вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" травня 2024 р. Справа№ 910/16130/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Коробенка Г.П.
секретар судового засідання: Смаголь А.О.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 02.05.2024,
розглянувши апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 (повний текст складено 25.01.2024)
у справі №910/16130/23 (суддя Людмила ШКУРДОВА)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс»
до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
про стягнення 1 544 664,54 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (далі, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (далі, відповідач) про стягнення 1 544 664,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за Договором №15/05/15 про відступлення права вимоги від 15.05.2015, укладеним між позивачем та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», як новим кредитором, було сплачено Державній інноваційній фінансово-кредитній установі кошти у сумі 1 544 664,54 грн, проте, рішенням суду у справі №910/20958/17 визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №15/05/15 від 15.05.2015, у зв'язку з чим позивач, посилаючись на положення частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України та статті 1212 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача 1 544 664,54 грн, сплачених ним на виконання за Договором №15/05/15 про відступлення права вимоги від 15.05.2015.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 у справі №910/16130/23 позовні вимоги задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» 1 544 664,54 грн та 23 169,98 грн витрат зі сплати судового збору.
Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд встановив, що відповідачем при укладенні договору про відступлення права вимоги №15/0/15 від 15.05.2015 допущено помилку внаслідок його недбальства і вказаний правочин визнано недійсним у межах справи №910/20958/17, а тому відповідно до частини 2 статті 229 Цивільного кодексу України Державна інноваційна фінансово-кредитна установа зобов'язана повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» 1 544 664,54 грн, сплачених за договором про відступлення права вимоги №15/0/15 від 15.05.2015.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 12.02.2024 через систему «Електронний суд» Державна інноваційна фінансово-кредитна установа звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 у справі №910/16130/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції порушено вимоги частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд задовольнив позовні вимоги на підставі частини 2 статті 229 Цивільного кодексу України, у той час як позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, посилаючись на вимоги статті 216 Цивільного кодексу України.
Збитки за частиною 2 статті 229 Цивільного кодексу України відшкодовуються у разі допущення відповідачем власного недбальства при укладенні договору, однак у постанові Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №910/20958/17 суд зазначив, що «посилання відповідача на те, що помилка при укладенні оспорюваного договору, про яку зазначає позивач у позовній заяві, виникла внаслідок власного недбальства Установи, яка не дотрималася принципу «належного урядування» та прийняла звіт про оцінку і рецензію без жодних зауважень, оцінюються судом критично, оскільки відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено факту обізнаності позивача станом на дату укладення спірного Договору про підписання Звіту неуповноваженою особою та володіння ним достатньою інформацією щодо належної вартості відчужуваних майнових прав. При цьому, як підтверджується матеріалами справи, зокрема інформацією, наявною в Акті позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Установи від 21.01.2016 №19-30/46, замовлення оцінки було здійснено самим відповідачем шляхом укладення із ПП «Консалтингова група «Агро-Експерт» Договору про незалежну оцінку вартості майна від 30.04.2015 №111/15.».
Позивач унаслідок укладення договору не поніс будь-яких збитків, більше того, отримав прибуток, через кілька днів продавши право вимоги ТОВ «Інтеравто» за 3 450 000,00 грн.
Апелянтом в апеляційній скарзі заявлено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивоване тим, що повний текст оскаржуваного рішення було направлено судом до його електронного кабінету та отримано 30.01.2024.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
20.03.2024 від позивача через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
У відзиві позивач наголосив на тому, що оскільки договір про відступлення права вимоги №15/0/15 від 15.05.2015 був визнаний недійсним у межах справи №910/20958/17, то відповідач безпідставно володіє коштами, сплаченими позивачем на його виконання в сумі 1 544 664,54 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2024 апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 у справі №910/16130/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Коробенко Г.П.
Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16130/23, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 у справі №910/16130/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
22.02.2024 матеріали справи №910/16130/23 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 у справі №910/16130/23 залишено без руху: роз'яснено Державній інноваційній фінансово-кредитній установі, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 27 803,98 грн.
