вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" квітня 2024 р. Справа№ 927/648/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 29.04.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023 (повний текст рішення складено та підписано 28.08.2023)
у справі № 927/648/23 (суддя Демидова М.О.)
за позовом Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури
в інтересах держави в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації
до Коропської селищної ради Чернігівської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації до Коропської селищної ради Чернігівської області про усунення перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138 шляхом:
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 19,3832 га кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, за територіальною громадою в особі Коропської селищної ради Новгород-Сіверського району (колишній Коропський район) Чернігівської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2009552874222) з одночасним припиненням за територіальною громадою в особі Коропської селищної ради Новгород-Сіверського району (колишній Коропський район) Чернігівської області права власності на цю земельну ділянку;
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422288300:02:000:2138 площею 19,3832 га;
- зобов'язання Коропської селищної ради Новгород-Сіверського району (колишній Коропський район) Чернігівської області повернути земельну ділянку площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації.
В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначає про незаконність наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-10020/14-18-сг від 21.12.2018 та рішення 32 сесії 7 скликання Коропської селищної ради №2482 від 31.01.2019 в частині передачі із державної власності та прийняття у комунальну власність земельної ділянки площею 19,3832 га кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, оскільки на ділянці розташована пам'ятка археології місцевого значення, ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, які не можуть відчужуватись з державної власності у комунальну або приватну власність. Наслідками прийняття незаконних рішень стали протиправне набуття Коропською селищною радою права власності на спірну земельну ділянку та порушенням майнових інтересів держави.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023 позовні вимоги задоволені частково.
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, за територіальною громадою в особі Коропської селищної ради Новгород-Сіверського району (колишній Коропський район) Чернігівської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2009552874222) з одночасним припиненням за територіальною громадою в особі Коропської селищної ради Новгород-Сіверського району (колишній Коропський район) Чернігівської області (код 04412426) права власності на земельну ділянку площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138.
Зобов?язано Коропську селищну раду Новгород-Сіверського району (колишній Коропський район) Чернігівської області (код 04412426) повернути земельну ділянку площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (код 00022674).
У решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури 06.09.2023 (згідно поштового трекера на конверті) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023 в частині відмови у задоволенні вимоги про усунення перешкод у здійсненні Чернігівською обласної військовою адміністрацією права користування та розпорядження спільною ділянкою шляхом скасування в Державною земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422288300:02:000:2138 площею 19,3832 га та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий господарський суд, встановивши обставину порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, на вимогу позивача мав застосувати всі наслідки такого правопорушення, зокрема передбачені нормами спеціального закону: п. «в» ст. 21 та ч. 13 ст. 79-1 ЗК України та скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки, визнавши таку реєстрацію незаконною.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 927/648/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/648/23. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023 у справі № 927/648/23.
22.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 927/648/23.
У зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відрядженні, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.09.2023 у справі № 927/648/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 прийнято апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023 у справі № 927/648/23 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.11.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 розгляд справи відкладено на 25.01.2024.
28.11.2023 через систему «Електронний суд» від Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. з 15.01.2024 по 26.01.2024 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.01.2024 у справі №927/648/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 прийнято справу №927/648/23 за апеляційною скаргою Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023 визначеною колегією суддів, розгляд справи призначено на 21.03.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2024 розгляд справи призначено на 25.04.2024.
25.04.2024 розгляд справи не відбувся у зв'язку з оголошення повітряної тривоги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 розгляд справи № 927/648/23 призначено на 29.04.2024.
29.04.2024 через систему «Електронний суд» від Коропської селищної ради Чернігівської області надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.
Учасники справи своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень чи заперечень щодо апеляційної скарги не скористались.
