Пунктом 2.4. договору передбачено, що оплата вартості товару здійснюється покупцем чотирма рівними частинами в такому порядку:
- ціна Договору складається з сукупної вартості Товару відповідно до Специфікації (Додаток 1 до Договору) та вартості послуг щодо організації навантаження Товару (у разі їх надання) відповідно до Специфікації(-й) щодо
- сума першої попередньої оплати 25%, яка становить 277 392,00 грн. (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами договору на підставі надісланого продавцем рахунку (пункт 2.4.1. договору);
- сума другої оплати 25%, яка становить 277 392,00 грн. (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку (пункт 2.4.2. договору);
- сума третьої оплати 25%, яка становить 277 392,00 грн. (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання подавцем відповідного рахунку (пункт 2.4.3. договору);
- сума четвертої оплати 25%, яка становить 277 392,00 грн. (без ПДВ), здійснюється остаточно і сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку (пункт 2.4.4. договору).
Згідно з пунктом 2.6. договору рахунки для оплати вартості товару та послуг щодо організації навантаження товару надсилаються покупцеві на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах покупця в розділі 11 цього договору.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України за цим договором (п. 5.1. договору).
Пунктом 5.2. договору передбачено, що за порушення покупцем строків оплати за товар та/або послуги щодо організації навантаження товару, визначених пунктами 2.4., 2.5. цього договору, продавець має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов'язання, за кожен день прострочки.
Сторонами підписано Специфікацію № 1, якою погоджено, що загальна вартість товару, що поставляється є Брухт вид №4 (осі) згідно ДСТУ 4121-2002, в кількості 92,464 т загальною вартістю 1 109 568,00 грн. без ПДВ (а.с. 15 на звороті).
На виконання умов договору Філією "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" на електронну адресу ТОВ "Укрмет-Інвест" направлено рахунок від 21.11.2022 № ЦЗВМБ-227/п на суму 554 784,00 грн. щодо необхідності здійснення авансового платежу (авансової плати) за БРУХТ ВИД № 4 (осі) ДСТУ 4121-2002 згідно з п. 2.4.1 та п. 2.4.2 договору (а.с. 26-27).
Отже, граничною датою першої попередньої оплати у сумі 277 392,00 грн. (без ПДВ) є 02.12.2022.
В порушення умов пункту 2.4.1. договору відповідачем не було проведено попередню оплату на суму 277 392,00 грн. (без ПДВ).
Даний платіж здійснено ТОВ "Укрмет-Інвест" 16.08.2023 платіжною інструкцією №1148, тобто з порушенням строку оплати (а.с.75).
06 червня 2023 року позивач надіслав відповідачу претензію від 05.06.2023 за вих. №ЦЗВ-20/1934 в якій просив відповідача сплатити пеню у сумі 68 778,02 на рахунок АТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (а.с. 19-24).
Відповідач в свою чергу у відповіді на претензію №180 від 07.07.2023 просив з розумінням поставитись до такої ситуації та врахувати, що вартість даного лоту на торгах була завищена від ринкових цін за аналогічний брухт, що перекриває негативні наслідки від затримки платежу (а.с.25).
Проте, враховуючи п.5.4. договору, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з пені за порушення ТОВ "Укрмет-Інвест" строків попередньої оплати за товар на суму 69 158,01 грн.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов'язань передбачено господарські договори.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначено вище, пунктом 2.4.1. Договору передбачено обов'язок відповідача з перерахування суми попередньої оплати 25 % - 277 392,00 грн. на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами договору на підставі надісланого продавцем рахунку.
Згідно з пунктом 2.6 договору, рахунки для оплати вартості товару та послуг щодо організації навантаження товару надсилаються покупцеві на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах покупця в розділі 11 цього договору.
Філією «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» на електронну адресу ТОВ «Укрмет-Інвест» направлено рахунок від 21.11.2022 №ЦЗВМБ-227/п на суму 554 784,00 грн щодо необхідності здійснення авансового платежу (авансової плати) за брухт вид№4 (осі) ДСТУ 4121-2002 згідно з п.2.4.1 та п.2.4.2 договору (а.с.26-27). Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
Таким чином, відповідач повинен був сплатити суму попередньої оплати передбаченої п.2.4.1 договору, у строк з 21.11.2022 по 02.12.2022, проте відповідач в порушення вказаних умов Договору здійснив перерахування вказаної суми на рахунок позивача з порушенням вказаного строку - лише 16.08.2023, а тому він є таким, що прострочив виконання зазначеного грошового зобов'язання, починаючи з 03.12.2022.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України (частина перша статті 199 ГК України).
Пунктом 5.2. договору сторони передбачили, що за порушення покупцем строків оплати за товар та/або послуги щодо організації навантаження товару, визначених пунктами 2.4., 2.5. цього договору, продавець має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов'язання, за кожен день прострочки.
Відповідно до ч. 1 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частини шостої статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на те, що останнім днем строку виконання обов'язку відповідача з перерахування позивачеві попередньої оплати є 02.12.2022, а відповідну оплату здійснено лише 16.08.23, позивачем правомірно на підставі п. 5.2. Договору у відповідності до наведених норм нараховано до стягнення пеню на суму попередньої оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період прострочення зобов'язання, за кожен день прострочення, який становить 69 158,01 грн. в межах шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені в сумі 69 158,01 грн на 80%, колегія суддів зазначає наступне.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, ані у зазначених нормах, ані в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Разом з цим, враховуючи положення статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України заявник повинен довести наявність виняткових обставин в якості підстав для зменшення пені.