05.03.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду на виконання вимог вищезазначеної ухвали від представника Державної інноваційної фінансово-кредитної установи Авраменко Л.С. надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучена платіжна інструкція № 187 від 29.02.2024 про сплату судового збору в розмірі 27 803,98 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 у справі №910/16130/23, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 09.04.2024. Клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження судом апеляційної інстанції не розглядалось, оскільки апеляційна скарга Державної інноваційної фінансово-кредитної установи подана протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту рішення (25.01.2024), тобто у строки, встановлені статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Михальської Ю.Б. та судді Тищенко А.І. у відрядженні судове засідання за апеляційною скаргою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 у справі №910/16130/23, призначене на 09.04.2024, не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 призначено до розгляду апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 у справі №910/16130/23 на 02.05.2024.
У судовому засіданні 02.05.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 02.05.2024 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняте нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник позивача у судовому засіданні просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
05.10.1998 Київське міське відділення Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є позивач, як інвестор, та Державне підприємство «Авіаційний Науково-Технічний Комплекс ім. О.К. Антонова», правонаступником якого є Підприємство, уклали інноваційний договір, предметом якого є реалізація інноваційного проекту №30-0019/98 «Реалізація програми побудови дослідної партії пасажирських літаків АН-140 і проведення сертифікаційних випробувань» (далі - Проект) по впровадженню нових технологій та створення виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого підприємством створюється прибуток і досягається соціальний ефект.
Відповідно до пункту 2.2. Інноваційного договору загальна вартість Проекту становить 20000000 грн. Строки виконання Проекту: початок - 05.10.1998, закінчення - 05.10.2001.
На виконання умов інноваційного договору інвестор перерахував підприємству 16 165 194 грн (встановлено судовими рішеннями у справі №14/40-30/415-6/388-38/258 за позовом Установи до Підприємства та Міністерства промислової політики України про стягнення 24706 601,55 грн).
15.05.2015 між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою, як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», як новим кредитором, укладено Договір №15/05/15 про відступлення права вимоги, в пункті 1.1. якого погоджено, що первісний кредитор відступає та передає у власність новому кредитору належне йому право грошової вимоги до Державного підприємства «Антонов» (боржник), а саме право вимагати повернення боржником отриманої від Київського регіонального відділення Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, суми (цільового вкладу) за інноваційним договором (основний договір), укладеним між первісним кредитором та боржником, у розмірі 16 165 094 грн, а також сум всіх можливих та дійсних штрафних санкцій (в т.ч. штрафів, пені, неустойки), втрат від інфляції та будь-яких інших платежів, які боржник має сплатити згідно з інноваційним договором (разом - право вимоги).
У пункті 2.1. договору сторони погодили, що за відступлення права вимоги новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора грошові кошти у розмірі ринкової вартості права вимоги відповідно до пункту 17 статуту позивача. Ринкова вартість вимоги визначена згідно зі Звітом про оцінку майна суб'єкта оціночної діяльності - Приватним підприємством «Консалтингова група «Арго-експерт» станом на 30.04.2015. Розмір ринкової вартості складає 1 544 664,54 грн без ПДВ.
ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» перерахувало Державній інноваційній фінансово-кредитній установі 1 544 664,54 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №1001221086 від 18.05.2015.
Указані обставини встановлені під час розгляду справи №910/20958/17 за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» про визнання недійсним договору №15/05/15 про відступлення права вимоги від 15.05.2015 (надалі - Договір), а також про визнання за позивачем права кредитора за інноваційним договором від 05.10.1998 №07/98 (далі - Інноваційний договір), укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач та Державним підприємством «Антонов».
Судом установлено, що як на підставу визнання Договору №15/05/15 про відступлення права вимоги від 15.05.2015 недійсним Державна інноваційна фінансово-кредитна установа у справі №910/20958/17 посилалась на те, що під час укладення вказаного договору вона не володіла достатньою інформацією щодо належної вартості майнових прав, а також, що оцінка майна була здійснена з порушенням вимог законодавства, з огляду на що вказаний правочин було вчинено під впливом помилки, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі статті 229 Цивільного кодексу України.
Справа №910/20958/17 розглядалась господарськими судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17 позовні вимоги Державної інноваційної фінансово - кредитної установи задоволено повністю.
Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №15/0/15 від 15.05.2015, укладений між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс».
Визнано за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством «Антонов».
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи 1 600,00 грн судового збору.
За результатами нового розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17 залишено без змін.