У судове засідання 29.04.2024 з'явився прокурор, надав пояснення в яких підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного документа - ухвали суду до електронного кабінету учасників справи, наявні в матеріалах справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників, що не з'явились у судове засідання. Судом враховано, що від позивача та відповідача надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх представників.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Щодо підстав звернення прокурора до суду з даним позовом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. ст.1311 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
З огляду на приписи ч. 4 ст. 84, ст. 122 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
За доводами заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, перебування у комунальній власності земельної ділянки, на якій знаходиться пам'ятка археології, позбавляє Український народ загалом правомочності власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. Правовідносини, пов'язані з вибуттям земель з державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Стосовно земель історико-культурного призначення встановлено пріоритет права власності Українського народу, державної власності над приватною, тобто законно набути права комунальної власності на земельні ділянки відповідних характеристик, розміру і територіального розташування із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі і відповідач - Коропська селищна рада Чернігівської області. Повернення у власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом землі. Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки у власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну власність.
Таким чином, у даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури у позові зазначив, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська обласна державна адміністрація (наразі - Чернігівська обласна військова адміністрація), а тому є правомірною підставою для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації.
Виходячи з приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Аналіз ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», який визначає підстави для звернення прокурора до суду свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
При цьому поняття «компетентний орган» вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації на території України введено воєнний стан з 24.02.2022, термін якого продовжено указами Президента України 18.03.2022 №133/2022, 18.04.2022 №259/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, №254/2023.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Повноваження військових адміністрацій визначені ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Зокрема, згідно ч. 1 вказаної статті військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про критичну інфраструктуру», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Частиною 3 даної статті регламентовано, що районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також передбачає повноваження у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, серед інших утворено Чернігівську обласну військову адміністрацію та визначено, що у зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
З урахуванням наведеного, позовну заяву у даній справі правомірно подано в інтересах Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації. Поряд з цим, при наявності порушень інтересів держави даний орган державної влади тривалий час бездіє у вказаних спірних правовідносинах та не вживає дієвих заходів до їх усунення. Невжиття заходів до усунення наявних порушень, може призвести до знищення лісу, відтак бездіяльність позивача зумовлює настання невідворотних негативних наслідків.
Як вбачається з матеріалів справи, заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури листом №15/3/1-213вих-23 від 04.04.2023 повідомив Чернігівську обласну військову адміністрацію про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірної земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології поселення «Груд».
У вказаному листі прокуратура, з урахуванням повноважень Чернігівської обласної військової адміністрації, як законного власника спірної ділянки, просила повідомити про вжиті заходи до усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення площею 19,3832 га кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, а у випадку їх не застосування - про причини, які цьому перешкоджають (а.с.113-116).
Листом №01-01-21/7222 від 14.04.2023 Чернігівська обласна військова адміністрація повідомила Чернігівську обласну прокуратуру, що відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» облдержадміністрація не наділена повноваженнями здійснювати перевірку наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на предмет їх відповідності нормам чинного законодавства, а тому підстави для вжиття заходів, вказаних у листі прокуратури, відсутні (а.с.117-118).
За доводами прокурора, Чернігівська обласна військова адміністрація як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права у спірних правовідносинах, відмовилась захищати такі інтереси. Не вжиття належних та достатніх заходів компетентним та уповноваженим органом, яким являється Чернігівська обласна військова адміністрація щодо усунення порушень вимог законодавства свідчить про бездіяльність уповноваженого органу.
Чернігівська обласна прокуратура направила Чернігівській обласній військовій адміністрації лист в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 25.04.2023 №15/3/1-280вих-23, у якому повідомила про звернення до Господарського суду Чернігівської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації до Коропської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 19,3832 кадастровий номер 7422288300:02:000:2138 (а.с.119).
Приймаючи до уваги те, що представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави, невжиття самостійно уповноваженим органом у спірних правовідносинах, ефективних заходів щодо усунення виявлених порушень, у даному випадку наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Чернігівської обласної військової адміністрації та звернення до суду із вказаним позовом у цій справі.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Чернігівської обласної військової адміністрації у суді при зверненні із цим позовом.
Щодо заявлених позовних вимог.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів № 551 від 17.11.1980 (абз. 2 ч. 1 рішення, п. 130 додатку №4) взято на облік пам'ятки археології місцевого значення, які підлягають паспортизації, у тому числі поселення епохи бронзи урочище «Лугове поле», розташоване у с. Рижки Коропського району (а.с.37-41).