З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування клопотання про зменшення пені як у відзиву на позовну заяву так і в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивач не наводить ніякої інформації про збитки, які йому нібито заподіяні несвоєчасною оплатою належного їм товару за договором, у зв'язку з чим, розмір заявленої до стягнення пені не є співмірним зі збитками, наявність яких позивачем навіть не доведена.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що на виконання умов договору Філією "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" на електронну адресу ТОВ "Укрмет-Інвест" направлено рахунок від 21.11.2022 № ЦЗВМБ-227/п на суму 554 784,00 грн. щодо необхідності здійснення авансового платежу (авансової плати) за БРУХТ ВИД № 4 (осі) ДСТУ 4121-2002 згідно з п. 2.4.1 та п. 2.4.2 договору (а.с. 26-27).
Згідно умов договору, граничною датою першої попередньої оплати у сумі 277 392,00 грн. (без ПДВ) є 02.12.2022. Проте, в порушення умов пункту 2.4.1. договору відповідачем не було проведено попередню оплату на суму 277 392,00 грн. (без ПДВ).
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що укладення договору для відповідача не було обов'язковим в силу положень чинного законодавства, а відтак укладаючи такий договір він погодився з всіма його умовами, в тому числі і щодо строків сплати першої попередньої оплати у сумі 277 392,00 грн. та, відповідно, мав виконати прийняті на себе зобов'язання.
10 червня 2023 року позивач надіслав відповідачу претензію від 05.06.2023 за вих. №ЦЗВ-20/1934 в якій просив відповідача сплатити пеню у сумі 68 778,02 на рахунок АТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (а.с. 19-24).
Відповідач в свою чергу у відповіді на претензію №180 від 07.07.2023 зазначив , що ситуація з порушення строків оплати за договором №Л/НКМ-22817 п/НЮ від 18.11.2023 склалася у зв'язку з тим, що на момент участі у торгах відповідач мав покупця, якому дана сировина потрібна була як діловий матеріал (осі). Але враховуючи занадто довгі терміни оформлення протоколу, заключення договору, нажаль покупець відмовився купувати товар, що призвело до несвоєчасної оплати за металобрухт згідно умов договору та просив з розумінням поставитись до такої ситуації та врахувати, що вартість даного лоту на торгах була завищена від ринкових цін за аналогічний брухт, що перекриває негативні наслідки від затримки платежу. Також просило врахувати, що всі підприємства та організації станом на сьогодні здійснюють свою діяльність у важких воєнних умовах. Відповідач зазначив, що в першу чергу планує вчасну оплату заробітної плати його працівникам та сплату податків до бюджетів різних рівнів. Крім того, відповідач заявив, що у разі відмови з боку позивача піти на зустріч відповідачу не стягувати пеню за несвоєчасну оплату, відповідач змушений йти на розірвання договору та скасування торгів, що призведе до втрати відповідачем гарантійного внеску, а позивач не отримує запланованого прибутку від продажу металобрухту (а.с.25).
Тобто, відповідач просив позивача взагалі не стягувати з нього пеню за несвоєчасну оплату.
Проте, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що уклавши договір № Л/НКМ-22817п/НЮ від 18.11.2022, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов'язки, які відображені в його умовах.
Суд апеляційної інстанції окремо зауважує і на тому, що військова агресія російської федерації безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників господарських правовідносин, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача.
Слід також зазначити і про те, що за приписами ч. 2 ст. 218 ГК України порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до статей 42, 44 ГК підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17.
Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що відсутність прибутку, так само як і невиконання контрагентами боржника зобов'язань перед останнім, становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.
В свою чергу, відповідачем лише 16.08.2023 здійснено платіж першої попередньої оплати у сумі 277 392,00 грн. (а.с.28). Тобто, відповідач виконав свій обов'язок лише через більше ніж 8 місяців після строку вказаного у договорі.
Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивач не надає жодних доказів про збитки, які йому нібито заподіяні несвоєчасним вивезенням належного йому товару за договором, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення внесення першої попередньої оплати згідно договору купівлі-продажу №Л/НКМ-22817п/НЮ від 18.11.2022, а не щодо застосування до відповідача штрафних санкцій за невчасне вивезення товару з території позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем не вживались заходи для своєчасного виконання умов договору та не було надано доказів наявності винятковості обставин, з якими закон пов'язує можливість зменшити розмір нарахованої позивачем пені в сумі 69 158,01 грн на 80%, а отже з врахуванням положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 Господарського кодексу України розмір пені, в цьому випадку, не може бути зменшений, а висновок суду першої інстанції про задоволення позову є обґрунтованим, відповідає нормам закону, здійснений на підставі з'ясованих обставин справи.
Суд також вважає за необхідне послатися на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010р. у якому зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Долучені відповідачем до апеляційної скарги копії акту приймання-передачі металів чорних вторинних №028/РПЧ-1 від 14.12.2023; акту приймання-передачі металів чорних вторинних №028/РПЧ-1 від 22.12.2023; платіжної інструкції №3250 від 30.11.2023; №3318 від 12.12.2023; №3368 від 20.12.2023; №3329 від 14.12.2023; №3431 від 30.12.2023; №1621 від 27.12.2023; №1148 від 16.08.2023; №4 від 02.01.2024; №2679 від 08.09.2023; акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022-06.03.2024 (а.с.134-138) не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте, відповідачем в апеляційній скарзі не обґрунтовано неможливості подання вищевказаних доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від відповідача.
Крім того, колегія судді відзначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання відповідачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2024 у справі №906/1348/23 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його зміни з мотивів, викладених в апеляційній скарзі (вх.№1356/24 від 22.03.2024), не вбачається.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" (вх.№1356/24 від 22.03.2024) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20.02.2024 у справі №906/1348/23 без змін.
2. Справу №906/1348/23 повернути Господарському суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "05" червня 2024 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Мельник О.В.