Суди у межах справи №910/20958/17 у названих рішеннях дійшли висновку, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статті 229 Цивільного кодексу України як такий, що був укладений внаслідок помилки, оскільки звіт про оцінку майна підписано неуповноваженою особою, і позивач помилився щодо ринкової вартості майнових прав, яка є істотною умовою (ціна договору). Водночас, оскільки чинне цивільне законодавство встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, сам лише факт визнання Договору про відступлення права вимоги недійсним свідчить про те, що такий договір не створював юридичних наслідків, тобто право кредитора за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 до відповідача не переходило та, відповідно, позивач і є кредитором за вказаним договором.
Постанова суду апеляційної інстанції від 18.05.2021 до Верховного Суду не оскаржувалась.
У подальшому до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на зазначені судові рішення у справі №910/20958/17 звернулося Державне підприємство «Антонов» як особа, яка не була залучена до участі у справі, однак питання про права та обов'язки якої вирішувалось оскаржуваним рішенням.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 апеляційну скаргу Державного підприємства «Антонов» задоволено частково, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі №910/20958/17. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи задоволено повністю, а саме:
- визнано недійсним договір №15/0/15 про відступлення права вимоги від 15.05.2015, укладений між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс»;
- визнано за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством «Антонов».
Колегія суддів дійшла висновку, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/20958/17 було вирішено питання щодо прав та обов'язків ДП «Антонов» без залучення останнього до розгляду справи, що свідчить про істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального права та є підставою для його скасування на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України. По суті заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджуються доводи позивача, що при укладенні оспорюваного Договору про відступлення права вимоги, в якому сторони погодили, що ціною, за якою відступається спірна вимога, є саме ринкова вартість, позивач помилився щодо ринкової вартості майнових прав, в той час як ринкова вартість майнових прав фактично є ціною Договору про відступлення права вимоги та, відповідно, істотною умовою останнього. Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що Договір про відступлення права вимоги укладений внаслідок помилки, що відповідно до приписів чинного законодавства є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України. Враховуючи встановлені судом обставини щодо недійсності Договору відступлення, задля забезпечення правової визначеності у питанні того, хто є кредитором за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, позовні вимоги про визнання за позивачем права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством «Антонов», також були задоволені.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі №910/16130/23, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» просило суд застосувати наслідки недійсності Договору №15/0/15 про відступлення права вимоги від 15.05.2015 шляхом стягнення з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» 1 544 664,54 грн, сплачених на виконання вказаного договору.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву позивача на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення, є способами захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №910/20958/17 задоволено позовні вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», а саме:
- визнано недійсним договір №15/0/15 про відступлення права вимоги від 15.05.2015, укладений між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс»;
- визнано за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством «Антонов».
У даній постанові суд апеляційної інстанції встановив, що Договір про відступлення права вимоги укладений позивачем внаслідок помилки щодо ринкової вартості майнових прав, що відповідно до приписів чинного законодавства є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України. Також суд послався на положення частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, згідно якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, та, як наслідок, задовольнив позовні вимоги про визнання за позивачем права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством «Антонов», адже сам лише факт визнання Договору про відступлення права вимоги недійсним свідчить про те, що такий договір не створював юридичних наслідків, тобто право кредитора за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 до відповідача не переходило та, відповідно, позивач і є кредитором за вказаним договором.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу Державного підприємства «Антонов» залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №910/20958/17 - без змін.
Обставини, встановлені зазначеною постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/20958/17, є преюдиційними та повторному доведенню під час вирішення даного спору не підлягають.
Предметом позову в даній справі є застосування наслідків недійсності Договору №15/0/15 про відступлення права вимоги від 15.05.2015 шляхом стягнення з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» 1 544 664,54 грн, сплачених на виконання вказаного договору.
Так, із наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення №1001221086 від 18.05.2015 слідує, що відповідачем було перераховано позивачу 1 544 664,54 грн на виконання Договору №15/0/15 про відступлення права вимоги від 15.05.2015.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Правовими підставами позову в даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» визначило норми частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України та статті 1212 Цивільного кодексу України.
У статті 216 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з частиною 2 статті 216 Цивільного кодексу України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Аналогічні положення містяться у статті 208 Господарського кодексу України, якою передбачено наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним. Зокрема, згідно з частиною другою вказаної норми, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Правові наслідки, передбачені частиною 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За змістом частин 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).
Тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 Цивільного кодексу України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Метою проведення реституції є відновлення між сторонами так званого status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.
У даному випадку Договір №15/0/15 про відступлення права вимоги від 15.05.2015 визнано у межах справи №910/20958/17 недійсним на підставі статті 229 Цивільного кодексу України як такий, що укладений внаслідок помилки.
Частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 2 статті 229 Цивільного кодексу України у разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку, що сплачені позивачем відповідачу на підставі визнаного у подальшому недійсним Договору кошти в сумі 1 544 664,54 грн підлягають поверненню позивачу на підставі частини 2 статті 229 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною у спірних правовідносинах.
Колегія суддів, у свою чергу, зазначає, що основним правовим наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок помилки, є саме реституція, тобто повернення сторін до первісного стану (стаття 216 Цивільного кодексу України).
Частиною ж 2 статті 229 Цивільного кодексу України визначені додаткові майнові обтяження у вигляді відшкодування збитків - лише у тому випадку, якщо сторона правочину в результаті власного недбальства сприяла помилці при укладенні договору.
При цьому стаття 229 Цивільного кодексу України не містить жодного регулювання щодо незастосування реституції як наслідку недійсності правочину, спеціальне регулювання присутнє виключно в частині можливості стягнення збитків як наслідку недійсності правочину.
Отже, на переконання колегії суддів, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення статті 216 Цивільного кодексу України про реституцію.
Стосовно посилань позивача на норми статті 1212 Цивільного кодексу України, то останні також не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Договір №15/0/15 про відступлення права вимоги від 15.05.2015, як вбачається з матеріалів справи, був виконаний обома сторонами, а не лише позивачем, а тому глава 83 Цивільного кодексу України до даних правовідносин не підлягає застосуванню.
При цьому колегія суддів наголошує, що обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (суд знає закони) (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19), а тому вибір судом правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин у межах повідомлених позивачем суду підстав позову, не є виходом суду за межі позовних вимог та порушенням вимог частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, як про це стверджує скаржник.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №910/20958/17, зокрема, визнано за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998, укладеним Київським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду, правонаступником якого є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, та Державним підприємством «Антонов». Суд в обґрунтування свого рішення про задоволення позову в цій частині послався на положення частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України та те, що визнання Договору про відступлення права вимоги недійсним свідчить про те, що такий договір не створював юридичних наслідків, тобто право кредитора за Інноваційним договором №07/98 від 05.10.1998 до відповідача не переходило та, відповідно, позивач і є кредитором за вказаним договором.
Отже по суті, оскільки названим судовим рішенням визнано за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права кредитора за інноваційним договором, то в розумінні частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України установа фактично повернула собі права вимоги, передані на підставі оспорюваного договору, який був визнаний недійсним.
24.08.2023 ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» листом звернулося до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, в якому просило повернути йому 1 544 664,54 грн, отриманих на виконання договору про відступлення права вимоги №15/0/15 від 15.05.2015, який був визнаний у подальшому недійсним.
Направлення вказаного листа підтверджується описом вкладення у цінний лист від 24.08.2023, накладною №0103284200121 від 24.08.2023 та роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти.
Однак, матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу 1 544 664,54 грн, сплачених за договором про відступлення права вимоги № 15/0/15 від 15.05.2015, який рішенням суду визнано недійсним, у зв'язку з чим суд вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 1 544 664,54 грн на підставі частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України.
Вимога позивача у даній справі про застосування наслідків виконання недійсного правочину відповідає змісту його порушеного права та характеру правопорушення. При цьому, з огляду на вищевикладене, кошти за недійсним Договором підлягають поверненню позивачу саме на підставі частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, а не на підставі статті 229 Цивільного кодексу України.
Посилання місцевого господарського суду в мотивувальній частині оскаржуваного рішення на положення статті 229 Цивільного кодексу України не призвели до неправильного вирішення спору по суті, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду про наявність підстав для задоволення позову.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість задоволених позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі таким, що підлягає залишенню без змін з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови. Апеляційна скарга Державної інноваційної фінансово-кредитної установи задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 у справі №910/16130/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 у справі №910/16130/23 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Державну інноваційну фінансово-кредитну установу.
Матеріали справи №910/16130/23 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 03.06.2024 після виходу суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І. з відпусток.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
Г.П. Коробенко