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів № 75 від 19.02.1985 (п.1 рішення, п. 67 додатку №2) відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» взято під державну охорону, як нововиявлений пам'ятник археології, поселення урочище «Груд» 2 тис. до н.е.-XIII ст. у с . Рижки Коропського району разом із іншими об'єктами культурної спадщини - пам'ятками історії та культури, археології, архітектури місцевого значення, які виявлені на території області у 1982-1985 роках (а.с.42-46).
Пам'ятку археології паспортизовано 05.09.1986 (охоронний номер 2307). Відповідно до паспорту пам'ятки «Багатошарове поселення «Груд» («Рижки», «Лугове Поле») поселення датоване ХІУ-ХІІ ст. до н.е., І тис. до н.е., ХІ-ХІІ ст. Пам'ятка археології розташована у заплавному пасмі поблизу впадіння струмка Усорог у річку Кобилицю (пр.пр.Сейму). Підвищеність з 3-х боків оточена річищами, а з західного боку до нього підходить озеро Гнилуша. Площа пам'ятника 160м*80м. Охоронна зона навколо пам'ятки за 50 м. Глибина залягання культурного шару 0,2-0,4м. Найбільша концентрація підйомного шару знаходиться у західній та південній частині пасма. Основний матеріал: давньоруська кераміка ХІ-ХІІ ст., а також ліпна кераміка І тис. до н.е., епохи бронзи.
Адреса пам'ятки: Чернігівська обл., Коропський район, Нехаївська сільська рада, с. Рижки, за 600 м на південь від села в урочищі Лугове Поле (Груд).
На момент її паспортизації пам'ятка перебувала на балансі колгоспу «Червона зірка».
До паспорту пам'ятки складено схематичний план поселення «Груд» з відображенням топонімів, відповідно до яких здійснено прив'язку місця розташування поселення «Груд», а також облікову карту пам'ятки археології, яка датована 05.09.1986, у якій продубльовано інформацію про місце розташування, час виявлення поселення, а також уточнено площу - 160*180м.
У паспорті пам'ятки та обліковій картці зазначено ідентичні відомості про значимість віднайденої пам'ятки: поселення дає додаткові відомості про заселеність у різні історичні періоди (а.с.47-55).
Відповідно до карти землекористування - графічної частини Плану роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства «Червона Зірка», наданої листом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.3.-3549/2-22 від 28.10.2022 за запитом обласної прокуратури, у складі земель історико-культурного призначення (археологічні пам'ятки, локалізовані станом на 15.11.1994), які позначені на Плані червоними косими лініями, під номером 1 відображено земельну ділянку біля с. Рижки під поселенням «Груд», охоронний номер 2307. Ділянка знаходиться у VIII секції, контур 178. Її межі із західного, північного та східного напрямку огинаються характерними руслами водних об'єктів. З південного напрямку ділянка межує із землями колгоспу «Прогрес» (а.с.62-63).
Згідно з листом Чернігівського обласного історичного музею від 18.11.1994 №278, адресованого Чернігівському філіалу інституту Укрземпроект, на карту землекористування колгоспу «Червона Зірка» нанесені пам'ятки археології із зазначенням їх площі, охоронної зони і номеру за державним обліком станом на 17.11.1994 (а.с.56).
У 2018 році Київською обласною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» виконано технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Коропської селищної ОТГ, Коропського району, Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування територій Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 №899 (далі - технічна документація із інвентаризації земель, а.с.74-89).
У пояснювальній записці до технічної документації із інвентаризації земель вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об'єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 №643 відповідно до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012, а саме: щодо земельної ділянки (Рижківська сільська рада) площею 19,3832 га - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини. Аналогічні відомості зазначені у Пропозиціях щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься у документах та посвідчують право на земельні ділянки і Державному земельному кадастрі.
Додатками до вказаної технічної документації, зокрема, є:
- технічне завдання на здійснення заходу з інвентаризації земель державної власності з додатком. У додатку №1 до технічного завдання міститься перелік земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка площею 19,3832 га, розташована на території Рижківської сільської ради;
- викопіювання з плану землекористування Рижківської сільської ради про місце розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Рижківської сільської ради Коропського району Чернігівської області, яка підлягає інвентаризації для передачі у комунальну власність Коропської ОТГ (ділянка №6 орієнтовною площею 19,3832 га), погоджене начальником відділу у Коропському районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, де зазначено місце розташування та орієнтовні межі цієї земельної ділянки, що підлягає Інвентаризації. Відповідно до позначень на викопіюванні ділянка знаходиться у VIII секції, контур 178, її межі із західного, північного та східного напрямку огинаються характерними руслами водних об'єктів. З південного напрямку ділянка межує із землями колгоспу «Прогрес»;
- довідка з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами угіддями, відповідно до якої земельна ділянка площею 19,3832 га (рілля) відноситься до земель запасу;
- кадастровий план земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, згідно з яким земельній ділянці площею 19,3832 га, розташованої на території Рижківської сільської ради Коропського району Чернігівської області, якій присвоєно кадастровий номер 7422288300:02:000:2138; відповідно до умовних позначень на кадастровому плані (сірі косі лінії) встановлено обмеження у використанні ділянки на площу 19,3832 га (або 100% від її площі) відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» - 01.02 «Охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини»;
- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон від 05.09.2018 та перелік обмежень щодо використання земельних ділянок на території Коропської селищної ОТГ Чернігівської області від 05.09.2018, до якого внесена земельна ділянка №3 (Рижківська сільська рада) площею 19,3832 га 01.02 охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини.
Відділом у Коропському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 13.09.2018 №0-25-0.28-641/107-18 про погодження вказаної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Коропського району, Чернігівської області, пунктом 7 якого передбачено необхідність проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації (а.с.90).
Висновком державної експертизи землевпорядної документації від 20.09.2018 №2663-18, виданого Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, визначено підсумкову оцінку результатів державної експертизи, а саме: технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Коропського району Чернігівської області не у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання. У підпунктах 2,3 пункту 10 вказаного Висновку серед зауважень до землевпорядної документації вказано необхідність долучити погодження структурного підрозділу у сфері охорони культурної спадщини згідно вимог ст. 186-1 Земельного кодексу України, а також нанести межі охоронних зон об'єктів культурної спадщини (а.с.94-95).
Згідно з довідкою від 03.10.2018 №242-П до вказаної технічної документації із землеустрою, виданої Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації зазначено, що частина ділянок, які підлягають інвентаризації для передачі у комунальну власність Коропської селищної ОТГ, розташована на землях історико-культурного призначення, у тому числі: на земельній ділянці, яка знаходиться на території Рижківської сільської ради Коропського району (ділянка №3 площею 19,3832 га), розташоване поселення «Груд» №2307, яке у 1994 році при погодженні проекту роздержавлення земель КСП «Червона Зірка» Рижківської сільської ради було нанесено на карту землекористування як землі історико-культурного призначення. Також у довідці повідомлено про те, що відповідно до ч.2, 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 2 ст. 83 Земельного кодексу України та роз'яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю, і не підлягають передачі у приватну та комунальну власність (а.с.91-93).
Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області 29.10.2018 видано наказ №25-8400/14-18-СГ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі на території Коропської селищної ради Коропського району Чернігівської області загальною площею 1140,6182 га (а.с.96).
Звернувшись з даним позовом, прокурор стверджує, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10020/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Коропській селищній раді Коропського району Чернігівської області у комунальну власність Коропської селищної об'єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8223,7315 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Коропської селищної об'єднаної територіальної громади Коропського району Чернігівської області, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки.
На підставі акту приймання-передачі від 21.12.2018 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 21.12.2018 №25-10020/14-18-сг передало із державної власності, а Коропська селищна рада прийняла у комунальну власність земельні ділянки, в тому числі (№339 додатку до акту) земельну ділянку площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, з обмеженням охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини.
Рішенням 32 сесії 7 скликання Коропської селищної ради Чернігівської області №2482 від 31.01.2019 «Про прийняття у комунальну власність Коропської селищної ради з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» прийнято у комунальну власність земельні ділянки, у т.ч. земельну ділянку площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138 (№339 додатку до рішення) (а.с.97-100).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №314821717, 13.01.2020 здійснено державну реєстрацію права комунальної власності Коропської селищної ради на земельну ділянку площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2009552874222 (а.с.101-102).
За доводами прокурора, наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10020/14-18-сг та рішення 32 сесії 7 скликання Коропської селищної ради від 31.01.2019 №2482 в частині передачі з державної власності та прийняття у комунальну власність земельної ділянки площею 19,3832 га кадастровий номер 7422288300:02:000:2138 є незаконними, оскільки на ділянці розташована пам'ятка археології місцевого значення і ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, які не можуть відчужуватись з державної у комунальну або приватну власність.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Згідно з ч.2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» археологічний об'єкт культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Пунктом 3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Статтею 6 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» (у редакцій чинній на час прийняття рішення виконкому облради № 75 від 19.02.1985) до пам'яток історії та культури належать пам'ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.
Частиною 2 статті 8 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» передбачено, що виконавчі комітети обласних Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення, встановлюють зони їх охорони, а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу PCP і Української PCP.
Судом встановлено, що на підставі рішень виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів № 551 від 17.11.1980 та № 75 від 19.02.1985 взято на облік та під державну охорону об'єкт культурної спадщини - поселення урочище «Груд» II тис. до н.е.-XIII ст. (поселення епохи бронзи урочище «Лугове поле») у с. Рижки Коропського району, як нововиявлену пам'ятку археології місцевого значення, а 05.09.1986 проведено його паспортизацію, як пам'ятника історії та культури СРСР у вигляді залишків стародавніх поселень та ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів, у зв'язку з чим враховуючи положення пункту 3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини», вказана пам'ятка археології була і є пам'яткою культурної спадщини без занесення її до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Статтями 53, 54 Земельного кодексу України визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Виходячи з приписів ст.541 Земельного кодексу України з метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам'ятки культурної спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Обмеження у використанні земель у межах території пам'ятки культурної спадщини, зон охорони, поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об'єктів землі незалежно від їх цільового призначення. Межі території, на яку поширюються такі обмеження, визначаються відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» і зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації, науково-проектній документації у сфері охорони культурної спадщини. Відомості про зазначені обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру.
Режим використання земель у межах території пам'ятки культурної спадщини, визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації - Законом України «Про охорону культурної спадщини».
У відповідності до ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення.
Таким чином, земельна ділянка площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення - поселення «Груд», на площу якої встановлено обмеження - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини, відноситься до земель історико-культурного призначення, порядок та режим використання якої визначається Законом України «Про охорону культурної спадщини».
Відповідно до ч. 1, 2, 6 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.
Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
За таких обставин, як правильно зазначив суд першої інстанції, земельна ділянка площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення, відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, які не можуть відчужуватись з державної у комунальну або приватну власність.
При цьому, як вбачається з встановлених обставин, земельна ділянка площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення, протиправно вибула з державної в комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10020/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі зазначеної земельної ділянки, акту приймання-передачі від 21.12.2018 (№339 додатку до акту), рішення 32 сесії 7 скликання Коропської селищної ради Чернігівської області №2482 від 31.01.2019 «Про прийняття у комунальну власність Коропської селищної ради з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» в частині прийняття зазначеної земельної ділянки у комунальну власність.
Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-ІІІ (набув чинності 12.07.2000) є спеціальним законодавчим актом по відношенню до Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (набув чинності 01.01.2002).
Враховуючи вищезазначені приписи ч. 1 ст. 56 Земельного кодексу України та ст.17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального законодавчого акту - Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-ІІІ.
Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.
За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним з яких є відновлення становища, що існувало до порушення.
Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом положень ч. 3 ст. 26 цього Закону (в редакції на момент звернення прокурора з позовом до суду) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішення речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав на майно, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.06.2020 у справі №906/516/19.
За викладених обставин, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 19,3832 га кадастровий номер 7422288300:02:000:2138 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2009552874222) за територіальною громадою в особі Коропської селищної ради Новгород-Сіверського району (колишній Коропський район) Чернігівської області права власності на цю земельну ділянку є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Судова колегія зауважує, що наведені обставини сторонами на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення сторонами не оспорюються.
Щодо вимоги прокурора про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422288300:02:000:2138 площею 19,3832 га, в задоволенні якої судом першої інстанції було відмовлено, з чим не погоджується скаржник, судова колегія зазначає наступне.
Суб'єкт порушеного права може скористатись не будь - яким, цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98)».
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених цим Законом (частина сьома статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Згідно із частиною першою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття поземельної книги на таку ділянку.
Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч.3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Аналізуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що вимоги прокурора про усунення перешкод власнику - державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 19,3832 га та кадастровим номером 7422288300:02:000:2138 шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422288300:02:000:2138 площею 19,3832 га, є способом захисту порушеного права, який не призведе до поновлення цього порушеного права та автоматично не стане підставою для набуття Чернігівською обласною військовою адміністрацією права розпорядження зазначеною земельною ділянкою.
У даному випадку, як правильно зазначив суд першої інстанції, навпаки, позбавлення спірної земельної ділянки усіх ідентифікуючих і реєстраційних однак стане на заваді відновленню порушених прав землевласника і може бути причиною зловживань з боку невизначеного кола осіб.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги прокурора щодо висновків суду в оскаржуваній частині, оскільки обраний прокурором спосіб захисту щодо вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки є неефективним, так як задоволення такої позовної вимоги не призведе до поновлення порушених прав позивача без його звернення до суду з іншим позовом, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні такої вимоги.
Щодо вимог прокурора про зобов'язання Коропської селищної ради Новгород-Сіверського району (колишній Коропський район) Чернігівської області повернути земельну ділянку площею 19,3832 га кадастровий номер 7422288300:02:000:2138 державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
Згідно з п.1 ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Статтею 53 Земельного кодексу України визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ст. 54 Земельного кодексу України).
Стаття 541 Земельного кодексу України визначає обмеження у використанні земель у межах території пам'ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об'єктів культурної всесвітньої спадщини, відповідно до ч.2,3 якої обмеження у використанні земель у межах території пам'ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, історичного ареалу населеного місця, буферної зони, території об'єкта культурної всесвітньої спадщини поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об'єктів землі незалежно від їх цільового призначення. Межі території, на яку поширюються такі обмеження, визначаються відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» і зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації, науково-проектній документації у сфері охорони культурної спадщини. Відомості про зазначені обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру.
Режим використання земель у межах території пам'ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, історичного ареалу населеного місця, буферної зони, території об'єкта культурної всесвітньої спадщини визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації - Законом України «Про охорону культурної спадщини».
У відповідності до п.2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою.
Оскільки спірна земельна ділянка площею 19,3832 га, кадастровий номер 7422288300:02:000:2138, перебуває за межами населеного пункту та належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями на розпорядження якою наділена Чернігівська обласна державна адміністрація (наразі - Чернігівська обласна військова адміністрація), і у даній справі доцільно визначено орган виконавчої влади, на користь якого повертається земельна ділянка - Чернігівську обласну військову адміністрацію, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога прокурора про зобов'язання Коропської селищної ради Новгород-Сіверського району (колишній Коропський район) Чернігівської області повернути земельну ділянку площею 19,3832 га кадастровий номер 7422288300:02:000:2138 державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації є обгрунтованою та правомірно задоволена судом.
Підсумовуючи вищевикладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази та дослідивши обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції часткове задоволення позовних вимог.
Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції в оскаржуваній прокурором частині не спростовано.
Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в оскаржуваній частині та скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023 у справі №927/648/23.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
Згідно частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023 прийняте за повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, у задоволенні апеляційної скарги Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023 у справі №927/648/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.08.2023 у справі №927/648/23 - залишити без змін.
3.Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури.
4. Матеріали справи №927/648/23 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту постанови 27.05.2024.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді К.В. Тарасенко
Є.Ю. Шаптала